Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Зовнішня політика КНР

Зовнішня політика КНР
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Зовнішня політика КНР

У зовнішній політиці Китайської Народної Республіки можна виділити декілька періодів. До 60-х років комуністичний Китай перебував у міжнародній ізоляції. Його виникнення було вороже зустрінуте головними капіталістичними державами, які втратили значні економічні можливості й не хотіли рахуватись з новим співвідношенням сил у регіоні. Лідери КПК постійно виступали з погрозами на адресу міжнародного імперіалізму і його головної сили - США, які мають бути знищені.
В головних питаннях міжнародного життя китайське керівництво орієнтувалось на СРСР, звідки одержувало економічну і військову допомогу. Проте через нетривалий час почали проявлятися й розбіжності в розумінні певних проблем. Мао Цзедун негативно сприйняв рішення XX з'їзду КПРС і критику культу особи Й.В. Сталіна, бо вони нібито «дали козирі в руки реакційних сил і внесли смуту і розгубленість у ряди комуністів». На початку 60-х років почалася гостра полеміка між керівництвом КПРС і КПК з питань війни і миру, впливу на міжнародний комуністичний рух, шляхи будівництва «соціалізму» і наявність радянських «закономірностей», обов'язкових для всіх, та китайської «специфіки». В 1960 p. M.C. Хрущов, прагнучи натиснути на Китай, наказав відкликати звідти радянських спеціалістів. Китайська сторона висунула до СРСР територіальні претензії. Розпочалися прикордонні сутички, які в період «культурної революції» постійно загрожували перерости у військові дії.
Змінився характер офіційної китайської пропаганди. Радянський Союз оголошувався «ворогом № 1», більш небезпечним, ніж американський імперіалізм. Маоїсти розпочали боротьбу з СРСР за лідерство в комуністичному русі країн, що розвиваються, їм вдалося в ряді комуністичних партій створити
опозиційні групи, які знаходились під впливом їх ідеології і стояли на екстремістських позиціях. «Ідеї Мао Цзедуна» сприйняла компартія Індонезії.
КНР прагнула впливати на державну політику країн Азії та Африки, надала військову допомогу різним угрупованням у громадянських війнах і збройних конфліктах в Афганістані, Шрі-Ланці, Судані, Сомалі й т.д.
На рубежі 60-70-х років китайське керівництво почало шукати можливості для виходу з міжнародної ізоляції. КНР вимагала визнати її права як єдиного законного представника китайського народу в ООН, зокрема в Раді Безпеки. На засіданні Генеральної Асамблеї ООН 1971 р. 80 країн підтримали її позицію, визначивши лінію СІЛА і їх союзників як «політичну змову» проти великої суверенної держави. Китайська Народна Республіка була прийнята в члени ООН, одночасно представники гомінданівського Тайваню усувались $з цієї організації та усіх її органів.
Розпочалися контакти з СІЛА і Японією, в яких попередньою умовою нормалізації відносин і дипломатичного визнання китайська сторона висувала розрив офіційних зв'язків з Тайванем. Китай відвідала японська делегація, президенти США Р. Ніксон, Дж. Форд, Р. Рейган. Після довгих дебатів попередня умова була прийнята. В 1972 р. встановлювались дипломатичні відносини КНР з Японією, в 1978 р. вони підписали мирний договір, який остаточно підводив підсумки Другій світовій війні і відкривав можливості для співробітництва на новій основі. 1 січня 1979 р. були встановлені дипломатичні відносини між КНР і США.
В той же час політика конфронтації з СРСР продовжувалася. Китай зайняв непримиренну позицію, наполягаючи на задоволенні всіх своїх претензій. Він відмовився продовжити договір про дружбу з СРСР, термін якого закінчився в 1980 р. На початку 80-х років були сформульовані «три великі перепони» з радянського боку, які, з точки зору китайської сторони, заважали нормалізації стосунків. «Перепонами» були: 1) підтримка В'єтнаму і його політики в Камбоджі, зокрема, присутності там в'єтнамських збройних формувань; 2) присутність радянських військ в Афганістані; 3) велика концентрація радянських військ на території вздовж китайського кордону і радянська присутність у Монголії. Усунення «перепон», які в принципі не стосувалися двосторонніх відносин, китайське керівництво вважало обов'язковою умовою для вирішення будь-яких інших питань. СРСР і КНР багато разів робили офіційні заяви про необхідність іти на взаємні поступки, але це не дало ніяких практичних результатів. Після розпаду Радянського Союзу КНР пішла на нормалізацію відносин з Росією. Були врегульовані прикордонні питання,
підписано кілька десятків угод про економічне, науково-технічне, культурне співробітництво.
Важливим питанням зовнішньої політики КНР є проблема одночасного існування Китайської Народної Республіки і Китайської Республіки на о. Тайвань. Ден Сяопін висунув концепцію: «одна держава - дві суспільні системи». На її основі було вирішене питання про англійську колонію Гонконг (Сянган) і португальську колонію Макао (Аоминь). Вони увійшли до складу КНР (Гонконг у 1997 p., Макао у 1999 p.), але упродовж 50 років зберігатимуть нинішню економічну систему і спосіб життя. Таким же чином пропонується приєднати до КНР і Тайвань. Проте, незважаючи на заклики, погрози, демонстрацію військової сили з боку континентального Китаю, Тайвань ідею об'єднання з КНР рішуче відкидає.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить