Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Розвиток інституту банкрутства в України

Розвиток інституту банкрутства в України
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Розвиток інституту банкрутства в України

Перший закон у сфері регулювання відносин неспроможності - Закон України від 14 травня 1992 року „Про банкрутство„ - був прийнятий у процесі становлення правової системи: незалежної України в умовах відсутності цього інституту приватного права.
Ухвалення Закону було передусім намаганням прискорити приватизаційні процеси шляхом використання механізмів, закладених у відповідному законі. Практика застосування першого в Україні Закону у сфері банкрутства виявила суттєві недоліки та прогалини у сфері регулювання відповідних відносин, недосконалість багатьох правових конструкцій та неефективність передбачених судових процедур. Все це давало можливості використовувати відповідні статті законодавства.
Закон про банкрутство 1992 року встановлював порядок та умови визнання банкрутами для задоволення претензій кредиторів лише такої категорії суб'єктів підприємницької діяльності, як юридичні особи. Цим Законом передбачалися тільки дві процедури - санація та ліквідація. За невизначеності та розробленості процедури санації практично основною процедурою стала тоді ліквідація.
Відсутність прикладів успішної реорганізації підприємств, що опинилися у скрутному становищі, на думку фахівців з питань банкрутства, свідчила про суттєві прогалини українського законодавства про банкрутство. Процедура санації, що була ще за радянських часів (у 1990 році) у проекті закону про неспроможність, не виконувала того завдання, яке на неї покладалося, - рятування неспроможних підприємств шляхом їх реорганізації. Практика застосування цього Закону підтверджувала такі висновки.
До 1995 року відносно небагато підприємств було визнано банкрутами, передусім це були приватні підприємства, які зверталися до цього Закону з метою розв'язання проблем заборгованості та зміни власника збанкрутілих підприємств.
Основними недоліками Закону фахівці вважали такі:
—    акон поширював свою дію тільки на юридичних осіб;
—    недостатньо чітко були визначені основні поняття, що застосовуються у цій сфері законодавства;
—    недостатність правових способів (судових процедур) для виведення підприємства з фінансової кризи;
—    брак ефективних реорганізаційних процедур;
—    необхідною умовою здійснення санації було переведення всіх боргів на санатора, що вважалося перешкодою для залучення інвесторів;
—    Закон не передбачав можливості пошуку компромісів між боржником та кредиторами;
—    розпорядником майна частіше виступав представник кредиторів, як правило, представник банку;
—    в Законі не передбачалося механізмів щодо забезпечення збереження майна (на зразок мораторію);
—    на той час не існував інститут професійних керуючих у справах про банкрутство;
—    Закон передусім був спрямований на захист майнових інтересів кредиторів, за рахунок ліквідації боржника;
—    приблизно 80% справ про банкрутство порушувалося з ініціативи податкових інспекцій.
Приблизно 80% справ про банкрутство порушувалося з ініціативи податкових інспекцій. Може здатися, що метою таких звернень було поповнення бюджету. Та практика стверджує інше. Ці процеси дозволяли податковим органам позбутися несправних платників податків та списати борги і тим самим покращити показники своєї звітності.
Чому ж кількість справ, порушених з ініціативи банків, підприємств, організацій (інших кредиторів), складала лише близько 20 % від загальної кількості справ? По-перше, процес був не дешевим для кредиторів, багато з котрих самі знаходилися майже в такому ж стані, як і боржник. По-друге, процедури вимагали відривати від основної роботи працівників підприємства, які не мали достатніх знань для проведення ліквідаційних процедур. Спеціального ж навчання спеціалістів не проводилося.
З причини відсутності належного інтересу з боку кредиторів на наступних етапах провадження, крім першого, розгляд справ про банкрутство продовжувався 5 років, а той довше. Й дотепер у провадженні судів знаходяться справи, які були порушені ще в 1995-1996 роках. Ясна річ, ці справи здебільшого знаходяться на етапі ліквідації, а ліквідація не рухається вперед з вищеназваних причин.
Нерозробленість багатьох положень Закону про банкрутство 1992 року спонукало до розробки підзаконних нормативних актів з метою заповнення прогалин та уникнення конфлікту.
У червні 1999 року Верховна Рада прийняла закон "Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом", який діє з 1.01.2000 р.
Як випливає із назви Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ключовими поняттями у цій сфері правових відносин є неспроможність та банкрутство. Згідно з визначеннями, прийнятими у Законі, як неспроможність визначається нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання після встановленого строку їх сплати не інакше, як через відновлення неплатоспроможності, а банкрутство є таким самим станом, який неможливо виправити інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Нова редакція Закону суттєво відрізняється від старого Закону, який складався лише з 22 статей та мав багато "білих плям". Положення нового Закону викладено у 356 пунктах та 450 підрозділах і частинах, які згруповано у 53 статтях і 7 розділах.
Закон структурований наступним чином:
майже половину його тексту присвячено запобіганню банкрутству суб'єктів підприємницької діяльності, його досудовим та судовим санаційним процедурам;
четверту частину - особливостям застосування положену до окремих суб'єктів господарювання: містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств, селянських (фермерських) господарств, страхових організацій та професійних учасників ринку цінних паперів, а також громадян-підприємців;
лише 15% - порядку ліквідації боржника, визнаного арбітражним судом банкрутом.
Концепція нового Закону передбачає виконання триєдиної задачі. По-перше, припинення непродуктивного використання виробничих потужностей. По-друге, запобігання розбазарювання майна неплатоспроможних підприємств. По-третє, задоволення претензії та вимоги кредиторів.
За термінологією, що використовується в Законі про банкрутство, поняття "суб'єкт банкрутства" і. "банкрут" фактично є синонімічними. Суб'єкт банкрутства - це боржник, який визнаний таким господарським судом - і який неспроможний виконати грошові зобов'язання. Точніше буде сказати, що тут мова йде не про визнання боржника неспроможним (в інших частинах Закону - "неспроможним") виконати свої зобов'язання, а банкрутом. Тому визначення боржника неспроможним відбувається разом з ухваленням рішення про ліквідацію такого боржника.
Чинний сьогодні Закон передбачає процедури, що спрямовані на уникнення ліквідації майна боржника.
Підприємства мають шанс відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації. Санацію можуть ініціювати та здійснювати менеджмент підприємства у випадку добровільного визнання банкрутом (ст . 53), кредитори, податкові органи та навіть зовнішні інвестори. Згідно зі ст. 17, процедура санації узгоджується радою кредиторів, триває 12 місяців і може бути подовжена ще на 6 місяців за рішенням суду. Закон (ст . 18-1) передбачає наступні методи санації:
—    реструктуризація підприємства;
—    перепрофілювання виробництва;
—    закриття нерентабельних виробництв;
—    відстрочка та (або ) розстрочка платежів або прощення (списання ) частини боргів, про що укладається мирова угода;
—    ліквідація дебіторської заборгованості;
—    продаж частини майна боржника;
—    звільнення працівників та інші методи.
Наприкінці процедури санації (або за наявності причин для її передчасного припинення) управляючий санацією представляє доповідь про хід санації, на основі якої рада кредиторів ухвалює рішення про продовження санації, ліквідацію підприємства або укладання мирової угоди. У випадку, коли кредитори не можуть дійти згоди щодо подальшої долі підприємства, рішення про його ліквідацію ухвалюється судом (ст . 21-6). Таким чином, закон чітко передбачає можливість проведення реструктуризації або ліквідації підприємств, а також надає можливість для укладання мирової угоди.
Закон про банкрутство в новій редакції поширюється й на фізичних осіб-підприємців, а також на деякі непідприємницькі установи. В Законі чітко виписані функцїї та повноваження важливих учасників у судовому проваджені і зі справи про банкрутство - арбітражних керуючих. Порівняно з попереднім Законом про банкрутство 1999 року новий нормативний акт містить достатньо процесуальних норм, необхідних для вирішення всіх проблем щодо розгляду цієї категорії справ у господарських судах. Закон визначає повноваження державного органу з питань банкрутства - Агентства з питань банкрутства.
Незважаючи на те, що Закон порівняно з попереднім є кращим, він, на думку фахівців, є складним, досить громіздким та таким, що містить внутрішні суперечності.
Для характеристики результатів застосування нового Законну доцільно здійснити порівняння окремих показників за 1999 рік та 2001 (табл. 3-5).
Згідно таблиці 1 в 2001 році відбулося позитивне зменшення залишку нерозглянутих справ про банкрутство на кінець Досліджуваних періодів, але одночасно це лише наслідок зменшення кількості порушених провадженням справ. Одночасно доцільно привести ще одну статистичну інформацію, яка характеризує процес функціонування інституту банкрутства в Україні, а саме у 2001 р. кількість ліквідованих підприємств з державною формою власності становила лише 29, а підприємств, частка державної власності у статутному фонді яких перевищувала 25%, -7.3 чого можна зробити висновок про те, що банкрутство не торкнулося значної частини  державних підприємств, які є фактично потенційними банкрутами, а відповідно це дозволяє стверджувати, що створений в Україні інститут банкрутства не виконує своїх основних завдань, перелічених вище.
Слід зазначити, що з прийняттям нового Закону про банкрутство реформування цієї сфери законодавства не закінчилося. Про це свідчить той факт, що протягом останніх двох років до нового Закону внесено більше змін, ніж до закону 1992 року. Концепція законодавства про банкрутство, яка була закладена у новий Закон, не в усіх випадках відповідає тим відносинам, що склалися в економіці.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить