Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Роль Центральної Ради у формуванні української державності

Роль Центральної Ради у формуванні української державності
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Роль Центральної Ради у формуванні української державності

Таким чином, ми можемо відзначити що загибель Центральної Ради, нежиттєздатність її ідей та ідеалів зовсім не означали кінець самої української державності. Просто починався новий етап. Зрозуміло, відмінностей - принципових і не дуже помітних - можна знайти чимало, що, зрештою цілком природно. Однак є одна проблема, яка відіграла Фатальну роль в дальшій еволюції української державності.Незважаючи на те, що Центральна Рада народилася у 1917 році й діяла у "хронічному конфлікті" з центром, все ж таки це були мирні місяці. Протягом же 1918 -1920 рр. ситуація різко змінилася і в полум'ї громадянської війни, у чехарді республік, урядів, влад вже не доводилося розраховувати на стабільний розвиток. Схеми минулого йшли в небуття, поступаючись місцем "швидкому реагуванню" на калейдоскоп подій.
Цілком очевидно, що нема підстав говорити про стабільне державне будівництво, проте маємо достатньо фактів для того, щоб окреслити його основні тенденції після загибелі Центральної Ради.Більшість населення України розчарувалося у політиці Центральної Ради. Насамперед, несподіваною була окупація України німецькими та австрійськими військами, які поділили її між собою на сфери впливу: більша частина Волині та північна Київщина були окуповані німецькими військами, а південна Україна - австрійськими. Крім цього, німці почали втручатися у внутрішні справи України: самостійно заарештовували, судили, розстрілювали. Уряд не мав реальної сили, щоб протидіяти німцям. У самій Центральній Раді не вгасали конфлікти між різними групами. Українські соціал-демократи та окремі неукраїнські партії відкликали своїх представників з кабінету міністрів, що викликало нову урядову кризу. Конфлікти у Центральній Раді не сприяли проведенню в життя закону про націоналізацію землі, яким були незадоволені заможні селяни та поміщики. Останні організували власні легіони і за їх допомогою прагнули відібрати землі, роздані земельним комітетам. Причому вони знаходили моральну підтримку з боку німецьких офіцерів.
Не мала Україна й армії. Після масової демобілізації Центральна Рада нового війська не сформувала. А це породило нове негативне явище - "отаманію". Створювалися окремо загони, які здійснювали напади, грабували і розстрілювали людей, підриваючи тим самим авторитет влади і показуючи її безсилля. Усе це напружувало атмосферу навколо Центральної Ради, яка повинна була водночас вести боротьбу проти більшовиків, налагоджувати зруйноване господарське життя, приборкувати анархію та організовувати апарат. Безсилля Центральної Ради створити міцну владу підірвало довірся до неї. На периферії створювалась власна адміністрація, яка не зважала на Центральну Раду. Так було в Одесі, Могильові, Полтаві, на Катеринославщині. Розпочалися конфлікти між окупантами та урядом. Адже весь сенс Брестського договору 1 економічної угоди 23 березня 1918 р. полягав у зобов'язаннях Центральної Ради поставити Німеччині та Австро-Угорщині мільйони тонн продовольства. Тому 23 квітня 1918 року, коли Центральна Рада розробляла Конституцію Української держави, німецький військовий підрозділ промарширував до залу і розпустив засідання. Через день Центральна Рада припинила існування . Проте історичне значення Центральної Ради досить значуще: по-перше, вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу, культуру, мову. І це, мабуть, найголовніше. По-друге, її незалежність дипломатично визнали європейські країни. По-третє, своєю бездіяльністю вона остаточно покінчила з поширеними сумнівами щодо самого існування української нації. По-четверте, з політичного огляду вона вистояла і не поступилася Тимчасовому уряду. По-п'яте, Центральна Рада зуміла перемогти більшовиків України. По-шосте, домагаючись демократичного, парламентського правління Центральна Рада залишилась вірною своїм прагненням. По-сьоме, настирливою вимогою національного самоврядування вона ставила під серйозний сумнів раніше недоторканий принцип "єдиної і неподільної Росії", примушуючи як Тимчасовий уряд так пізніше більшовиків відступити (хоч би теоретично) від цього великоросійського постулату.
Безпосередньою причиною розпаду Центральної Ради стала її неспроможність задовольнити німецькі вимоги. Але серед головних причин поразки була відсутність двох основних підвалин державності: дієздатної армії та відрегульованого адміністративного апарату. Саме відсутність останнього позбавила Центральну Раду ефективного зв'язку з повітами і селянами, які були її потенціальною опорою. У кінцевому підсумку Центральну Раду привів до поразки недостатній розвиток українського національного руху. По суті. Центральна Рада змушена була розпочати державне будівництво до завершення процесу національного становлення. Через репресивну сутність царизму, а також соціально-економічні особливості українського суспільства більшість освічених людей в Україні становили росіяни або зденаціоналізовані українці.
Український національний рух іде не охопив міста, які залишилися бастіонами русифікованих елементів і саме тут найбільше переважали войовничі антиукраїнські настрої. За короткий час сформувалась серйозна опозиція до Центральної Ради. Новий уряд передбачалося створити у Формі диктатури з твердою владою і без народного представництва - гетьманат .
Процеси творення Української самостійної держави, започатковані в Акті проголошення незалежності України Верховною Радою України від 24 серпня 1991 р., відкрили перед національною історичною наукою широкі перспективи. Нині стає дедалі більш зрозумілим той факт, що оздоровлення духовності суспільства. Формування високої національної свідомості, подолання надв'язуваного нам століттями комплексу неповноцінності і провінційності, врешті-решт - вихід України на передові рубежі світової цивілізації є неможливим без повернення історичної правди.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить