Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Організація агротехсервісу фермерських господарств

Організація агротехсервісу фермерських господарств
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Організація агротехсервісу фермерських господарств

У результаті реформування сільського господарства утворилися сільськогосподарські підприємства, засновані, як на колективній, так і на приватній власності.  До першого відносяться АТЗТ, АТВТ, кооперативи, товариства, колгоспи, а до других - селянські (фермерські) господарства.  До 2000 року приватногосподарський  уклад у сільському господарстві України практично сформувався і припинив свій кількісний ріст.  Про це можна судити у кількості утворюваних і господарств, що розподіляються.   У 1999 році на 100 знову створюваних   селянських (фермерських) господарств прийшлося 96 що розпаслися, а ряді регіонів кількість яких розпались навіть перевищила кількість знову створюваних.  За станом на 1.01.2000 р. в країні функціонували 359 селянських (фермерських) господарств, за яких закріплено більш 1162,3 тис. га землі, що складає 4,1% від усіх  сільськогосподарських угідь.
Якщо кількісні господарства успадкували від своїх попередників не тільки землю і всі засоби виробництва, але і ремонтно-обслуговуючу базу цих господарств, то селянські (фермерські) господарства одержали тільки землю.
Тому забезпеченість цих господарств технікою й устаткуванням невисока.  Біля  50% господарств не мають технічних засобів для проведення сільськогосподарських робіт.  Тільки 8 із 100 господарств мають сараї, гаражі, навіси, сховища.  Крім цього, 33% господарств забезпечені водопроводом, 57% - електроенергією, 52% - під'їзними дорогами.
Через відсутність необхідних засобів виробництва і засобів інженерно-технічного забезпечення, низкою кваліфікації фермерів (тільки біля 20% фермерів мають кваліфікацію механізатора), малих оброблюваних площ (середня площа земельних ділянок фермерських господарств 32,4 га), застосуванням послідовного одне-машинного методу обробки посівів, а не комплексними  агрегатами, як у значних господарствах, фермери, селянські (фермерські) господарства, здебільшого, не проводять роботу з підвищенню родючості грунтів, слабко освоюють інтенсивні  технології оброблення сільськогосподарських культур,  практично не застосовують засобів захисту рослин від шкідників, хвороб, бур'янів, що значною мірою знижує врожайність сільськогосподарських культур.  У результаті фактична продуктивність праці в селянських (фермерських) господарствах дуже невелика і складає в середньому по видах робіт від нормативної: на посіві - 25,6%, на оранки- 42%, на дискуванні - 65,6%, на культивуванні- 42,2%, на боронуванні - 37,1%.  І як слідство - низька рентабельність селянських (фермерських) господарств.  Частка сільськогосподарської продукції, виробленої селянськими (фермерськими) господарствами, у загальному обсязі виробництва за 1993-1999 р. стабілізувалася на рівні 3,1%.
Одночасно з цим йде скорочення посівних площ у селянських (фермерських) господарствах.  Незасіяні площі в 1999 році склали 10,6% від загальної площі сільськогосподарських угідь.  Що, у свою чергу, говорить про відмову фермерських господарств, що намітилася, від виробничої діяльності.
За роки аграрної реформи припинили своє існування 43 тис. селянських (фермерських) господарств, що є слідством дуже низького фінансового положення таких господарств, через не зіставлення ціни на усі види промислових товарів і послуг і цін на сільгосппродукти, а також мізерною  фінансовою підтримкою держави.  У 1999 році в підтримку фермерам було виділено усього 30% засобів, що передбачалися бюджетом.
Проте, приведені дані по забезпеченості селянських (фермерських) господарств технікою неточно відбивають дійсного положення, оскільки використання техніки в цих господарствах має свої особливості.  Встановлено, що невеликої площі ріллі в 30…40 га і менше використовувати високопродуктивну техніку одному господарству економічно неефективно, оскільки витрати на її придбання й утримання не окупаються.  У середньому ж по Україні на одне селянське (фермерське) господарство, припадає 32,4 га землі, із них тільки 29 га рілля.  Причому 39,8% селянських (фермерських) господарств мають менше 10 га землі.  У цілому ж по Україні селянські (фермерські) господарства з площею земельних ділянок до 50 га складають 78,5%.  У Херсонській області селянські (фермерські) господарства з такою площею земельних ділянок складають 98%, у тому числі з площею менше 10 га - 64%, із площею від 10 до 50 га - 34%, і, лише, 2% господарств мають понад 50 га.  Тобто для переважної більшості селянських (фермерських) господарств придбання високопродуктивної сільськогосподарської техніки економічно не доцільно.  Інший же техніки, яка б мала потужність, що відповідає її повному завантаженню для невеличких площ, вітчизняна промисловість не випускає.
Що стосується технічного обслуговування і ремонту техніки селянських (фермерських) господарств, то тут картина ще гірше, чим забезпеченістю цих господарств технікою.  Встановлено, що обсяг капіталовкладень у створенні виробничо-технічної бази селянського (фермерського) господарства в 3,8…5 разом більше, чим вартість його  машинно-тракторного парку.  Зараз витрати на повне технічне  оснащення селянського (фермерського) господарства складають у середньому 51,3 млн. грн. (у цінах 1997 р.).  У 1999 році надходження від виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції в середньому у селянському (фермерському) господарстві досягали 0,6 млн. грн.  Тобто повне технічне оснащення знов  утворюваного селянського (фермерського) господарства практично неможливо, оскільки на це потрібно практично 100 років.  Проте навіть у цих умовах більшість фермерів ремонтують і виконують технічне обслуговування своєї техніки у своїх господарствах (за даними обстежень рада  областей України біля - 80%) - у пристосованих сараях, під навісами або просто під відкритим небом.  Так у Херсонській області 95% фермерів ремонтують техніку самотужки і тільки  5% - у ремонтних майстерних сільськогосподарських підприємств, на території яких  вони розташовані.
З вище сказаного можна зробити висновок, що проблеми оснащення селянських (фермерських) господарств необхідною сільськогосподарською технікою і запасними частинами, ефективного використання техніки, її технологічного обслуговування і ремонту значно відрізняються від аналогічних проблем для господарств, заснованих на колективній організаційно-правовій формі ведення сільськогосподарського виробництва.  Зупинимося на способах рішення виділених проблем, що стосуються тільки селянських (фермерських) господарств.
Перший спосіб являє  собою виробництво сільськогосподарської техніки, що відповідає по своїх технічних характеристиках невеличким площам земельних ділянок селянських (фермерських) господарств.  Цей спосіб необхідний, оскільки, з огляду  на кількість існуючих селянських (фермерських) господарств, вирішити проблему забезпечення цих господарств технікою тільки за рахунок ринку держаної техніки неможливо.  В даний час практично весь  парк  наявної сільськогосподарської техніки знаходиться в значних сільгосппідприємствах (АТ, товариствах, кооперативах), але і цим господарствам  його катастрофічно не вистачає.  Поповнення  ж новою технікою в необхідних кількостях у найближчому майбутньому не очікується.  Тому основним джерелом поповнення свого парку колективних господарств буде ремонт і відновлення існуючого, і про значний продаж його за рахунок відшкодування новими машинами, можна не сподіватися.  Проте виробництва необхідної кількості нової техніки для селянських (фермерських) господарств найближчим часом також не буде, унаслідок фінансової і технічної непідготовленості промисловості.  Але навіть, якби це і було здійснено, то фінансове положення самих фермерів не дозволило б вирішити цю проблему.  Тому на даному етапі проблему оснащення селянських (фермерських) господарств технікою можна вирішити шляхом державної фінансової підтримки, як самих господарств, так і створенням сервісних підприємств (МТС, мехотрядів, пунктів прокату) для обслуговування цих господарств, а також усебічного застосування кооперації фермерських  господарств.
На думку багатьох авторів, найбільше реальним шляхом рішення аналізованої проблеми в даний час є кооперація самих селянських (фермерських) господарств, як у виробництві сільськогосподарської продукції, її переробці і збуті, так і в придбанні необхідної техніки, її експлуатації, технічному обслуговуванні і ремонті.  Про це   свідчить і закордонний досвід.  У ФРН у кооперативи об'єднані понад 80% усіх  фермерських господарств.  В Франції 550 кооперативів по виробництву зернових забезпечують 72% національного виробництва пшениці, 68% ячменя, 62% кукурудзи.  У Нідерландах сільськогосподарські кооперативи роблять 100% картоплі,  94% олії, 92% сиру, 87% молока.
Використання сучасної енергонасищеної техніки економічно не доцільно на невеликих площах, якими володіють більшість фермерів.  Тому організація спільного використання техніки найчастіше супроводжується додатковими витратами на переміщення цієї техніки і робітників при розширенні радіуса обслуговування, на забезпечення цілості техніки, на перебування робітників удалині від місця проживання, додатковими управлінськими витратами.  Тому спільне використання техніки ефективно тільки в тому випадку, якщо економія за рахунок приросту продуктивності праці перевищує витрати на організацію спільного використання. 
Необхідність ретельного і всебічного урахування всіх цих чинників підтверджує накопичений досвід.  У 1999 році 35 селянських (фермерських) господарств створили міжгосподарське підприємство по спільному використанню техніки «Механізатор».  Максимальний радіус зони обслуговування виявився 50 км і витрати часу на переміщення в найбільше віддалене господарство склали 13% від загальних витрат на виконання робіт.  Через два роки господарства, розташовані «кущами», віддали перевагу послугам міжгосподарського підприємства сусідську взаємодопомогу.
За даними УААН у фермерських господарствах може бути виконане про 34 до 60% обсягу всіх необхідних ремонтно-обслуговуючих впливів.  За перспективність такого напрямку говорить і те, що при  кооперативному виконанні ремонтно-обслуговуючих   впливів потреба в засобах технічного обслуговування і ремонту скорочується в 3…4 рази.
Можливі декілька форм кооперації селянських (фермерських) господарств:
1.    Малі міжфермірські підприємства.
2.    Районні асоціації фермерів.
3.    Групи селянських (фермерських) господарств.
Співзасновниками малих міжфермерських підприємств є конкретні селянські (фермерські) господарства, що вносять у статутний форд власні фінансові і матеріальні засоби.  Вони ж наймають адміністративно-управлінський апарат, що формує штатний розклад, машинно-тракторний парк, орендує виробничо-технічну базу, вносить на розгляд зборів фундаторів розрахункові ціни за що робляться послуги.  майно підприємства формується за рахунок засобів, переданих  йому в користування учасниками кооперативу у виді пайових внесків; вступних внесків, які не підлягають поверненню; частини прибули, одержуваної підприємством від виконання робіт і послуг на стороні; позикових засобів і  інших джерел.
Прибуток підприємства, після сплати всіх податків, передбачених законодавством, повернення позикових  позичок і інших обов'язкових платежів, підлягає  розподілу між фундаторами кооперативу пропорційно пайовим внескам.
До такого виду малих підприємств може бути віднесена і фермерська ремонтно-технічна станція (ФРТС), ціллю створення якої є оперативне і якісне виробничо-технічне обслуговування селянських (фермерських) господарств і інших господарств-фундаторів.  Основні види виконуваних робіт і послуг:
-    Технічне обслуговування і поточний ремонт сільськогосподарської техніки й устаткування.
-    Забезпечення господарств запасними частинами (обмеженої номенклатури).
-    Виконання комісійних і посередницьких послуг (навіть на правах дилера).
-    Відновлення нескладних деталей, виготовлення інвентарю і нестандартного устаткування, різноманітної оснастки та ін.
-    Монтаж устаткування і пусконалагоджувальні роботи на тваринницьких фермах селянських (фермерських) господарств.
-    Розробка і дефектовка зписаної техніки, заготівля металобрухту.
Як правило, малі фермерські  підприємства розташовуються в безпосередній близькості від господарств-фундаторів для забезпечення найбільшої оперативності в наданні необхідних послуг.
Групи селянських (фермерських) господарств створюються декількома розташованими по сусідству невеличкими господарствами.  Використовуючи наявну в цих господарствах техніку, роблять взаємосплаченні послуги друг другу при виконанні механізованих робіт у рільництві, а також по технічному обслуговуванню і ремонту.
Районна асоціація селянських (фермерських) господарств являють собою  юридичну особу.  Асоціація набуває комплексу машин і механізмів для обслуговування селянських (фермерських) господарств, що входять у її склад.
При усіх виділених формах кооперації техніка, або в матеріальному, або у фінансовому виді належить конкретним селянським (фермерським) господарствам.
На наш погляд, що ремонтно-обслуговуюча база, призначена для обслуговування селянських (фермерських) господарств повинна бути побудована по принципах, тобто на основі спеціалізації і концентрації робіт у залежності від їх складності і застосовуваного устаткування й інструмента.  Вона так само повинна складатися з трьох рівнів.
Перший рівень - база, що ремонтно-обслуговує, самих селянських (фермерських) господарств.
Другий рівень - місцеві сервісні підприємства: МТС, дилерські підприємства; ремонтно-обслуговуюча база значних сільгосппідприємств; міжфермерські об'єднання: ФРТС, кооперативи.
Третій рівень - сервісні підприємства другого і третього рівнів ремонтно-обслуговуючої бази АПК.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить