Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Некорпоративні господарські товариства

Некорпоративні господарські товариства
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Некорпоративні господарські товариства

Певну економічну нішу в Україні, як і за кордоном, займають товариства, які не можна вважати корпоративними або корпоративними вони є лише за окремими рисами. Незважаючи на це, вони існують, і тому більш докладно зупинимось на їх характеристиках. До товариств, які можуть двозначно розглядатись, належать товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ).
До таких форм товариств спостерігається неоднозначність підходів в аспекті визнання їх корпораціями чи некорпораціями. Така риса корпоративного управління, як відокремленість функцій управління від власності, тут простежується, існує Поділ майна на частки. Проте порівняно з акціонерним товариством і товариством з обмеженою відповідальністю вони є специфічними і мають відмінні риси. Насамперед щодо відповідальності за зобов'язаннями. Річ у тім, що і в цих товариствах статутний фонд поділений на частки визначених установчими документами (статутом) розмірів. Однак учасники такого товариства відповідають за його боргами не тільки своїми внесками до статутного фонду, а й у разі недостатності цих сум — додатково майном, що їм належить, у однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачено в статуті. Для створення такого товариства учасники повинні мати майно, яким вони можуть відшкодувати додаткову відповідальність. Діяльність і установчий документ ТДВ подібні до ТОВ, але принциповим моментом є те, що учасники ТДВ мають додаткову відповідальність. Практика функціонування товариств з додатковою відповідальністю в Україні показала, що ця форма господарських товариств використовувалась активно при роботі з приватизаційними майновими сертифікатами у формі так званих трастів, коли була можливість під заявлену додаткову відповідальність акумулювати значні суми приватизаційних майнових сертифікатів і вкладати у підприємства, що приватизуються. Додаткова відповідальність передбачає наявність можливостей додатково "відповісти" за зобов'язаннями, що не було виявлено у багатьох трастах і стало основою афер з кримінальним відтінком. Така форма господарських товариств набула значного поширення в Україні в середині 90-х років, проте наприкінці 90-х років їх розвиток пригальмувався.
Товариства з додатковою відповідальністю не мають суттєвої корпоративної! риси — обмеженої відповідальності, і тому їх віднесення до корпорацій є безпідставним.
В організаційно-правовій базі України існує також кілька форм господарських товариств, які однозначно не можуть вважатися товариствами корпоративного типу. В таких товариствах функції власності не відокремлені від функцій управління товариствами. Незважаючи на те, що ці товариства не є об'єктами корпоративного управління, доцільно зупинитись на деяких характерних рисах їх функціонування. До таких товариств насамперед відносять повні товариства (ПТ). 3 погляду виконання зобов'язань вони є найбільш "відповідальними".
В Україні повним визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Для створення повного товариства передбачені I певні вимоги до його учасників (законодавчо не визначені): високий рівень довіри до всіх учасників з боку інших, схильність ризикувати своїм майном не лише в розмірі вкладу, нести повний ризик відшкодування збитків і втрат, які можуть заподіяти одні учасники товариства іншим ("страждати не за свою провину"). Практична необмежена відповідальність є важливим 1 чинником того, що в Україні повні товариства не набули широкого розвитку. Відповідальність учасників за борги повного товариства насамперед проявляється в тому, що якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів за товариство, у частині, якої не вистачає, несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до чинного законодавства України може бути звернено стягнення. Причому учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства. Тому для осіб, які вступають в існуюче повне товариство, є надзвичайно важливим вивчення стану справ у ньому. Слід мати на увазі, що особа має право бути учасником лише одного товариства.
Створення повного товариства має певну специфіку в установчих документах. Для повного товариства не потрібно мати статут. Однак при цьому значно зростає роль засновницького договору. Крім загальних положень, визначених для господарських товариств, повне товариство в засновницькому договорі має визначати розмір та склад складеного капіталу, зміни частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, а також форму участі у справах товариства.
Крім того, особливістю управління повним товариством є те, що ведення його справ здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Воно може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства, якщо це передбачено засновницьким договором. Практика свідчить, що в останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписано іншими учасників товариства. Якщо в засновницькому договорі визначено кілька учасників, яких наділено повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В засновницькому договорі також може бути зазначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.
Регуляторною базою України 1991 та 2004 рр. встановлено, що учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати іншими учасниками на їхню вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства. Тут велику роль відіграє проста бізнесова порядність учасників, оскільки надання неповної або неправдивої інформації по суті призводить до дискримінації інших учасників, які ризикують нарівні з тими, хто приймає рішення.
Повноваження учасника на ведення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства або у зв'язку з відмовою учасника від доручення. Можливе також скасування доручення на вимогу хоча б одного :і інших учасників. Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені іншими учасників, має право ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати. Остаточне рішення щодо таких управлінських дій лишається за іншими учасниками.
У повному товаристві є особливості відносин власності. Так, існує специфіка відступлення учасниками повного товариства своїх корпоративних прав. Наприклад, якщо передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам тягне за собою перехід усієї сукупності його прав та обов'язків, то вона може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.
Особливістю правонаступництва (спадкоємства) є те, що особа, яка вступає у власність такими корпоративними правами, несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами. Тому діяльність учасника стосується не тільки його, а й членів його сім'ї та інших осіб, які можуть дістати у спадщину корпоративні права у повному товаристві. При цьому часто невідомо, чи радіти отриманій спадщині.
Щоправда, у разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому сплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, зазначений у засновницькому договорі.
Важливою особливістю управління повним товариством є заборона його учасникам конкурувати з повним товариством. У зв'язку з цим у засновницькому договорі повинно бути визначено, що учасники повного товариства не мають права від свого імені та в своїх інтересах укладати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення правил, встановлених цією нормою закону, учасники повного товариства зобов’язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями. Щоправда, практичне доведення неправомірних дій потребує їх доведення, а також доведення іншими учасниками своєї правоти в судовому порядку.
Є особливості, пов'язані з виходом учасника з повного товариства, оскільки учасник повного товариства, створеного на невизначений термін, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше як за 3 міс. Вихід із товариства, створеного на визначений термін, допускається лише за наявності поважних причин.
Є певна специфіка примусового виключення учасника з повного товариства. У цьому разі учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежно виконує обов’язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому засновницьким договором.
У разі позовів сторонніх осіб на частку учасника в повному товаристві звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов'язаннями допускається у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. У разі недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори моя-суть вимагати у встановленому порядку виділення майна пропорційного частці учасника-боржника. Інші учасники мають право з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.
У повних товариствах є можливість уступок боргів. Це означає, що учасник, який оплатить повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно до своєї частки у майні товариства. У цьому разі зобов'язання учасників виникають перед тією особою, яка по суті викупила їх борги. Така риса дає можливість окремим особам жорстко впливати на своїх колег.
Товариством, що поєднує риси товариства з обмеженою відповідальністю і повного товариства, є так зване командитне товариство (КТ), яким визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Учасниками можуть виступати громадяни і юридичні особи (підприємства). Важливим моментом є те, що якщо у командитному това-111істві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Як і повне, командитне товариство створюється на основі засновницького договору, який має включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства.
У засновницькому договорі щодо вкладників вказуються сукупний розмір і склад капіталу, зміна їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Як і в інших товариствах, вступ вкладника до командитного товариства здійснюється через внесення вкладів.
Оскільки командитне товариство становить переплетіння ТОВ та ПТ, то й права його вкладників мають певну специфіку. Так, вкладники командитного товариства мають право діяти від і мені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним, вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства, вимагати надання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складання. Відповідно обов'язки вкладників командитного товариства мають особливі риси. Згідно з нормативною базою, вкладники командитного товариства мають робити внески і додаткові внески у розмірі, способами і в порядку, передбаченими засновницьким договором. При цьому жорстко визначено, що сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 % майна товариства, зазначеного в установчому договорі.
Специфіка управління командитним товариством насамперед полягає в тому, що його здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю. Якщо в командитному товаристві є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю в управлінні справами командитного товариства. Оскільки вкладники ризикують у межах своїх внесків і тільки їх, вони не мають практично права на управління, а тільки на отримання доходу. Разом з тим вкладники мають можливість брати участь в управлінні. При цьому в них виникає надзвичайно важлива відповідальність, яка полягає в тому, що якщо вкладник командитного товариства укладає угоду від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством він разом з учасниками з повною відповідальністю відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. У разі, якщо схвалення учасників не буде отримано, вкладник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
Є суттєві особливості припинення діяльності командитних товариств, оскільки вони, крім підстав, визначених чинним законодавством, підлягають ліквідації у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. Якщо вибувають усі вкладники, то в цьому разі учасники з повною відповідальністю можуть замість ліквідації КТ перетворити його в повне товариство. При цьому потрібно внести відповідні зміни до засновницького договору і державного реєстру. Якщо КТ ліквідується, то наявні грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків з оплати праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами насамперед розподіляються між вкладниками для повернення їм їх внесків, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених законодавством та засновницьким договором. У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладники м їх внесків наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх частки у майні товариства. Відповідно учасники а повною відповідальністю не отримують нічого.
Як свідчить практика, досить складна структура організаційно-економічних відносин і відповідно управління, жорстка матеріальна відповідальність призвели до того, що на сьогодні повні та командитні товариства в Україні не набули значного поширення.
Отже, корпоративне управління — це передусім управління господарськими товариствами, які є переважною організаційно-економічною формою сучасних підприємств. Корпоративне управління передбачає досить чітко визначені об'єкти управління, передусім ними є акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, в яких управління відокремлене від власності. Тому вивчення корпоративного управління повинно мати на меті насамперед організаційну та економічну структуру таких товариств, у рамках якої можна застосовувати ті чи інші управлінські заходи.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить