Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Соціально-економічний і політичний розвиток Індії в другій 11 половині 60-х — 80-х pp. XX ст. Етнорелігійні конфлікти

Соціально-економічний і політичний розвиток Індії в другій 11 половині 60-х — 80-х pp. XX ст. Етнорелігійні конфлікти
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Соціально-економічний і політичний розвиток Індії в другій 11 половині 60-х — 80-х pp. XX ст. Етнорелігійні конфлікти

Лідером Індійського національного конгресу стала дочка Дж. Неру Індіра Ганді, яка очолювала уряди з 1966 р. по 1984 р. з перервою в 1977-1979 pp. Наприкінці 60-х pp. в ІНК загострилася суперечка з питання вибору шляху розвитку країни, яка привела до виникнення двох угруповань. Більшість на чолі з прем'єр-міністром І. Ганді наполягала на розширенні соціально-економічних реформ. Опоненти виступали проти незмінності «курсу Неру» в економіці, проти обмеження великого капіталу, за скорочення державного сектора і пільг для нього. В 1969 p., незважаючи на опір опозиції, в Індії була проведена націоналізація 14 провідних банків і створені спеціальні органи з інвестування державних галузей. В ІНК відбувся перший розкол. Частина керівництва вийшла з неї і створила нову партію Індійський національний конгрес (організація).
На початку 70-х років Індія надала допомогу національно-визвольному руху Східної Бенгалії в боротьбі за незалежність і оголосила війну Пакистану, в якій здобула перемогу. Виникла нова дер-- Бангладеш. Ці події зміцнили позиції уряду І. Ганді.
В 1971-1973 pp. був установлений державний контроль над системою страхування, відмінені пенсії та привілеї князів, націоналізовані виробництво кольорових металів, видобуток вугілля, частина текстильної галузі. Активізувалось проведення «зеленої революції». Уряд прийняв соціальні програми, спрямовані на поліпшення життя нижчих верств населення. Намічені плани не були реалізовані через відсутність необхідних коштів і помилки уряду І. Ганді. Політика сприяння державному сектору господарства за рахунок приватного привела до уповільнення темпів економічного розвитку. На загальну ситуацію вплинула одночасна дія таких факторів, як підвищення світових цін на нафту, війна з Пакистаном, необхідність забезпечувати мільйони біженців з Бенгалії, демографічний вибух. Життєвий рівень населення, і без того низький, падав і далі, збільшувалось безробіття, зростали ціни на продовольство і товари першої необхідності. Це викликало масові антиурядові виступи в різних кінцях країни, які використали противники ІНК. Під час передвиборної компанії 1977 р. опозиційні партії створили єдиний блок Джаната парті («Народна партія»), який переміг на парламентських виборах і сформував уряд на чолі з М. Десаї. Він знаходився при владі 28 місяців, але не зміг виробити ефективної політики і оволодіти ситуацією. В 1978 р. в ІНК стався другий розкол. Основна частина підтримала І. Ганді і дістала назву ІНК(І). Партія заявила про свою вірність ідеям Ма-хатми Ганді і Дж. Неру. На позачергових парламентських виборах 1980 р. ШК(І) здобув переконливу перемогу і повернувся до влади. І. Ганді знову стала прем'єр-міністром.
На початку 80-х років до попередніх складних внутрішніх проблем Індії додалися гострі релігійні і національні конфлікти. Розпочалися сутички між мусульманами та індусами в штаті Джамму і Кашмір. Екстремістські ісламські націоналістичні організації висунули гасло відділення від Індії і приєднання до Пакистану. В штаті Ассам місцеві жителі активно протидіяли розселенню біженців із Бангладеш. Часто сутички на релігійному ґрунті відбувалися в штатах Уттар-Прадеш, Біхар та ін.
На півдні Індії виникла складна ситуація, пов'язана з подіями в Шрі-Ланці. В цій країні національна меншість - таміли -вела боротьбу за створення незалежної держави на частині території. Націоналістична організація «Тигри визволення таміл ілама» розпочала бойові дії проти урядових військ. Свою діяльність вона перенесла і на південний індійський штат Таміл-над, де мала чимало прихильників. Індія намагалася стати посередником у розв'язанні конфлікту шляхом переговорів.
Надзвичайно загострилася ситуація в Пенджабі, де склався рух релігійної общини сикхів під керівництвом партії Акалі дал («Партія безсмертних»), який боровся за широку політичну автономію штату. Найбільш екстремістські елементи висунули лозунг відокремлення від Індії і створення незалежної держави Халістан. Вони провели серію терористичних актів, переважно на транспорті, жертвами яких стали тисячі людей. Уряд І. Ганді робив спроби домовитися з представниками сикхів, та, коли це не дало позитивних наслідків, застосував силу. В 1984 р. екстремісти захопили найбільшу сикхську святиню - Золотий храм у
місті Амрітсарі, до якого не можна заходити представникам інших релігій. І. Ганді проігнорувала це і наказала військам взяти храм штурмом. На знак помсти їй було винесено смертний вирок. 31 жовтня 1984 р. Індіру Ганді розстріляли з автоматів її особисті охоронці - сикхи. Між індусами і сикхами розпочалися криваві сутички в Пенджабі.
В грудні 1984 р. відбулися вибори до парламенту, на яких ІНК(І) переміг. Уряд очолив син І. Ганді - Раджив Ганді, представник четвертого покоління сім'ї Неру в політичній еліті Індії. Він вніс помітні зміни в економічний курс держави стосовно приватного та іноземного капіталу. Для їх діяльності створювались сприятливі умови і однакові з державним сектором можливості в ринковій конкуренції. Індія успішно розвивала сучасну металургію, енергетичну базу, обробну, харчову, фармацевтичну промисловість, необхідну інфраструктуру. Програма уряду передбачала підвищення життєвого рівня народу, боротьбу з безробіттям, неграмотністю тощо.
Уряд Р. Ганді виступив проти дій сепаратистських і екстремістських сил. У 1985 р. були підписані угоди з регіональними партіями в штатах Ассам і Пенджаб про нормалізацію становища. Там відбулися вибори в законодавчі збори, в результаті яких до влади прийшли місцеві впливові партії і політики. Однак повної стабілізації в Пенджабі досягти не вдалося. Окремі сепаратистські угруповання продовжують свої виступи, неодноразово провокуються сутички і хвилі насильства.
У 1987 р. Індія ввела війська в Шрі-Ланку з метою припинення громадянської війни між тамілами і сингалами. Ця акція викликала обурення і відкритий опір тамілів у обох державах, осуд індійської громадськості.

Індія в 90-х роках XX ст.

На початку 90-х років XX ст. Індія переживала тяжку економічну кризу в умовах політичної нестабільності. Авторитет ІНК (І) швидко падав. Конгрес близько 40 років був правлячою партією, якій протистояла слабка неорганізована опозиція. На нього покладалась відповідальність за всі гострі невирішені проблеми суспільства. Багато його членів, що займали високі посади, звинувачувались у корупції, зловживанні службовим становищем, кримінальних злочинах. 21 травня 1991 р. лідер ШК(І) Раджив Ганді був убитий тамільською терористкою. Партія залишилась без авторитетних керівників.
Головним політичним суперником ШК(І) стала Бхаратія джаната парті, створена в 1980 р. на базі іншої маловідомої партії. На парламентських виборах 1984 р. вона змогла провести в
Народну палату лише 2-х депутатів. БДП висунула ідею хіндутви - індуської нації в розумінні перетворення індуської релігійної більшості в привілейовану категорію населення, а індуїзму - в державну релігію з одночасним обмеженням прав релігійних меншин, в першу чергу мусульман. Різкої критики зазнало положення про рівність громадян незалежно від віросповідання, зафіксоване в конституції. Бхаратія джаната парті закликала трансформувати суспільство на засадах класичного індуїзму. Вона апелювала до релігійних почуттів індусів і розробила ефективну тактику релігійно-націоналістичної пропаганди. В 1992 р. лідери БДП спровокували зруйнування мусульманської мечеті засновника імперії Великих Моголів Бабура в м. Айодх'я (штат Уттар-Прадеш) на тій підставі, що вона нібито розташована на місці народження бога Рами. Вони звернулися до жерців усіх індуїстських храмів із закликом надіслати в Айодх'ю по одній цеглині для будівництва там храму на честь Рами замість мечеті. Завдяки цьому заходу БДП стала широко відома в Індії як захисниця древньої віри предків, що виступає проти агресивного ісламу і експансії західного способу життя. Вона закликала також «звільнити» місця народження бога Крішни в Матхурі і бога Вішванатха в Бенаресі (штат Уттар-Прадеш), де теж були побудовані мечеті. Кількість прихильників партії почала неухильно зростати. її підтримують висококастові індуси, які орієнтуються на традиційні культурно-релігійні цінності, велика буржуазія, бюрократія, інтелігенція, більша частина середнього класу. В 1996 р. Бхаратія джаната парті перемогла на парламентських виборах і сформувала коаліційний уряд, який проіснував 13 днів. Партії важко було знайти союзників по коаліції. Вона зняла деякі положення у своїй платформі і продовжувала завойовувати електорат. В 1998 р. БДП і блок очолюваних нею партій удруге перемогли на парламентських виборах і сформували уряд. Готуючись до позачергових парламентських виборів 1999 p., вона залучила на свій бік регіональні партії і впливові релігійно-общинні організації. її підтримали Союз добровільних служителів нації, Всесвітня рада індусів, Індійський робітничий союз, Всеіндійська студентська рада, Платформа агітації за свадеші. Вона залучила до співпраці 23 партії і створила Національний демократичний альянс під лозунгом «За горду і процвітаючу Індію», який завоював у Народній палаті 297 місць із 537. Із 175-ти зареєстрованих партій в парламент пройшли 39. Блок на чолі з ШК(І) отримав 133 мандати, Комуністична партія Індії (марксистська) - 32, Самандваді парті - 26, Партія більшості народу - 14. ШК(І) втретє підряд зазнав поразки на виборах і мусить серйозно переглянути свої лозунги і методи роботи з виборцями.
У 1991 p. в Індії розпочалась економічна реформа, спрямована на розширення ринкових відносин. Країна відмовилась від програми і від фінансової допомоги Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції і розвитку, посилаючись на специфіку національної економіки. Індійська модель базувалась на 4-х принципах. У ході реформи необхідно було вивести господарство з кризового стану («стабілізація»), створити умови для піднесення («реструктуризація»), розширити ринкові механізми всередині країни («лібералізація»), глибше інтегрувати індійську економіку у світове господарство («глобалізація»). В Індії, як і раніше, зберігалась змішана економіка, співіснування державного і приватного секторів. Залишилась державна монополія в стратегічно значущих галузях виробництва. Приватизація стосувалась лише збиткових об'єктів господарювання. Держава не допускала неконтрольованого надходження на індійський ринок закордонних товарів. Головна увага зосереджувалась на залученні прямих іноземних інвестицій у внутрішнє виробництво і на підтримці тих підприємців, які випускали продукцію на експорт. Були надані численні пільги і знижені податки експортерам. Знімались обмеження для приватного сектора в банківській справі, страхуванні, енергетиці, на транспорті. Створювалось дев'ять вільних економічних зон. Інвестиції направлялись в сільське господарство.
Проведені заходи дали позитивні результати. На 1997 р. приріст ВВП досяг 7,5% і більш ніж у 2 рази перевищив середні темпи зростання за три попередні десятиріччя. Обсяги промислового виробництва збільшувались на 12-13% на рік. На експорт направлялось 18-20% випущених товарів. Інфляція знизилась з 13,6% до 5% на рік. Обсяги іноземних інвестицій зросли із 155 млн. дол. в 1991 р. до 3,1 млрд. дол. в 1997 р. З 1998 р. темпи економічного розвитку почали знижуватись. Слабкими сторонами індійської господарської системи є низька продуктивність праці, втручання держави у виробництво, численні виплати і субсидії з бюджету на користь «слабких» і «відсталих» груп населення, підтримка дрібних товаровиробників із соціальних мотивів для забезпечення зайнятості. Відчутного удару завдала господарству фінансово-економічна криза 1997-1998 pp. у Південно-Східній Азії.
Незважаючи на певні обмеження, великий іноземний капітал скористався частковим відкриттям індійського ринку і почав активно його завойовувати. Використавши право вкладання прямих інвестицій і право купівлі індійських підприємств, транснаціональні корпорації взяли під свій контроль прибуткові галузі по випуску товарів масового споживання, витіснивши більш слабких місцевих виробників. Такі ТНК, як «Хіндустан Девер», «Про-
ктор енд Гембл», «Кетбері», «Нестле», «Пепсі» та інші переважають у виробництві безалкогольних напоїв, продуктів швидкого приготування, миючих засобів, косметики, товарів для гігієни. Для проникнення на індійський ринок іноземні монополії запрошували місцевих бізнесменів створювати змішані підприємства, звідки індійські учасники потім були витіснені. На практиці з'ясувалось, що іноземний бізнес мав більш широкі права, ніж національний. Він не платив податків на підтримку соціальної сфери, міг проводити неконтрольовані звільнення робочої сили і повністю або частково змінювати профіль виробництва.
Труднощі, з якими зіткнулась Індія в ході проведення економічної реформи, не ставлять під сумнів її необхідність. Триває доопрацювання ряду конкретних аспектів і виправлення помилок. В 1999 р. було оголошено про початок проведення економічних перетворень «другого покоління». їх завдання - подальше залучення іноземних інвестицій з одночасним захистом національних товаровиробників, прискорений розвиток інформаційних технологій, модернізація сільського господарства, зменшення безробіття. Правляча еліта продекларувала необхідність підвищення життєвого рівня 300 млн. індійців, які знаходяться за офіційною межею бідності (100 дол. на рік). Президент К.Р. Нараянан назвав становище жінок в Індії «найбільшим національним недоліком», а становище колишніх недоторканих (далітів) - «найбільшою національною ганьбою».
Головною зовнішньополітичною проблемою Індії й надалі залишається протистояння з Пакистаном, що спонукає країну нарощувати військовий потенціал. У 1998 р. Індія випробувала власну ядерну зброю, проте добровільно встановила мораторій на подальші ядерні випробування. В середині 90-х років XX ст. індійська армія була оснащена на 70% військовою технікою радянського і російського виробництва, в т.ч. військово-повітряні сили - на 80%, а військово-морські сили - на 85%. У 2000 р. Індія продовжила дію Комплексної програми співробітництва з Росією в галузі науки і техніки до 2010 р.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить