Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Вплив Першої світової війни на колони та напівколонії

Вплив Першої світової війни на колони та напівколонії
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Вплив Першої світової війни на колони та напівколонії

На початок новітнього часу переважна більшість афро-азіатських країн була колоніями або напівколоніями провідних імперіалістичних держав. Вони перетворились в надійні джерела сировини, допоміжних матеріалів, напівфабрикатів, у сфери вигідного збуту промислових товарів, вкладення капіталів, використання дешевої робочої сили. Володіння колоніями і зонами економічного впливу дозволяло імперіалістичним державам утримувати сильні позиції на світовому ринку. В Азії та Африці вони мали також значні стратегічні та геополітичні інтереси.
В 1914 р. колоніальні володіння Англії займали територію 33,5 млн. кв. км з населенням майже 400 млн. чол., Франції - 10,6 млн. кв. км з населенням 50 млн. чол., Німеччини - 3 млн. кв. км з населенням 13,3 млн. чол. В кінці XIX - на поч. XX ст. на шлях колоніальних загарбань стали США і Японія, інтереси яких зіткнулися з інтересами «старих» колоніальних імперій. Імперіалістичні суперечності призвели до Першої світової війни (1914-1918), в якій перемогли держави Антанти.
Колонії і напівколонії були насильно втягнуті метрополіями у війну, змушені були захищати чужі для них інтереси. На територіях багатьох країн розгорнулись бойові дії, що призвело до величезних матеріальних збитків. Мирне населення зазнавало безжалісного пограбування з боку військ, властей, тимчасових правителів. Місцеві жителі примусово зганялись на будівництво доріг, військових об'єктів з надзвичайно важкими умовами праці. Колонії були перетворені в тилові бази воюючих метрополій, змушені були надавати їм сировину і навіть промислові товари. Чоловіче населення зазнавало примусової мобілізації, воювало на найбільш небезпечних ділянках фронтів.
Серйозно погіршилось становище широких верств населення афро-азіатських країн, суттєво знизився їх і без того невисокий життєвий рівень. Ліни. на. продовольство, товари першої необхідності скрізь зростали. Багато товарів взагалі зникли з продажу внаслідок скорочення або припинення їх імпорту. Навіть у країнах, розташованих далеко від фронтів, порушились усталені економічні зв'язки, що спричинило дезорганізацію господарства. Населення страждало від голоду, епідемій тифу, іспанки та інших тяжких хвороб. Війна принесла народам Азії та Африки розруху, масове зубожіння, економічні негаразди.
З іншого боку, війна сприяла розвитку ринкових відносин в колоніях і напівколоніях, бо послабила тиск Заходу на їх економіку. Зайняті війною метрополії були змушені перевести свою промисловість на виконання військових замовлень. Скорочення ввозу товарів створило умови для зростання національного капіталізму і економічного зміцнення національної буржуазії, яка була зацікавлена і в отриманні політичних прав.
В роки війни мільйони людей змушені були залишити свої рідні місця, сотні тисяч брали участь у боях і навчилися володіти зброєю. їх рівень знань розширився, вони побачили світ, зрозуміли сильні й слабкі сторони своїх поневолювачів-колонізаторів і готові були боротися за свої інтереси.
Версальсько-Вашингтонська система. Переділ колоній і сфер впливу
Підсумки Першої світової війни підвела Паризька мирна конференція, яка відбувалася з деякими перервами з 18 січня 1919 р. по 21 січня 1921 р. В її роботі взяли участь представники 32 країн, але фактично всі найважливіші рішення з огляду на нове співвідношення сил на світовій арені приймали Англія, США, Франція та Італія. Були укладені мирні договори з переможеними державами - Німеччиною, Австрією, Угорщиною, Болгарією, Туреччиною. Створювалась нова міжнародна організація - Ліга націй, яка мала сприяти розвитку співробітництва між народами і гарантувати їх безпеку. Під прикриттям Ліги націй і був проведений розподіл колоній Німеччини і володінь Османської імперії між державами-переможницями. Вводилася мандатна система на управління цими територіями, оскільки їх народи нібито не здатні самостійно керувати економікою і політичним життям. Мандати на управління поділялися на три категорії. До першої входили колишні турецькі території, визнання незалежності яких допускалось після досягнення певного рівня розвитку. Держава, яка мала мандат на управління, сама визначала строк, коли підмандатні території могли претендувати на незалежність. Це стосувалося арабських країн. Англія отримала мандати на Ірак, Трансйорданію та Палестину, Франція - на Сирію і Ліван. До другої категорії потрапили німецькі колонії в Центральній Африці - Того, Камерун. їм не було надано ніяких гарантій щодо одержання незалежності навіть у майбутньому. Третю категорію складали колонії Німеччини на Тихому океані і в Південно-Західній та Південно-Східній Африці, які фактично перетворювались у володіння країн, що отримали мандати (Японія, Австралія, Нова Зеландія і Півден-но-Африканський Союз). Під контроль Японії передавалась китайська провінція Шаньдун.
Мандатна система не лише підтверджувала право колонізаторів на володіння чужими територіями, але й установлювала колективну відповідальність імперіалістичних держав за збереження колоніалізму.
Паризька мирна конференція не зняла цілком міжімпері-алістичних суперечностей і претензій. СІЛА і Японія вважали, що її рішення далеко не повністю враховували їх нову роль у міжнародних відносинах після Першої світової війни. Суперництво великих держав у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні тривало. Врегулювати конфлікти і спірні питання мала Вашингтонська конференція, яка працювала з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. В ній взяли участь СІЛА, Англія, Японія, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія і Китай.
Конференція зафіксувала нове співвідношення сил між імперіалістичними державами на Далекому Сході. Були прийняті договори чотирьох, п'яти і дев'яти держав.
За «договором чотирьох» США, Англія, Франція і Японія погодились поважати право кожної з них на острівні володіння в районі Тихого океану і домовились про взаємні консультації, якщо ці права будуть порушуватись якоюсь державою. Припинялась дія англо-японського союзу 1902 p., який зачіпав інтереси США.
П'ять держав - СЛІА, Англія, Японія, Франція, Італія - уклали угоду про обмеження морських озброєнь. Встановлювалось співвідношення між лінійними флотами цих держав у пропорції 5:5:3:1,75:1,75. США, Британська імперія і Японія погодились зберегти статус-кво щодо укріплень і морських баз на Тихому океані. «Договір п'яти» означав першу перемогу США над Англією в боротьбі за панування на морях.
Всі учасники конференції підписали «договір дев'яти» про Китай. Він проголошував принцип визнання суверенітету і територіальної цілісності Китаю. Це була декларація, позбавлена практичного змісту, бо договір не відміняв системи нерівноправних угод з Китаєм. Водночас він зобов'язував всі нації дотримуватися принципу «рівних можливостей» у торгівлі й промисловій діяльності на всій території Китаю. Японія договір підписала, але боротьбу за переважне і навіть монопольне право грабувати Китай не припинила.
Досягнуті у Вашингтоні угоди стали доповненням і розвитком угод, вироблених на Паризькій мирній конференції. Ними завершується створення версальсько-вашингтонської системи післявоєнного світу. Ця система тимчасово врегулювала суперечності між головними капіталістичними державами, але не припинила подальшої боротьби між ними.
Таким чином, після Першої світової війни Англія і Франція розширили свої колоніальні володіння, зберегли і зміцнили провідне становище в колоніальному світі. Збільшили свої колоніальні здобутки США, Японія, Італія. Метрополії не збиралися добровільно відмовлятися від панування над афро-азіатськи-ми країнами, від тих вигод і переваг, які воно давало. Народи колоній і напівколоній пересвідчилися, що вони можуть здобути свободу, незалежність і самостійність лише ціною напруженої і безкомпромісної боротьби.

 


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить