Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Динаміка розвитку соціальної структури українського населення до 1657р.

Динаміка розвитку соціальної структури українського населення до 1657р.
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Динаміка розвитку соціальної  структури українського населення  до 1657р.

Важливе місце в процесі дослідження соціальної  структури українського населення генези становості козацтва належить з’ясуванню його соціального обличчя, чисельності, особового та етнічного складу. Актуальність цих питань зумовлена широким спектром джерел формування козацької верстви. Адже до неї ввійшли, окрім української людності, представники інших народів, що, безумовно, вплинуло на утвердження станової свідомості.
На жаль, всебічному висвітленню вищеозначених питань перешкоджає обмежена джерельна база. Крім того, слід враховувати ставлення до козацтва урядових кіл, особливо польських. Після Люблінської унії в офіційній документації фігурували виключно реєстровці або ж набрані до війська на час чергових воєнних кампаній. В епістолярній спадщині магнатів та шляхти козаки часто називалися хлопами, черню, розбійниками. Тому для складання узагальнених даних вимагається копітка робота по виявленню, відбору і систематизації наявних документальних свідчень. Польські власті розглядали козаків як військову силу на південному прикордонні і мали намір підпорядкувати їх державним інтересам. Запорожці ж трактували одержання "козацьких вольностей" як здобуття певного юридичного статусу. І це закономірно, адже його мали інші соціальні верстви. Представництво останніх в козацьких лавах на початку 70-х років XVI ст. також впливало на становлення правових норм "людей лицарських". Безумовно, що різною мірою,— наприклад, землеробський характер діяльності селян в період генези кріпосницьких відносин не давав підстав для їх козакування. Переселення селян у південні райони України навіть стимулювалося урядом Великого князівства Литовського шляхом надання пільг при заснуванні слобод. Реальна можливість подальшого їх відходу в так зване "дике поле" стримувала урядовців від утисків і зловживань, завдяки чому селяни відчували себе вільними в межах існуючих суспільних відносин і не вдавалися до пошуків іншого статусу.
Дещо іншим було становище мешканців південноукраїнських міст. Власне ремісників у них проживало небагато, оскільки основним призначенням міст-замків була оборона від агресії кочівників. Відповідно значну частину міщан становили військові служебники — зем’яни, бояри та слуги, які несли службу при старості або магнаті. Не випадково матеріали переписів Канева та Черкас за 1552 р. свідчать, що поряд з боярами, слугами і ремісниками в цих містах проживало чимало козаків 164. більшою мірою козакуванням займалися бояри та слуги, які мали професійні військові навики і вносили організуючий струмінь у заняття уходників-промисловців. Після земельної реформи, здійсненоі у Великому князівстві Литовському в середині XVI ст., бояри, які не підтвердили документально свого права на володіння маєтностями, змушені були переходити до розряду селян. Вихід із становища, що склалося, ця категорія людей, витіснених із звичного місця в суспільстві, знову ж таки знаходила в козацтві.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить