Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для дому і сім'ї ЗМІСТОВА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАННЯ ДІТЕЙ РІДНОЇ МОВИ

ЗМІСТОВА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАННЯ ДІТЕЙ РІДНОЇ МОВИ
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

ЗМІСТОВА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАННЯ ДІТЕЙ РІДНОЇ МОВИ

Навчання мови і розвиток мовлення дітей не зводяться лише до мовленнєвої діяльності, до реалізації і використання мовної системи. Оскільки мова і мовлення обслуговують всі види діяльності дитини, доречним буде говорити про взаємозв'язок усіх видів діяльності в мовленнєвому спілкуванні, про "інтеракційну (взаємодіючу) діяльність" (К. Менг).
Інтеракційна діяльність обов'язково передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності. Компетентність - це комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність (здатність творчо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки І конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, самооцінку, самоконтроль.
Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенції певного виду діяльності (мовленнєвої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо).
У мовленнєвій діяльності слід розрізняти мовну і мовленнєву компетенції, а в мовленнєвій компетенції - лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну та комунікативну.
Мовна компетенція - це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що історично склалися в фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності в процесі використання певної мови.
Мовна компетенція - це інтегративне явище, що охоплює цілу низку спеціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, установок щодо успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування (В. В. Андрієвська).
Мовленнєва компетенція - це вміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.
Лексична компетенція - наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, здатність до адекватного використання лексем, доречне вживання образних виразів, приказок, прислів'їв, фразеологічних зворотів.
Фонетична компетенція - правильна вимова всіх звуків рідної мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголосів, добре розвинений фонематичний слух, що дозволяє диференціювати фонеми; володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічні наголоси тощо).
Граматична компетенція - неусвідомлене вживання граматичних форм рідної мови згідно з законами і нормами граматики (рід, число, відмінок, клична форма тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних форм.
Діамонологічна компетенція - розуміння зв'язного тексту, вміння відповідати на запитання і звертатися з запитаннями, підтримувати та розпочинати розмову, вести діалог, складати різні види розповідей.
Комунікативна компетенція - комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування. Кожний вид компетенції має базисні вікові характеристики.
Отже, різним видам мовленнєвої компетенції потрібно навчати дітей вже з раннього віку. Ще до школи дитина повинна засвоїти відповідні мовленнєві знання, вміння та навички, необхідні їй для спілкування. Задля цього потрібно лише дібрати адекватні методи та прийоми розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови.
Лексична компетенція  ґрунтується на словниковий роботі з дітьми. Завдання словникової роботи в дошкільному закладі:
а)    збагачення словника дітей новою лексикою;
б)    активізація словника;
в)    уточнення значення окремих слів І словосполучень;
г)    заміна діалектизмів, говірок словами літературної мови;
д)    розвиток образного мовлення - збагачення активного словника дітей образними виразами (з текстів художніх творів, казок), приказками,
прислів'ями, скоромовками, загадками; епітетами; метафорами;
ж)    ознайомлення дітей зі значенням слова, навчання розумінню багатозначності, синонімічності та переносного значення слів;
з)    засвоєння узагальнюючих понять.
Здійснення завдань словникової роботи відбувається за тематичним принципом, який допомагає згрупувати лексику (різні частини мови) в одну тему. Це значно підвищує темпи засвоєння словника. Тому в програмі словникова робота подається за темами. Так, у кожній віковій групі чітко визначені теми словникової роботи. Скажімо, на четвертому році життя пропонуються теми "Сім'я", "Ігри та іграшки", "Професії", "Побутові предмети", "Меблі", "Одяг та взуття", "Тварини","Пори року", "Свята". Поступово кількість тем збільшується відповідно до віку дітей.
Провідним методом словникової роботи є використання дидактичних ігор з іграшками, картинками, предметами та словесних дидактичних ігор. Добираючи гру, вихователь має чітко визначити її мету. Відповідно до завдань словникової роботи наводимо перелік дидактичних ігор: активізація і закріплення словника ("Чарівна торбинка", "Що це?", "Що змінилося?", "Відгадай, що заховали", "Що потрібно?", "Додай слово", "Що буває широке (довге, вузьке)?", "Що подарувати Наталці?", "Хто назве більше предметів або дій?", "Добери слово", "Нагодуємо ляльку", "Покладемо ляльку спати", "Одягнемо ляльку на прогулянку", "Обладнаємо ляльці кімнату", "Зустріч нової ляльки", "Купання ляльки", "Попрасуємо ляльці одяг", "Лялька обідає" та ін.); вживання узагальнюючих слів ("Що це?", "Назви одним словом", "Коли це буває?", "Крамниця", "Пори року"); класифікація предметів ("Назви три предмети", "Що зайве?", "Четвертий зайвий". "Кожному своє місце", "Наведи порядок", "Що садять на городі?", "Що росте в саду, в полі, на луках?", "Птахи, звірі, риби"); вживання антонімів, синонімів ("Назви, який", "Як інакше?", "Навпаки", "Чорно-біле"); співвідношення частин і цілого ("Склади предмет", "Розрізні картинки", "Плутанина", "Наведи порядок"); закріплення назв кольорів та їхніх відтінків ("Веселка", "Знайди такий самий", "В яку коробку?", "Кольорова крамниця"); на уточнення значення слів ("У нас в гостях Незнайко", "Хто з них правий?", "Мальвіна вчить Буратіно ввічливості", "Хто більше помітив небилиць?").
Для збагачення словника використовують і дидактичні вправи. Серед них вправи на добір епітетів до предмета (дерева які? - високі, стрункі, зелені, голі), впізнавання предмета за епітетами (червоний, гумовий, круглий, що це? - м'яч); добір дій до предмета (кішка що робить? - нявчить, муркоче, лежить, біжить, спить, ловить, хлебче, годує, грається, вмивається, сидить); до дії предмета (світить, гріє, припікає, зігріває, цю це? - сонце); називання складових частин цілого (будинок -дах. стіни, вікна, двері, поверхи, під'їзди, ганок); класифікація предметів ("Скажи одним словом", "Склади докупи"); різний ступінь узагальнення (Дай три назви і більше: конвалії - квіти - рослини; борщ - страва - їжа - продукт харчування); утворення слів за допомогою префіксів, суфіксів (їхати, приїхати, від'їхати, заїхати, з'їхати, виїхати, під'їхати; ліс - лісок - лісочок - лісовичок - лісовик - лісище).
Фонетична компетенція формується в процесі роботи з виховання звукової культури мовлення.
Основні завдання дошкільного закладу щодо виховання звукової культури мовлення:
а)    розвиток артикуляційного апарату (м'язи мовного апарату);
б)    ознайомлення дітей з будовою мовного апарату;
в)    розвиток мовного дихання;
г)    розвиток фонематичного слуху;
д)    оволодіння правильною вимовою всіх звуків рідної мови;
е)    удосконалення дикції;
ж)    розвиток інтонаційної виразності мовлення (інтонація, темп, тембр, сила голосу, мелодика, наголоси тощо);
з)    робота над усвідомленням дітьми звукового складу рідної мови
Всі завдання виховання звукової культури здійснюються в єдності і забезпечують формування у дітей фонетичної компетенції
Провідними методами виховання звукової культури мовлення є дидактичні ігри та вправи, в процесі яких удосконалюються всі компоненти звукової культури мовлення Щоб навчити дітей правильно і чітко вимовляти звуки, слід проводити ігри: "Вимовляй так, як я", "Оркестр", "Назви і відгадай", "Крамниця", "Комар", "Покатаємося на коникові", "Жуки", "Літаки", "Що сказав (узяв) Петрушка?", "Виправляй Незнайку", "Допоможемо Буратіно", "Чого не вистачає?", "Луна", "Паровоз", "Підкажи Петрушці звук", "Ось так вимовляються звуки".
Розвитку фонем этичного слуху сприяють ігри: 'Тиша", "Телефон", "Зіпсований телефон", Тиха і голосна музика". "Що як звучить?", "Відгадай звук", "/пізнай, хто це", "Тук-тук", "Зозули", "Про що говорить кімната (вулиця, ліс)Г, "Доручення", "Хто краще чує? ".
Для розвитку мовного дихання пропонують ігри: "Сніжинки", "Летять сніжинки", "Листочки", "Вітерець", "У лісі". "Вітряк", *У кого далі полетять пелюстки?", "Дмухай сильніше". Для вироблення інтонаційної виразності мовлення (сили голосу, темпу, логічних наголосів, інтонації, ритму) афективними е ігри: "Мавпочки", "Хто що почув", "Тихо - голосно", "Пішли - поїхали", "Вимовляй так, як я", "Допоможемо Незнайці".
З метою формування у дітей уміння виконувати звуковий аналіз слів, закріплення знань про слово і речення доцільно проводити такі ігри: "Добери різні слова", "Підкажи слово", "Поверни слово", "Чи однаково мучать слова?", "Слова забули своє місце", "Злови м'яч", "Живі слова", "Як Мишко вчився говорити"- "Про Сашка і сніговита", "Що написав нам Петрушка?", "Ведмедик дізнається, що таке наголос", "Як звати друзів?".
Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків (ш, ж, ч) виконують відповідні вправи.
Наприклад:
Вправа 1. Підняти язик на верхню губу, потім опустити на нижню і повернути його у вихідне положення.
Вправа 2 . Висунути язик якомога вужче і потім широко його розпластати.
Вправа 3. Для того щоб язик був широкий і спокійний, требі притиснути його губами 5-6 разів, вимовляючи "пя-пя-пя", а потім відкрити рот і потримати широкий язик у спокійному положенні. Вихователь у цей час лічить від 1 до 10.
В п р а в я 4 Відкрити рот, покласти широкий язик між зубами (зуби не торкаються язика) і, вимовляючи звуки "и-і-о", потримати його в цьому положенні Вихователь лічить від 1 до 10.
Вправа 5 Відкрити рот, покласти широкий язик на верхню губу (губу не натягувати на верхні зуби) і здувати ватку зі столу, ніби вимовляючи звук "ф".
Вправа 6 . Обвести кінчиком язика верхню губу (неначе злизати варення), роблячи рухи язиком зверху вниз (нижньою губою не допомагати).
Вправа 7 . Показати зуби і сховати їх або пошепки вимовляти звуки "и-е, и-е-и-е". Потім стулити губи і витянути їх уперед.
Вправа 8. Відкрити рот і торкнутися кінчиком язика піднебіння, роблячи рухи вперед-назад, як штукатур білить щіткою стелю. При цьому слід стежити, щоб нижня щелепа була нерухома
Для розвитку мовного дихання доцільно провести дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шматочків паперу, кульок вати, пушинок кульбаби Слід також виконувати вправи на перекочування силою видихуваного повітря кульки по столу, підтримування пушинок у повітрі силою видиху, утворення бульбашок на воді (дитина дмухає з такою силою, щоб на воді утворилися бульбашки), пускання паперових і пластмасових корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування олівців силою видихуваного повітря; дмухання в порожню пляшку.
Крім того, можна використовувати вправи: "Дмухай на метелика", "На гойдалці", "Гарячий чай", "Рубання дров", "Мильні бульбашки". У дітей 3-4 років тривалість видиху повинна відповідати фразі в 2-3 слова, 5-6 років - 3-5 слів. Тривалість між видихом і вдихом має дорівнювати фразі "достатньо, ще раз".
З метою закріплення звукової вимови використовуються чистомовки. Вихователь може скласти їх сам на кожний звук. Наприклад:
Би-би-би - зелені боби, пи-пи-пи - яблука купи, бі-бі-бі - я скажу тобі, пі-пі-пі - смітинки в крупі, ти-ти-ти - висока рости.
З дітьми середньої та старшої груп можна вивчати скоромовки, запропоновувати для запам'ятовування короткі вірші Із складними звуками
Граматична компетенція. Змістом її є формування граматичної правильності мовлення дітей у практичній мовленнєвій діяльності.
Завдання формування граматичної правильності мовлення в дошкільному закладі:
а)    практичне ознайомлення дітей з граматичними формами рідної мови (морфологічний склад - частини мови; рід, число, відмінок, дієвідміни тощо);
б)    засвоєння правильної словозміни слів - відмінкові закінчення,узгодження слів у реченні, чергування звуків у основі слів, невідмінювані слова, зміна наголосів тощо;
в)    засвоєння основних способів словотворення української мови суфіксальний, префіксальний тощо;
г)    формування орієнтації дитини на звукову сторону слова;
д)    удосконалення синтаксичної сторони мовлення - засвоєння різних типів речення зі сполучниками та сполучними словами; речення з однорідними членами, прямою мовою, правильна побудова речень;
ж)    навчання висловлювати ту саму думку з допомогою різних граматичних форм;
з)    формування граматичного чуття рідної мови, чуття помилок, начатків самокорекцій,
самоконтролю та взаємоконтролю мовлення.
Найбільш ефективним методом формування у дітей знань з граматичної будови мови с дидактичні ігри. Це можуть бути ігри на вживання іменників у родовому і називному відмінках множини: "Чого (кого) не стало?", "Чого не вистачає кравчині для роботи?", "Чого більше?", "Крамниця", "Що змінилося?", "Назви предмет", "Пошта", "Листоноша приніс листівки"; на відмінювання іменників у родовому й знахідному відмінках однини й множини ("Чого не вистачає Мишкові, щоб піти на прогулянку?", "Що я бачив?", "Розкажи про картину", "Чарівна торбинка", "Відгадай, де я був", "Доручення"); на вживання роду Іменників ("Лото", "Парні картинки", "Три кишеньки", "Плутанина", "Одягни ляльку", "Крамниця іграшок"); на вживання невідмінюваних Іменників ("Подивись і запам'ятай", "У гостях у ляльки". "Що я чув по радіо, "Розмитий лист", "Загадка"), на вживання дієслівних форм ("Малята на прогулянці". "Що ми робимо?", "Що написано в листі?", "Ви хочете - ми хочемо", "Мишко, зроби", "Ведмедик і Буратіно розмовляють по телефону"), на відмінювання іменників, що означають назви малят тварин ("Хто в кого?". Теремок", "Чий будинок", "Розклади по порядку", "Узнай, хто це", "Чия це мама?", "Кого не стало?"), на узгодження числівників з іменниками ("Що змінилося?", "Полічи, скільки?"), на відмінювання іменників, що вживаються тільки в однині або множині ("Кому що потрібно?", "Що ми задумали?"), на вживання прийменників ("Сховай зайчика", "Де ведмедик?", "Що змінилося?"), "а виправлення граматичних та синтаксичних помилок ("Так чи не так", "Виправ Петрушку", "Незнайко в школі", "Хто сказав правильно?", "На уроці рідної мови").
У дітей старшого дошкільного віку вміння правильно вживати граматичні форми слів формують за допомогою дидактичних вправ.
Доцільно запропонувати вправи на відмінювання дієслівних форм (бігати - біжу, їздити - їжджу, носити - ношу, хотіти - хочу - хочемо, просити - прошу - просимо, водити - воджу - водить та ін.):

- Ми бігаємо. Як ти скажеш про себе?
- Я біжу.
- Як ти скажеш про Юрка?
- Юрко біжить.
- Як ти скажеш про них?
- Вони біжать
.
Узгодження числівників і прикметників з іменниками:

- Червоний олівець. Про що можна сказати "червоний"? (Червоний прапор, червоний помідор, червоний м'яч, червоний бант).
- Як сказати про воду? Вода яка?
- Холодна, тепла, прозора, чиста.
- Молоко яке?
- Біле, смачне, тепле, парне, холодне, кисле, солодке.

Утворення порівняльних ступенів прикметників:

- Весною тепло, а влітку., (тепліше).
- Вода холодна, а лід . (холодніший).   
- Утворення прикметників з двох слів:
- Довге вухо. Як сказати про це одним словом? (Довговухий).
- Сірі очі Як сказати одним словом? (Сіроокий)

Утворення дієприкметників:

- Розбили тарілку Як про неї можна сказати? (Розбита тарілка).
- Розлили молоко Як можна про нього сказати? (Розлите молоко)

Утворення іменників за допомогою суфіксів:

- Вовченя. Хто в нього мама?
- Вовчиця.
- Зайченя. Хто а нього мама?
- Зайчиха.
- Машина, що ріже овочі. Як про неї можна сказати одним словом? (Овочерізка).

Відмінювання іменників:

- Качка кличе кого? (Каченят).

Відмінювання займенників:

- У мене лялька. Як сказати про Оксану? -У неї лялька.
- Про Юрка?
- У нього лялька.
- Про них обох?
- У них лялька

Вживання часу дієслів:

- Що я (ти, він, вони, ми) роблю?
- Що я (ти, він, вони, ми) робитиму?
- Що я (ти, він, вони, ми) робив?
- Що я (ти, він. вони, ми) зроблю?
- Що було влітку? Що буде взимку?

Утворення споріднених слів:

- Які слова можна утворити від слова "руда"?
- Ручка, рученька, ручище, ручний, рукастий.
Одним з методів формування знань з граматичної будови мови є розповіді, складені вихователем. У них повинні бути слова, в яких діти найчастіше припускаються граматичних помилок (вухо, кашне, піаніно, хіно). Вихователь може дати дітям завдання скласти розповіді з відповідним словом або кількома словами. Для закріплення граматичних форм можна використати малі жанри фольклору та тексти художніх творів, віршів.
Діамокологічна компетенція. Зв'язне мовлення включає два типи - діалогічне та монологічне мовлення. У пропонованій програмі особлива увага звертається на розвиток діалогічного мовлення та етичних заезд спілкування в усіх вікових групах.
Завдання з розвитку діалогічного мовлення;
а)    вчити дітей відповідати на запитання та звертатися до інших із запитаннями;
б)    підтримувати розмову; продовжувати її відповідно до ситуації спілкування;
е)     виявляти ініціативу а розмові з дорослими та дітьми;
г) будувати діалог на запропоновану тему (друга, третя, четверта... репліки діалогу)
Завдання з розвитку монологічного мовлення:
а)    вчити дітей зв'язно відповідати на запитання за змістом сюжетної картини та художнього тексту (казка, оповідання, вірш, розповідь);
б)    описувати предмети, іграшки, дії, ситуації, картини;
в)    розповідати про події з власного досвіду, за змістом сюжетних картин, на теми, запропоновані вихователем та вибрані самостійно (творчі розповіді);
г)    переказувати зміст знайомих художніх текстів;
д)    оволодіти різними типами висловлювань (розповідей) - описами, розповідями, повідомленнями, міркуваннями, поясненнями.
У молодших групах провідними методами розвитку діалогічного мовлення є розглядання картинок та бесіда за їх змістом, ігри-інсценізації, дидактичні ігри ("Познайомимося з ляльками", "Нова лялька", "У гостях у ведмедика (у ляльки)", "Поговоримо з Оксаною", "У гостях у казки", Три ведмеді"). З другої половини року в середній та в старшій групах вводиться бесіда як спеціальне заняття для діалогічного мовлення. Такі бесіди проводяться на основі знань, здобутих дітьми під час занять з ознайомлення з навколишнім світом за темами, визначеними в програмі.
Для навчання діалогічного мовлення використовують тематичні Ігри, мовленнєві ситуації, побудовані на діалозі. Це можуть бути невеличкі інсценізації: "Знайомство", "Зустріч друзів", "У лікаря", "У крамниці", "Розмова по телефону", "У гостях", "Після перегляду кінофільму", "Сім'я", "У бібліотеці".
Працюючи над розвитком монологічного мовлення, вихователь застосовує такі методи роботи: розповідь за сюжетними дидактичними картинками; переказування художніх творів (оповідань, казок); описування іграшок, предметів, картинок; складання порівняльної описової розповіді за 2-3 предметами, картинками; складання розповіді з власного досвіду; сюжетна розповідь про одну іграшку або про набір іграшок; розповідь про смішний випадок, розповідь за опорними словами; продовження розповіді вихователя; описова творча розповідь (розповідь-етюд, розповідь-мініатюра); розповідь на тему та за планом ви-хователя; складання казок; складання листів; складання описових загадок
Для розвитку монологічного мовлення широко використовуються ігри з предметами ("Опиши предмет", "Дізнайся, що задумали", "Крамниця"), з картинками ("Пошта, листоноша, радіо", "Опиши картинку", "Цікаві подорожі"), словесні дидактичні ігри ("Подорож уночі (вдень)", "Пори року", "Коли це буває?", "Де ми Були?" та ін.). Розвитку монологічного мовлення сприяє розв'язання мовних логічних задач, що їх пропонують на заняттях у старшому дошкільному віці.
Комунікативна компетенція, (і формування спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування.
Кінцевою метою роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі є формування культури спілкування, тому завданнями формування комунікативної компетенції в дітей дошкільного віку є:
а)    розвиток комунікативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду - емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативне спілкування із співрозмовником;
б)    засвоєння ввічливих форм спілкування, розвиток мовленнєвого етикету;
в)    формування культури мовлення;
г)    формування культури спілкування.
Мовленнєвий етикет передбачає правила мовленнєвої поведінки в стандартизованих (однотипних) ситуаціях мовленнєвого спілкування (Вітання. Знайомство. Подяка. Вибачення. Прохання. Прощання. Комплімент.). Кожна типова ситуація обслуговується групою формул і виразів мовленнєвого етикету, які діти повинні засвоїти вже в дошкільному віці. Задля цього використовують різноманітні ігри і ситуації: "Незнайко знайомиться з дітьми", "Назви ім'я",. "Зустріч гостей", "Зупинимося, познайомимося", "Поправляй Незнайка", "Чия пара краще?", "Луна", "Довідкове бюрои5 "Ввічливі відгадки", "Чарівний ключ". Ефективними є сюжетно-рольові та театралізовані ігри типу: "Країна Знайомств", "Місто Ввічливості", "Зустріч та прощання" тощо.
Кінцевим результатом комплексної роботи з усіх мовних розділів програм і є формування мовленнєвої компетенції дітей.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить