Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Економічний і політичний розвиток Тайваню в 50-90-х роках

Економічний і політичний розвиток Тайваню в 50-90-х роках
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Економічний і політичний розвиток Тайваню в 50-90-х роках

Після розгрому в другій китайській громадянській війні (1946-1949) гомінданівські власті і залишки армії перебралися на о. Тайвань. Туди ж були перевезені видатні культурні цінності, партійні й урядові архіви. Всього на Тайвань переїхало 2 млн. чол. (при населенні острова 6 млн. чол.)
КНР мала всі об'єктивні можливості повністю розгромити Чан Кайші. Проте після початку корейської війни (1950-1953) США надали йому свою підтримку і військово-політичні гарантії. Всю другу половину XX ст. Тайвань розвивався під американським захистом.
Тайванський режим залишив за собою назву Китайська Республіка. І КНР, і КР визнавали єдність і цілісність Китаю. Проте кожна сторона трактувала цей принцип на свою користь. Керівники КНР вважали Тайвань складовою частиною материкової держави, що тимчасово відділилася і яку слід приєднати. Лідери Тайваню Чан Кайші, Цзян Цзинго підкреслювали узурпаторський, незаконний характер комуністичного режиму на континенті і претендували на відновлення своєї влади над усім Китаєм. За
допомогою провідних західних держав на чолі із США Китайська Республіка зберегла міжнародні пріоритети. Саме вона представляла Китай в ООН, зокрема в Раді Безпеки, та в інших міжнародних організаціях. Під впливом і з допомогою США та СРСР сторони почали активно озброюватись. Військова доктрина КНР того періоду виходила з неминучості нової світової війни, а Тайвань розглядався як база агресії світового імперіалізму проти континентального Китаю. Збройне протистояння створило небезпечну ситуацію в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
На Тайвані зберігалася диктатура Гоміндану. Партія зробила переоцінку минулої діяльності, проаналізувала допущені помилки і вела пошук шляхів створення стійкої державності. Вона розглядала себе як революційно-демократичну організацію, що базується на «трьох принципах Сунь Ятсена», прагне до звільнення батьківщини і бореться проти світового комунізму. Відповідно до конституції 1946 р. острів вважався республікою на чолі з президентом. Його вищий представницький орган - Національні вбори - вирішував конституційні питання і обирав президента і віце-президента. Адміністрація Тайваню складалась із 5 палат-юанів: Законодавчого (однопалатного парламенту), Виконавчого (уряду), Контрольного (контроль за роботою виконавчих органів), Судового (розробка нових законів і доповнень до конституції). Екзаменаційний юань організовував проведення екзаменів для чиновників при вступі в урядові установи і просуванні по службі. Парламент не обирався. Він складався з незмінних депутатів, обраних ще в кінці 40-х років на континенті, і мав функціонувати «до повернення на материк». Його робота тривала 40 років. Суспільно-політичне життя регламентував прийнятий в 1949 р. «Тимчасовий закон про надзвичайний стан», який передбачав «мобілізацію сил на придушення комуністичного повстання» і проіснував 38 років. Заборонялась діяльність будь-яких угруповань, об'єднань, гуртків, які могли б реорганізуватись у партії і створити опозицію Гоміндану. Чан Кайші, а потім його син Цзян Цзинго довічно займали посаду президента. У зовнішній політиці тайванський режим орієнтувався на США, розглядаючи їх як стратегічного партнера. В 1954 р. між КР і СІНА був укладений Договір про взаємну оборону, який мав захищати Тайвань від можливої збройної агресії з боку комуністичного Китаю. В 1971 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про відновлення законних прав КНР в ООН і виключення з усіх її органів тайванських представників. У світі офіційно почав визнаватися один Китай - Китайська Народна Республіка.
В економічній сфері на Тайвані під контролем держави прискореними темпами формувались ринкові відносини. На початку реформ ВНП складав 137 дол. на душу населення. На першому
етапі реформ до кінця 60-х років США надавали Тайваню допомогу. За 15 років (1950-1965) Тайвань одержав 2,5 млрд. дол. на військові потреби і 1,5 млрд. дол. - на підтримку економіки. 80% економічної допомоги вкладено в розвиток інфраструктури, в сільське господарство і в підготовку кадрів, 20% - в промисловість. Держава надала великі пільги промисловим інвесторам (низькі податки, виділення земель під промислову забудову тощо). За приватним сектором резервувались нові сучасні галузі виробництва (електроніка, нафтохімія та ін.). В 1959 р. для фінансування приватного підприємництва уряд заснував «Корпорацію розвитку Китаю». В 60-ті роки держава вклала в підтримку приватного сектора 1,8 млрд. дол. Дозволялось відкривати іноземні банки. Для іноземних інвесторів засновувались «зони експортного виробництва». Почався процес поступової приватизації державної власності. В 1951-1964 pp. кількість приватних підприємств у промисловості, торгівлі і сфері послуг збільшилась з 68 тис. до 227 тис, приватні капіталовкладення зросли на 1 млрд. 353 млн. дол., а державні інвестиції - на 1 млрд. 253 млн. дол. Великі приватні корпорації не створювались. Співіснували державні компанії (близько 300) і величезна кількість приватних, переважно сімейних фірм, що надавало виробництву гнучкості, можливості швидко реагувати на потреби споживача. Тайвань зайняв передові позиції у світі з виготовлення комп'ютерів, електронної побутової апаратури, одягу, взуття, спортивних яхт. Він постачав на експорт електронні компоненти, меблі, текстиль, продукцію металургії, хімії, точного машинобудування. Помітно зріс життєвий рівень народу.
На середину 80-х років Китайська Республіка мала вражаючі економічні успіхи, однак її політична система була тоталітарною, антидемократичною. В останні роки життя президент Цзян Цзинго (помер у 1988 р.) провів її реорганізацію. Було відмінено військовий стан, введено багатопартійність і свободу преси, деполітизовано армію. Новий лідер Гоміндану Лі Денхуей продовжив перетворення. Були прийняті закони про загальнонародні вибори парламенту і президента, про добровільну відставку попередніх членів парламенту, про громадські організації та ін. Виникло близько 80 партій. Головною опозиційною партією стала Демократична прогресивна партія. Вона вимагала відмови Гоміндану від монополії на владу, поділу партійних і державних структур і фінансових коштів, свободи критики і т.д. На виборах 1991 р. в Національні збори ДПП завоювала 23% голосів. Зі складу Гоміндану виділилась Нова партія (1993). XIV конгрес Гоміндану (1993) ввів обрання керівництва партії шляхом таємного голосування, а в програмних документах партія почала називатись не революційною, а демократичною. В 1996 р. голова Гоміндану Лі Денхуей
став першим президентом, обраним демократичним шляхом. На чергових виборах 2000 р. Гоміндан вперше зазнав поразки. Президентом був обраний представник Демократичної прогресивної партії Чень Шуньбянь, який після інаугурації оголосив про вихід з її рядів і свою позапартійність.
Після 1971 р. Тайвань не визнається світовим співтовариством як окрема держава і знаходиться в дипломатичній ізоляції. Незважаючи на специфіку такого становища, він має дипломатичні відносини з 30-ма країнами. Це невеликі держави Карибського басейну, Південної Америки, Африки. Неофіційні зв'язки він підтримує зі 120-ма країнами, в т.ч. з Україною.
В 1991 р. нове керівництво Тайваню зняло попередню установку щодо розколу Китаю. Режим більше не претендував на відновлення своєї юрисдикції на материку і визнавав, що з КНР потрібно співпрацювати і шукати шляхи для відновлення єдності Китаю. Можливість входження до складу КНР за концепцією «одна держава - дві суспільні системи» тайванські лідери поки що рішуче відхиляють, вважаючи цей варіант «поглинанням» з боку комуністичного Китаю. З їх точки зору, приклад Гонконгу і Аоминя неприйнятний для Тайваню, бо ці території були колоніями, тому їх доля вирішилась без участі народних мас, шляхом передачі юрисдикції держав-метрополій КНР. Тайванська сторона пропонує вести переговори за формулою «одна країна - два уряди, два рівні суверенні партнери», які рівноправно здійснюють контроль над «відповідними територіями». Між КНР і Тайванем розширюються економічні і гуманітарні відносини. Громадяни Тайваню здобули право відвідати родичів на материку, а також сімейні усипальниці на кладовищах. Так, усипальниці Чан Кайші і Цзян Цзинго в Тайбеї вважаються тимчасовими, бо за багатовіковими моральними законами ці діячі мають бути поховані на родинному кладовищі в повіті Фенхуа провінції Чжецзянь в КНР. З 1992 р. тайванські організації Асоціація з розвитку відносин між двома сторонами протоки і Фонд обміну між берегами Тайванської протоки ведуть торгівлю і налагоджують ділові контакти з материком. Переговори офіційних делегацій КНР і Тайваню відбуваються з перервами. Зближення позицій сторін поки що не спостерігається.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить