Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Доктрина Л. Брєжнєва

Доктрина Л. Брєжнєва
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Доктрина Л. Брєжнєва

Прихід у жовтні 1964 р. до керівництва партією і державою Л. Брежнєва та його «команди» не вніс кардинальних змін в концептуальні основи зовнішньої політики СРСР. Як і раніше, її двома головними «китами» залишалися мирне співіснування і пролетарський, соціалістичний інтернаціоналізм. Водночас у теоретичній інтерпретації та практичному втіленні цих принципів виявилися певні новації.
По-перше, на відміну від М. Хрущова, який проголосив мирне співіснування генеральною лінією зовнішньої політики СРСР, Л. Брежнєв уже в доповіді 6 листопада 1964 р. продемонстрував інший підхід: на перше місце він поставив завдання згуртування соціалістичних країн, надання підтримки національно-визвольній боротьбі народів Азії, Африки, Латинської Америки, і лише потім йшлося про політику мирного співіснування. У такій самій послідовності перелічувалися зовнішньополітичні пріоритети Радянського Союзу у виступах Л. Брежнєва на партійних форумах до початку 80-х років.
По-друге, з ім'ям Л. Брежнєва пов'язана поява концепції, яку на Заході назвали «доктриною обмеженого суверенітету». Цю доктрину, яка розвивала принципи «братерської взаємодопомоги» та «соціалістичного інтернаціоналізму», було сформульовано в період підготовки та здійснення в 1968 р. військового втручання СРСР та його союзників у події в Чехословаччині з метою обгрунтувати правомірність цієї акції. В ряді виступів влітку—восени 1968 р. Л. Брежнєв наполегливо «просував» тезу, згідно з якою ніхто не вправі втручатися ззовні в процеси побудови соціалізму в країнах «соціалістичної співдружності». В разі ж виникнення загрози соціалізмові в тій чи іншій країні відповідальність за долю соціалізму в ній лежить на всіх членах «співдружності», і передусім на Радянському Союзі. В узагальненому вигляді «доктрина обмеженого суверенітету» дістала відображення в тезі «Захист соціалізму — інтернаціональний обов'язок комуністів», яка заходила в суперечність із такими основоположними демократичними принципами спілкування між народами і державами, як право кожного народу на самостійний вибір шляху розвитку своєї держави та поважання її суверенітету.
По-третє, розвиваючи прагматичні тенденції політики М. Хрущова, радянське керівництво в період правління Л. Брежнєва взяло курс на подолання високого рівня міжнародної напруженості та конфронтації, характерного для часів «холодної війни», і політику розрядки міжнародної напруженості, яка справила благотворний вплив на міжнародні відносини в другій половині 60-х—70-ті роки. Радянська сторона визначала розрядку як стан міжнародних відносин, протилежний тому їх станові, який прийнято називати «холодною війною», як подолання «холодної війни», готовність розв'язати розбіжності та спори не силою, а мирними засобами, за столом переговорів, як певну довіру та вміння рахуватися із законними інтересами один одного. Разом з тим радянська концепція розрядки також мала класовий аспект. На XXV з'їзді КПРС Л. Брежнєв стверджував, що розрядка жодною мірою не скасовує і не може скасувати або змінити закони класової боротьби, що розрядка є шляхом створення більш сприятливих умов мирного соціалістичного й комуністичного будівництва.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить