Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Основні риси суспільно-економічного ладу Китаю. Напівколоніальний статус

Основні риси суспільно-економічного ладу Китаю. Напівколоніальний статус
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Основні риси суспільно-економічного ладу Китаю. Напівколоніальний статус

Китай був напівколонією великих держав. Особливі права і привілеї тут мали Англія, Франція, Росія, Японія, Німеччина. Велику активність щодо проникнення в Китай виявляли США. Імперіалістичні держави розділили Китай на сфери впливу. Для їх торгівлі було відкрито 100 портів. Імпортні товари звільнялись від внутрішніх мит, а ввізні мита не могли перевищувати 5%. Держави мали право тримати в Китаї свої війська, флот, поліцію, органи розвідки. 254 тис. іноземців на території Китаю користувались правом екстериторіальності - підлягали лише консульській юрисдикції і були непідсудні китайським законам.
Іноземні монополії панували в економіці країни. На початок новітнього часу в Китаї діяло 6,5 тис. іноземних фірм. В 1918 р. загальна сума іноземних капіталовкладень оцінювалась в 1 млрд. 691 млн. дол., у тому числі прямі інвестиції - 1 млрд. 92,8 млн. дол.; заборгованість китайського уряду становила 575,4 млн. дол.
В роки Першої світової війни зміцнилися позиції національної буржуазії. Кількість китайських підприємств збільшилася в 2,5 рази, а чисельність робітників на них -у 2 рази. Капітал китайських компаній зріс у 1,5 рази. Досить швидко розвивались такі галузі національного виробництва, як харчова, паперова, шовкомотальна. Національна буржуазія була незадоволена економічним і політичним засиллям великих держав у Китаї.
Після падіння монархії (1912) Китай перестав існувати як централізована держава^В ньому склалося два уряди. Північний, або центральний, уряд знаходився в Пекіні. В провінції Гуан-дун Сунь Ятсен створив південний уряд Китаю. Його столицею було місто Гуанчжоу. Ні північний, ні південний уряд не контролювали ситуацію на своїй території. Реальна влада належала мілітаристським угрупованням. Генерали-мілітаристи, використовуючи підтримку імперіалістичних держав, встановлювали свою диктатуру в провінціях і групах провінцій. Вони запроваджували податки, внутрішні митні збори, випускали гроші тощо. Військові не підкорялись центральному уряду в Пекіні або підкоряли його собі, вели постійні міжусобні війни. Мілітаризм різко погіршував ситуацію в країні, доводив населення до повного зубожіння.
На антиімперіалістичну боротьбу готові були піднятися широкі верстви китайського народу. їх інтереси об'єктивно виражала Національна партія - Гоміндан, створена Сунь Ятсеном. В 1917-1919 pp. Сунь Ятсен написав працю «Програма будівництва країни», що складалась із трьох книг - «Соціальне будівництво (Перші кроки народовладдя)», «Духовне будівництво (Вчення Сунь Веня)», «Матеріальне будівництво (Промисловий план)». Він підбив підсумки розвитку Китаю після революції 1911-1913 pp. і сформулював головні завдання, які стояли перед китайським суспільством. У політичній сфері Сунь Ятсен констатував відсутність демократичних традицій і силу традицій деспотизму, що призвело до хаосу і всевладдя генералітету. Тому він пропонував ввести період політичної опіки Гоміндану над народом, під час якого необхідно виховувати маси і формувати передумови для справжнього народовладдя. В економічній галузі він доводив необхідність модернізації з урахуванням світового досвіду і китайських реалій. Провідну і регулюючу роль в економічних процесах, на його думку, мала відігравати держава. Соціальну систему майбутнього Китаю Сунь Ятсен назвав «державним соціалізмом», не конкретизуючи змісту цього терміну, а лише зазначивши, що він має захищати інтереси народу. Фактично, Сунь Ятсен виступав за побудову буржуазно-демократичної республіки.


 

You have no rights to post comments