Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... ЛІВІЯ. Завоювання незалежності. Монархічний режим

ЛІВІЯ. Завоювання незалежності. Монархічний режим
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

ЛІВІЯ. Завоювання незалежності. Монархічний режим

Сучасна Лівія складається з історичних областей Триполі-танії, Киренаїки, Феццану, які відрізняються за географічними умовами і заняттями населення. Після Першої світової війни Лівію захопила Італія. В роки Другої світової війни країна була окупована Англією і Францією, які прагнули тут закріпитися з геополітичних і економічних міркувань.
Понад 100 років боротьбу за незалежність лівійських племен спочатку від турецького панування, а потім від західних колонізаторів очолював мусульманський релігійний орден сену-ситів, заснований Мухаммедом бен ас-Сенусі в 1837 р. Його головною штаб-квартирою була оаза Джагбуб у лівійській пустелі, а опорними базами - дервішські поселення завії не лише в Лівії, але й у сусідніх країнах. Орден виступав за створення справедливого суспільства на принципах раннього ісламу і був непримиренним ворогом західної цивілізації. Він мав чітку релігійну і військово-політичну структуру, сувору дисципліну, збройні загони. Селянство і кочові племена віддалених районів Лівії підтримували діяльність ордену сену ситів. В приморських містах виник ряд патріотичних організацій, які боролись за незалежність
Лівії. Це питання вирішувалось на засіданні Генеральної Асамблеї ООН 1949 р. Прийняте рішення передбачало надання Лівії незалежності не пізніше 1 січня 1952 р.
24 грудня 1951 р. було проголошено Об'єднане Королівство Лівія. Глава сенуситського ордену Ідрис ас-Сенусі став королем незалежної лівійської держави. Монархічний режим продовжував спиратися на сенуситські відділення, використовуючи їх для контролю над населенням. Зберігалися традиційні економічні і суспільні структури, родоплемінний лад. Більшість населення країни, як і раніше, складали кочівники, що вели звичний спосіб життя. Режим уклав угоди з Великобританією (1953) і СІЛА (1954) про військову співпрацю і надання територій під військові бази.
Фактором, який викликав подальшу трансформацію лівійського суспільства, стало відкриття в країні багатих покладів нафти. За угодами з королівським урядом іноземні монополії, в першу чергу англійські та американські, одержали вигідні концесії на її видобуток. Для роботи на нафтових свердловинах компанії мусили запросити робітників і технічний персонал із арабських і європейських країн, оскільки місцевих кадрів не було. Поступово почали формуватись робітничий клас і національна буржуазія. Доходи держави від продажу нафти дозволили профінансувати деякі соціальні програми. В цілому на фоні досягнень інших арабських країн, особливо нафтовидобувних, Лівія перетворилась у сировинний придаток Заходу.

Революція 1969 р. Реформи 1969-1977 pp.

Антинаціональна прозахідна політика монархічного режиму, невирішеність соціальних проблем викликали протидію в середовищі патріотично настроєних верств населення. Поширювались ідеї насеризму. За єгипетським зразком у лівійській армії виникла таємна організація «Вільні офіцери юніоністи-соціалісти», яку очолив капітан М. Каддафі. 1 вересня 1969 р. організація здійснила військовий переворот і скинула монархію. Влада перейшла до рук Ради військового командування.
На першому етапі своєї діяльності (1969-1977) режим М. Каддафі провів реформи за концепцією арабського соціалізму, орієнтуючись на досвід інших країн, у першу чергу Єгипту. Висувалось гасло створення суспільства соціальної справедливості. Лівія проголошувалась республікою. В грудні 1969 р. була прийнята конституційна декларація з 37 статей. Гарантувались основні права громадян.
Руйнувались традиційні економічні відносини. Аграрна реформа в землеробських районах і оазах послабила залежність селянства від багатих землевласників. Підтримувався національний приватний сектор, місцева буржуазія одержала пільги. Держава проводила курс на націоналізацію природних багатств, на створення сучасної промисловості, на використання прибутків від експорту нафти в національних інтересах. Іноземні монополії постійно позбавлялись своєї власності і витіснялись з країни.
На початку 70-х років була проведена «народна культурна революція» - кампанія ліквідації старих державних структур. Закривались завії і заборонялась діяльність сенуситського ордену як провідника волі скинутих правлячих класів. Створювались нові органи влади - народні комітети. Влада на місцях перейшла від шейхів і старійшин до нового покоління адміністраторів. Ідея багатопартійності відхилялась. Дозволялась діяльність лише однієї політичної організації - Арабського соціалістичного союзу (1971).
В 1971-1973 pp. M. Каддафі розробив основи «третьої теорії» - особливої моделі розвитку, відмінної і від західного лібералізму, і від ортодоксального марксизму. В її основі лежала концепція влади народних мас - джамахирії, колективної соціальної організації, яка мала контролювати прийняття і здійснення суспільно значущих рішень. На думку М. Каддафі, Лівії не потрібні такі атрибути західної цивілізації, як конституція, парламент, розподіл влади, загальнодержавне законодавство, політичні партії, силові структури, бо вони нездатні ефективно вирішувати суспільні проблеми і об'єктивно враховувати інтереси і думки всіх членів суспільства. Життя людей має регулюватися нормами шаріату. Власність має бути колективною (соціалістичною), а розподіл матеріальних благ рівним, виходячи з розумних потреб. Основи теорії викладені в «Зеленій книзі» М. Каддафі.
В русі «вільних офіцерів» стався розкол. Одна частина підтримувала «третю теорію», інша вважала, що Лівія повинна розвиватись буржуазно-демократичним шляхом з урахуванням арабського досвіду. Перемогли прихильники «третьої теорії». Незгодні з пропонованою новою моделлю розвитку держави були репресовані.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить