Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Афганістан після Другої світової війни. Необхідність реформ

Афганістан після Другої світової війни. Необхідність реформ
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Афганістан після Другої світової війни. Необхідність реформ

На початку 60-х років Афганістан належав до найвідсталіших і найбідніших країн світу. Національний дохід на душу населення становив 162 дол. Країна не мала ні важкої промисловості, ні залізниць. Головними секторами господарства були натуральний і дрібнотоварний. Майже половина придатних для землеробства земель не оброблялась, тоді як третина селян не мала землі. 2,5 млн. населення (з 16 млн.) вели кочовий і напівкочовий спосіб життя. Стійкими залишались пережитки і традиції общинної і родоплемінної організації. Половину населення складали неафганські народи (таджики, узбеки та ін.).
Афганістан був конституційною монархією. За конституцією королю належали верховні повноваження в законодавчій, виконавчій, судовій владі. З 1933 р. на престолі знаходився Мухаммад Захір-шах. Центральний уряд не контролював усієї території країни. Реальна влада на місцях належала етнічним і племінним вождям. Політична ситуація відзначалась нестабільністю.
В різних суспільних прошарках виникали угруповання, опозиційні правлячому режиму, куди входили дрібна буржуазія, інтелігенція, студентство, офіцери, чиновники, духівництво. Вони виступали за глибокі перетворення в різних сферах життя за кількома моделями.
В афганській армії підпільні організації створили офіцери, що навчалися за кордоном і могли порівняти рівень розвитку своєї країни та інших держав, у тому числі сусідніх. їх лідером став
принц Мохаммед Дауд, генерал, відомий політик. Вони виступали за поступові буржуазні реформи.
В 1965 р. виникла Народно-демократична партія Афганістану, яка ставила своєю метою проведення національно-демократичної революції, перехід на некапіталістичний шлях розвитку, побудову соціалізму за радянською схемою. В партії існували дві фракції: Хальк («Народ»), яку очолювали Н.М. Таракі і X. Амін, і Парчам («Прапор») під керівництвом Б. Кармаля. Між діячами цих угруповань точилась постійна боротьба за повний контроль над партією.
Започатковувався рух під лозунгами ісламу, за створення шаріатської фундаменталістської держави. Найбільш вагомою серед організацій цього напрямку була «Мусульманська молодь» в Кабульському університеті, в якій розпочинали свою діяльність майбутні керівники моджахедів Б. Раббані і Г. Хекматіар.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить