Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... ДЕРЖАВИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ. Передумови незалежного розвитку

ДЕРЖАВИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ. Передумови незалежного розвитку
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

ДЕРЖАВИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ. Передумови незалежного розвитку

Входження центральноазіатських народів до складу Російської імперії, а потім СРСР дало суперечливі наслідки. З одного боку, вони зробили помітний крок уперед у своєму економічному і культурному розвитку. Однак радянська система зневажливо ставилась до місцевої релігії, мови, культури, історії, традицій, бо в СРСР створювалась «нова історична спільність людей - радянський народ». Не визнавалось право на самовизначення і національну державність.
У 20-30-х роках XX ст. технічне, технологічне і культурне відставання центральноазіатського регіону було величезним. На його прискорений розвиток із союзного бюджету виділялись значні інвестиції, в окремі періоди до 75% бюджетів союзних республік. Тут були побудовані тисячі підприємств чорної і кольорової металургії, хімкомбінати, машинобудівні заводи, ГЕС і ТЕЦ, розвідані і пущені в експлуатацію вугільні, нафтові і газові родовища, прокладені нафто- і газопроводи, залізниці і автошляхи. В 1927-1930 pp. була введена в дію Туркестансько-Сибірська залізниця, яка пройшла через пустельні райони і зв'язала їх зі світом; вона була однією з найбільш грандіозних будов тих часів. У Казахстані було споруджено понад 40 великих промислових підприємств, серед яких Риддерівський комбінат кольорової металургії, Чимкентський свинцевий комбінат, Актюбінський хімкомбінат. Карагандинський вугільний басейн став третьою вугільною базою СРСР. У першу чергу враховувались не національні, а загальносоюзні потреби. Металургійна і хімічна галузі розвивались у
Казахстані, оскільки було вигідно будувати металургійні заводи, які виробляли продукцію для всього СРСР, ближче до родовищ вугілля і залізної руди, а заводи мінеральних добрив - поряд з покладами фосфоритів. У регіоні були створені підприємства високих технологій, таких як Ташкентський авіаційний завод (Узбекистан), алюмінієвий завод у Регарі (Таджикистан), електровакуумний завод у Майлі-Сат (Киргизстан) та ін. В Казахстані знаходився радянський космічний комплекс Байконур.
Економіка СРСР являла собою єдиний народногосподарський комплекс, причому господарство всіх радянських республік, за винятком Росії, України, Білорусії і Азербайджану, було збитковим. Дефіцит покривався шляхом перерозподілу через центральний бюджет прибутків зазначених республік. У 80-х роках Казахстану надавалась дотація в розмірі 28% від його національного доходу, Узбекистану - 25%. На момент розпаду СРСР (1991) ВНП Казахстану оцінювався у 42,48 млрд. дол., Узбекистану - 29,3 млрд. дол., Туркменістану - 6,8 млрд. дол., Киргизстану - 7,13 млрд. дол., Таджикистану - 5,99 млрд. дол. (Росії - 479,78 млрд. дол.). На душу населення в Казахстані припадало 2 470 дол., Узбекистані -1 350 дол., Туркменістані - 1 700 дол., Киргизстані - 1 550 дол., Таджикистані - 1 050 дол. (Росії - 3 220 дол.). В умовах краху командно-адміністративної системи, припинення регулюючої діяльності центру, втрати дотацій, розриву господарських зв'язків у незалежних республіках почалося обвальне падіння виробництва, інфляція, зниження життєвого рівня. Постало завдання реформування економіки на ринкових засадах. У 1998 р. ВНП на душу населення становив: у Казахстані -1 330 дол., Узбекистані - 970 дол., Туркменістані - 920 дол., Киргизстані - 700 дол., Таджикистані -340 дол. (Росії - 2 680 дол.). Середньостатистичний працівник отримував зарплату в Казахстані - 105 дол., Росії - 96,4 дол., Білорусії - 70 дол., Україні - 46 дол. (1999).
У радянські часи помітними були досягнення центральноазіатських народів у культурній і соціальній сфері. На 1917 р. грамотними були 1,6% узбеків, 0,7% туркменів, 0,6% киргизів, 0,5% таджиків. За підрахунками західних спеціалістів, щоб ліквідувати неписьменність серед чоловіків, потрібно було 180 років, серед жінок - 280 років. Це завдання, в основному, було виконане в міжвоєнний період. У регіоні, де до більшовицької революції не існувало жодного технікуму і вузу, створювалась система середньої спеціальної і вищої освіти. На кінець 30-х років тут працювало 325 технікумів, у яких навчалось 66,4 тис. студентів. Засновувались вищі навчальні заклади, кількість яких на кінець 80-х років перевищила 105. Десятки тисяч молодих людей на пільгових умовах направлялись у вузи Москви, Ленінграда, інших визнаних університетських центрів. За рівнем освіченості централь-
воазіатські республіки набагато переважали сусідні Іран, Туреччину. Сформувалась національна інтелігенція. Були організовані національні Академії Наук. У всьому світі відомі досягнення науковців Інституту геологічних наук ім. К.І. Сатпаєва, Інституту ядерної фізики, Інституту фізики високих технологій (Казахстан), Інституту пустелі (Туркменістан). Науковим центром світового рівня стала Гіссарська обсерваторія (Таджикистан), де виникла своя астрономічна школа, що досліджувала метеорити і комети. До 1917 р. в Центральній Азії працювали три театри, в 1940 р. їх було вже 142. Вдалося перемогти туберкульоз, трахому, різні епідемії. Тривалість життя збільшилась із ЗО до 63-65 років.
На центральноазіатські республіки поширювались всі ті негативні явища, що були типовими для СРСР в цілому: контроль держави над суспільством, відсутність демократичних свобод, переслідування на ідеологічному та релігійному ґрунті, сталінські репресії і т.д. Місцева партійно-адміністративна номенклатура, неухильно проводячи в життя політику центру, не забувала про власні інтереси. Нечуваного розмаху набули перекручення звітності, приписки з дозволу деяких лідерів республік (наприклад, «бавовняна справа» в Узбекистані періоду А. Адилова і Ш. Рашидова). Частина російськомовного населення зверхньо Ставилась до корінних народів регіону, не бажала сприймати їх мову і культуру, моральні цінності. Активно велась політика русифікації. Відмова від існуючого в дорадянські часи арабського шрифту і введення кирилиці розірвало історико-культурну традицію, ускладнило роботу з історичними документами, літературними творами. У вищій школі відбулося витіснення національних мов російською. Нею видавалися практично всі підручники і посібники, особливо в Казахстані і Киргизстані.
За роки Радянської влади було кілька переселенських хвиль з Європейської частини СРСР в Центральну Азію. Робітники і спеціалісти приїздили в період індустріалізації та освоєння цілинних земель. Сюди насильно висилали розкуркулених «ворогів колгоспного ладу». Пізніше відбулися депортації німців, татар, турків-мес-хетинців та ін. На момент розпаду СРСР в центральноазіатських республіках проживало 8,5 млн. російськомовного населення. Воно зосереджувалось, як правило, в містах і промислових зонах. В Тур-кменістані 8% російськомовних робітників і інженерно-технічного персоналу, що працювали в нафтогазовому комплексі, давали 80% щорічного доходу. Працівники, зайняті у золотовидобувній галузі Узбекистану, давали 50-70 т золота на рік.
Тривалий час республікам нав'язувались надмірні державні замовлення на вирощування бавовни на шкоду інших продовольчих культур. Часто порушувались екологічні стандарти, що призвело до засоленості значних територій.
Для всіх центральноазіатських республік типова перенаселеність землеробських районів на фоні високого демографічного приросту. В Північному Таджикистані розмір поливних площ на душу населення зменшився з 0,25 га в 1940 р. до 0,11 га на початку 90-х років. У 1990 р. частка працездатних безробітних чоловіків у регіоні складала 26-30%, або ж в Узбекистані -1,6 млн. чол., Казахстані - 1 млн. чол., Таджикистані - 440 тис. чол., Киргизстані - 320 тис. чол., Туркменістані - 230 тис. чол. Частка жінок, особливо корінних національностей, зайнятих у суспільному виробництві, не перевищувала 30%, бо традиційне суспільство негативно ставилось до роботи жінок поза домівкою. Між трьома республіками - Узбекистаном, Таджикистаном і Киргизстаном - була розділена територія родючої Ферганської долини, де катастрофічно не вистачало землі і води. Безробіття, низький рівень життя викликали соціальну й етнічну напруженість, прагнення вирішити складні проблеми за рахунок некорінних народів. У 1989 р. відбулися погроми турків-месхетинців у Ферганській долині, в 1990 р. - жорстокі киргизько-узбецькі зіткнення в Оші.
Зростали антиросійські настрої. Російськомовна община сприйняла як дискримінаційний захід введення національних державних мов у діловодство, освіту, науку, що призвело до її витіснення з управлінських структур, високооплачуваних посад. Молодь, не знаючи місцевих мов, не могла навчатися у вузах; значно звузилось російськомовне культурне середовище. Наростало недоброзичливе ставлення до російськомовного населення на побутовому рівні. Ці причини спонукали велику частку росіян і російськомовних до виїзду. На 1 січня 1995 р. держави Центральної Азії залишило 915,3 тис. чол.
Національна еліта вважала, що після завоювання незалежності в їх країні встановляться демократія і ефективний економічний лад. Однак там одразу ж розгорнулась боротьба за розподіл влади і власності. Гостро проявились кланово-етнічні суперечності, в т.ч. і в розстановці сил у владних структурах. Протягом радянського періоду цей фактор існував, але його наявність замовчувалась. Правлячі угруповання піклувались перш за все про свої регіони. В боротьбу за владу, крім партійно-адміністративного апарату, включились лідери кланів і блоків, інтелігенція, мусульманське духівництво.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить