Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Соціально-економічний розвиток. «Японське економічне диво»

Соціально-економічний розвиток. «Японське економічне диво»
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Соціально-економічний розвиток. «Японське економічне диво»

В 60-ті роки в Японії остаточно склалася сучасна економічна і політична структура. Вона змогла використати як досягнення європейсько-американського зразка, так і свої цивілізаційні цінності, добившись ефективного синтезу цих двох основних начал.
Динамічно розвивалось господарство Японії. Відбулося оновлення основного капіталу, що поширилось не лише на великі, а й на середні та дрібні підприємства. Склалася багатогалузева структура концернів, яка дає можливість маневрувати капіталами, робочою силою залежно від потреб ринку. Держава сприяла формуванню нових економічних відносин. При кабінеті міністрів створений Комітет економічного планування. Він вивчає кон'юнктуру внутрішнього і зовнішнього ринку, надає оперативну інформацію уряду і приватним компаніям, регулює державні капіталовкладення, фінансує науково-дослідні роботи в нових галузях. Свою роль відіграла законодавча діяльність. Були розроблені екологічні стандарти, система природоохоронних заходів, прийняті закони, які передбачали суворі покарання за шкоду, завдану довкіллю.
Японія широко запозичила досвід інших країн, впроваджувала у виробництво їх винаходи, купувала ліцензії. В 70-х роках почався інтенсивний розвиток власної науково-технічної бази. Створювалися автоматизовані виробництва, безвідходні технології. Велика увага надавалася «людському фактору»: системі відбору і підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації, оплаті праці, умовам відпочинку найманого персоналу.
В 60-70-х роках Японія вступила в боротьбу за провідні місця на світовому ринку. її концерни розгорнули активну діяльність у СІЛА, країнах Західної Європи, Азії, Африки, Латинської Америки. Різко збільшився вивіз капіталу. Почалося масове будівництво підприємств, особливо шкідливих, в країнах, що розвиваються. Японська економіка працює на експорт. її слабкими сторонами є залежність від привізної сировини і стабільності світового ринку.
Швидкий розвиток перетворив Японію в один з провідних центрів світового господарства. На початку 90-х років її золотий запас оцінювався у 84,9 млрд. дол., вона стала найбільшим світовим кредитором. В міжнародному поділі праці Японія спеціалізується на випуску наукової високотехнічної продукції (складні інтегральні схеми, мікропроцесори, верстати з числовим програмним управлінням, промислові роботи, факсимільна апаратура). Вона продає на світовому ринку 30% вантажівок, 30% телевізорів, 60% велосипедів, мотоциклів, 70% суден, 80-90% годинників, фотоапаратури, відеомагнітофонів. Основним торговим партнером Японії є США.

Суспільно-політичне життя

В суспільному житті утвердилась багатопартійна система. Всього зареєстровано близько 35 партій, реальний вплив на політичне життя мають шість. До останнього часу правлячою і найбільш могутньою партією була Ліберально-демократична. Під її керівництвом Японія перетворилася в сучасну передову державу. Але
в 70-80-х роках її лідери забруднили свою репутацію участю в політичних скандалах, використанням свого становища для особистого збагачення, хабарництвом в особливо великих розмірах, спекуляціями акціями тощо. ЛДП втратила авторитет, багато виборців перестало їй довіряти. Головною опозиційною партією є Соціалістична партія Японії. У своїй діяльності вона спирається на частину найманих робітників і середні верстви населення. Члени партії дотримуються досить широкого спектра ідеологічних установок - від марксизму-ленінізму до помірного реформізму. Через це політика партії визначається шляхом компромісу, її підтримує 16-20% виборців. Центристські позиції займають Партія демократичного соціалізму, Соціал-демократичний союз, Партія чистої політики. При вирішенні конкретних завдань партії створюють блоки, коаліційні уряди, причому їх програмні положення можуть бути прямо протилежними. Для політичного життя Японії характерне існування великої кількості громадських організацій і рухів. Від них при будь-яких акціях вимагається дотримання законності і конституційного порядку.
В 60-ті роки в Японії виник і швидко набрав розмаху антивоєнний, антиядерний рух. Під його впливом парламент прийняв резолюцію про «три неядерні принципи»: не мати, не виробляти, не розміщувати на своїй території ядерної зброї. Громадськість домоглася повернення Японії о. Окінава, який перебував під опікою США. В країні розпочалися кампанії збору підписів за роззброєння і заборону ядерної зброї. На початок 80-х років було зібрано 82,5 млн. підписів, які були передані спеціальній сесії ООН з роззброєння.
Широкого поширення набув рух за прийняття місцевими органами самоуправління рішень, які проголошували їх території неядерними зонами. Кількість таких адміністративних одиниць перевищила 1 000.
В 70-х роках відбулась масова дискусія про «сили самооборони». Опозиція домоглася в парламенті резолюції, за якою військові витрати Японії не повинні були перевищувати 1% валового національного продукту.
У 80-х роках активізувалися сили, які прагнули переглянути наслідки Другої світової війни. Лідер ЛДП Я. Накасоне виступив із закликами позбутися нарешті «комплексу поразки» і відмовитися від юридичних, політичних і психологічних бар'єрів, які заважають Японії бути державою могутньою не лише економічно, але й у військовому аспекті. Він вимагав переглянути статтю 9 конституції, збільшити військові витрати, вніс на розгляд парламенту проект закону про державну таємницю, спрямований проти демократичних свобод. Лінія Я. Накасоне не знайшла масової підтримки в суспільстві і провалилася.

Зовнішня політика

Основою зовнішньої політики Японії залишається орієнтація на всебічне співробітництво із США. Зараз на японській території знаходиться 105 американських військових об'єктів, де розміщено 47 тис. військовослужбовців. Висунута ідея «тихоокеанського співробітництва», в якому повинні взяти участь держави азіатсько-тихоокеанського регіону. Двосторонні відносини ускладнюються економічними суперечностями, експансією японських товарів на американський ринок. Японська громадськість постійно проводить акції з вимогами анулювати договір 1960 р. і вивести американські війська за межі країни.
Велике значення мала нормалізація стосунків Японії з КНР, які багато років залишалися неврегульованими через тісні контакти з Тайванем. У 1972 р. були встановлені дипломатичні відносини між обома країнами, в 1978 р. вони підписали договір про мир і дружбу. В 1983 р. Японія і КНР опублікували спільне комюніке, в якому сказано, що надалі вони будуть керуватись чотирма принципами двосторонніх відносин: мир і дружба, рівність і взаємна вигода, взаємна довіра, довгострокова стабільність.
Програмні установки стосунків Японії з державами Азії викладені в доктрині Т. Фукуда (1977), яка декларує прагнення не перетворюватися у військову державу, зміцнювати довіру між країнами регіону, сприяти миру і безпеці в Азії. Практична діяльність японської дипломатії була спрямована на розширення різнобічних зв'язків із Сінгапуром, Малайзією, Таїландом, Гонконгом, Індонезією, іншими країнами АСЕАН з метою захисту економічних інтересів.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить