Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для дому і сім'ї Особливості навчання і виховання дітей з помірною та тяжкою розумовою відсталістю в сучасних умовах

Особливості навчання і виховання дітей з помірною та тяжкою розумовою відсталістю в сучасних умовах
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Особливості навчання і виховання дітей з помірною та тяжкою розумовою відсталістю в сучасних умовах

Конвенція ООН з прав дитини декларує, що право на інтеграцію у суспільство є основним принципом міжнародних стандартів з прав людини, а забезпечення дітям з інтелектуальною недостатністю доступу до освіти є основою інтеграції та пріоритетом соціальної політики демократичних країн.

У розвинених країнах усі діти з особливими потребами незалежно від ступеню порушень включені у систему освіти. Для дітей з тяжкими формами інвалідності створюються спеціальні умови навчання, в тому числі — спеціальні навчальні програми. Навчання може бути спрямоване на розвиток можливостей та змін у функціонуванні дитини.

Особи з помірною та тяжкою розумовою відсталістю, зважаючи на їхні можливості щодо здатності до навчання, потребують спеціального педагогічного впливу, який передбачає їх виховання, розвиток та сприяння соціально-побутовій адаптації як в умовах спеціально організованого навчання в освітніх закладах, так і в умовах сім'ї, з метою покращення якості їхнього життя та тих людей, котрі ними опікуються.

Теоретичний аналіз літературних джерел дав змогу з'ясувати основні підходи до вирішення проблеми визначення основних напрямів педагогічного впливу на цю категорію осіб. Так, робота має здійснюватися, передусім, у плані виховання дітей, їх розвитку та сприяння соціально-побутовій адаптації. В умовах спеціально організованого педагогічного процесу особи, які здатні до тренування, мають розширювати своє орієнтування у найближчому оточенні, удосконалювати самообслуговування та спілкування.

Особливості стану дітей з помірним та тяжким ступенем розумової відсталості у повсякденному побуті мають значні індивідуальні особливості. Більшість з таких дітей мають обмеження моторних функцій, які спричиняють проблеми з самообслуговуванням. Особливо складно даються дитині "тонкі" рухи пальців: застібати ґудзики, шнурувати взуття і зав'язувати вузлики, здійснювати одночасно обома руками відмінні рухи та інше.

Таким дітям важко самостійно налагодити соціальні контакти: в родині, у закладі, де вони навчаються, серед знайомих, близьких та друзів. Вони мають труднощі у засвоєнні та використанні складних та абстрактних понять, мовлення, калькуляції, читання, письма, опрацювання інформації, засвоєння досвіду. Їм складно зробити вибір, навчитися пристосовувати оточуючі пред¬мети до власних потреб. Цим дітям притаманне поверхневе, глобальне сприйняття, тобто сприйняття предметів в цілому. Але звичні повсякденні речі вони можуть сприймати достатньо добре. Тому навчання та адаптація матиме найкращий результат при постійному повторюванні дій, рухів із застосуванням тих речей, засобів, ситуацій та інтер'єру, які трапляються у повсякденному житті. Потрібні регулярні спеціальні заняття, що мають на меті формування та підтримку соціально-побутових умінь.

Навчання дітей з помірним та тяжким ступенем розумової відсталості означає принципово інший підхід: навчальні програми та навчальні заклади пристосовуються до дитини. Навчання має бути орієнтованим на засвоєння повсякденних практичних навичок і закріплення певних стереотипів необхідних у житті дій та поведінки. Набуті навички дають дитині можливість вести більш повноцінне життя, максимально наближене до життя більшості членів суспільства. Головний принцип навчання — індивідуальний підхід. Тобто, для кожної дитини — індивідуальний план, який формується на підставі оцінювання її потреб та потенціалу і містить індивідуальні цілі для кожної дитини. Навчальні програми повинні передбачати проведення занять малими групами з самообслуговування, приготування їжі, побутового рахування, формування позитивних стереотипів поведінки, розвиток мовлення і комунікаційних навичок. У ході навчання для кожної дитини проводиться первинне, поточне та підсумкове оцінювання засвоєння соціально-побутових навичок. В рамках навчання практикою складаються індивідуальні плани закріплення вдома навичок, набутих у навчальному закладі, згідно яких батьки мають працювати з дитиною.

Програми повинні містити практичні заняття, спрямовані на вироблення у дітей таких навичок:

•   
догляду за своїм тілом, користування туалетом, одягання та роздягання, догляд за одягом та взуттям, догляд за приміщенням тощо;
•   
орієнтування у часі, користування годинником та календарем, планування дня, розуміння місця та напрямку (в, на, під, над, до, вгору, вниз, праворуч, ліворуч), рахування предметів та читання чисел у межах до 10, до 100, користування грошима, найпростіші виміри за допомоги лінійки, рулетки, визначення форми фігур, побудова простих геометричних фігур, відмірювання та відрізання паперу та тканини, користування побутовими вагами, загальне планування власного бюджету тощо;
•   
безпечного користування кухонним знаряддям та посудом, кухонним та іншим побутовим обладнанням, вибору та придбання продуктів, приготування їжі (чаю, сервірування столу, прибирання після споживання їжі, миття посуду, підмітання підлоги, тощо;
•   
вироблення стереотипів поведінки у типових побутових ситуаціях: вихід з дому повернення додому, спілкування із незнайомими людьми, підготовка та проведення сімейного свята, виконання процедур та заходів уранці, організація вихідного дня, підготовка до сну, поведінка на вулиці, перехід вулиці, користування транспортом, звернення по допомогу, поведінка у разі захворювання, виклик лікаря, перша допомога при пораненні, ведення здорового способу життя, дотримання правил гігієни, правильне харчування, режим дня тощо;
•   
група навичок, пов'язаних із статевими проблемами: гігієна статевого життя, запобігання вагітності та статевим захворюванням, опанування позитивними стереотипами статевої поведінки тощо.

Основні завдання навчальної програми мають бути спрощеними і спрямовуватися на засвоєння ключових питань. У програму має бути інтегроване виконання щоденних дій з повсякденного життя.

Таким чином, зважаючи на виявлені особливості та можливості розвитку осіб з помірною та тяжкою розумовою відсталістю, враховуючи результати існуючих досліджень з проблеми, ми дійшли висновку, що найважливішими напрямками педагогічної роботи з ними є:

1.   
тренування соціально-побутових навичок в домашніх умовах і за межами домівки;формування навичок спілкування, емоційно-вольової та власне особистісної сфери;
2.   
розвиток пізнавальної та рухової сфери як передумови навчання та виконання трудової діяльності;
3.   
формування елементарних учбових навичок (читання, письма, лічби) та навичок трудової діяльності.

Визначені напрями роботи мають покладатися в спеціальну розробку змістового, методичного та організаційного її забезпечення. Проведення такої роботи уможливлює певний розвиток обмеженого потенціалу осіб даної категорії та розширення кола навичок для орієнтування в найближчому оточенні, самообслуговування та елементарної праці.

Зазначимо, що спеціально організований педагогічний процес має базуватися переважно на тренуванні: на показі, використанні унаочнень та можливості осіб з помірною та тяжкою розумовою відсталістю копіювати (повторювати, наслідувати). Навчання має ґрунтуватися на наочному багаторазовому показі з поступовім ускладнення завдань упродовж кількох років. У такій роботі важливо використовувати уроки праці, уроки соціальної адаптації, які відтворюють найуживаніші життєві ситуації, закріплювати навички читання та лічби, пов'язані з орієнтуванням у навколишньому середовищі, з трудовим процесом. Необхідною умовою проведення спеціально педагогічної роботи з такими особами є ретельна побудова завдань, постійний нагляд, контроль та вказівки педагога.

Можливості дітей з помірною та тяжкою розумовою відсталістю в навчанні повинні розглядатися з позиції їх участі в самому процесі навчальної діяльності. Перш за все, мається на увазі здатність їх довільної психічної діяльності, до вольового регулювання своєї поведінки в межах можливості кожної дитини. Саме ці якості забезпечують дитині та дорослому встановлення первинного контакту, без якого неможливо організувати навчально-виховний процес. При цьому слід звернути увагу і на характер самого контакту, який може бути різним: мовленнєвим, з використанням жестів, міміки, образотворчих засобів.

Первинний контакт, як початок взаємодії дитини та дорослого, в багатьох випадках визначається розумінням дитиною звернень дорослого (інструкції, прохання, доручення, зауваження, схвалення та ін.). Одним дітям достатньо усної інструкції (закрий двері, підійди до мене та ін.). Вони розуміють мовленнєві інструкції, зауваження та інше, а іншим дітям при звертанні до них необхідно наочне, мімічне та жестові підкріплення. З окремими дітьми взаємодія встановлюється лише за умови наочно-дійового супроводу. Чим вищі розумові здібності дитини, тим доступніше розуміння зверненого мовлення.

Показником рівня розвитку дитини та умовою успішності в навчанні є характер її діяльності з дорослим. Одні діти здатні тільки до сумісних дій, інші — до здійснення дій за наслідуванням, деяким достатньо дій за наслідуванням, і лише небагато піднімаються на рівень самостійних дій.

Однією з найважливіших характеристик діяльності дитини є прийняття нею допомоги з боку дорослого. Міра цієї допомоги може бути різною: організуючою, пояснювальною та навчальною. Організуюча допомога свідчить про більш високі можливості дітей, коли буває достатньо лише мімічного виразу на обличчі (невдоволення, схвалення та інше), жесту (показ пальцем, покачування головою та ін.), інтонації чи мовленнєвого звернення типу "увага", "думай" та інше. Більшості дітей з помірною та тяжкою розумовою відсталістю потрібна пояснювальна та навчальна допомога.

Участь дитини в процесі навчальної діяльності передбачає також наявність самоконтролю особистих дій та можливість оцінити результати своєї роботи. Практична робота з цими дітьми показує, що формування в них навичок самоконтролю є одним з найважчих завдань. Без вказівки дорослих діти не можуть знайти помилку, не вміють самі перевірити свої дії.

Вказані особливості не тільки характеризують всю групу дітей з помірною та тяжкою розумовою відсталістю, але й можуть лягти в основу диференціальної психолого-педагогічної діагностики при розподілі цих дітей на групи та при визначенні змісту навчальної роботи з ними.

Дослідження та спостереження у процесі роботи показали, що діти з помірною розумовою відсталістю можуть підтримувати ситуативний контакт з дорослим, у ряді випадків ідуть на контакт самостійно та проявляють зацікавленість до взаємодії. В процесі взаємодії вони можуть приймати допомогу пояснювального та навчального характеру. Розуміють звернене до них мовлення у вигляді простої інструкції. Перенесення засвоєних способів дій в іншій ситуації можливе з допомогою дорослого. В основному переважають дії за наслідуванням та зразком. Самостійна діяльність можлива за умови засвоєних способів дій та організуючої допомоги. У процесі діяльності доступне порівняння своїх дій за зразком. Відзначається емоційна реакція на успіх, невдачу та розуміння при цьому і похвали, і зауваження. У переважної більшості цих дітей добре розвинута механічна пам’ять, вони оволодівають мовленням, хоча надовго, а іноді і назавжди, в них залишається порушення вимови звуків. При наявності добре розвинутої механічної пам’яті, необхідно підбирати такі індивідуальні методи та способи роботи, щоб навчити дитину оволодівати по мірі можливості змістовною функцією, переносячи просту ситуацію в практичне життя. Дитина з помірною розумовою відсталістю може оволодіти механічною лічбою до 100, кількісним складом числа до 10. На сьогоднішній день існує багато методів альтернативного навчання лічбі за допомогою технічних засобів, якими ці діти можуть вільно користуватися.

Діти з тяжкою розумовою відсталістю самостійно контакт не ініціюють, для них характерне пасивне підкорення, спостерігаються труднощі в розумінні усного звернення, необхідна наочно-дійова інструкція з жестовим та мімічним уточненням. При виконанні завдань утруднюється прийняття допомоги. Вони не здатні до переносу показаного способу дії на аналогічне завдання,основним способом засвоєння нових знань є сумісні дії. Самостійні дії тільки на рівні окремих операцій. Відсутні навички самоконтролі, як правило, діти байдужі до зауважень. Мовлення цих дітей порушене не лише сенсорно, але й моторно, що проявляється розладами артикуляції, аграматизмом, володінням словника на побутовому рівні. Але вони можуть співпрацювати, виконувати прості дії, яких їх навчили, і потребують допомоги при переключенні з одної дії на іншу.

Необхідно відзначити, що представлені характеристики двох груп дітей з помірною та тяжкою розумовою відсталістю є динамічними. Кожна дитина має свій темп, динаміку розвитку, різні можливості у засвоєнні нового, тому навчання повинно бути індивідуально орієнтованим. Стратегія та тактика складання індивідуального корекційно-педагогічного плану вибудовується з урахуванням "особистісної ситуації" окремо взятої дитини. Оскільки, не дивлячись на їх інтелектуальні порушення, у цих дітей виражена практична, життєва орієнтація, тому при використанні відповідних систематичних соціально-педагогічних заходів вони здатні набути нескладні трудові навички та примножити запас простих понять.

Щоб допомога цим дітям була ефективною, важливо створити необхідні умови, оточення, в яких буде здійснюватись корекційно-розвивальна робота, яка спрямована на досягнення певної соціально-трудової реабілітації та адаптації дітей в умовах родини, у колективі однолітків й суспільстві. Тим паче, що при системній, цілеспрямованій, комплексній взаємодії педагогів, психологів, лікарів, батьків та наявності науково обґрунтованих програм виховання та навчання дітей з помірною та тяжкою розумовою відсталістю позитивна динаміка реальна. Зрозуміло, що допомога повинна починатися як можна раніше, а це пов’язано з ранньою діагностикою як медичною, так і психолого-педагогічною. При цьому важливо не просто констатувати наявність у дитини інтелектуального недорозвитку, але й встановити ступінь, характер і структуру дефекту. Завдання медичного обстеження вирішують лікарі. Психологи та педагоги-дефектологи повинні визначити освітньо-виховний "маршрут" дитини і здійснювати його супровід упродовж усього періоду перебування дитини в закладі.

Для цього необхідно знати актуальні та потенційні психофізичні можливості дитини. Встановлення "стартового" рівня розвитку дозволить його регулювати та цілеспрямовано впливати на формування тих процесів, які цього більшою мірою потребують, вибирати адекватні педагогічні технології, відслідковувати динаміку та становлення формуючих функцій. І в цьому велике практичне значення психолого-педагогічної діагностики.
Навчання дітей з легким ступенем розумової відсталості (діагноз F–70) здійснюється за індивідуальною формою навчання. Навчання здійснюється за програмою, яка рекомендована висновком ПМПК. Більшість дітей з легким ступенем розумової відсталості навчаються за програмою спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для розумово відсталих дітей, з урахуванням індивідуальних особливостей дитини.  При цьому індивідуальне навчання, має бути корекційно спрямованим. Для цього застосовують такі корекційні прийоми:
-  адаптація змісту освіти до пізнавальних можливостей учнів, що виявляється в зменшенні обсягу навчального матеріалу, його спрощенні за характером і структурою;
-  наочність навчання: використання різних видів наочності, її відповідність рівню розвитку сприймання і мислення дитини, поступове ускладнення  (від реальних предметів та об’єктів до символічної наочності), задіювання  якомога більшої кількості аналізаторів (слух, зір, дотик), поєднання наочних методів із словесними і практичними;
-  уповільненість процесу навчання з урахуванням інертності нервових процесів дітей;
-  повторюваність у навчанні та вихованні з метою ліквідації фрагментарності сприймання, недосконалості запам’ятовування. Повторення має бути систематичним, різноваріативним, з різним ступенем залучення дитини;
-  включення учня в діяльність, спрямовану на подолання труднощів та перешкод  (принцип вправляємості) – всі теоретичні відомості, правила мають бути засвоєні через практичну діяльність різного ступеня труднощів та новизни;  без відпрацювання вмінь у практиці подолати  наявний у розумово відсталих  учнів розрив між теорією і практикою неможливо;
-  спеціальна організація праці – у процесі роботи слід вчити учня планувати  свою діяльність, міркувати про послідовність та способи виконання, описувати результати та порівнювати їх із зразком;
-  використання гри у навчально – корекційній роботі – з метою підвищення інтересу дитини до навчальної діяльності, подолання її пасивності слід використовувати як дидактичну, так і сюжетно-рольову гру;
-  дотримання охоронно – педагогічного режиму з урахуванням конкретного клінічного діагнозу;
-  позитивні емоції педагога слугують засобом стимулювання дитини до навчальної діяльності й спілкування, формують її віру у свої можливості.
Навчання та виховання розумово відсталої дитини має бути поєднаним із лікуванням, логопедичними заняттями, заняттями з психологом, лікувальною фізкультурою.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить