Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Туреччина після Другої світової війни

Туреччина після Другої світової війни
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Туреччина після Другої світової війни

Туреччина не брала участі у Другій світовій війні, але дотримувалась курсу «збройного нейтралітету», кілька разів збиралась вступити в бойові дії на боці фашистського блоку. Це вимагало утримання великої армії, значних військових витрат, уведення додаткових податків з населення.
Після закінчення війни в Туреччині виникла складна політична ситуація. Зростало незадоволення, ширився демократичний рух, висувалися вимоги проведення реформ. У січні 1946 р. стався розкол у Народно-республіканській партії, створеній М.К. Ататюрком. Виникла нова Демократична партія на чолі з Адханом Мендересом та Махмудом Джеляль Баяром. Вона виступала проти жорсткого контролю держави над економікою, за
свободу дій для приватного капіталу, за дотримання прав і свобод, закріплених у конституції. Національна буржуазія шукала зовнішньої підтримки та іноземних інвестицій, які надали б нового імпульсу турецькій економіці. Таку підтримку надали США.
У березні 1947 р. президент США Г. Трумен звернувся з посланням до конгресу, в якому просив про асигнування спеціальних коштів для надання допомоги Туреччині. За угодою від 12 липня 1947 р. Туреччина прийняла військову допомогу США. У країні розпочалося будівництво стратегічних доріг, аеродромів, військово-морських баз. США збільшували обсяги торгівлі з Туреччиною, ввозячи товари широкого вжитку і вивозячи сировину. В 1948 р. турецький уряд підписав із США угоду про співробітництво в рамках «плану Маршала». За 10 років (1948-1957) Туреччина одержала за цим планом близько 800 млн. дол. Крім того, за сприяння США в 1950-1954 pp. країна отримала 65 млн.' дол. від Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Іноземні інвестиції сприяли господарському росту Туреччини, хоча, як і раніше, в основному фінансувався державний сектор.

Політика урядів А. Мендереса

У 1950 р. відбулися парламентські вибори, на яких перемогла опозиційна Демократична партія. Один з її лідерів М.Д. Баяр став президентом, а інший - А. Мендерес - прем'єр-міністром. В економічній політиці новий уряд проводив курс підтримки приватного капіталу і залучення іноземних кредитів та інвестицій. З одного боку, це сприяло зміцненню позицій національної буржуазії, з іншого - вело до залежності від США та міжнародних монополій, зростання зовнішнього боргу. В 1955 р. уряд, не маючи коштів на виплату відсотків за кредити, заставив майже весь золотий запас. А. Мендерес здійснював відверто проамерикансь-ку зовнішню політику і сприяв експансії США як у своїй країні, так і в регіоні. Туреччина стала членом військових блоків НАТО, СЕАТО, СЕНТО. В 1959 р. вона уклала угоду із США про військове співробітництво, яка надала американській стороні право мати військові бази на турецькій території. З 1954 р. важливе місце в турецькій зовнішній політиці зайняло кіпрське питання. Туреччина добивалася розділу Кіпру між грецькою і турецькою общинами острова. Вона зайняла антиарабську позицію під час війни Англії, Франції, Ізраїлю проти Єгипту в 1956 p., збиралася брати участь в антисирійських акціях 1957 р. Така політика не сприяла міжнародному авторитету Туреччини і захисту її національних інтересів на Близькому і Середньому Сході.
У країні, незважаючи на заборони і репресії, складалася опозиція політиці Демократичної партії та уряду А. Мендереса.
Виникали підпільні організації в середовищі інтелігенції, студентської молоді, які виступали за демократизацію суспільного життя, можливість легальної політичної діяльності. Формувався профспілковий рух. Офіцери турецької армії створили таємну організацію ататюркістів, яка боролась за повернення до основ політики М. Кемаля. Активізувалось мусульманське духівництво, яке змогло добитися від уряду деяких поступок (викладання ісламу в школах, будівництво нових і ремонт старих мечетей, читання Корану по радіо, відкриття богословського факультету в Анкарському університеті та ін.). Виникали націоналістичні організації нетурецьких народів - курдів, вірменів, лазів та інших, що виступали проти політики отуречення. Проти опозиційних діячів та організацій проводились репресії, показові судові процеси. У 1960 р. була створена спеціальна парламентська комісія з надзвичайними повноваженнями для розслідування «підривної діяльності» опозиції.
У країні виникла гостра політична криза. Відбулися масові студентські демонстрації під лозунгами: «У відставку Мендереса!», «Ми вірні Ататюрку!». їх підтримали курсанти і викладачі військових училищ.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить