Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Основні напрямки діяльності центральних банків

Основні напрямки діяльності центральних банків
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Основні напрямки діяльності центральних банків

ЦБ виступає основним координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними та фінансовими процесами в економіці. Він, як правило, не  вступає во взаімовідносини з підприємствами та населенням, а представляє собою свого рода “банк банків”  і “банк держави”, що визначається його базовими функціями як основного органу, який координує діяльність кредитної системи.
В умовах ринкової економіки ЦБ, як правило, є установами юридично незалежними від виконавчих органів влади. Їх  головне призначення – забеспечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності ЦБ мають керуватися лище державними інтересами  та чинним законодатством.
Центральні банки (емісійні банки) наделені правом емісії грошових знаків. У різних країнах їх називають порізному:  народними, національними, державними, резервними, “Банками банків”. Як правило, ЦБ – єдиний у країні. Він не націлений на комерційну діяльність, не ставить за мету отримання прибутку.
У більшості країн ЦБ є державними, але це не означає що уряд безпосередньо втручається в політику ЦБ. Він лише визначає приоритети, ставить завдання у сфері економічної політики (так звана грошово-кредитна політика), а  ЦБ самостійно розробляє конкретні заходи щодо виконання ціх завдань.
Основними  функціями  центрального  банку,   що   визначають його місце і роль в економіці, якщо узагальнити міжнародну практику є:
1)  емісія готівки й організація грошового обігу;
2)  функція “банку банків”;
3)  функція банку уряду;
4)    реалізація грошово-кредитної політики.

Виконання цих функцій дає змогу центральному банкові найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи для забезпечення потреб суб'єктів ринку в різноманітних кредитно-фінансових послугах.
Емісія готівки й організація грошового обігу. Центральний банк має монопольне право на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим для всіх платежів на території даної країни.
За умов золотого стандарту випуск банкнот здійснювався центральними банками під забезпечення золотом та комерційними векселями, а розміри фідуціарної емісії були чітко регламентованими. Це певною мірою забезпечувало належний зв'язок грошової маси з товарним оборотом, однак водночас знижувало еластичність грошової системи та створювало перешкоди для ефективного регулювання економіки кредитними методами.
Тепор банкнотна емісія здійснюється центральним банком у порядку кредитування уряду й комерційних банків під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів, а також у порядку списання коштів із рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином, забезпеченням сучасних банкнот є активи центрального банку - переважно у формі державних боргових зобов'язань.
Щодо емісії розмінних монет, які є другою складовою готівки нарівні з  банкнотами,  то їх карбування у розвинутих країнах здійснюється переважно міністерством фінансів на замовлення центрального банку. Останній відповідно до потреб обігу купує монети в казначейства за номінальною вартістю. Відтак держава має зиск від різниці між номіналом монет та фактичними витратами на їх виготовлення - так званий сеньйораж. Однак у багатьох розвинутих країнах обіг монет досить часто обмежується певними максимальними  сумами   платежу   (у  ФРН,   наприклад,   5  марок розмінною монетою в пфенігах; 20 марок - монетами в марках).
Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зобов'язання з організації грошового обігу в країні, тобто не тільки виготовлення банкнот, встановлення їх номіналів, зовнішнього вигляду й ознак платіжності, а й інкасаторських послуг для комерційних банків, заміни зношених банкнот і монет, опрацювання й запровадження єдиних правил ведення касових операцій у країні та інших заходів, що забезпечують нормальний оборот готівки.
Слід зазначити, що значення емісійної функції центрального банку нині дещо знижується, оскільки постійно зменшується питома вага готівкових платежів у загальному платіжному обороті. У розвинутих країнах їх частка не перевищує 5-10%, а сфера застосування обмежена в основному роздрібним товарооборотом. За безготівкових платежів, що здійснюються переважно комерційними банками, джерелом емісії стають їхні позичкові операції. Тому завданням центрального банку є регулювання не лише обороту готівки, а й кредитних операцій відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни.
Функція “банку банків”. Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями й населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, уже через них впливаючи на економічні процеси. Тому функція “банку банків” передбачає діяльність центрального банку як міжбанківсь-кого розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.
З метою забезпечення безперешкодної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в центральному банку, на яких зберігаються певні суми коштів і через які здійснюються розрахунки між банками. Крім того, центральний банк встановлює норми обов'язкових резервів у відповідній пропорції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування таких резервів у центральному банку здійснюється для забезпечення гарантії платежів за депозитами, а також регулювання кредитних можливостей комерційних банків.
Акумуляція цих сум на рахунках у центральному банку дає можливість використовувати їх для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поповнення тимчасового браку коштів. Центральний банк у такий спосіб забезпечує стабільність функціонування всієї банківської системи, діючи як кредитор останньої інстанції, що дає змогу запобігти масовому банкрутству банків унаслідок якоїсь несподіваної фінансової паніки. Тому центральний банк повинен мати постійну можливість надавати такі кредити, навіть тоді, коли це суперечить іншим цілям його діяльності (наприклад боротьбі з інфляцією).
Крім кредитування й розрахунків, на центральний банк як “банк банків” досить часто покладаються обов'язки з ліцензування й контролювання діяльності інших кредитних установ країни. Центральний банк встановлює обов'язкові для комерційних банків правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, розробляє необхідні кваліфікаційні вимоги до керівництва працівників банківських установ. Ця діяльність центрального банку має на меті запобігати зловживанням у банківській сфері, забезпечити стабільну роботу кредитних інститутів, безпеку вкладів юридичних і фізичних осіб, зменшення ризику банкрутств у економіці в цілому.
Функція банку уряду. Центральний банк виконує роль фіскального   агента   уряду,   забезпечуючи   касове   виконання   державного бюджету та здійснюючи операції,  пов'язані  з обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерство фінансів відкриває   в  центральному  банку  спеціальні   рахунки,   на   яких акумулюються всі надходження до бюджету (податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно з рішеннями урядових органів. Тобто, центральний банк стає для міністерства фінансів   посередником   у   всіх   його   розрахунках   і   платежах. Щоправда, у деяких країнах операції з касового виконання державного бюджету нарівні з центральним банком виконують також окремі комерційні банки. Наприклад, у США казначейство має відкриті на своє ім'я рахунки у федеральних резервних банках, а в тих місцях,  де  таких  банків  немає,  або  там,  де  казначейству потрібна   централізація   фондів,    рахунки   відкрито   у   великих комерційних банках, що мають назву генеральних депозитаріїв.
Як банк уряду центральний банк є також його кредитором, здійснюючи коротко і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів. Пряме кредитування держави центральним банком є характерним здебільшого для країн з низьким рівнем розвитку ринкових відносин, а у розвинутих країнах ним користуються рідко - як правило, у вигляді невеликих позик, що видаються на короткі строки авансом під майбутні надходження в бюджет. Кредитування уряду здійснюється переважно способом придбання державних цінних паперів, які можуть мати значну питому вагу в активі балансу центрального банку. Крім того, на центральний банк можуть покладатися всі обов'язки з обслуговування державного боргу, що виражається не лише у придбанні цінних паперів держави, але також у розміщенні їх на фондовому ринку від імені і з доручення уряду, погашенні цінних паперів, виплаті доходів на них та в інших посередницьких операціях з державними борговими зобов'язаннями.
Операції центрального банку з розрахунково-кредитного обслуговування держави включають також надання консультаційних послуг урядові у питаннях макроекономічного регулювання.
Як банк уряду центральний банк зберігає офіційні золотовалютні резерви країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних розрахунках та використовуються для підтримування курсу національної грошової одиниці відносно інших валют.
Реалізація грошово-кредитної політики. Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, отримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить