Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Економічне й політичне становище Ірану після Другої світової війни

Економічне й політичне становище Ірану після Другої світової війни
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Економічне й політичне становище Ірану після Другої світової війни

Напередодні Другої світової війни великі держави відводили Ірану важливе місце у своїх геополітичних планах. Фашистська Німеччина розглядала його як плацдарм для експансії на Близькому і Середньому Сході, Радянський Союз і Англія прагнули цьому запобігти. В серпні 1941 p. CPCP, спираючись на статтю 6 радянсько-іранського договору 1921 p., ввів свої війська в Північний Іран. Одночасно Англія окупувала іранський південь. Реза-шах Пехлеві відрікся від престолу і виїхав з країни. Його син Мохаммед Реза-шах Пехлеві підписав угоду з СРСР і Великобританією, за якою великі держави могли використовувати територію Ірану у своїх цілях. Англія скористалась нею для захисту нафтопромислів Південного Ірану та Іраку. По транс-іранській залізниці був налагоджений транзит військових вантажів з портів Перської затоки в СРСР.
Іран фактично перетворився в протекторат Радянського Союзу й Англії, які прагнули закріпити свої здобутки і готували відповідну опору. СРСР у своїй зоні окупації спровокував антиурядовий рух азербайджанців і курдів. Англія підтримала сепаратистські арабські організації, які виступали за відділення від Ірану і створення незалежної держави Хузістан. Після виведення радянських військ у 1946 р. центральний уряд придушив ці виступи силою зброї.
В кінці 40-х - на початку 50-х pp. розгорнулось суперництво Англії і СІЛА за контроль над іранською нафтою і ринком. їх безцеремонне втручання у внутрішні справи країни викликало
обурення патріотично настроєних верств населення, які вважали, що лише захист національних інтересів і опора на власні сили виведе Іран із затяжної економічної та політичної кризи. Був створений Національний фронт, який очолив відомий юрист Мохаммед Моссадик. У 1951 р. меджліс прийняв закон про націоналізацію нафтопромислів і ліквідацію Англо-іранської нафтової компанії. М. Моссадик очолив уряд і почав проводити закон у життя. Обурені Англія і США об'єднали свої зусилля і подали на Іран скаргу в Гаазький міжнародний суд. Англія також добилася обговорення дій Ірану в Раді Безпеки ООН. Обидві міжнародні організації визнали правомірність рішення меджлісу. Тоді Англія з метою тиску на шаха і його оточення розірвала з Іраном дипломатичні відносини.
Патріотичні сили Ірану здобули перемогу, захищаючи економічну незалежність країни. Проте прихильники тісного співробітництва з Заходом, сильної авторитарної влади на чолі з шахом були незадоволені успіхами Національного фронту, зростанням особистої популярності М. Моссадика. їх опорою стала армія. В 1953 р. в Ірані стався державний переворот, який здійснили військові. Керівник перевороту генерал Захеді сформував уряд. Почалися переговори з Англією і США з питання про нафту, в ході яких сторони пішли на взаємні поступки. Створювався Міжнародний консорціум для управління нафтовим господарством Ірану (1954) з восьми західних компаній, яким на 25 років надавалось право видобутку і переробки нафти. Іран отримував 50% від прибутків консорціуму. Провідну роль у ньому продовжувала відігравати Англо-іранська компанія, якій належало 40% акцій. Концесії на розробку нафтових родовищ отримали американські, італійські, канадські компанії. Консорціум, збагачуючи західні держави, відіграв позитивну роль в індустріалізації Ірану, залучивши в його економіку інвестиції багатьох країн.
У 50-х роках Іран почав проводити політику «відкритих дверей» для іноземного капіталу, не завжди враховуючи інтереси національної буржуазії. У країні діяло близько 1 000 іноземних фірм. Національна промисловість розвивалась під контролем держави за рахунок закордонних позик і кредитів. На внутрішньому ринку панувало засилля іноземних товарів, імпорт у п'ять разів перевищував експорт. Помітно погіршилось становище народних мас. На початку 60-х pp. національний доход на душу населення становив 130 доларів, що було втричі менше, ніж у сусідній, теж небагатій Туреччині. Назрівали соціальні потрясіння. Щоб їм запобігти, необхідно було здійснити радикальні економічні перетворення. Це добре розуміла правляча верхівка і Мохаммед Реза-шах.

«Біла революція» — серія реформ зверху

У 1963 р. в Ірані з ініціативи шахського уряду був проведений референдум про реформи. За його результатами спочатку здійснювалось шість законопроектів, надалі їх кількість збільшилась до 19. Уряд Ірану розпочав аграрну реформу, націоналізував ліси і водні ресурси, передав у приватну власність значну кількість державних підприємств. Були прийняті закони про участь робітників у прибутках підприємств, про надання виборчих прав жінкам, про світські суди, про ліквідацію неграмотності та ін. Ці закони і конкретні заходи щодо їх виконання, які здійснювались згори, дістали назву «біла революція», або «революція шаха і народу».
В комплексі реформ найважливішою була аграрна, яка проводилась 10 років. Вона створювала умови для подолання відсталості сільського господарства і швидкого формування там ринкових відносин. Встановлювався земельний максимум в 500 га для тих господарств, де застосовувалася сучасна техніка і наймана праця. Для всіх інших землевласників, залежно від району і місцевих умов, максимум становив від 20 до 100 га. Надлишки землі продавалися в розстрочку селянам-орендаторам. Розмір щорічних платежів дорівнював орендній платі за землю. Крім того, реформа передбачала створення селянських кооперативів типу акціонерних товариств і приватизацію державних підприємств для її фінансування. При здійснені реформи урядовцям доводилося переборювати опір селянства, яке не було готове до радикальних змін у своєму становищі. Близько 40% селян не зуміли пристосуватися до капіталістичних методів господарювання, продали свою землю і переселилися в міста в пошуках роботи.
У 90-х роках в Ірані прискореними темпами здійснювалась модернізація промисловості. її фінансовою основою стало зростання доходів держави від експорту нафти. За деякими даними, вони становили 20 млрд. доларів на рік. Розпочалася масова індустріалізація. Були створені нові сучасні галузі промисловості: нафтохімічна, газова, машинобудівна, автомобільна та ін. Щорічно обсяг промислового виробництва збільшувався на 10-15%. Стимулювалося створення і зміцнення приватного сектора в економіці. Робітники залучалися до одержання частини прибутків своїх підприємств за рахунок продажу акцій (у приватному секторі -49% від загальної кількості, у державному - 99%).
В іранське суспільство проникли атрибути західного способу життя. У містах відкривалися кінотеатри, відеотеки, бари, ресторани, нічні клуби. Молодь почала носити відкритий одяг. Відкидалися традиційні авторитети, почався підрив ісламських Цінностей.
Об'єктивно реформи мали прогресивний характер і давали Ірану можливість перебороти відсталість і перетворитися в розвинену сучасну країну. Проте значні верстви населення були незадоволені швидкими темпами перетворень, які зруйнували традиційний спосіб життя мільйонів людей і примусили їх пристосуватися до незвичних нових умов. Розпочалася критика дій шахського уряду, у відповідь шах заборонив діяльність партій і громадських організацій. Однією з головних помилок Мохамме-да Реза-шаха Пехлеві було те, що він не прагнув знайти підтримку в суспільстві і створити собі надійну соціальну опору. Він міг би залучити на свій бік шиїтське духівництво або його частину, надавши йому певні переваги і скориставшись його авторитетом. Проте шах вважав, що необхідні реформи можна провести силовими методами. Була створена політична поліція САВАК, яка розпочала масові репресії проти незадоволених. їх жертвами стало близько 400 тис. чол.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить