Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Походження центральних банків

Походження центральних банків
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Походження центральних банків

Центральний банк - це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот та правом керувати грошово-кредитною системою країни.
Центральні банки у їх сучасному вигляді, з притаманними їм функціями, існують відносно нетривалий період часу. Перший центральний банк (швецький "Ріксбанк") був створений у 1668 р., у 1694 р. був створений Банк Англії. Проте функції перших центральних банків значно відрізнялися від функцій сучасних центральних банків.
У ХVІІ-ХVІІ ст. чіткого розмежування між комерційними та центральними банками не було. У той час монополії на емісію банкнот не існувало, тобто комерційні банки активно застосовували випуск банкнот для нагромадження капіталу. Це призвело до суттєвого розширення грошової маси і підвищення значення готівкового обігу банкнот: банкноти витісняли повноцінні монети з обігу.
Бурхливий розвиток ринку вимагав надійного купівельного та платіжного засобу, який би користувався всенародною довірою та обертався на території усієї країни. Того часу децентралізована емісія банкнот дозволяла практично будь-яким комерційним банкам (незалежно від їх розміру та популярності серед населення) випускати гроші в обіг. До того ж, окремі комерційні банки зловживали випуском банкнот, що призводило до неможливості останніх задовольнити підвищений попит їх клієнтів щодо обміну банкнот банків на золото. Це спричиняло банкрутство окремих банків та посилення недовіри до обігу банкнот.
Така ситуація обмежувала можливості держави в управлінні економікою за допомогою кількості грошей, що знаходяться в обігу і вимагала прийняття державою певних заходів, які дозволяли би регулювати грошовий обіг та захищати інтереси вкладників комерційних банків.
Такими заходами держави стали спочатку обмеження кількості комерційних банків,  що  мали  право на випуск банкнот -  як правило, це були найбільші та надійні банки. Окрім того, критерії щодо   величини   активів   та   надійності   цих   банків   з   часом зростали, що привело до процесу централізації банкнотної емісії у   декількох   великих   комерційних   банках.   Наслідком   цього процесу стало закріплення за одним банком монопольного права на випуск банкнот.
Отже, в історичному плані саме централізація банкнотної емісії привела до появи центральних емісійних банків.
Схожий еволюційний шлях розвитку пройшли більшість центральних банків європейських країн (Франція, Німеччина, Росія тощо), у яких централізація банкнотної емісії була завершена на початку XX ст. У більшості інших країн цей процес відбувся протягом першої половини XX ст. і був пов'язаний, як правило, із заснуванням центрального банку шляхом надання йому законодавче відповідних повноважень.
У різні часи банк, наділений монопольним правом емісії грошей, називався по-різному: спочатку - емісійним, а згодом -центральним чи національним, що відповідало його ключовій ролі у кредитної системи тієї чи іншої країни.
Отже, історично в світі склалося два шляхи виникнення центральних банків:
1)  еволюційний — становлення центрального банку відбувалося протягом тривалого періоду часу шляхом поступового закріплення за ним  монопольної емісії банкнот  (Банк Англії,  Банк  Голландії, Банк  Франції). характерним, наприклад, для Англії. Банк Англії був заснований 1694 р. як приватна акціонерна компанія для фінансування війни короля Вільгельма III проти Франції. У винагороду за кредитування уряду йому було надано виключне право емісії банкнот у Лондоні та ряд інших привілеїв. З прийняттям у 1844 р. акта Роберта Піля новоствореним банкам заборонялось випускати в обіг банкноти, а за злиття чи поглинання вже існуючих комерційних банків 2/3 їхнього емісійного права передавалося Банку Англії, що суттєво зміцнювало його позиції. 1921 р. до Банку Англії остаточно перейшло право грошової емісії на території Англії та Уельсу, що, по суті, завершило тривалий процес формування центрального банку країни.  Тобто Центральні  банки  цих  країн  виникли  на  базі найбільших комерційних банків, у яких з розвитком кредитної системи відбувалася концентрація банкнотної емісії;
2)  директивний   -  держава  приймала  рішення   про  заснування центрального  банку,  закріпивши  за ним  з  моменту створення монопольне   право   випуску  грошей   у   країні,   наділивши   його також функціями регулювання діяльності комерційних банків та грошово-кредитного регулювання економіки (Федеральна резервна система  США,  Резервний  банк  Австралії,   Національний  банк України). Цей напрям був вибраний у США, де 1913 р. Конгрес прийняв Федеральний резервний акт, згідно з яким у країні було створено Федеральну резервну систему з 12 банків, що мають єдине керівництво та виконують роль центрального банку. Відповідно до закону банкнотну емісію було зосереджено тільки у 12 федеральних резервних банках.
Протягом ХVIII-ХІХ століть в грошовому обігу існувала система золотомонетного стандарту, при якому законодавче закріплювався безпосередній обіг золотих монет, їх безперешкодний обмін на паперові банкноти. Така система вимагала мінімального втручання держави у грошову сферу, оскільки відносна стабільність грошової маси забезпечувалася стихійним пристосуванням кількості грошей в обігу до потреб товарного обігу (надлишок грошей вільно міг бути обмінений на золоті монети і перетворений у скарб).
Починаючи з XX століття, відбувся процес переходу від золотомонетного стандарту до системи обігу нерозмінних на золото грошей, позбавлених власної вартості. Ця система вже не мала механізму, який би міг стихійно регулювати кількість грошей в обігу, і тому вона вимагала створення відповідного державного органу, який би забезпечував регулювання кількості грошей в обігу. Таким органом став центральний банк.
Наділення одного банку монопольним правом на випуск банкнот у країні привело до створення дворівневої банківської системи. На першому рівні знаходився один банк, що мав статус центрального. На нього покладалась відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері, а саме підтримка стабільності національних грошей та забезпечення стабільного функціонування усієї банківської системи. На другому рівні банківської системи знаходились решта банків, що виконували комплекс функцій кредитно-розрахункового обслуговування суб'єктів господарювання. Протягом XX ст. центральні банки закріплювали своє ключове становище в грошово-кредитній системі країн, вдосконалюючи ефективність свого впливу на економіку та сприяючи досягненню загальнодержавних цілей та завдань.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить