Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Гадяцька угода, як пам`ятка політичної та соціальної свідомості гетьманської адміністрації

Гадяцька угода, як пам`ятка політичної та соціальної свідомості гетьманської адміністрації
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Гадяцька угода, як пам`ятка політичної та соціальної свідомості гетьманської адміністрації

Після смерті Б.Хмельницького,  козацька старшина в особі гетьманської адміністрації, намагалась зберегти свій статус-кво.   Гадяцький договір – це феномен думок козацької старшини того часу, у цьому сенсі його можна поставити на один щабель з Конституцією Пилипа Орлика. Головним же автором тексту угоди історики вважають Юрія Немирича – українського шляхтича визначного роду, який дістав фундаментальну освіту в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда, Кембриджа, Сорбонни і був фактично правою рукою Івана Виговського.
Тобто Гадяцької угода, має велике значення, адже  це була перша спроба офіційно об'єднати Україну і поставити її на один рівень з державами Європи, мати власний сейм, суд, адміністрацію, фінанси, армію тощо. Якщо італійська нація висунула гасло об'єднання в 1848 році, а Бісмарк додумався до цього в 1871-у, то козацтво України ще 1658 року проголошувало його. Гадяцький договір фактично був проектом міждержавної спілки України, Польщі та Литви. За угодою, Україна в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств ставала вільною й незалежною державою під назвою «Великого князівства Руського». Уперше польський король визнавав за козацтвом виключні права в українському суспільстві. Згідно з умовами Гадяцької угоди, державний устрій у князівстві мав бути таким, як у Великому князівстві Литовському. Вища законодавча влада на його території передавалася виборному парламенту — Національним зборам; вища виконавча — гетьманові, якого пожиттєво обирали всі стани й затверджував король. Гетьман не лише очолював Військо Запорозьке, а й одночасно був київським воєводою та першим сенатором князівства, що на законних підставах підпорядковувало його владі шляхту та решту станів і соціальних груп українського суспільства.
Як і на території Литви, на Русі запроваджувалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія, формувався Трибунал (вища апеляційна інстанція). Велике князівство Руське отримувало власну фінансову систему, право карбування власної монети та проведення самостійної внутрішньої політики. Щоб припинити практику утисків православних, усі державні посади на території воєводств, які належали до юрисдикції гетьмана, відтепер мали належати православним шляхтичам. Військо Запорозьке домоглося того, що угода 1658 р. проголосила ліквідацію унії (остаточно питання мали вирішити король, сейм Речі Посполитої й римська курія) та повернення православним конфіскованого церковного майна.
Детально в угоді були окреслені і взаємини сторін у військовій сфері. Пам’ятаючи гіркий досвід угоди, підписаної з московським царем 1654 року, гетьманський уряд наполіг на тому, що українське військо повинно залишатися автономною одиницею, підпорядкованою виключно гетьманові. Крім Війська Запорозького, гетьман мав право наймати 10-тисячне регулярне військо. Всі коронні війська з території князівства виводилися; на випадок їх введення туди в умовах війни з третьою стороною вони мали передаватися в підпорядкування гетьмана. У війнах Речі Посполитої збройні сили Великого князівства Руського мали залишатися під командою свого гетьмана або його заступника. Окремо говорилося про їхню неучасть у війнах із православним царем Московії. Вельми прогресивно виглядали й питання духовно-освітнього розвитку України. Угода передбачала закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу. На території князівства передбачалося заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів — колегіумів, а також початкових шкіл та друкарень. Такий унікальний на той час документ був прийнятий після тривалих дебатів. Українські делегати домагалися, аби до трактату було включене положення про входження до Великого князівства Руського всіх західноукраїнських земель, тобто Белзького, Волинського й Подільського воєводств, але підтримки не знайшли. Довелося погодитися з більш компромісними умовами. Більшість українських істориків вважає Гадяцьку угоду видатним досягненням козацького уряду, свідченням зрослої державницької ідеології українського суспільства. Усі згадані умови свідчать про те, що соціальною основою Гадяцької унії визнавалися статечні верстви українського суспільства: козацька старшина, православна церква, осілі городові козаки та міський патриціат. Їм фактично давався карт-бланш для дій на місцевому рівні, їхні потреби уряд готовий був легітимізувати
Але, як і кожна висока ідея, вона не відразу стала зрозумілою широкому загалу. Микола Костомаров (до слова, уродженець того ж таки Гадяча) писав: "і українці, і поляки не могли перші зрозуміти твору голів, що стояли не в рівні з народом, другі чесно додержати свого слова". За спиною у Виговського піднімались нові суперечки і повстання старшин. Реалізувати договір практично було неможливо, проте він залишився визначною пам'яткою політичної та соціальної свідомості гетьманської адміністрації.
Отже, рядове козацтво, яке формувалося з різних соціальних верств, формального юридичного статусу не мало. Проте, його реальне становище в тогочасному суспільстві дозволяє вжити саме такий термін. Рядове козацтво представляло значний прошарок населення, яке поряд з військовим ремеслом займалося традиційним в Україні матеріальним виробництвом. Зрештою, саме воно склало основу повстанської армії Богдана Хмельницького в період Національно-визвольної війни.
Таким чином, існуючі джерела дозволяють зробити висновки, хоча певною мірою і гіпотетичні, про чисельність, особовий та етнічний склад українського козацтва. Зростання його кількості простежується досить рельєфно вже з часів заснування Запорозької Січі. Ця тенденція утверджувалася з колонізацією Подніпров’я, розширенням військових авантюр уряду Речі Посполитої, а також в ході розгортання збройної боротьби козацтва за відстоювання прав та привілеїв. Проте, одним із достовірних джерел цього часу є реєстр Війська Запорозького 1649 р., складений за умовами Зборівської угоди 89. Цей документ фактично знаменував оформлення козацтва як привілейованої соціальної верстви. В процесі генези українського лицарства реально постають два його прошарки: старшина і рядове козацтво. Окрім військового ремесла, останнє, до якого належали не лише нереєстрові, а й більшість перебуваючих на державній службі, займалося традиційним хліборобством та промислами. Боярсько-шляхетське коріння значної кількості старшини зумовило її провідну роль в організації військових та ідеологічних засад козацтва.
Саме козацька старшина стала основою становлення нової етнічної еліти. Все це дозволяє об’єктивно поцінувати потенціал козацтва на середину XVII ст. як провідної сили українського суспільства.
Склад гетьманської адміністрації, являв собою основну інтелектуальну силу тогочасного  українського суспільства. Українська держава вже в перший рік свого існування здобула широке міжнародне визнання.  Основне завдання та цілі соціальної політики з плином часу зазнавали суттєвих  змін, якщо на початку визвольної боротьби Богдан Хмельницький та козацька старшина, просто хотіли дещо ширшого визнання та гарантованого дотримання своїх прав та привілеїв, то в наступні події переконали їх що вони повинні стояти на сторожі не лише своїх інтересів, а й інших категорій населення України, адже лише з їхньою допомогою та підтримкою вони можуть отримати значно більше, а саме незалежну державу.
Таким чином, в подальшій своій діяльності гетьманська адміністрація доклала немало зусиль для збереження прав і привілеїв переважно дипломатичним шляхом. Уряд Б. Хмельницького налагодив зв'язки з представниками Московії, Криму, Туреччини, Польщі, Трансільванії, Молдови. Пізніше Україну визнали Венеція, Валахія, Швеція та ін. Незважаючи на дипломатичну протидію шляхетської Польщі та її союзників, Україна, по суті, виступала на міжнародній арені як незалежна держава. Створення власної держави свідчило про величезні інтелектуальні сили та потенційні можливості українського народу. Національно визвольна війна об`єднала український народ, вона акумулювала національні ідеї та спрямувала їх єдине русло боротьби за волю.
Після смерті Б.Хмельницького,  козацька старшина в особі гетьманської адміністрації, намагалась зберегти свій статус-кво.   Гадяцький договір – це феномен думок козацької старшини того часу, у цьому сенсі його можна поставити на один щабель з Конституцією Пилипа Орлика. Адже  це була перша спроба офіційно об'єднати Україну і поставити її на один рівень з державами Європи, мати власний сейм, суд, адміністрацію, фінанси, армію тощо Головним же автором тексту угоди історики вважають Юрія Немирича – українського шляхтича визначного роду, який дістав фундаментальну освіту в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда, Кембриджа, Сорбонни і був фактично правою рукою Івана Виговського.    
Гадяцький договір фактично був проектом міждержавної спілки України, Польщі та Литви. За угодою, Україна в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств ставала вільною й незалежною державою під назвою «Великого князівства Руського». Уперше польський король визнавав за козацтвом виключні права в українському суспільстві. Згідно з умовами Гадяцької угоди, державний устрій у князівстві мав бути таким, як у Великому князівстві Литовському. Вища законодавча влада на його території передавалася виборному парламенту — Національним зборам; вища виконавча — гетьманові, якого пожиттєво обирали всі стани й затверджував король. Гетьман не лише очолював Військо Запорозьке, а й одночасно був київським воєводою та першим сенатором князівства, що на законних підставах підпорядковувало його владі шляхту та решту станів і соціальних груп українського суспільства. Усі згадані умови свідчать про те, що соціальною основою Гадяцької унії визнавалися статечні верстви українського суспільства: козацька старшина, православна церква, осілі городові козаки та міський патриціат. Але, як і кожна висока ідея, вона не відразу стала зрозумілою широкому загалу. За спиною у Виговського піднімались нові суперечки і повстання старшин. Реалізувати договір практично було неможливо, проте він залишився визначною пам'яткою політичної та соціальної свідомості гетьманської адміністрації.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить