Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Бірма. Завоювання незалежності. Політична нестабільність

Бірма. Завоювання незалежності. Політична нестабільність
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Бірма. Завоювання незалежності. Політична нестабільність

Бірма була втягнута у Другу світову війну як англійська колонія. У національно-визвольному русі стався розкол. Одна його частина, як і раніше, сподівалася на поступки від Англії і створила Блок свободи, висунувши головною вимогою проголошення незалежності. Інша частина переорієнтувалась на Японію, розраховуючи, що вона допоможе звільнитись від англійських колонізаторів. У 1941 р. Японія окупувала Бірму. Багато впливових лідерів національно-визвольного руху вважали, що Для захисту національних інтересів підходять будь-які методи, і почали співробітничати з окупаційною владою. З дозволу японців була організована Армія незалежності Бірми під командуванням генерала Аун Сана. В 1943 р. Японія проголосила незалежність Бірми і створила національний уряд. Але на цей час зрозумілими справжні наміри японської сторони, яка прагнула замінити англійський колоніальний режим своїм. Розпочався масовий народний рух проти окупантів. У 1944 р. виникла Антифашистська ліга народної свободи на чолі з Аун Саном. У березні 1945 р. вона підняла антияпонське повстання, в травні 1945 р. було визволено столицю - Рангун. Передбачалося скликати Установчі збори і остаточно вирішити питання про незалежність. Однак після закінчення Другої світової війни в Бірму повернулися англійські колонізатори, які збиралися відновлювати старі порядки.
Великобританія пішла на переговори з керівниками національно-визвольного руху, але всіляко їх затягувала, бо розраховувала відділити від майбутньої незалежної держави національні окраїни. В Бірмі проживало 135 народностей, які зосереджувались на окраїнах у важко доступних місцевостях, жили за своїми законами і не переймалися питаннями загальнодержавної ваги. їх лідери не хотіли незрозумілих змін, прагнули зберегти владу і вплив. У січні 1947 р. генерал Аун Сан і прем'єр-міністр Великобританії К. Еттлі підписали угоду про надання Бірмі незалежності без територіальних змін. У лютому 1947^. в м. Пан-лон відбулася конференція представників народів, що населяли Бірму, яка висловилась за створення союзної держави, де національні меншини матимуть широке самоврядування. Це положення підтвердила конституція 1947 p., надавши деяким народностям право виходу з її складу.
19 липня 1947 р. генерал Аун Сан і шість його сподвижників були вбиті бойовиками одного з політичних противників. 4 січня 1948 р. була проголошена незалежна держава Бірманський Союз. її першим прем'єр-міністром став У Ну.
Економіка Бірми знаходилась у надзвичайно тяжкому стані. Колонізатори перетворили її в монокультурного виробника рису. За роки японської окупації було знищено 50% національного багатства, зруйновано і без того слабку промисловість, шляхи, іригаційні системи. Японці підірвали всі діючі нафтові свердловини. Після здобуття незалежності відновленню господарства заважали бойові дії, відсутність коштів і конструктивної програми відродження.
В березні 1948 р. в Бірмі розпочалась громадянська війна.. Проти центрального уряду зі зброєю в руках боролись ВІЙСЬКОЕ ІІ формування комуністичної партії і сепаратистськи настроєних У організацій національних меншин. Весною 1949 р. каренські бойовики взяли в облогу столицю. Режиму вдалося перемогти в громадянській війні перш за все завдяки відсутності єдності  його противників. Заколотники були відкинуті в окраїнні райо ': ни, але не розбиті. Виникла проблема сепаратизму. Усі провідні етнічні групи Бірми - шани, карени, качини, ва, палауни та ін., створили повстанські збройні загони. Комуністична партія влаштувала опорні бази у важкодоступних районах. Вона орієнтувалась на ідеологію КПК і отримувала допомогу з Китаю.
У політичній сфері Бірми утвердилась парламентська демократія. Проте правляча Антифашистська ліга народної свободи не змогла забезпечити стабільності в країні. Нездатність демократичного режиму позитивно вирішувати нагальні проблеми призвела до його падіння.

«Бірманський соціалізм»

2 березня 1962 р. в Бірмі відбувся військовий переворот. Вся повнота влади перейшла до рук Революційної Ради на чолі з Не Віном. Конституція 1947 р. відмінялась. Нове військове керівництво обрало шлях соціалістичної орієнтації. Революційна Рада оприлюднила декларацію «Бірманський шлях до соціалізму». Була створена Партія бірманської соціалістичної програми, її завдання були сформульовані у філософському документі «Система взаємовідносин людини і довкілля». Наголос робився на специфіку розвитку і побудову соціалізму «бірманським шляхом». У країні була проведена непродумана націоналізація іноземного (англійського, індійського, китайського) і місцевого капіталу, що призвело до дезорганізації господарського життя, товарного дефіциту. Країну покинуло близько 100 тис. кваліфікованих спеціалістів. Налагодити ефективне виробництво в рамках командно-адміністративної системи не вдалось. У 70-ті роки режим пішов на поступове відновлення діяльності приватного сектора у сфері послуг, торгівлі, виробництва товарів масового споживання. Влада не змогла організувати видобуток нафти навіть для власних потреб, нафтопродукти довелося імпор-. тувати. За оцінкою Всесвітнього банку щорічний обсяг контрабанди товарів досяг 3 млрд. дол. і в 5 разів перевищував обсяг офіційної зовнішньої торгівлі Бірми.
У сільському господарстві було проведено націоналізацію землі, ліквідовано поміщицьке землеволодіння, передано землю селянам. Проте спроби кооперування сільського господарства виявилися невдалими. В масштабі країни утворилося всього близько 100 кооперативів, які давали 5% продукції аграрного сектора. Взаємовідносини військової влади і сільського населення будувались на принципі продрозкладок - кампаній з насильницького вилучення продукції.
Під контроль держави було поставлене суспільне життя. Закон про національну єдність (1964) забороняв діяльність усіх політичних партій, крім ПБСП. Незважаючи на значну чисельність (2,5 млн. чол.), соціальна база партії була дуже вузькою.
В ЦК Партії Бірманської соціалістичної програми, в парламент, в центральні і місцеві владні структури не потрапляли робітники, селяни, інтелігенція, молодь. Генерали та офіцери після 1962 р. займали всі більш-менш важливі посади від менеджерів фабрик до дипломатичних представників.
В 1974 р. набрала чинності нова конституція. Революційна Рада припинила своє існування. Відбулися вибори в парламент - Народні збори. Формально на зміну військовому режиму прийшло громадянське суспільство. Однак вищі пости в державі і партії продовжували займати ті самі діячі на чолі з Не Віном, які просто пішли у відставку. За партійно-бюрократичним фасадом, як і раніше, стояло армійське командування.
Конституція 1974 р. зняла принцип самовизначення народностей і фактично закріпила інший, унітарний, характер держави. Бірма стала поділятися на 7 адміністративних і 7 національних областей. Боротьба з повстанським рухом здійснювалась силовими методами і вимагала великих зусиль і значних коштів. На бойові дії проти заколотників у окремі періоди витрачалось до 40% державного бюджету. Вдалося ліквідувати бази компартії в центральних районах країни. Прикордонні території й надалі залишались під контролем різних угруповань бойовиків. Багато з них включились у прибуткову контрабанду наркотиків у знаменитому Золотому трикутнику на кордонах Лаосу, Бірми і Таїланду. Відомим наркобароном став Кхун Са, який створив могутні збройні загони під назвою Шанська об'єднана армія. В 1967 р. він провів «опіумну війну» проти залишків колишніх 3 і 5 армій Гоміндану, що були витіснені в Бірму після перемоги китайської революції. Через контрольовані ними райони Кхун Са зумів з бойовими діями провести в Лаос караван із 200 коней, навантажений опіумом-сирцем. Лаоські збройні сили мусили застосувати авіацію, напалм, увести в бій елітні частини регулярної армії, щоб припинити на своїй території війну нар-комафії. На початку 80-х років Кхун Са став основним постачальником опіуму Золотого трикутника.
Режим Бірми усвідомлював серйозну соціальну небезпеку незаконного розповсюдження наркотиків. У 1974 р. було прийнято законодавство, спрямоване на стримування наркомафії. З 1975 р. регулярна армія почала проводити, під кодовою назвою «Мохейн», операції проти повстанських угруповань, що займались виробництвом і контрабандою наркотичних речовин. У 1975-1988 pp. було знищено близько 2 тис. акрів плантацій опіумного маку, спалено понад 9 т опіуму, героїну і морфіну, зруйновано 15 лабораторій з переробки опіуму.
Зовнішня політика Бірми значною мірою визначалась її гео-політичним становищем на межі з сусідами-гігантами - Індією
і Китаєм. Бірманське керівництво відмовилось увійти в Британську співдружність націй. В умовах «холодної війни» воно проводило курс на нейтралітет, неприєднання, «рівновіддаленість» від обох наддержав - СРСР і США та очолюваних ними блоків. У 1961 р. представник Бірми У Тан був обраний Генеральним секретарем ООН.
Після військового перевороту 1962 р. лідери країни намагались обмежити зовнішньополітичний вплив і забезпечити стабільність. Регіональні процеси («культурна революція» в Китаї, війна у В'єтнамі та ін.) вплинули на вибір політики самоізоляції. Бірма вийшла з руху неприєднання, ставши єдиною державою, яка здійснила такий безпрецедентний крок (1979).
У зв'язку з обранням соціалістичної орієнтації були зроблені певні кроки щодо налагодження відносин з СРСР. У 1963 р. Рангун відвідав міністр оборони СРСР Р.Я. Малиновський. Голова Революційної Ради Не Він під час офіційного візиту до Москви (1965) вів переговори з радянськими керівниками Л.І. Брежнєвим, О.М. Косигіним, А.І. Мікояном. В 1967 р. за допомогою радянської сторони було завершено будівництво великої іригаційної системи Чемолтау. Майже 200 бірманців отримали в 60-ті роки вищу освіту в СРСР. Надалі політика самоізоляції була поширена і на стосунки з Радянським Союзом.
У 1976-1988 pp. Бірма співробітничала з Фондом ООН з контролю над наркотиками, отримувала від нього фінансову допомогу, яка використовувалась для заміни вирощуваного населенням опіумного маку іншими сільськогосподарськими культурами, для лікування наркоманів. Із залученням коштів Фонду було відкрито 6 госпіталів, 19 пунктів невідкладної допомоги, де пройшли лікування близько 7 тисяч наркоманів. Після припинення співпраці і фінансування боротьба з наркоманією ослабла. З Бірми на світовий ринок почало надходити до 2 500 т опіуму на рік.

Переворот 1988 р. Внутрішня і зовнішня політика військового режиму

В середині 80-х років у Бірмі загострилися соціальні, політичні, економічні проблеми. В 1987 р. ООН включила її в список найменш розвинених країн світу з річним доходом нижчим ніж 200 дол. на душу населення. Зовнішній борг Бірми досяг 4 млрд. дол. Виплати процентів поглинали основну частину бюджету. Влітку і восени 1988 р. в країні відбулися потужні народні виступи проти правління ПБСП, в яких взяли участь студенти, робітники, торговці, чиновники, інтелігенція, буддійські монахи. Демонстранти вимагали ліквідації режиму ПБСП,
передачі влади тимчасовому уряду, негайного проведення загальних виборів на багатопартійній основі. Голова Партії Бірманської соціалістичної програми Не Він і президент Сан Ю пішли у відставку. Протягом двох місяців змінилось три уряди.
18 вересня 1988 р. командування збройних сил здійснило військовий переворот. Владу взяла у свої руки Рада з відновлення законності і правопорядку на чолі з начальником генерального штабу, міністром оборони старшим генералом Co Маунгом. Конституція 1974 р. припинила свою дію. Бірманський Союз був перейменований у Союз М'янма. Військові оголосили про демократичну реорганізацію суспільства. Була дозволена багатопартійність. За короткий час утворилось 237 партій і організацій. Лідером демократичного руху стала До Аун Сан Су Чжи - дочка національного героя Бірми Аун Сана, яка організувала партію Національна ліга за демократію. Генерали сподівались привести до влади Партію національної єдності, що складалась переважно з відставних офіцерів. Су Чжи була поміщена під домашній арешт «за порушення законів надзвичайного стану», який тривав 6 років (1989-1995), і у виборах участі не брала.
27 травня 1990 р. у М'янмі відбулися вибори в Народні збори. Національна ліга за демократію здобула 80% голосів і 322 місця в парламенті, залишивши далеко позаду всі інші партії. Генерали відмовились передати владу парламенту, заявивши, що це станеться тільки тоді, коли буде вироблена, обговорена і затверджена нова конституція. На їх думку, в м'янманському суспільстві, де занадто багато різних суперечностей, лише армія здатна забезпечити стабільність і єдність. Вони запропонували закріпити в конституції положення про особливу роль армії як гаранта стабільності, безпеки і єдності країни. Частина обраних у парламент депутатів створила так званий «національний коаліційний уряд у вигнанні » на чолі з Сейн Віном.
Для розробки Основного закону М'янми скликана Національна конституційна конференція, яка працює з перервами. Опозиція вимагала негайно розпочати роботу законно обраних Народних зборів. У січні 1991 р. європарламент нагородив Су Чжи як борця за права людини і демократію престижною премією ім. академіка А. Сахарова. їй була також присуджена Нобелівська премія миру 1991 р. В рішенні Нобелівського комітету підкреслювалось, що діяльність Су Чжи є одним з най-видатніших прикладів громадянської мужності в Азії за останні десятиріччя. У свою чергу, військові стверджують, що вона, проживши 28 років за кордоном, маючи чоловіка-іноземця, погано розбирається в реаліях країни і не має права претендувати на роль національного лідера. В 1995 р. Су Чжи і 600 інших
діячів опозиції були звільнені з-під арешту. Представники від Народної ліги за демократію зробили спробу бойкотувати роботу конституційної комісії, були виключені з її складу і втратили можливість впливати на процес вироблення основного закону країни. Режим звинувачує прихильників Су Чжи в де-структивності і антим'янманській діяльності. Керівництво Ліги створило парламентський представницький комітет (1998), який заявив, що діє від імені всіх обраних у 1990 р. депутатів. У його складі було 10 профільних комісій. Су Чжи підготувала свій проект конституції.
15 листопада 1997 р. Державна Рада з відновлення законності і правопорядку була реорганізована в Державну Раду миру і розвитку. Нині пост голови Держради, а також прем'єр-міністра і міністра оборони займає старший генерал Тан Шве. Уряд складається з 28 офіцерів і 12 цивільних осіб, в основному відставних військових. Тримаючи під жорстким контролем політичне життя, військова адміністрація досягла помітних успіхів у вирішенні інших гострих проблем суспільства. Припинили бойові дії проти центру і підписали угоди 17 із 18-ти повстанських організацій. З останнім - керенським угрупованням - ведуться переговори. Опорні пункти комуністів знищені силою (1989). В 1995 р. властям здалися наркобарон Кхун Са і 14 тис. його бойовиків. Лідери заколотників склали зброю в обмін на гарантії властей не втручатися в питання місцевого самоврядування. Хоча національна проблема не вирішена, вперше за 50 років на території М'янми припинилась громадянська війна.
Держрада заявляє про неприйнятність для М'янми західних пріоритетів і апелює до цінностей традиційної культури, патріотичних почуттів. Особлива увага приділяється зміцненню позицій буддизму. Реставруються старі і будуються нові храми, проводяться релігійні церемонії. Буддизму відводиться і об'єднуюча роль. В країні налічується понад 47 тис. монастирів і 300 тис. ченців.
В економіці проголошений принцип відкритості для капіталів, переходу до ринкових відносин. Проводиться приватизація. В 1993-1996 pp. щорічний приріст ВНП складав, за офіційними даними, 8,2%. В економіку було залучено 3,5 млрд. дол. іноземних інвестицій. Західні партнери реалізують близько 170 проектів, пов'язаних із розвідкою і видобутком нафти і газу. Найбільшу зацікавленість виявили Франція, Великобританія, ФРН, Японія.
Після військового перевороту 1988 р. у зовнішньополітичному курсі відбулися радикальні зміни і почався перехід від самоізоляції до політики «відкритих дверей». Головною суперечністю сучасності режим вважає глобалізацію, протистояння між
Північчю і Півднем, тобто між високорозвиненими країнами і рештою світу. Держави Заходу звинувачують власті М'янми у порушенні прав людини, придушенні демократії, утисках національних меншин, недостатньо ефективній боротьбі з контрабандою наркотиків у Золотому трикутнику. Проти неї приймаються відповідні резолюції 00Н. Керівництво М'янми з цими претензіями не згодне і оцінює їх як «необ'єктивні» та «упереджені».
М'янма встановлює тісні зв'язки з КНР, особливо в політичній, військовій, торгово-економічній сфері. Зміцнюються контакти з сусідніми країнами - В'єтнамом, Лаосом, Камбоджею. В 1997 р. М'янма стала членом АСЕАН, незважаючи на спроби Заходу не допустити цього.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить