Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Зміни в статусі УРСР як союзної республіки

Зміни в статусі УРСР як союзної республіки
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Зміни в статусі УРСР як союзної республіки

Як уже зазначалось, у 1985—1991 pp. УРСР входила до складу Союзу РСР, який вважався згідно з конституційним законодавством федеративною державою. Насправді ж на початку перебудови це була ще величезна централізована держава, яку характеризувало надмірне зосередження державної влади, функцій і повноважень у союзних органах, що знецінювало у багатьох відношеннях національно-державний устрій, демократичні принципи федерації. Україна фактично була додатком до неї***. Союз РСР як суверенна держава мав цілісну систему союзних державних органів, систему союзного законодавства, територію, громадянство, грошову і кредитну системи, бюджет, збройні сили, державну символіку. Разом з тим ставала очевидною необхідність заміни сталінської моделі союзної держави на дійсно федеративну державу. Деякі заходи щодо розширення повноважень республіканських органів влади були накреслені в рішеннях всесоюзної конференції КПРС, у прийнятій вересневим (1989 p.) пленумом ЦК КПРС програмі "Національна політика партії в сучасних умовах", а також в постанові з'їзду народних депутатів СРСР "Про основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики СРСР". У згаданих документах одним з основних напрямків удосконалення національно-державного устрою вважалось забезпечення більш доцільного розмежування, перерозподілу функцій і повноважень союзних і республіканських державних органів. На розвиток цього положення Верховна Рада СРСР ввела у дію з 26 квітня 1990 p. Закон СРСР "Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб'єктами федерації". В ст. 1 цього Закону давалось таке визначення СРСР: "Союз Радянських Соціалістичних Республік є суверенною соціалістичною державою". Наводилось також і визначення союзних республік: "Союзні республіки — суверенні радянські соціалістичні держави, які добровільно, на основі вільного самовизначення народів і рівноправності об'єдналися в Союз Радянських Соціалістичних Республік". В статтях 2—4 даного Закону визначалися права союзних республік. Так, за кожною з них зберігалося право вільного виходу з СРСР. Вказувалося, що порядок вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР, визначається спеціальним законом. Аналіз змісту цього Закону свідчить, що для виходу союзної республіки із складу СРСР їй треба було виконати дуже багато складних умов, які практично робили вихід республіки зі складу союзної держави неможливим**. У ст. 6 Закону СРСР від 26 квітня 1990 p. називались предмети виключного відання Союзу РСР в особі його найвищих органів державної влади й управління. Сюди входило широке коло питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва. Крім того, цілий блок подібних питань знаходився згідно зі ст. 8 цього Закону у сфері спільного відання Союзу РСР і союзних республік. Причому за найвищими органами влади і управління СРСР збереглося право встановлення загальних засад і основ як державного, так і господарського, соціально-культурного будівництва. Так, згідно з п. З ст. 8 коментованого Закону найвищі органивлади Союзу РСР встановлювали основи цивільного, земельного, лісового, водного, гірничого, кримінального, фінансового, трудового законодавства, законодавства про соціальне забезпечення, про народну освіту, про охорону здоров'я, про охорону навколишнього середовища, про адміністративні правопорушення, про судоустрій і судочинство. Союзні республіки мали приймати відповідні кодекси, які дублювали союзне законодавство. Отже, помітної трансформації СРСР із понадцентралізованої у дійсно федеративну державу даний Закон не забезпечував.
Разом з тим в умовах загальної демократизації радянського суспільства союзні республіки зробили рішучий крок у напрямку забезпечення реального суверенітету. Першою його проголосила Росія. 16 липня 1990 p. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України*, яка мала величезне значення для подальшої боротьби за державну незалежність. Декларація проголошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, недоторканість і незмінність кордонів, право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством, самостійне створення банківської, цінової, фінансової, митної і податкової систем. Україна заявила про права на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді. У Декларації наголошувалося, що відносини з іншими республіками Україна має намір будувати на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи, та зазначалося, що принципи Декларації про державний суверенітет України використовуються для укладення союзного договору. Важливим політичним кроком у національному відродженні України було прийняття Закону "Про економічну самостійність Української РСР". Визначилася також надто важлива й актуальна позиція України з приводу проходження військової служби громадянами республіки.
Як показав подальший розвиток подій, принципи Декларації були несумісні з "новим" союзним договором, який розроблявся кремлівським керівництвом, щоб врятувати прогнилу імперію. Так, у грудні 1990 p. IV з'їзд народних депутатів СРСР фактично відмовився підтримувати декларації про державний суверенітет, прийняті союзними республіками. Замість цього з'їзд ухвалив постанову "Про загальну концепцію нового Союзного Договору і порядок його укладення", де наголошувалося на перетворенні СРСР як багатонаціональної держави у "добровільний рівноправний союз суверенних республік — демократичну федеративну державу". Для розробки проекту союзного договору створювався підготовчий комітет, якому рекомендувалося розпочати роботу уже в січні 1991 p. З'їзд підкреслив, що головною умовою досягнення злагоди є підписання нового союзного договору усіма державними органами чинної Конституції СРСР і союзних законів. Одночасно з'їзд доповнив Конституцію СРСР розділом 15 "Рада Федерації", який був покликаний здійснювати координацію діяльності найвищих органів державного управління Союзу РСР і республік. 16 січня 1991 p. Верховна Рада СРСР прийняла постанову про проведення на території СРСР 17 березня 1991 p. референдуму з питання збереження Союзу РСР як федерації рівноправних суверенних республік*. Такий загальносоюзний референдум відбувся. Але він не вніс ясність щодо змісту нового союзного договору і подальшої долі СРСР. Кожна республіка проводила референдум на свій розум, а деякі навіть відмовилися від нього (Грузія, Литва, Молдова, Латвія, Вірменія, Естонія).
Після референдуму розпочався так званий "новоогарьовський процес", під час якого йшли переговори керівників республік з Президентом СРСР М.Горбачовим про новий союзний договір. 23 квітня 1991 p. учасниками переговорів була підписана "Заява". В документі декларувалися принципи нового союзного договору і підкреслювалася необхідність його найскорішого підписання. Зустрічі учасників переговорів у травні — липні в Ново-Огарьові явно неспрацювали, виявивши значні розходження між сторонами. Так, керівництво України, посилаючись на Декларацію про державний суверенітет, заявило про необхідність попереднього обговорення проекту договору на засіданні Верховної Ради України. 27 червня остання прийняла рішення про відкладення розгляду договору на вересень. Наприкінці липня М. Горбачев заявив, що роботу над проектом союзного договору завершено. 15 серпня було розповсюджено остаточний текст проекту союзного договору. Цей проект залишав фактично недоторканою монополізацію центром найважливіших повноважень і понадцентралізацію прийняття рішень з основних питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва.
Церемонію попереднього підписання союзного договору було призначено на 20 серпня 1991 р. Але 19 серпня 1991 р. в країні сталася спроба державного перевороту. Було проголошено владу антиконституційного Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), члени якого заявили про свій намір зберегти централізовану союзну державу. Проте змова була придушена. Невдала спроба державного перевороту прискорила розпад Союзу РСР.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада У РСР, з огляду на небезпеку, яка створилася у зв'язку з державним переворотом, прийняла постанову і Акт проголошення незалежності. Україна ставала незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України залишалися тільки її конституція, закони, постанови уряду та інші законодавчі акти республіки. На 1 грудня 1991 р. було призначено проведення республіканського референдуму щодо підтвердження Акту проголошення незалежності, а також всенародні вибори Президента України.
Референдум і вибори відбулися. Понад 90% його учасників продемонстрували прагнення населення України жити в незалежній державі, що є історичною віхою в національному відродженні України. Першим всенародно обраним Президентом став Л.М.Кравчук.
7—8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі керівники України, Росії, Біларусі підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Цей документ був відкритий для підписання усіма республіками колишнього СРСР. 10 грудня Верховна Рада України прийняла постанову "Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав". 21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алмаати керівники Азербайджану, Біларусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану, України підписали Декларацію про Співдружність Незалежних Держав. Це означало, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати.
На рубежі 80—90-х років XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної і політичної кризи в республіці розпочався і одержав подальший розвиток процес руйнування тоталітарної більшовицької системи і демократизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Цей процес виявився перш за все в утвердженні гласності і політичного плюралізму, ліквідації ідеологічного і політичного панування компартії в країні. Вперше за 70 років були проведені дійсно демократичні, а не фіктивні вибори в органи державної влади. Активно втілювалася в життя реальна боротьба з величезним бюрократичним управлінським апаратом в центрі і на місцях. Розпочався процес згортання командно-адміністративної системи, ліквідації партійно-радянської номенклатури. Намітився перехід до ринкових економічних відносин.
Конкретним, реальним змістом наповнювався суверенітет України, що у кінцевому рахунку призвело до проголошення у серпні 1991 p. незалежності України.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить