Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для дому і сім'ї Качка з яблуками, фальшиві діаманти, або як робити подарунки

Качка з яблуками, фальшиві діаманти, або як робити подарунки
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Качка з яблуками, фальшиві діаманти, або як робити подарунки

Телеграма прийшла ще вчора. Там було кілька слів: «Приїжджаю. Зустрічайте. Дідусь». Але якого переполоху вона наробила в їхньому домі. Мама заметушилася, стала протирати і без того чисті меблі, виставляти в серванті кришталь, трусити килимами. Татко одержав «наряди позачергово»: бігав у магазин, на ринок, тер хрін. Малому Вадику теж знайшли роботу: посадили за великий стіл і наказали общипати качку.
Вадик вищипував марудні пір'їнки і так йому було нудно. Він думав: «І чому ці дорослі такі чудні? Як тільки трапляється радісна подія, вони обов'язково її затьмарюють якоюсь незрозумілою метушнею». У нього, наприклад, та телеграма викликала зовсім інші емоції. Йому так захотілося приготувати дідусеві «сюрприз». Він уже навіть знав який. Дідусь його воював, у нього стільки відзнак на святковому костюмі. Але він дуже не любить війну. Його осколком поранило, а ще вбило під ним коня — Орликом звали. Дідусь у розвідці служив. І Вадик вирішив виліпити з пластиліну Орлика. Щоб був як живий. Очі в нього жаром горітимуть. Грива буде шовкова. Сідло зі справжньої шкіри. Весь цей підсобний матеріал Вадик візьме у своєму господарстві, серед того «хламу», як мама називає Вадикові іграшкові комори, але якому немає ціни. Бо чого там тільки нема. І все потрібне, все до діла.
От уже зрадів би дідусь. І замість усього цього — сиди, щипай. Але Вадик був слухняний хлопчик і чесно виконав доручення. Коли треба було їхати на вокзал, кухня повнилася пахощами страв і приправ. У духовці томилась качка з  яблуками.
Зустрічали дідуся Вадик з татком. Коли поволі зупинився поїзд і провідниця відчинила двері, в потоці пасажирів хлопчик відразу і не помітив гостя. Опам'ятався тільки тоді, коли високо злетів угору на міцних дідових руках.
— Здоровий був, козаче!
Вадик щасливо засміявся і зашепотів дідусеві на вухо: «Ти пробач. Я хотів... А вони...» На нього дивились добрі дідусеві очі: «Там розберемося».
Додому домчали швидко, на таксі. Мама дала таку вказівку, щоб качка не перестояла. Вони ще знімали пальта, як мама закомандувала:
—    За стіл!
Та гість підняв застережливо руку і з усміхом, але твердо наполіг:
—    Не поспішай, невістко! В мене тут для вас подарунки.
Він простягнув мамі квіти і барвисту хустинку накинув на плечі.
—    А це ось тобі, Толю,— простяг таткові чималий пакунок книг.
—    Тут в основному по електрозварюванню. Ти, знаю,  цим захоплюєшся.
—    Це вашому дому,— і вийняв з валізки картину.
На ній світило вогнями місто. Будинки, вулиці, дерева... А далі, на фоні неба — ніби срібляста ракета в червоному полум'ї.
—    Це  наша  домна.  Бачите,   яка  красуня.   Пильно  придивитесь
і десь тут мене біля вогню вгледите. Ніби й побачимося.
Дідусь весело сміється:
—    Це мій друг малював. Він теж наш, з Кривого Рогу, заводський.  Коли  я  до  вас у  гості  збирався,  він  і  каже:  «Ось  візьми,
подаруєш своїм.  Щоб завжди  наша  «пічка»    була у    домі  твоїх
дітей.   Щоб   чистий   її   вогонь   оберігав   від   недоброго   і   злого».
Дідусь знаходить місце на стіні.
—    Ось тут і повісите. Хай це буде ваша сімейна реліквія. Там,
на звороті, ми і розписались, горнові нашої зміни.
Вадик біжить за гвіздком і молотком. Мама тільки схвально киває головою. Вона вже й не згадує ні про всілякі приготування, ні про ту качку. Слухає дідуся, як маленька. Про щось думає. І непомітно відсуває у глиб серванта і бокату кришталеву вазу і бундючний, у позолоті сервіз. А дідусь продовжує творити дива дивні. Він із загадковим і урочистим виглядом заглядає у свій чемодан:
—    А тобі, онуку...
! на хлопчикову долоньку лягає кружечок металу. Ваговито, таємниче.
—    Це —талісман.  Він має чудодійні  властивості — робити  людину дуже сильною. Адже то не просто метал. Щоб зварити його,
з'їхалися металурги з різних    куточків    нашої    країни.    Це була
«Плавка  Дружби».  А  ось  ця маленька  кулька — часточка від  великого. Вона, як атом, зберігає всі його властивості...
Дідусь подивився на Вадика, що слухав його розповідь, ніби казку, і усміхнувся:
—    Про атом ти  ще  не розумієш, а от про силу талісмана —
запам'ятай.
Кілька днів, що провів дідусь у гостях, проминули так швидко. Вони побували з Вадиком у музеї Вітчизняної війни, біля могили Невідомого Солдата, у парку Слави. А у вільний час Вадик у своєму куточку майстрував — ліпив вогненного Орлика — дідусеві в подарунок. Поряд на найвиднішому місці лежав метал-сонце і давав хлопчику силу для доброго діла.
Про цей сімейний епізод я розповіла у зв'язку з тими «проблемами», які виникають щоразу перед нами, коли потрібно зробити подарунок. Що подарувати, як подарувати? Чому надати перевагу—цінному, оригінальному, кумедному, чисто символічному?
Почати, напевно, варто з вияснення найелементарнішого: у яких стосунках перебуваєте ви з тим, кого хочете одарити — родичі, друзі, сусіди, товариші по роботі? Адже від цього залежить характер подарунка.
Почнемо з родичів. Не буде відкриттям, коли я скажу, що родинних свят набирається багато: день народження, весілля, роковини шлюбу, не кажучи вже про такі загальні урочисті, як День Радянської Армії, Восьме березня, професійні «дні» — День машинобудівника, День геолога... Ми всі люди, зайняті суспільно корисною працею, і обов'язково підпадаємо під певну професійну категорію. А оскільки вищезгадані і родинні і «професійні» свята трапляються щороку, то ми повинні перш за все подумати, щоб наші подарунки не були одноманітними: минулого разу подарували вазу і цього — теж. Отже, найперше — різноманітність. У крайньому разі подарунки мають носити «тематичний» характер. Того року—фломастери, наступного фарби, а там альбом, планшет репродукцій, картин тощо. Звичайно, ви вже здогадалися, що подарунок слід вибирати відповідно до уподобань, смаків, захоплень того, кому хочете зробити сюрприз. Тут, як мовиться, непочатий край роботи. Адже хтось найбільш зрадіє хорошій книзі. До речі, теж не абиякій. Одного дуже захоплює література довідкова, іншого — історична, третій надає перевагу фантастиці, четвертий читає виключно «класиків і сучасників». Книга від книги, як бачите, різниться.
Гадаю, що серед ваших близьких і знайомих нема таких, що заповнюють модні «стінки» красивими книгами виключно тому — що мода. Бо книга ціниться не формою, а змістом. Хоча, пробачте. Тут я дещо маю обмовитись. Є книги, в яких оформлення якраз і відіграє велику роль. Це — сувенірні видання, книги-малятка. Ну, й звичайно, талановито оформлені майстрами графіки, художниками. Знаю інженера Петра Степановича, який захоплюється виданнями, оформленими чудовим майстром пензля В. Конашевичем. А це переважно дитячі видання. Зате які! На книжковому стелажі їм відведено особливе місце. Петро Степанович гордиться своїм зібранням ї охоче показує і розповідає дітям по
картинках зміст твору.  Радіє,  коли  його дитяча полиця  заповнюється.
Коли зайшла вже річ про книгу і, зокрема, про дитячу, то тут слід ще зробити деякий відступ. Книги створені на роки, десятиліття, а деякі — і на століття. Прикладів тому безліч. Але щоб жили вони довго, щоб тішили і наше серце і наш зір — до них слід ставитися з повагою і любов'ю. Прикро буде тому, хто шукав книгу, сподівався, що потішить вас, з радістю вручав подарунок,— так от прикро буде йому побачити, що книга зберігається не в належному вигляді — порвана, пошарпана, з масними плямами.
Мені розповідала пристрасний книголюб друкарка Галина Приходько, як вона дуже шукала унікальну книгу з історії географічних відкриттів, щоб подарувати своїй подрузі — вчительці географії Тетяні. Дуже раділа, що вдалося виміняти її. Тішилася, що Тетяна використає цікаві дані у веденні уроків. Але от одного разу вона зайшла провідати подругу. Та саме годувала трирічну Оксану. Перед тарілкою була розгорнута подарована книга якраз у тому місці, де кріпилась унікальна карта. Оксанка сьорбала суп і водила пальчиком по червоних, синіх лініях. Від пальця залишалися помітні сліди. Виявляється, любляча мама, щоб дитина їла, для заохочення не пошкодувала і такого цінного подарунка.
Отже, подарунок має приносити радість і тим, хто вручає, і тому, кому він адресований. До розряду «за інтересами і захопленнями» можна багато дечого віднести. Зараз чимало захоплюються майструванням у домі: роблять усілякі полиці і полички, кухонні шафи і шафки, а дехто замахнувся і на меблі. Подарувати такому набір інструментів — теж не останнє Діло.
Не захоплюйтесь тільки чисто утилітарними речами. Якось мені скаржилася одна старенька на свою невістку. Невістка у неї міська, ніколи в селі не бувала, але, очевидно, з розповідей та кінофільмів у неї склалося сяке-такє уявлення про сільських жителів, їх потреби та інтереси. І от молоді зібралися до матері в гості вперше. Мати чекала швидше побачити, яка ж то у неї невістка, як вона до неї поставиться. А потай, напевно, сподівалася і на гостинець. Усі матері чекають від дітей своїх хоч маленького гостинчика. І от заходить до хати невістка Алла і простягає старенькій— лопату. Вона уяснила одне: на селі копають землю. Так нате ж вам лопату. А матері, може, хотілося щось таке, щоб  з любов'ю і для душі.
Навела я цей випадок для наших молодих. Багато, ох багато хто твердо засвоїв «мама не любить», «мамі не треба», коли йдеться про щось таке, що вона й справді «не любила», бо обмежувала себе, коли діти    були маленькі і всього так багато вимагалось. Але ж тепер діти виросли, стали міцно на ноги. У них трудові будні й радісні свята. Як же важливо пам'ятати, що найбільшим святом із свят є Мама. Не чекайте якоїсь особливої нагоди, щоб виявити їй знаки уваги. їх так багато! Одержали першу стипендію чи першу получку — і відразу подумайте про матір. Навіть невеличкий подарунок потішить її серце. На моїй книжковій полиці двотомник М. Черемшини. На ньому ламким, напівдитячим, напівдорослим почерком виведено «Мамі — на перші зароблені гроші». Це моя материнська реліквія, адже з неї почався шлях сина у самостійне, доросле трудове життя.
Знайте, що для матері кожного разу зустріч із своєю дитиною — теж свого роду подарунок, тим більше, коли склалося так, що живуть на відстані й такі зустрічі не часті. Але яка то для неї радість, коли ви знайдете можливість і приїдете до неї в свято! То вже настає радість подвійна! А як вона пишатиметься потім перед сусідами:
— Іванко приїжджав. Апельсини привіз і цукерки. Я йому кажу: навіщо ти, я ж не маленька! А він так обійняв мене за плечі й каже: «Зате дуже дорога». 1 туфлі теж подарував, такі легенькі, зручні. Я тепер весь час у них ходитиму.
Синове все здається якимось особливим, дорогим, бо воно — прояв уваги і поваги. Зате скільки вже мати надає гостинців — подарунків онукам — ледь до поїзда донесеш.
А батько? Як приємно буде старому, коли його привітати по радіо подарунком-піснею... Та що говорити? Тут уже має спрацювати і ваша фантазія, і ваше прагнення вгадати настрій, настроєність на подарунок.
У подарункових відділах магазинів завжди людно. Беруть кришталь, сервізи, набори ложок і ложечок, кухлі, фужери, кераміку, різьбу по дереву, різну біжутерію... Все це теж, звичайно, годиться на подарунок. А як же оте пісенне: «Не дорогий твій дарунок, дорога твоя любов»? Я так гадаю, що то мовиться про любовне ставлення до об'єкта одарювання. А коли любовне, то хочеться щось таке вигадати, щоб вразити, втішити, здивувати. Як у такому випадку бути?
Не ганяйтесь за тим, що блищить. Фальшивими діамантами у наш час не здивуєш нікого. Та й не потрібне те низькопробне дивування. Придивіться пильніше до світу речей і предметів. Знайдіть у них справжню красу. Витвори народних майстрів — яке тут широке поле вибору! Вишиванки, плетиво, різьба, карбування, інкрустація, ткацтво... Усього й не перелічиш. І все ж завжди викликає захват щось оригінальне, зроблене власними руками. Знаю одного студента університету, який захоплюється виготовленням усіляких художніх виробів: випилює, вирізує, паяє, клепає... І завжди його подарунки вирізняються особливістю, таких більш ніде не зустрінеш.  Одному він  подарував    настінну лампу    у вигляді старовинного ліхтаря, іншому різьбу по металу, третьому кумедний дерев'яний будиночок, у який вмонтував звичайний будильник.
Зайве говорити, що кожний такий подарунок, як свято, бо тут і вигадка, і душа, і смак, і велика робота. А як бути, коли у вас «нема таланту»? Ну, почнемо з того, що безталанних людей нема. І що формула «п'ять процентів таланту і дев'яносто п'ять працьовитості приносять успіх» діє і в даному випадку.
Подарунок улюбленій вчительці, вчителю... Про це теж слід подумати завчасно, виявити весь свій хист і винахідливість. Може, ви зріжете гілки багульника, а чи вишні, яблуні і поставите у воду заздалегідь, щоб опушилась гілка, зацвіла? Може, висадите в горшечки цибулинки нарцисів, тюльпанів, гіацинтів, щоб їх чарівний квіт викликав усмішку на обличчі людини, яка вчить вас доброму і мудрому?
Я побувала в школі, де є кімната — своєрідний музей. Там зберігаються подарунки учнів, випускників учителям. Ось чудовий пейзаж, викладений засушеним листям, квітами, мохом, корою дерева. Ось портрет, «намальований» зернинками рису, пшона, маку, пшениці. Вирізана з дерева ваза, сплетений з лози кошик, у який покладено квіти безсмертника. Майстерно склеєний з березової кори козубок, з тієї ж кори — сільничка. Ажурно вирізьблені указка, рамка для портрета. А що вже кумедних їжачків, зайців, бабок, ведмедів... Ось гілочка бавовнику—працює випускник в Узбекистані, прислав. Чудернацькі сплетіння коралів—плаває колишній учень по морям-океанам — привіз у дарунок. Колоски пшениці — від хліборобів, викувана з сталі троянда — від його величності робітничого класу. Рядки власних віршів, написані схвильованою рукою. Фотографія сина-первістка... Найдорожче — йому, вчителеві-наставнику, який вивів, виводить тебе на дорогу життя!
Окремо хочеться сказати про подарунки маленьких дошкільняток, школярів перших років навчання. Цей народ дуже любить робити всілякі сюрпризи старшим, у хорошому розумінні цього слова. Тим, що ходять у садочок, і тим, у кого в групі подовженого дня вихователька полюбляє проводити уроки «краси і винахідливості»,— тим діткам легше. Все-таки під керівництвом і при допомозі вони здатні зробити свій подарунок до свят мамі, тату, бабусі, дідусеві, братикам, сестричкам. І подушечка для голок, і закладка для книги, і картина, намальована, викладена з черепашок, змайстрована з кольорового паперу. Рукавичка для безпечного знімання з вогню гарячої кастрюлі, лялька в широкій сукні — для чайника, щоб швидко не холонув. Скільки тут можна шукати і знаходити!
Якщо ж маленький ваш не має такої доброї «опіки», хай кожен дорослий вашої родини по черзі, непомітно, ненав'язливо допоможе малюку зорієнтуватись у виборі  «теми», «ідеї» подарунка.
Тоді буде і мамі фартушок, і бабусі косинка, і дідусеві стільчик-підставка для ніг... Треба з маленьких років привчати малих дарувати світлу радість.
Не скажу нічого оригінального, коли твердитиму: у подарунку, який ви вручаєте, проявляється ваш смак, характер і світогляд. Тільки від байдужості і душевних лінощів ми кладемо в конверт «десятку-двадцятку» і йдемо з ним на день народження, весілля і т. д. Який спомин ми лишимо у винуватців торжества отим своїм «грошовим» жестом? Якщо міщанство — кришталь, то не менше міщанство і ця грошова подачка.
Якщо ви облюбували вже якусь річ і певні, що вона прийдеться «до двору», а коштів, виділених на це придбання, у вас не вистачає, ви можете скооперуватись з друзями, родичами і зробити колективний дарунок—фотоапарат, транзистор, годинник...
Будьте обережні у виборі речей інтимного характеру. Білизну, косметику, приміром, ви можете подарувати тільки дуже близькій людині. Парфуми,— коли добре знаєте смак і уподобання то-і , кому це призначається. Панчохи, шкарпетки взагалі намагайтесь обійти. Згодьтеся, це речі надто утилітарні.
Мені довелося побувати на весіллі юних аспірантів. їм друзі подарували на честь такої визначної події байдарку. Обоє—Ігор і Таня — захоплюються водним спортом, подорожами. Як бачите, вибір — необмежений!
А чи є універсальний подарунок—для всіх і кожного, щоб урочисто, красиво й до душі? Є. Це — квіти. На всі випадки життя. І не тільки «даруйте коханим тюльпани». Даруйте всім—від малого до великого. Бо квіти — це диво землі. При тому на них немає обмежень — кожний цвіт прекрасний о своїй порі. Правда, розрізняються вони дещо «за характером». Гвоздики — більш стримані, строгі. Вони пасують до урочистих свят. Калли, лілії, витончено чисті,— чудові в руках нареченої. З нарцисами, бузком, гіацинтами, пролісками прийдіть на побачення. Троянди подаруйте... Вчасно переб'ю себе. Нема квітів-символів. Усі вони — як один великий символ щастя!
І тепер ще одна делікатна етична проблема: як робити подарунки? Принести і непомітно покласти? Урочисто вручати? Щось казати при тому чи промовчати? Мабуть, найвірніше буде, коли ви поводитиметесь природньо, без «фокусів». Вручите з повагою і любов'ю. А якщо при цьому видобудетеся на красиві слова, відповідні урочистості моменту, то взагалі будете молодцем.
А як приймати? Розгортати, дивитись чи залишити на потім? Звичайно, тут же розгорніть і порадуйтесь разом з гостем, похваліть його смак, винахідливість. Не надавайте переваги у виявленні емоцій з приводу одного подарунка перед іншим — це поставить усіх у незручне становище.  Намагайтесь  і з свого  боку  зробити гостям   «сюрприз» — новинку  в   святковому  меню,   в   цікавому,   з вигадкою веденні «прийому»...
Та найбільшим нашим спільним даром буде    хороший настрій, доброзичливість, простота, щирість у взаєминах.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить