Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Соціально-економічне і політичне становище Монголії на початок новітніх часів. Національно-демократична революція 1921 р.

Соціально-економічне і політичне становище Монголії на початок новітніх часів. Національно-демократична революція 1921 р.
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Соціально-економічне і політичне становище Монголії на початок новітніх часів. Національно-демократична революція 1921 р.

На початку новітньої історії за рівнем розвитку Монголія була однією з найбільш відсталих країн Азії. За даними перепису 1918 р. в ній проживало близько 600 тис. чол., із них 92,2% - арати, 7,8% - феодали. В країні налічувалось 780 монастирів, у яких перебувало 120 тис. лам при загальній чисельності чоловічого населення 237 тис. Кількість грамотних становила всього 1% населення. Існувала одна світська загальноосвітня школа, в якій навчалось 100 учнів. Кілька шкіл діяло при монастирях. У країні працював один професійний лікар.
З XVII до початку XX ст. Монголія входила до складу «Цінської імперії. Після початку Сіньхайської революції в Китаq 1911 р. була проголошена її незалежність у формі теократичної монархії. Державу очолив лідер ламаїстської церкви Богдо-геген Джебзун-Дамба Хутухта VIII. Так була відновлена монгольська національна державність. Проте Китай був категорично проти виходу Монголії з його складу. Міжнародний статус Так званої Зовнішньої Монголії остаточно визначила російсько-китайсько-монгольська угода 1915 р. в Кяхті. Вона визнавалась автономною державою в складі Китаю, що знаходилась під покровительством Росії, Китай визнавав її право на самостійну внутрішню політику, зобов'язувався не посилати туди війська і представників адміністрації. Монголія могла укладати з іншими державами будь-які угоди, крім політичних. Політичні і територіальні питання щодо Монголії мали обговорюватись Китаєм і Росією за участю її представників. Залежність Монголії від Китаю фактично стала номінальною. Як автономна держава в складі Китайської республіки вона проіснувала до 1919 р. Богдо-геген був проголошений ханом Монголії і зосередив у своїх руках духовну і світську владу. Політичні функції глави ламаїстської церкви викликали незадоволення родової знаті, бо це було порушенням вікової традиції, відповідно до якої всемон-гольським правителем міг бути лише нащадок Чингізхана. Уряд богдо-гегена складався з п'яти міністрів: закордонних справ, внутрішніх справ, збройних сил, фінансів і юстиції. До нього не ввійшов жоден князь ~ правитель аймаків. Члени уряду не мали високого походження і висунулись завдяки особистим якостям. За допомогою Росії почалося формування національної армії. В листопаді 1919 р. війська північнокитайського мілітариста Сюй Шучжена окупували Монголію і ліквідували її автономію. Монгольська армія була роззброєна, національні органи влади розпущені. На останньому етапі громадянської війни в Росії в жовтні 1920 р. в Монголію вступила біла кінно-азіатська дивізія під командуванням барона Р.Ф. Унгерна, який на початку 1921 р. оволодів столицею країни Ургою.
Основним заняттям населення було кочове скотарство. На початку XX ст. в Монголії існував феодальний лад з кріпосним правом, численними повинностями селян на користь знаті і держави. Богдо-геген вважався верховним власником землі і мав у і своєму господарстві 16 тис. кріпаків і 50 тис. голів худоби. На , користь держави арати мали виконувати понад 20 видів податків, і повинностей, із яких найважчими були уртонний (поштово-транс портний), військовий (витрати, пов'язані з утриманням армії) і! хунс (утримання князів і чиновників). Так, для забезпечення уртонної повинності селяни безкоштовно виділяли 1700 юрт, 300 тис. коней, 50 тис. верблюдів, 500 тис. овець на рік.
Рівень розвитку господарства Монголії характеризує той факт, що з-за кордону ввозилися шкіри, вовняні тканини, вершкове масло, бо не було національної промисловості, яка б переробляла місцеву сировину на потрібну продукцію. В економіці провідні позиції захоплювали торгово-посередницькі фірми Китаю, Росії Великобританії, США та ін. Населення жило в страшних злиднях, вимирало від чуми, віспи, туберкульозу, поганого харчування, відсутності медичного обслуговування.
Патріотично настроєні сили монгольського суспільства ставили завдання політичного і соціального визволення, ліквідації відсталості, проведення реформ. У 1919 р. в Урзі виникло два революційні гуртки, організовані Д. Сухе-Батором і X. Чайбал-саном. Своєю метою вони ставили звільнення країни від іноземних загарбників, завоювання національної незалежності, досягнення для аратів-бідняків «щасливого життя без експлуатації людини людиною». В 1921 р. була створена Монгольська народна партія (з 1925 р. - Монгольська народно-революційна партія). Монгольські революціонери сформували тимчасовий народний уряд і свої збройні сили на чолі з Д. Сухе-Батором, які одержали бойове хрещення під Маймаченом. Тимчасовий уряд звернувся до командування Червоної Армії більшовицької' Росії з проханням вступити на територію Монголи і взяти участь у боях проти білих військ. Радянський експедиційний корпус під командуванням К.А. Ней-мана і бійці монгольської армії, очолювані Д. Сухе-Батором, 6 липня 1921 р. звільнили Ургу. 11 липня 1921 р. Д. Сухе-Батор на всенародному мітингу проголосив перемогу народної революції в Монголії. Був утворений уряд на чолі з одним із керівників Народної партії Д. Бодо. Активну роль у створенні нової монгольської держави відіграли С. Данзан, Д. Догсом, Ц. Дамба-дорж, Бавасан, С. Буяннемах, Н. Жадамба, Д. Чагдаржав, Д. Посол, їх підтримала група патріотично настроєних діячів старого режиму: полководець, національний герой Хатан-батор Магсар-жав, колишній міністр закордонних справ в уряді богдо-гегена Б. Церендорж, вищий чиновник і відомий учений А. Амар та ін. В 1924 р. була проголошена Монгольська Народна Республіка.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить