Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Селянський рух на україні у роки національної революції середини XVII століття, його результати та значення

Селянський рух на україні у роки національної революції середини XVII століття, його результати та значення
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Селянський рух на україні у роки національної революції середини XVII століття, його результати та значення

У статті розглядаються причини та форми селянського руху на Україні у роки Національної революції середини XVІІ століття та його значення в соціально-економічній та суспільно-політичній історії України.
Ключові слова: селяни, покозачення, селянських рух, форми боротьби, Національна революція.
Causes and forms of peasant movement in Ukraine during the period of National revolution (middle off century) and its significance in social-economical and political history of Ukraine are observed in the article.
Key words: peasants, Cossack movement, peasant movement forms of struggle, National  revolution.
Постановка проблеми. Cелянство на українських землях певною мірою було рушієм суспільного прогресу. Це зумовлено не лише їх повсякденною виробничою діяльністю, але й тим, що селянство намагалося чинити опір будь-яким проявам гноблення, в чому, очевидно, і полягає його історична місія.
Метою даного повідомлення є висвітлення причин, форм, результатів селянського руху на українських землях в роки Національної революції середини XVII століття та його значення.
Об’єктом повідомлення є селянських рух на українських землях в роки Національної революції середини XVII століття та його значення.
Предмет повідомлення – причини, форми, результати селянського руху.
На початок Національної революції у 1648 році усі без винятку групи селян мали вагомі причини незадоволення своїм становищем. Всі вони сходилися до такого: посилення соціально-економічного визиску та національно-релігійних утисків. Г.-Л. де Боплан у своєму «Описі України», говорячи про становище українських селян та причини втечі селян на Запорожжя так змальовує їх становище: «Селяни тут надзвичайно бідні, бо мусять тричі на тиждень відбувати панщину своїми кіньми і працею власних рук… повинні віддавати певну кількість зерна … перед … святами … мають возити для свого пана даром дрова та й відбувати багато інших робіт, які не мали б робити. Ще вимагають від них грошових податків, крім того десятину з баранів, поросят, меду … Таке рабство є причиною того, що багато селян тікає, а найвідважніші з них подаються на Запорожжя … За рахунок таких селян-втікачів козацькі загони вельми зростають …» [1, с. 28-29]. Фактично у цьому досить об’єктивному  історичному джерелі визначаються не лише причини, а й форми боротьби селян зі своїм становищем, що знайшло свої відображення і в інших писемних джерелах [4, с. 34, 250].
Відбувався селянський рух у різних формах. Поширеною була така пасивна форма боротьби селян, як втеча від свого господаря. Деяка група селян переселялася на недалекі відстані, часто до іншого, сусіднього господаря, шукаючи кращих умов існування. За втікачами влаштовували погоню, і, якщо знаходили, намагалися відразу повернути їх власнику             [4, с. 319]. Поширеною легальною формою боротьби селян зі своїми власниками була подача ними скарг на феодалів. Частою формою опору також був скрите або відкрите ігнорування розпоряджень власників.
Чутки про захоплення 4 лютого 1648 року козаками Богдана Хмельницького Запорозької Січі уже в березні викликали масовий рух не лише міщан і козаків, але й селян [3, с. 175]. У цей час прикметними рисами змісту і форм боротьби селян стають їх масова участь у повстанні різних вікових груп. Намагаючись вирватися з кріпосної залежності, здобути особисту свободу, мати можливість вільно господарювати, селяни поголовно покозачувалися, пориваючи таким чином зі своїм попереднім соціальним становищем.  Поступово селянський рух набуває все більшого розмаху та масовості. Це не могло не дати певних результатів.
Безперечними результатами селянського руху стала зміна становища селянства: з феодально-залежного воно перетворилося на дрібних особисто вільних землеробів, що мали право власності на землю і право вступу до козацького стану. Фактично було ліквідовано великі земельні володіння магнатів, шляхти, церков, на їх місці виникла земельна власність козаків, селян, міщан та молодої держави [2, с. 83]. Сама по собі участь селян у Національній революції слугувала потужним чинником  її розгортання, надаючи цій революції чітко окреслену соціальну спрямованість. Проте такі важливі кардинальні зміни, що стосувалися соціального статусу селянства, вимагали правового регулювання, радикальної зміни відповідного законодавства, яке не відповідало реальному стану справ і залишало правове поле для реставрації старих порядків. Гостро постала проблема розмежування земельної власності селян і держави, без розв’язання яких реальною ставала загроза зіткнення їхніх інтересів, а отже, і майбутніх конфліктів, які, як показує історія, згодом продовжилися.

ЛІТЕРАТУРА:
1.    Боплан Г.Л. де. Опис України. – Пер. з фр., приміт. та передм. Я.І. Кравця.– Львів: Каменяр, 1990. – 301 с.
2.    Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст.. – К.: Наукова думка, 1986. – 263 с.
3.    Історія українського селянства: нариси в 2-х томах. – Т.1. – К.: Наукова думка, 2006. – 631 с.
4.    Селянський рух на Україні 1569-1647 рр.: Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1993. – 533 с. 


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить