Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Вчення М.К. Ганді. Тактика ненасильницького опору колонізаторам

Вчення М.К. Ганді. Тактика ненасильницького опору колонізаторам
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Вчення М.К. Ганді. Тактика ненасильницького опору колонізаторам

Акт про державне управління Індією і терористичний закон Роулетта викликали глибоке обурення індійського народу. В Індійському національному конгресі лише незначна група підтримала їх. Основна частина конгресу відкинула ці документи як «недостатні, незадовільні і розчаровуючі».
В цей період на чолі ІНК став видатний політичний діяч Індії Мохандас Карамчанд Ганді (1869-1948). Ганді створив власну філософську теорію - гандизм. Кінцевою метою буття він вважав звільнення людини від страждань і створення суспільства загального благоденства. Цього можна досягти шляхом морально-етичних засобів - самоочищення і самовдосконалення особи й суспільства. Ці ідеї поширювались і на суспільно-політичний розвиток Індії. На думку М. Ганді, національно-визвольна боротьба виправдана, необхідна і справедлива, тому що колонізатори завдають нестерпних страждань народу, У своїй практичній діяльності він поєднував реформізм і революційну активність
мас. М. Ганді є основоположником особливої тактики боротьби - пасивного опору або ненасильницьких дій. Принцип ненасиль-ства він пояснював особливостями менталітету і релігією населення Індії. Головними методами неспівробітництва були: відмова від роботи в англійських адміністративних установах, від навчання в англійських навчальних закладах, бойкот англійських товарів, мітинги, демонстрації, страйки. Вищою формою боротьби М. Ганді вважав несплату податків. Його особистим методом протесту проти будь-яких форм насильства в суспільстві було голодування, інших він до цього не закликав.
М. Ганді добре знав потреби нижчих верств індійського населення. Він виступав проти національної і релігійної ворожнечі, проти кастової нерівності. Спосіб життя М. Ганді був надзвичайно скромним. Дуже швидко він завоював повагу і підтримку широких мас. Його стали називати Махатма - велика душа, а це означало, що вже за життя його визнали святим.

Піднесення національно-визвольного руху в 1919-1922 pp. Перша кампанія громадянської непокори

Обнародування Акту Монтегю-Челмсфорда і закону Роулет-та викликало масові акції протесту. У квітні 1919 р. сталися криваві події в місті Амрітсарі (Пенджаб), де англійські війська безжалісно розстріляли мирний мітинг. Амрітсарський розстріл спричинив зростання антианглійських виступів і піднесення національно-визвольного руху. В 1920-1922 pp. ІНК на заклик М. Ганді проводив першу кампанію громадянської непокори під лозунгом надання Індії самоуправління, кампанія супроводжувалась масовими ненасильницькими виступами. Колоніальна адміністрація відповіла репресіями. В деяких регіонах ненасильницькі методи почали переходити в насильницькі, ситуація поступово виходила з-під контролю конгресу. В 1922 р. ІНК прийняв рішення припинити кампанію, що викликало глибоке розчарування його лівого крила і народних мас, адже здавалося, що поставлена мета незабаром буде досягнута. Перша кампанія громадянської непокори закінчилась безрезультатно.

Друга кампанія громадянської непокори та її наслідки

У 20-ті роки в країні спостерігалась консолідація сил, відбувалось осмислення досвіду першої загальноіндійської акції ненасильницького опору, її сильних і слабих сторін. Посилювалось розмежування в Індійському національному конгресі - виділилась фракція свараджистів (сварадж - своя влада), які полемізували з М. Ганді і вважали, що недоцільно проводити масові кампанії непокори, а слід завойовувати місця в законодавчих зборах і домагатися реформ шляхом тиску на англійські колоніальні власті. В цей час ліве крило конгресу очолив Дж. Неру (1889-1964).
Організовувалися й інші політичні течії. Певну частину населення приваблювали марксистські ідеї соціальної справедливості і загальної рівності. Виникали марксистські гуртки і групи, які об'єдналися в Комуністичну партію Індії (1925). В 1926-1928 pp. у провінціях було створено чотири робітничо-селянські партії, які висували соціально-економічні вимоги. В Індії існували лівонаціоналістичні і терористичні угруповання, що ставили своєю метою здобуття незалежності збройними методами. Всі ці організації не мали реального впливу на національно-визвольний рух. Активізувалась також фанатична релігійна пропаганда Мусульманської ліги і Хінду махасабха.
Провідна і вирішальна роль у боротьбі за незалежність належала Індійському національному конгресу, який проводив поступову планомірну роботу з об'єднання всіх антиколоніальних сил.
В кінці 20-х років англійський парламент створив комісію Саймона, якій доручалося підготувати пропозиції щодо реформи управління Індією. На противагу їй ІНК організував комісію під головуванням Мотілала Неру і запропонував їй розробити проект індійської конституції. «Конституція Неру-старшого» містила такі основні положення: 1) змінити адміністративний поділ Індії за мовним принципом; 2) передати законодавчу владу в Індії законодавчим зборам, а виконавчу - індійському уряду; 3) зберегти за Англією право зовнішніх зв'язків і оборони. У цілому вона передбачала надання Індії статусу домініону.
Англійські власті відхилили пропозиції Індійського національного конгресу. Це стало приводом до проведення другої кампанії громадянської непокори, яка відбулася в 1930-1931 pp. У березні 1930 p. M. Ганді опублікував програму кампанії - «11 пунктів». Вона включала такі найважливіші вимоги: зниження валютного курсу рупії відносно фунта стерлінгів; скорочення поземельного податку на 50%; ліквідація урядової соляної монополії і податку на сіль; обмеження ввозу іноземних тканин і одягу; надання індійському торговому флоту виключного права на внутрішні перевезення; зниження заробітної плати англійським чиновникам на 50%; звільнення політичних в'язнів, за винятком засуджених за насильство та Ін. Колоніальна адміністрація залишила «11 пунктів» без уваги.
Початком неспівробітництва став знаменитий «соляний похід» М. Ганді, в ході якого він та його послідовники хотіли порушити соляну монополію і вирушили на морське побережжя Гуджарату для випарювання солі з морської води. Масові ненасильницькі акції охопили Індію. Розпочалися арешти активних учасників руху. В травні 1930 р, був заарештований М. Ганді, але кампанія тривала. В ряді місць ненасильницькі дії переросли в насильницькі (зіткнення з поліцією і військами, розгроми урядових установ, селянські повстання). Налякані розмахом ан-тианглійських виступів, власті пішли на переговори з ІНК. Сторони досягли компромісу. Конгрес зобов'язався припинити кампанію, віце-король обіцяв не вдаватися до репресій, звільнити більшість заарештованих. В районах селянського руху знижувався поземельний податок. Вводились протекціоністські тарифи на ввезення окремих товарів. М. Ганді отримав запрошення на конференцію «круглого столу» в Лондоні, в якій до цього від індійської сторони брали участь лише маловідомі політичні діячі.
Поїздка М. Ганді до Європи стала сенсацією. Преса багато писала про його незвичайний спосіб життя, одяг, манеру спілкування і значно менше про його теорію і методи боротьби. М. Ганді виступив в англійському парламенті. Його прийняв король Георг V. Побувавши на засіданні конференції «круглого столу», він дійшов висновку, що англійська сторона не збирається нічого змінювати в становищі Індії. На знак протесту проти такої політики в 1932 р. була оголошена третя кампанія громадянської непокори, для якої були характерні не масові, а індивідуальні форми, і вона не досягла великого розмаху.
В 1935 р. був опублікований новий закон про управління Індією. Індійський парламент - центральні законодавчі збори -як і раніше, повністю залежав від віце-короля, а законодавчі збори на місцях - від губернаторів провінцій. Надавались поступки деяким верствам населення. Кількість виборців розширялась до 12% населення. Знижувався майновий ценз, право голосу одержала сільська верхівка і робітники. Для виборів у законодавчі збори створювалось 12 курій за релігійним і кастовим принципом. Цей порядок роздроблював і послаблював патріотичні сили. Ряд переваг одержали мусульмани. Народ назвав закон 1935 р. «рабською конституцією». Проте і Акт про управління Індією 1919 p., і закон 1935 p. не варто оцінювати тільки негативно. Вони не вирішували основної проблеми Індії - здобуття незалежності, але відкривали певні можливості для ведення постійної антиколоніальної боротьби, одержання часткових поступок, здобуття Індійським національним конгресом та іншими політичними силами досвіду парламентської діяльності.
В 1937 р. за новим законом були проведені вибори в провінційні законодавчі збори, які завершилися перемогою конгресу.
В кінці 30-х років ІНК помітно активізував свою роботу серед різних верств населення. Посилила свої позиції і Мусульманська ліга. Між ними розгорнулася дискусія з приводу шляхів здобуття незалежності. Мусульманська ліга вважала, що на території Індії слід створити дві держави за релігійним принципом: індуську і мусульманську. Почалися контакти англійських урядових кіл з представниками Індійського національного конгресу і Мусульманської ліги, які переривалися черговими репресіями та арештами. В цілому полеміка закінчилась тим, що після Другої світової війни Британська Індія здобула незалежність мирним шляхом і була розділена на релігійній основі на два домініони - Індію і Пакистан.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить