Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Авторитарна командно-адміністративна система управління та її негативний вплив на суспільно-політичне життя

Авторитарна командно-адміністративна система управління та її негативний вплив на суспільно-політичне життя
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Авторитарна командно-адміністративна система управління та її негативний вплив на суспільно-політичне життя


У жовтні 1964 p. на пленумі ЦК КПРС відбулася зміна партійного керівництва СРСР. Замість М.Хрущова першим секретарем ЦК партії був обраний Л.Брежнєв, при керівництві якого роль партапарату в державному житті ще більше посилилась. У той же час Л.Брежнєв, зміцнюючи своє становище, продовжував здійснювати політику підтримки радянської олігархії, гарантуючи їй стабільне існування. Поворот у політиці, що розпочався після жовтневого пленуму ЦК партії, означав повернення до консервативних, певною мірою просталінських позицій. Але ця тенденція виявила себе не відразу. На перших порах були виправлені деякі, як їх називали — "волюнтаристські", хиби попереднього, хрущовського керівництва. Проте незабаром стало ясно, що висунутий Л.Брежнєвим лозунг "стабільність" насправді означав відмову від будь-яких спроб здійснення радикальних змін, що цілком задовольняло консервативні керівні сили, які вперто трималися за освячені традиціями привілеї.
"Брежнєвський період" історії України — період часткової реанімації командно-адміністративної системи сталінського зразка, період застою та одночасно — пошуку прогресивними силами шляхів суспільного оновлення.
На рубежі 60—70-х років Радянський Союз, а разом з ним й УРСР як повністю інтегрована в цю централізовану державу республіка вступили у період історії, за яким затвердилася назва "застій", що тривав до середини 80-х років.
Брежнєвський неосталінізм супроводжувався в Україні окремими репресіями проти інакомислячих, перш за все поборників національної свідомості, суверенності. Несміливі та непослідовні спроби першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста захистити економічні і культурні інтереси республіки від союзного центру керівництво ЦК КПРС сприйняло негативно. З приходом до влади в Україні нових керівників (В.Щербицький та ін.) знову розпочалося цькування прибічників відродження української державності.
Негативну роль у збереженні командно-адміністративної системи управління відіграли догматизм в ідейно-теоретичній сфері, апологетика існуючого порядку, видавання бажаного за дійсне. Теоретичною базою завищеної оцінки стану суспільства стала концепція розвинутого соціалізму, висунута XXIV з'їздом КПРС як альтернатива утопістським теоріям безпосереднього будівництва комунізму.
Положення про будівництво розвинутого соціалістичного суспільства було закріплено в Конституції СРСР 1977 p., де йому давалося таке визначення: "Це — суспільство, в якому створені могутні продуктивні сили, передова наука і культура, в якому постійно зростає добробут народу, складаються дедалі сприятливіші умови для всебічного розвитку особи". Риси розвинутого соціалізму перелічувалися й в Конституції УРСР 1978 p.
Широкомовні заяви про досягнення розвинутого соціалізму багато в чому не узгоджувалися з реальним життям. Командно-адміністративна система управління гальмувала прогресивний розвиток суспільства, негативно впливала на всі сфери соціально-економічного, політичного і культурного життя.
Непослідовною виявилася й зовнішня політика СРСР. Так, у 60- ті та 70-ті роки Радянський Союз виступив як один з ініціаторів політики "розрядки", взяв участь у Гельсінському процесі (1975 p.). У зазначеному руслі миролюбної політики у міжнародних відносинах брала участь й УРСР, використовуючи свої конституційні права в цій сфері. Вона була членом ООН, деяких її спеціалізованих установ, організацій, комісій, комітетів і конференцій, входила до складу багатьох міжнародних організацій — Дунайської комісії. Міжнародного бюро виставок. Міжнародного Червоного Хреста та ін., була учасником понад 100 міжнародних договорів. Разом з тим основні напрямки зовнішньополітичної діяльності КПРС і Радянської держави, практика її реалізації, як і раніш, визначалися ідеологією конфронтації, твердженням про неможливість тривалого співіснування соціалізму і капіталізму, а тим більше їх широкої та глибокої взаємодії задля розв'язання глобальних проблем. Звідси випливає намагання підтримувати революційне орієнтовані суспільні сили, особливо в країнах так званого "третього світу", що призводило до розпалювання регіональних конфліктів. Один із прикладів зазначеному — введення радянських військ в Афганістан у 1979 p. У той час міжнародна атмосфера різко "похолодшала". Радянська командно-адміністративна система застосовувала силові методи й щодо союзників по соціалістичному табору: припинення Радянським Союзом "відлиги" у 1968 р. в Чехословаччині за допомогою військ Організації Варшавського договору.
Командно-адміністративна система управління згубно впливала на економіку країни. Разом з тим не можна заперечувати, що в рамках цієї системи все ж робились окремі спроби розв'язання деяких економічних проблем. Правда, це вдавалося лише тоді, коли економіка розвивалася на екстенсивній основі. У вересні 1965 р пленум ЦК КПРС прийняв спеціальну постанову "Про поліпшення управління промисловістю, удосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислового виробництва", згідно з якою у другій половині 60-х років почала здійснюватись господарська реформа. Головна суть реформи (названої "косигінською") полягала в деякій лібералізації та демократизації господарської системи*. Створювались науково-виробничі об'єднання, виникали нові галузі промисловості (роботобудування, мікроелектроніка та ін.), робилися спроби більш гнучкого планування. Реформа благодійно впливала на розвиток народного господарства. Восьму п'ятирічку (1966—1970 pp.) було успішно завершено, а всі наступи-п'ятирічні завдання розвитку народного господарства вже не виконувались. До початку 70-х років екстенсивні методи зростання економіки в основному вичерпали себе, в той час як науково-технічна революція, що розгорнулася в світі, вимагала переходу до інтенсивних методів підвищення продуктивності праці, науково-технічного прогресу. Зберігання ж командно-адміністративних методів управління з їх надмірною централізацією та жорсткою регламентацією відіграло виключно негативну роль в цій сфері. Система виявилась несприйнятливою до нових форм управління та ігнорувала позитивні аспекти реформи, які мали місце.
В умовах високих цін на нафту і газ на світовому ринку радянська країна робила ставку на розширення продажу сировини. Проте в розвинутих країнах швидко відбувався процес створення енергозберігаючих технологій, що викликало зменшення попиту на паливо і зниження світових цін на нього. Оскільки економіка УРСР входила до єдиного народногосподарського комплексу країни, то темпи занепаду в ній також набували катастрофічного характеру. За 15 років (з 1965 до 1980 р.) темпи зростання продуктивності суспільної праці в Україні зменшились більше ніж удвоє. Плани з більшості показників як у СРСР в цілому, так і в УРСР не виконувалися, а якість значної частини промислової продукції не відповідала світовим стандартам.
Важке становище склалося в сільському господарстві. Нова політика щодо села, яку намагався розробити березневий (1965 р.) пленум ЦК КПРС, виявилася в цілому неефективною, хоч і сприяла розв'язанню окремих проблем. Маючи родючі землі, наша країна перетворилась в лідера по закупівлі зерна за кордоном. Спроби розв'язати проблеми інтенсифікації сільського господарства як головної ланки агропромислового комплексу шляхом широкого розвитку міжгосподарської кооперації, створення агропромислових підприємств і комплексів без урахування економічних і соціальних умов господарювання на селі, особистих інтересів працівників обернулися великими втратами.
В умовах панування командно-адміністративної системи негативні явища давались взнаки і в соціальній сфері. Загальмування темпів зростання економіки у сукупності із залишковими принципами фінансування соціальних програм відбилося на рівні добробуту народу. І хоча в двадцятиріччі, що розглядається, спостерігалось підвищення заробітної плати трудящих, здійснювалось житлове будівництво, надавалась безкоштовна медична допомога, проте, життєвий рівень народу в цілому залишався суттєво більш низьким, ніж у більшості розвинутих капіталістичних країн. Низький життєвий рівень десятків мільйонів радянських людей, відсутність ефективних стимулів до праці викликали процеси фізичної та соціальної деградації, наростання таких негативних явищ, як спекуляція, корупція, алкоголізм, наркоманія та ін. СРСР, а разом з ним і Україна, впритул наблизилися до кризи соціально-економічної системи.
Командно-адміністративні методи управління пагубно вплинули й на функціонування політичної системи радянського суспільства. її розвиток носив суперечливий і складний характер. Основною була суперечність між демократичною формою і бюрократичною сутністю політичної системи. Зазначене значною мірою пов'язувалось із замкненим характером політичної системи радянського суспільства, який полягав у тому, що вичерпний перелік усіх складових елементів цієї системи визначався в конституційному порядку (спочатку це була Конституція СРСР 1936 p., а згодом — Конституція СРСР 1977 р.). Так, за Конституцією СРСР 1977 p. складовими елементами політичної системи радянського суспільства виступали КПРС, Радянська держава, профспілки, комсомол, кооперативно-колгоспні об'єднання, громадські організації. Згідно зі ст. 6 Конституції СРСР КПРС проголошувалась "керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій". Насправді це означало повне панування КПРС, точніше її партапарату, над усіма сферами життя радянського суспільства, в тому числі над державою і державними органами, громадськими організаціями як складовими елементами політичної системи. Усередині ж самої КПРС в період застою відбувалися негативні процеси, що згубно відбивалося на політичній системі радянського суспільства*. Партійні лідери у деяких випадках відновлювали старі сталінські методи керівництва і управління. Як і раніш, партія діяла усередині командно-адміністративної системи управління, піднімаючись над усім, даючи незаперечні установки і команди, підміняючи державні та господарські органи і втрачаючи специфічність як політичної організації. Практично існувало змішання функцій партійних і державних органів, зрощення партійного і державного апаратів. Для стилю і методів партійної роботи були характерними формалізм і бюрократизм, виконавчо-наказний стиль в житті партії. Однією з уразливих сторін у функціонуванні КПРС виявилась кадрова, політика. Імітація багатьма керівниками своїх службових функцій, підміна організаторської діяльності демагогією, поширення протекціонізму, хабарництва, кумівства дозволяли людям, не гідним довіри, десятки років займати високі та відповідальні посади. 70—80-ті роки були відзначені міцною стабілізацією еліти та припиненням її поповнення знизу. Система ставала замкненою і закритою. Усіляко підтримувався культ Брежнєва, зберігалась і зміцнювалась система вождізму на всіх рівнях. Славослов'я на адресу Брежнєва, розпочате ще на XXIV з'їзді КПРС, посилюється на XXV і досягає апогею на XXVI з'їзді КПРС. Культ Брежнєва вимагав підтримання певних якостей особистості, відсутність яких відшкодувалась насадженням суто зовнішніх аксесуарів: чотири рази Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної праці, маршал Радянського Союзу, лауреат Ленінської премії в галузі літератури, золота медаль ім. Карла Маркса, орден Перемоги тощо.
Вади в КПРС трансформувалися на усю політичну систему радянського суспільства, яка загрузла в бюрократизмі та продовжувала втрачати гнучкість, здатність адекватно реагувати на суспільні процеси. Негативні явища в політичній системі радянського суспільства, в тому числі її головному елементі — Радянській державі, затушовувалися парадними фразами про всемірний розвиток демократії, що було не більше ніж демагогією. Найяскравіший приклад цьому — прийняття Конституції СРСР 1977 p. і на її основі — конституцій союзних та автономних республік. Порядок прийняття Конституції СРСР 1977 p. був витриманий в демократичному дусі. Після розгляду Президією Верховної Ради СРСР і травневим (1977 p.) пленумом ЦК КПРС проекту конституції, він був оприлюднений для загального обговорення, що тривало майже чотири місяці. В перебігу обговорення документа одержано близько 400 тис. пропозицій, але врахована була лише невелика частина поправок, які носили головним чином редакційний характер. Проект конституції знову обговорювався на пленумі ЦК КПРС і 7 жовтня позачерговою сесією Верховної Ради СРСР його було затверджено. Конституцію УРСР було розроблено у повній відповідності з Конституцією СРСР і затверджено у 1978 p. Верховною Радою УРСР. Вихідними для змісту конституцій стали тези про те, що в країні побудовано суспільство розвинутого соціалізму і у зв’язку з цим наростає процес соціальної однорідності. Положення конституцій не враховували реалій суспільного розвитку і не відповідали їм. Більшість з них мали декларативний характер. Наприклад, в Конституції СРСР відзначалося, що "вся влада а СРСР належить народові". Проте в дійсності народ був відчужений від участі в управлінні державними і суспільними справами, а представницькі органи відтіснив апарат, який все більше бюрократизувався. СРСР був псевдонародною державою. Конституція СРСР проголошувала широке коло прав і свобод громадян, присвятивши цьому окрему главу. Однак механізм реалізації прав громадян був ненадійний, а то і взагалі відсутній. Для реалізації найбільш суттєвих соціально-економічних прав, наприклад права на житло або на охорону здоров'я, явно бракувало коштів, бо у фінансуванні соціальної сфери діяв залишковий принцип.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить