Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... КОМУНІКАТИВНА МАЙСТЕРНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ

КОМУНІКАТИВНА МАЙСТЕРНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

КОМУНІКАТИВНА МАЙСТЕРНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ

Педагогічна наука в нашій країні вступає нині в якісно новий етап свого існування. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті точно визначила стратегію та пріоритети політики держави, зокрема її спрямованість на розвиток педагогічної і психологічної наук. Процес приєднання України до Болонського процесу зумовлює потребу в реформуванні національної освітньої галузі. Нинішня вища освіта України має певні досягнення на шляху перебудови. Однак існує чимало нерозв’язаних проблем, які лишаються актуальними для педагогічної громадськості. Однією з них є виховання висококваліфікованого спеціаліста, майстра педагогічної справи.
Педагогічна майстерність, за визначенням доктора філософських наук, професора, академіка АПН України І.А. Зязюна, – це комплекс властивостей особистості, який забезпечує самоорганізацію професійної діяльності високого рівня на рефлексивній основі [4, 30].
До таких важливих властивостей належать і гуманістична спрямованість діяльності вчителя, його професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка – вміння вести розмову, триматися перед аудиторією, володіти прийомами впливу на учнів за допомогою вербальних і невербальних засобів.
Спробуємо зробити акцент на такому елементі педагогічної майстерності, як мистецтво мовлення вчителя, особливу увагу приділивши саме вмінню спілкуватися з учнями, залюблювати у предмет за допомогою співучої мови, чарівності слова, вміння на належному рівні користуватись елементами практичної риторики.
На перший погляд може здаватися, що насправді проблеми стосовно рівня комунікативних знань та вмінь молодих вчителів в умовах сьогодення взагалі-то не існує. Адже кожен із нас набуває основ спілкування з навколишнім світом з молоком матері. Навички спілкування передаються у спадок з колисковими піснями, бабусиними казками та набувають щоденного розвитку. Тому багато хто, не занурюючись у досконале вивчення граматичних правил, правил ефективної комунікації або засвоєння основних елементів риторики, вважає, що такі, начебто елементарні знання повинні приходити самі собою, мірою набуття досвіду. Можливо, це й так, але для вчителя цього замало. На жаль, сьогодні далеко не кожен учитель володіє силою слова, мовним даром, який, безперечно є одним із наймогутніших засобів впливу на людину і має бути невід’ємною складовою професійної діяльності педагога.
Існування даної проблеми часто зумовлене недостатнім рівнем вимог до стилю викладання, мовної грамотності молодих учителів (особливо це стосується сільських закладів освіти) або недостатнім прагненням учителя підвищувати рівень власної мовної культури.
Якщо ці проблеми розглянути через призму суспільства, то стає зрозуміло, що в умовах становлення демократії, в умовах ринкової економіки конкурентноздатність фахівця становлять як професійні знання й уміння, так і комунікативні навички. Вміння говорити набуває особливого значення, оскільки всюди, де здійснюється розв’язання тих чи інших проблем, виникає гостра потреба в застосуванні спеціалістом навичок побудови конструктивного та безконфліктного спілкування. Особливо актуальним та відкритим це питання є для людей, робота яких пов’язана з вихованням майбутнього нашої держави, наших дітей. Для педагога вміння говорити включає в себе високий рівень освіченості, особливо з таких наук, як психологія, етика, риторика. Адже діти завжди звертають увагу на особистісні якості вчителя, не тільки на те, як він себе поводить в тій чи іншій ситуації, а й, головне, на те, як говорить. А тому вчителю, який вкладає знання в чисті дитячі душі та серця, не слід цуратися мистецтва красномовства.
Йдеться про такий рівень опанування молодими педагогами майстерності мовлення, який вбирає в себе і розвиток творчих здібностей, і практичне оволодіння технікою досягнення художньої та логічної довершеності під час створення власного виступу, і високу культуру усної та писемної мови. Окреслені вимоги можуть бути виконані лише за умови справжньої відданості молодих спеціалістів своїй професії. Культура мови не приходить до нас сама собою, вона є результатом кропіткої та поступової внутрішньої роботи. Працюючи над вдосконаленням власної мови, молодь може звернутись за допомогою до досвіду історії і розпочати з вивчення риторики.
Ще засновник теорії красномовності М.В. Ломоносов вважав, що “красномовність є мистецтво про всяку дану матерію красно говорити і тим схиляти інших до своєї про неї думки” [2]. Тож, щоб досягти високого рівня мовленнєвої майстерності, молодий педагог обов’язково має опанувати основні секрети мистецтва красномовства.
Риторика (мистецтво красномовства, мистецтво змістовно, оригінально, цікаво будувати свій виступ і переконливо доводити відповідну інформацію до аудиторії) посідає особливе місце в педагогічній науці, оскільки це – мистецтво публічного спілкування, виховання і переконання.
Риторика, як мистецтво і наука, прийшла до нас ще з давньогрецької міфології, що розповідає нам про Зевса і Мнемосину – богиню, яка патронувала всі науки, поезію та мистецтва. За легендою, у цієї величної пари було дев’ять доньок, відомих як музи, однією з яких була і муза епічної поезії Калліопа. Саме її і вважають пані Риторикою, тобто музою красномовства. У середні віки було популярним цю юну красуню зображувати одягнутою у сяючі шати, коли вона сиділа на пишному троні, а з її вуст виростали лілія (символ краси мови) і меч (символ вражаючої могутності слова та здатності переконувати) [1, 7].
Наука риторика базується на вивченні складної структури історично нагромаджених знань з різних дисциплін, передусім філософії, психології, історії, права, логіки та поетики, теорії комунікації, психолінгвістики та основ стилістики, етики й естетики. Як і будь-яка навчальна дисципліна, вона потребує опанування певної системи знань, при цьому практичне оволодіння нею має своєю передумовою наявність значних умінь, не лише теоретичних знань, але й тривалого досвіду виступів у різних аудиторіях.
Підготовка лекції (уроку) – це серйозна та кропітка робота для кожного спеціаліста, але особливо ретельно до неї повинен готуватись молодий педагог. Існують певні вимоги до виступів, спільні як для друкованого тексту, так і для усного виступу. На них має звернути особливу увагу вчитель-початківець.
Зокрема, найважливішою з них є доведення до аудиторії змісту письмового тексту чи усної промови з обраної теми, його слід розкривати на основі повного вивчення предмета розповіді. Найважливішими показниками змісту є його багатство, глибина та новизна. Щоб добре орієнтуватись в тій чи іншій темі, треба не лише мати з неї фундаментальні знання, а й цікавитись свіжою інформацією: читати пресу, науково-популярні тижневики, спеціалізовані журнали та книжки, знайомитись з телевізійними та радіопередачами, користуватись Інтернетом, стежити за політичним, громадським, культурним життям, відвідувати театри та кінотеатри, музеї, цікавитись науково-технічним прогресом.
Наступним кроком є розташування накопиченого матеріалу для виступу, лекції чи уроку в логічній послідовності. Викладення змісту залежить від обраного типу мовлення. Наприклад, будова розповіді має складатись із вступу, зав’язки, розвитку дії, кульмінації та розв’язки. Опис супроводжується спочатку передачею загального вигляду предмета, основного враження про нього, далі подається характеристика окремих його частин і наприкінці виступу наводиться узагальнюючий описовий висновок. Водночас роздум можна побудовати за двома основними схемами – дедукцією або індукцією.
Далі в ході роботи над власним текстом відбувається його оцінювання з врахуванням наповнення цитатами, фактичними доказами, образністю, прислів’ями, афоризмами та загального рівня мовної культури. Адже багатство і глибина викладення змісту виступу можна забезпечити лише тоді, коли ідеально підібрано зазначені нами елементи.
Накреслюючи схему виступу і методи аргументування, педагог прогнозує вплив своєї промови на майбутню аудиторію, немовби планує схему маршруту, за яким, минаючи будь-які відхилення, приведе слухачів до жаданої мети.
Завершальний план виступу має бути написаний з урахуванням попередньої схеми, думок і формулювань, які виникали у автора під час вивчення зібраного матеріалу. Згідно з цим планом відбувається написання тексту самої промови або лекції.
Щоб забезпечити адекватне сприйняття аудиторією запропонованої специфічної інформації, оратор повинен заздалегідь поцікавитись особистісними характеристиками слухачів: їхнім віком, статтю, професією, рівнем обізнаності з темою виступу.
Успіх публічного виступу залежить не лише від самого змісту, але й від того, яким стилем викладу користуватиметься вчитель.
Стиль – це спосіб вибору мовних засобів для висловлення своїх думок і упорядкування їх в одне ціле [7, 252]. Стиль усного виступу має бути значно простішим порівняно зі стилем письмової роботи, оскільки слухачам аудіально важче сприймати малозрозумілі іншомовні слова, специфічну термінологію, особливо, коли темп передачі інформації промовцем досить високий. Ще в давні часи в історії красномовства було створено вчення про три основні його стилі – низький (звичайний), середній (елегантний або квітчастий) і високий (піднесений). Кожний із них характеризується відповідним видом промови зі специфічною структурою виступу та засобами його пожвавлення.
Високому стилю притаманне застосування звучних слів, рідкісних метафор, численних і сильних почуттів – радості, болю, подиву та ін. Середній стиль сповнений витончених висловлювань, багатий на “милі” метафори, дотепні жарти. Низький стиль не слід плутати із вульгарною мовою, він, в свою чергу, має повчальний, інформативний або проповідницький характер.
З вибором стилю прямопропорційно пов’язані підбір слів для вдалого виступу та багатство словникового запасу самого викладача. Ще давньогрецькі філософи з’ясували, що можливість передавати певну інформацію різними мовними засобами дає змогу підбирати їх таким чином, щоб зробити їх засобом впливу на психіку слухачів. У сучасній риториці зазвичай для того, щоб виступ був насиченим та яскравим, використовують стилістичні або риторичні фігури, тропи.
Троп – це слово або фраза, образний вислів, застосовані в переносному значенні, переміщення в семантиці слова [1, 182]. До троп належать: епітет, метафора, порівняння, метонімія, гіпербола, іронія, синекдоха, парадокс, перифраз, алегорія, антитеза, оксюморон, літота, уособлення та ін.
Фігура – це незвичайний за синтаксисом зворот мови, який застосовується для підсилення виразності виступу, впливу на почуття слухачів [1, 186]. До стилістичних фігур відносять метатезу, апокопу, синкопу, інверсію, ампліфікацію, алітерацію, градацію, умовчання, риторичне звернення, короткі розповіді, заклик, пояснення, цитування, натяк, перехрещення, гру слів, передмову, попередження, повтор, паралелізм та ін.
Основні функції зазначених риторичних фігур та троп полягають у приверненні та утриманні уваги слухачів за допомогою змістовної та яскравої промови, майстерно збагаченої художніми образами, що надають їй вишуканості та краси.
Вміння привертати і утримувати увагу аудиторії під час заняття відіграє величезну роль у професії вчителя. Адже заволодіти увагою на будь-якому рівні – чи-то в товариській розмові, чи-то протягом виступу, лекції, дискусії та обговорення будь-яких питань, на жаль, зможе не кожен молодий фахівець. Однак відсутність знань чи вмінь з певних питань не є невирішальною проблемою для людей, які прагнуть знати та вміти. Зокрема, звернувшись за допомогою до психологічної літератури, можна знайти кілька рекомендованих способів привернення і утримання уваги слухачів, обрати для себе ті, які були б притаманні саме вашому стилю викладення матеріалу. Як приклад розглянемо нижченаведені, так би мовити, психологічні секрети:
1. Оскільки людина за своєю природою є досить допитливою, її завжди цікавлять та хвилюють невідомі досі факти, явища та ваблять таємниці. Але при цьому, часто перевантажуючись на роботі, втомлюючись від різноманітних домашніх справ, вона втрачає сили, і тому не має бажання завдавати собі зайвого клопоту, щоб дізнаватись про щось нове, перебираючи безліч літературних інформаційних джерел. У наш час стає досить популярним мінімалізм – тобто прагнення людини здобувати інформацію, яка б надходила швидко, мала б компактний розмір та була “гарячою” і захоплюючою. Отже, увагу аудиторії можна привернути, надавши інформацію про щось нове та цікаве.
2. Можна зацікавити слухачів розповіддю про невідомі місця, незвичайні пригоди, про виняткових історичних особистостей, наводячи маловідомі факти їхніх біографій, розповідаючи про новітні технічні розробки. Адже все те, що виходить за межі повсякденного життя та побуту, завжди хвилює аудиторію і зосереджує її на запропонованій інформації.
3. Увагу привертають також факти, що стосуються професійної діяльності слухачів, можуть стати їм у пригоді, сприяти їхньому кар’єрному або професійному зростанню.
4. Як правило, аудиторія зосереджується на промовці, який розповідає “гарячі” новини про відомих особистостей сучасності або нещодавні події, які є досить актуальними для слухачів чи відомі невеликій кількості людей. Завжди приємно бути поінформованим про хвилюючі події краще, ніж більшість людей, тому такі новини сприймаються публікою дуже уважно та зацікавлено.
5. Увагу людей посилює дискусія, яка може виникати під час обговорення тієї чи іншої тематики. Щоб забезпечити культурне дискутування, слід дотримуватись основних педагогічних правил [5, 113]: сприйняття незгоди присутніх як природної реакції, як наслідок критичного ставлення до інформації; урахування глибинних мотивів конфронтації слухачів; вияв незмінної доброзичливості щодо опонента, незважаючи на його репутацію та статус; підкреслена коректність до будь-якої висловленої точки зору; контроль з боку вчителя за емоційною тональністю дискусії; обстоювати власну думку, дотримуватися загальноусталених етичних норм; терпимість та поступливість у дрібницях; домінування експресії оптимізму.
6. Можна привернути увагу слухачів, запропонувавши їм для розгляду нові, досі не відомі, аргументи та факти.
7. Стиль промови цілком здатний привертати увагу аудиторії.
8. Починаючи свій виступ з конкретного прикладу, з розповіді, неординарного запитання, вражаючих фактів, які збуджують цікавість, викладач може з перших слів заволодіти увагою слухачів.
9. Неабияке значення має й спосіб викладу матеріалу: темп, виразність та образність мови, жести та міміка вчителя можуть або привертати увагу, або залишати слухачів байдужими до предмету розмови.
10. Слід також пам’ятати, що багато часу, вільного від домашніх та службових справ, люди, як правило, віддають роздумам про самих себе, здійснюють оцінку власного життя та мріють. Отже, щоб привернути увагу та викликати зацікавленість у аудиторії, викладач має включати до розповіді життєві яскраві приклади, які кожен із присутніх на занятті мав би змогу “приміряти” особисто на себе.
11. Викладач може не обмежуватись лише словесними описами тих чи інших подій. Розповідь приверне значно більше уваги, якщо буде супроводжуватись відповідним ілюстрованим матеріалом (діаграмами, фотокартками, діафільмами та ін.).
Молодий викладач, який тільки-но набуває свого ораторського досвіду, готуючи та викладаючи матеріал, повинен уникати занадто довгих речень, тоді зміст сприйматиметься легше і буде більш зрозумілим для слухачів. Під час написання тексту виступу вчитель не повинен уникати вживання в ньому звернення від першої особи. Особовий займенник “ми”, застосований у певних реченнях, допомагає більше конкретизувати інформацію, зводячи її до діяльності певних осіб, що робить текст ще доступнішим. Зміст виступу також не слід переобтяжувати іншомовними словами, складною професійною термінологією чи абстрактними поняттями. Інакше інформація не лише буде важко сприйматися аудіально, а й, через недостатній рівень обізнаності аудиторії з обраної викладачем тематики, взагалі може лишитись незрозумілою для слухачів. Однак це зовсім не означає, що треба викладати сухо та стисло. Дотепність – це завжди неочікуване поєднання думок, які раніше ніде не “стикались”. Вчитель не повинен зловживати зайвими дрібними подробицями, які заступають головне та не є обов’язковими для запам’ятовування.
Аби промова була добре сприйнята слухачами, молодий вчитель, безперечно, має приділяти увагу не лише змісту, стилю викладу матеріалу, власному зовнішньому вигляду, але й налагодженню невербальних комунікативних стосунків з аудиторією. Сучасна психологія відводить велику роль саме вивченню так званого спілкування без слів, тобто за допомогою жестів, міміки та пантоміміки. До речі, на сьогодні існує безліч психологічної літератури, яка б розкривала таємниці людської міміки та жестів.
Як відомо, міміка може бути довільною або мимовільною. У ході спілкування експресивно-мімічні засоби комунікації (жести та міміка людини) передають почуття, виступають яскравим наочним проявом емоційного ставлення співрозмовників одного до одного. При цьому вчитель повинен враховувати, що далеко не кожна особа і не за будь-яких умов здатна керувати власними емоціями.
За допомогою сприйняття елементарної динаміки рухів комплексу м’язів у верхній (лоб, брови), середній (очі ) та нижній (вуста та підборіддя ) зонах обличчя одразу можна зрозуміти ставлення співрозмовників або слухачів до наданої інформації і вчасно відреагувати на неї, що є особливо важливим у професії вчителя.
Як правило, під час спілкування людина несвідомо спостерігає за рухами та жестами свого співрозмовника, щоб краще його зрозуміти. Виняткову силу експресії можна, зокрема, передати за допомогою рук. Рухи руками є засобом не тільки привернення уваги слухачів, але й вираження найтонших переживань людини. Проте, викладаючи матеріал, педагог інколи починає занадто активно жестикулювати, намагаючись надати більшої експресії власній промові.
Хоча рухи та міміка і роблять наше мовлення зрозумілішим та виразнішим, не слід занадто захоплюватись жестикулюванням або робити незвичайні жести, які привертають до себе надмірну увагу. Також не потрібно починати або закінчувати розповідь несподіваним жестом. Завжди слід пам’ятати, що жести мають лише супроводжувати та елегантно доповнювати розповідь, а не ставати в центрі уваги слухачів.
Невід’ємним елементом, який необхідно враховувати в разі бажання справити гарне враження на слухачів, є поза вчителя, його манера сідати, стояти або рухатись по аудиторії. Ці, так звані специфічні пози часто супроводжуються притаманними лише одній особі жестами й мімікою. Якщо знову скористатись знаннями психології, то можна навчитись розуміти людину, досліджуючи саме її пози. Так, у процесі спілкування виділяють відкриті (відкриті руки, долоні, кінцівки не схрещені) та закриті (схрещені руки, ноги, погляд спрямований донизу) пози. Відкриті пози сигналізують про впевненість у собі промовця, про його прагнення до спілкування, щирість та відвертість. Закриті, навпаки, показують відверте небажання спілкуватись, замкненість людини, схильність до низької самооцінки і, як результат, є виявом невпевненості в собі. Отже, молодому вчителю обов’язково слід приділяти увагу позам, які він приймає під час викладу матеріалу.
Окремо слід контролювати “зовнішній малюнок” своєї поведінки. Цей, на мою думку, влучний застосований науковцями термін вимагає контролю за тим, аби спина була рівною, хода впевненою і т.д. І справді, вчителю важливо навчитись красиво сідати на стілець, адже дрібниць у поведінці його бути не може. Елегантні рухи та вміння поводитись – такі самі невід’ємні елементи приємного зовнішнього сприйняття людини, як і її фізичні дані або гарне вбрання.
Зовнішній вигляд вчителя впадає в очі учням відразу, як тільки він з’являється перед ними, і вже за мить кожен із присутніх формує своє перше враження про викладача, яке, до речі, з часом дуже важко змінити. Постаючи перед аудиторією, педагог повинен бути впевнений, що він має гідний, адекватний ситуації вигляд. В одязі завжди мають бути присутні чистота та охайність. Ідеальною формою одягу для вчителя є костюм, який підкреслює офіційність стосунків та сприяє зосередженню уваги слухачів саме на засвоєнні матеріалу, а не на вивченні деталей одягу. Секрет гарного смаку завжди прихований у правильному підборі відповідних аксесуарів для одягу та підкресленні з їх допомогою свого індивідуального образу. Не остання роль у створенні власного образу відводиться моді. Залежно від підібраного стилю одягу та кольорової гами можна впливати на якість засвоєння матеріалу аудиторією. Наприклад, червоний, жовтогарячий та інші яскраві кольори або великі квіти та тканині костюму привертатимуть увагу саме до викладача. Якщо ж дя одягу обрати пастельні, спокійні кольори – увага буде сконцентрована саме на промові. Отже, потрібно пам’ятати, що педагог – це завжди еталон у всьому, і вчителю, а особливо молодому, аудиторія надто важко вибачає будь-які недоліки.
Під час занять учитель має приділяти особливу увагу ситуативній поведінці слухачів та встигати стежити за їхніми очима. Адже саме очі, а точніше – погляд слухача, є, як правило, найкрійщим покажчиком адекватності сприйняття ним навчального матеріалу. І тут головне завдання вчителя – відчути ситуацію. Через погляд можна визначити рівень зацікавленості аудиторії інформацією, рівень обізнаності її щодо предмету розмови, дізнатись про настрій та психоемоційний стан людини тощо. Контролювати аудиторію також можливо за допомогою трьох основних кіл спілкування. Вони визначаються шляхом візуального поділу аудиторії приблизно на три однакові частини, залежно від відстані, на якій розташовуються місця студентів, слухачів. Перше коло становлять, як правило, найбільш зацікавлені в отриманні інформації слухачі, які за будь-якої слушної нагоди будуть намагатись занотовувати цікавий матеріал та включатись у дискусію. Середнє коло найчастіше уособлюють люди, які також спокійно сприймають виступ викладача, а в разі потреби й підтримувати процес спілкування. Останнє, третє, коло, є, як правило, найважчим для лектора, оратора в плані спрямування уваги аудиторії на запропонований матеріал. Здебільшого люди, які належать до третього кола, схильні до критичного оцінювання тематики запропонованого заняття та взагалі роботи самого вчителя.
Тож протягом лекції, уроку викладачу необхідно час від часу спрямовувати свій погляд на очі слухачів, щоб “охоплювати” та контролювати всю аудиторію в цілому і кожного окремо взятого слухача. При цьому особливу увагу слід надавати саме останнім рядам в аудиторії, тобто слухачам, які складають третє коло спілкування.
Слід пам’ятати, що “контакт очей” між промовцем та слухачами є одним із найважливіших секретів вдалого виступу. Саме погляд викладача, який періодично спрямований на кожного слухача і водночас охоплює аудиторію в цілому, звертає увагу на самого педагога та на предмет вивчення. За допомогою погляду можна продемонструвати своє ставлення до поведінки певної групи слухачів, сповістити про надання слова тому чи іншому слухачеві, а також підтримувати психологічний контакт та сприяти створенню відповідної атмосфери в аудиторії.
Говорячи про створення адекватного настрою, відповідної атмосфери під час заняття, слід зазначити, що багато залежить від того, як учитель на початку лекції презентує самого себе та той матеріал, заради якого слухачі, власне, і зібрались. На стан тієї самої атмосфери в аудиторії впливає також і рівень комфорту в приміщенні. Не останнім фактором щодо цього є співвідношення між розмірами аудиторії та кількістю присутніх. Якщо приміщення напівпорожнє, слухачів зібралось значно більше, ніж очікувалось, педагогу стає важко керувати навчальним процесом. Інколи слухачі намагаються зайняти місця в кінці зали, а це створює між педагогом та ними певну відстань. Як правило, в таких випадках вчитель може попросити їх пересісти ближче або, добре володіючи матеріалом, сам підійти до них.
Слід також пам’ятати, що на якість лекції, а отже, і на рівень засвоєння слухачами матеріалу, негативно впливають деякі зовнішні фактори. Відволікати увагу аудиторії може, наприклад, гуркіт міського транспорту або грюкіт інструментів з розташованого неподалік будівельного майданчика. Або звуки музики, які долинають з актової зали, де відбувається репетиція художнього колективу тощо. Негативний вплив на увагу має також і температура повітря в аудиторії – коли в приміщенні дуже жарко або холодно, слухачі відволікаються від сприйняття та засвоєння матеріалу. Незручні стільці, столи, погане освітлення – все це швидко втомлює аудиторію.
За цих умов учитель, як правило, не в змозі радикально вплинути на обставини, хіба що зробити коротку перерву, щоб дати можливість слухачам відпочити. Однак стає зрозумілим, що попри всі його намагання виправити ситуацію, якість знань, отриманих при цьому слухачами, явно не відповідатиме очікуванням педагога.
Отже, в процесі підготовки до виступу молодий викладач повинен звернути увагу на основні вимоги, які зазвичай стоять перед промовцем, і зіставити їх з власною виконаною роботою. Насамперед, він повинен знати свою справу, стежити за життям країни, знайомитись з останніми публікаціями, постійно підвищувати свій загальнокультурний та професійний рівень. Готуючи виступ, повинен опрацювати найрізноманітніші інформаційні джерела, включаючи матеріали конференцій, семінарів та курсів, щоб зібрані дані були справді цікавими та новими для слухачів, а не уявляли собою примітивне копіювання газетних новин. Щоб вибір відповідного підходу до слухачів був вдалим, педагог мусить враховувати обставини та середовище, в якому він має намір викладати. Головна мета вчителя, який виступає перед аудиторією, – якнайпростіше та найточніше донести певну інформацію до розуму, душ та сердець слухачів.
Саму ідею виступу слід, передусім, з’ясувати для самого себе і тільки тоді, базуючись на власних поглядах, формулювати її аудиторії. Свою позицію слід підкріпляти зрозумілими аргументами, бажано з використанням наочності.
У тому разі, коли після виступу виникає дискусія, досвідчений викладач повинен сприяти її розгортанню та намагатись залучити до участі в ній якомога більше слухачів. До того ж ця дискусія має відбуватись у діловій, спокійній, керованій та дружній атмосфері.
Звичайно, молодому педагогу буде важко одразу опанувати всі секрети ораторського мистецтва, ефективного спілкування, одразу поводити себе за всіма нормами і правилами педагогічної майстерності. Але якщо він прагне стати справжнім майстром своєї справи, який ніколи не спиниться на досягнутому, який завжди працюватиме над собою, будь-які труднощі лише сприятимуть його самовдосконаленню та професійному зростанню.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить