Удома
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 39
ХудшийЛучший 

Удома

Знаю одного старшокласника, котрий на людях — сама ввічливість (особливо, коли поруч дівчина, якій він хоче подобатися), А вдома... Від його грубощів, безцеремонності й егоїзму страждають найближчі люди. То ж чого варта його показна вихованість?!
Протягом дня ми спілкуємося з різними людьми — у школі, профтехучилищі чи технікумі, де вчимося; вдома і на вулиці, у метро, автобусі й приміській електричці, у магазині; в кіно, на ковзанці, танцювальному вечорі дискотеки. Спілкуємося близько й постійно — з рідними, вчителями, однолітками. Епізодично — з мало знайомими і незнайомими людьми. А починається наше спілкування у сім'ї.
Вранці всі поспішають: часу обмаль. Хтось із ваших рідних, може, сьогодні не виспався або йому недобре, хтось має вийти з дому раніше, ніж звичайно, і тому нервує, поспішаючи. Мати чи бабуся забарилися із сніданком, а треба вже йти. Коротко кажучи, ситуацій, щоб зірватися невитриманим словом, може виникнути безліч. Ось тут і стає перед людиною екзамен на істинну, непоказну вихованість: на вміння стримуватися, поступатися. Адже роздратування з якогось нікчемного приводу викликає ланцюгову реакцію зіпсованого на весь день настрою близьким і їй самій.
Звісна річ, чим ближча нам людина, тим простіші з нею взаємини: матері, батькові і навіть бабусі й дідусеві ми говоримо «ти». Однак це аж ніяк не означає, що у родинних стосунках ввічливість не обов'язкова. Навпаки. Справді вихована людина, яка поважає і близьких, і самого себе, не зриватиме зла на ближніх, не демонструватиме свого поганого настрою у колі сім'ї. Про неї не скажеш, що «встала з лівої ноги», тому й поводиться безконтрольно і нестримано. Саме у сім'ї, серед рідних, де нам легше вибачають, виразніше проглядає, які ми насправді. Отже, звичні слова «дякую», «перепрошую», «на добраніч», «добрий ранок», які ми не забуваємо  у спілкуванні   зі  сторонніми,  незамінні  для   вжитку  й  у  сім'ї.
Не зайве, мабуть, нагадати й про тон, яким розмовляємо. Грубий, зверхній може звести й добре слово нанівець. Щодо цього пригадаймо хоча б казку «Чарівне слово», яку любимо з дитинства. В ній розповідається, що лиш тоді почало діяти «чарівне» слово «будь ласка», коли вимовили його тихим ласкавим голосом. Мудра порада, котра згодиться і дорослому...
У сім'ї, в постійному спілкуванні з близькими дістаємо ми перші  уроки такого  потрібного  в  житті  вміння,  як  співпереживання.
Чи вмієте ви вловити настрій матері, батька, бабусі, брата чи сестри? Не просто — хороший чи поганий, а найменші його нюанси: радість, що спалахнула в очах, подавлену образу, приховану посмішку. Душевно неграмотний той, хто не вміє «читати з обличчя».
Чи можна навчитися цього? Можна і треба!
Ось повернулася з роботи мати. У передпокої швидко перевзула туфлі на тапочки — й одразу на кухню поставити важкі сумки. А дочка-старшокласниця й головою не поведе... Спитайте-но у дівчини, чи любить вона свою матір. Напевне, образиться за таке запитання. їй здається, що нічого поганого вона не вдіяла. Може, й так, але ж... Не помітила, не змогла (а чи не схотіла) помітити, замислитись: чому у матері сьогодні стомлене обличчя, голос якийсь сумний. Сумки поставила на підлогу, сама, не роздягаючись, присіла до столу, склала на коліна втомлені руки. Уважний доччин погляд міг би помітити: на пальці — слід від опіку (вчора допізна прасувала білизну), червона смужка на руці — від ручок важкої сумки... В очах смуток, який, напевне, могло зняти єдине доччине ласкаве слово, її увага, з котрою зустріла б матір на порозі. От коли дочка навчиться такого, ласкаві добрі слова самі поллються з її серця. А може, не тільки слова?..
Психологи вважають, що здатність до співпереживання, співчування починаються від уміння уявити, що відчуває інша людина, уміння сприйняти біль і чужу радість як власні. У ці хвилини ми стаємо душевно тоншими, добрішими. Цього можна і треба навчатися!
Увага до близької людини проявляється у тому, що ми пам'ятаємо про її турботи, прохання, про те, що вона любить і чого не любить, що радує її і від чого вона сумує, які дати для неї особливо дорогі. Ось такий приклад. Батьки сімнадцятирічного Олега образилися на сина, хоч той, як йому здається, нічого поганого не зробив, навпаки, не забув зателефонувати і попередити рідних, що прийде пізно. А у батьків болем озвалося серце: син забув (як міг забути?), що в сім'ї у цей день святкують друге народження матері — одужання її після тяжкої операції. Отже, і син мав би бути з ними у цей день разом.
З рідної домівки ми виносимо у життя наші звички, тож і культуру поведінки за столом краще опанувати змалку — дорослому важче перевчатися. Дітьми не раз ми чули: «Забери лікті зі столу», «Не розмахуй виделкою, це погано скінчиться», «Не їж з ножа, поріжешся», «Не дми на гаряче, зачекай, доки охолоне», «Не розмовляй з повним ротом». Якщо такі дитячі уроки засвоєні вчасно, можна спокійно іти в гості, у кафе і бути певним, що нікого не шокуватимеш, якщо навіть допустиш якісь незначні промахи у правилах. Втім, і самі правила поведінки за трапезою неважко засвоїти. Адже й створені вони, як і інші правила етикету, не заради церемоній, а з міркувань доцільності, такту, гігієни. Приміром, брати сіль руками з сільнички, кожен розуміє, негігієнічно— краще взяти спеціальною ложечкою, якщо вона є, або на кінчик ножа. Те ж і з столовими приборами: ніж беремо у праву руку, а виделку — в ліву, бо так зручніше відрізати шматочки м'яса. Якщо у такий спосіб користуватися ножем і виделкою завжди, а не лише на людях — оціните зручність.
Колись у Росії був гарний звичай: на урочистих банкетах викликати кухаря й привселюдно дякувати йому за смачно зготовлені страви. Добрий звичай! Мабуть, варто було б перейняти його й в сімейному побуті, не забуваючи щораз подякувати матері, бабусі, котрі подали на стіл обід чи вечерю, похвалити страву. Так, до речі, й заведено у хороших сім'ях, як і те, що за столом не починають їсти, доки не сяде за стіл господиня дому. І це не етикету заради. Бо як іноді трапляється? Мати чи бабуся настоялася біля плити, та й за столом клопочеться, щоб усім наповнити тарілки. Самій дістається вже прохололе, на ходу. Яка ж це повага до жінки?

Важко нині уявити наш побут без телефону. А чи існують якісь правила користування ним? Так. Як і інші правила етикету, вони виходять з норм нашої соціалістичної моралі.
Мабуть, зайве нагадувати, що тон розмови по телефону ще більше, ніж при особистій зустрічі, має бути ввічливим і коректним: адже, коли люди бачать одне одного, ввічливість можна передати усмішкою, мімікою, по телефону ж сприймається лише голос. Прохання запросити когось до телефону не повинно звучати як наказ «Покличте Тетяну!» Звернутися краще так: «Добрий вечір. Запросіть, будь ласка, до телефону Тетяну».
Якщо дім, куди телефонуєте, вам знайомий, озвіться до того, хто взяв трубку, по імені й по батькові, відрекомендуйтеся, а вже потім висловлюйте своє прохання покликати когось по телефону. І самі, беручи трубку, відповідайте люб'язно: «Я—син Ольги Петрівни, її, на жаль, немає вдома. Може, щось передати?» Допитуватися при цьому нечемно, слід лише скромно запропонувати свою послугу.
Ще одна порада. Не забувайте, що ніколи не можна наперед знати, яку ситуацію порушив на другому кінці проводу ваш дзвінок: може, у домі, куди дзвоните, саме відпочивали або щось сталося, а в установі батька саме зараз іде серйозна нарада. Отже, коли у вас з'явиться настрій розважитися телефонною розмовою, спиніться на мить і прикиньте, чи не прозвучить недоречно сплеск ваших емоцій. Тож завжди краще починати телефонну розмову зі спокійних інтонацій.
Окремо хочеться сказати про любителів «Інтригувати» по телефону, котрі, не називаючи себе, настирливо наполягають: «Ні, ,ти здогадайся лиш, хто дзвонить!» Або любителів дзвонити по чужих номерах із дешевим дотепом: «Зоопарк? Покличте, будь ласка, до телефону Бегемота? Ах, це ви і є Бегемот?..» Що скажеш на такі «розваги»? їх автори найперше себе характеризують не з кращого боку, спонукаючи думати, що не знають, куди подіти свій час, не відають про радість спілкування з книгою, музикою, музеями, театрами, природою, друзями — усім тим дорогоцінним, чим живе сучасна культурна людина.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить