Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Шляхи врегулювання міжбюджетних відносин в Україні

Шляхи врегулювання міжбюджетних відносин в Україні
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Шляхи врегулювання міжбюджетних відносин в Україні

В сучасних умовах неабиякого значення набуває питання використання  місцевих бюджетів як найдієвішого інструменту управління економікою й важливою основою фінансового забезпечення повноважень державних та місцевих органів влади у процесі виконання конституційних зобов’язань. Побудова ефективної моделі розвитку економіки ринкового типу потребує теоретичного переосмислення та практичного дослідження фінансових ресурсів місцевих органів влади, напрямку реструктуризації доходів бюджету й визначення їхньої ролі у збалансованому розвитку зобов’язань та фінансових  можливостей держави  [6, 3].
В умовах трансформації економічної та політичної системи України розв’язання фінансових проблем державної регіональної політики є неабияким важелем сталого економічного й соціального розвитку країни. [7, 322].
В Україні важливе місце приділяється побудові національного бюджетного законодавства, визначенню принципів і структури бюджетної системи, підходів до формування правових засад організації бюджетного процесу та здійснення прогресивних бюджетних відносин між усіма його учасниками.
Так, недосконалість законодавства щорічно вимагала внесення змін і запровадження нових правил організації бюджетного процесу, регулювання  фінансових потоків та розвитку міжбюджетних відносин. Законом про Державний бюджет України щорічно змінювалися засади та умови формування державного і місцевих бюджетів, їх взаємодія, розподіл повноважень і закріплення джерел доходів. Бюджетні рішення ухвалялися шляхом здійснення переговорного процесу між суб`єктами міжбюджетних відносин. Тобто, від зменшення розрахункових показників по доходах та збільшення їх по видатках вигравали окремі регіони, які в результаті таких дій отримували дотацію вирівнювання з державного бюджету в більших розмірах, ніж це було необхідно та, отримували надпланові доходи, які йшли на додаткові видатки.
З прийняттям в 2001 році Бюджетного кодексу України в Україні було започатковано кардинальні зміни в бюджетному процесі, здійснено розмежування видатків на виконання повноважень та закріплено на довготривалій основі джерела надходжень за державним та місцевими бюджетами всіх рівнів. Всі місцеві бюджети набули нового змісту та самостійності [1, 7 ].
Так, обрахунок міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами, бюджетами мм. Києва та Севастополя, міст республіканського  Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджетами райнонів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України та удосконалений в 2003 – 2005 роках, базується на основі єдиних принципів, єдиних підходів, єдиних нормативів бюджетної забезпеченості  [2, 172 ].
Основою формування бюджету незалежно від його місця у бюджетній системі України є прогнозна оцінка обсягів доходів [4, 150 ]. Відтак, визначення обсягу бездефіцитного бюджету, який може бути виконаний, потребує того, щоб оцінка прогнозного значення доходів була максимально обґрунтованою та якомога точнішою
Від наповнення місцевих бюджетів залежить їх спроможність у використанні коштів.
Використання бюджетних коштів безпосередньо пов’язане з виконанням делегованих органам місцевої влади повноважень,  якомога повне задоволення потреб населення, шляхом його забезпечення громадськими послугами. Соціальний захист населення, організація освіти, охорони здоров'я, розвиток культури і спорту, виконання молодіжних програм  та інші функції, які покладені на органи місцевої влади.
Однак органи самоврядування не можуть виконувати покладені на них функцій без необхідної економічної основи (матеріальних і фінансових ресурсів). Отже, питання про необхідність формування власності органів самоврядування — це питання про створення відповідної економічної бази місцевих бюджетів  [3, 56 ].
Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:
    високими рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення задач;
    домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі надходжень коштів до місцевого бюджету і низькою часткою закріплених за територіями податкових платежів;
    діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений, поки що в своїй основі, механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;
    тенденцією встановлення видатків униз по бюджетній системі без відповідного підкріплення дохідними джерелами, що призводить до дотаційності багатьох, раніше самодостатніх місцевих бюджетів.
Так, тільки на території Херсонської області в 2005 році із 320 місцевих бюджетів лише 15 бюджетів територіальних громад є самодостатніми (5%), в тому числі з 260 сільських бюджетів - 258 є дотаційними. Дохідна база цих бюджетів більш як на 70% формується за рахунок дотації з бюджету вищого рівня. Виконання таких бюджетів є проблематичним, і тому для забезпечення своєчасного і повного фінансування захищених статей видатків, пропонується внести зміни, як до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” так і до Бюджетного кодексу України, шляхом об`єднання таких територіальних громад  у більш потужні, або їх фінансування здійснювати в централізованому порядку, тобто з районних чи міських (міст обласного значення) бюджетів.
Крім делегованих державою повноважень, місцеві органи влади повинні забезпечувати видатки на так звані власні повноваження. До них відносяться практично всі місцеві програми, від благоустрою населених пунктів до розвитку відповідних територій, виконання яких повною мірою залежить від наповнення дохідної частини доходами, які відносяться до власної компетенції органів місцевого самоврядування.
Однак, через відсутність реальних джерел доходів обласні та районні бюджети не в змозі фінансувати витрати, які відносяться до власної компетенції органів місцевого самоврядування (ст.91), хоча окремі з них носять обов’язковий характер та соціальну спрямованість (позашкільна освіта, місцеві програми стосовно сім’ї, молоді, жінок та дітей, фізичної культури та спорту тощо).
Одним із джерел наповнення, в основному бюджетів сіл, селищ, є надходження коштів від продажу земель несільськогосподарського призначення, використання яких може здійснюватися лише через використання коштів на розвиток території.
Виходячи з того, що на території села немає необхідності проводити будівництво нових об’єктів, адже споруджувати його прийдеться роками такі кошти необхідно зосереджувати в одних руках, тобто централізувати на рівні району та використовувати їх виходячи з плану соціально-економічного розвитку території. 
Аналіз формування показників дохідної частини місцевих бюджетів Херсонської області свідчить, що вони з року в рік зростають. Проте, частка власних та закріплених доходів становить трохи більше 40 відсотків, тоді як решту – 60 відсотків складає дотація вирівнювання, що надається з державного бюджету. У разі незабезпечення областю виконання плану по доходах державного бюджету від яких здійснюється відрахування дотації вирівнювання місцевим бюджетам, виникає ситуація при якій  в місцевих бюджетах складається дефіцит фінансових ресурсів. Оформлення документів на отримання короткотермінових позичок в органах Державного казначейства України потребує певного часу потребує певного часу та відповідних коштів (в першу чергу через віддаленість окремих сільських рад), що не дає можливості отримати її своєчасно.
Це призводить, знову ж таки, до дефіциту коштів, в результаті чого не забезпечуються повні розрахунки по захищених статтях видатків, виникає кредиторська заборгованість та ін.
Система міжбюджетних відносин, яка досі діє в Україні, породжує значні проблеми у проведенні регіональної політики, головними з яких є незацікавленість місцевої влади у нарощуванні дохідної бази у своїх регіонах (регіони – реципієнти розраховують на дотаційну підтримку у разі недостатності коштів, зібраних на території цих регіонів, регіони -  донори намагаються занизити податковий потенціал, оскільки збільшення доходів призведе до додаткового їх вилучення), регіональний сепаратизм, неможливість фінансування економіки регіонів або її пріоритетних            секторів  [8, 30 ].
Потрібно більше приділяти увагу політики щодо стимулювання регіонів зі значним потенціалом економічного зростання ніж підтримки регіонів однакового рівня розвитку. Необхідно  максимально використати конкурентні переваги кожного окремого регіону, але водночас не відмовлятися від політики підтримки депресивних регіонів, а саме фінансувати цільові програми розвитку економіки, що  матиме на меті подолання репресивності. Тобто замість дотаційної підтримки більше увагу приділити цільовим субвенціям, які будуть спрямовані на фінансування заходів з подолання репресивності регіонів.
Оскільки бюджетний механізм через систему міжбюджетних трансфертів, що надаються місцевим бюджетам є впливовим важелем у регулюванні економічного розвитку місцевих бюджетів, то в подальшому необхідно реформувати міжбюджетні відносини. Таким чином, необхідно всебічно стимулювати розвиток прогресивних регіонів, тобто регіонів зі значним потенціалом економічного зростання та водночас усебічно розвивати умови для підвищення конкурентоспроможності депресивних місцевих бюджетів.
Інший шлях вирішення проблем місцевих бюджетів можливо здійснити через внесення кардинальних змін до податкового законодавства та Бюджетного кодексу України. Адже, на території кожної сільської, селищної ради формується один з основних бюджетоутворюючих податків – податок на додану вартість, який  при його зарахуванні в дохідну частину місцевих бюджетів міг би надати їм статусу самостійності.

Список використаної літератури

1.    Бюджетний Кодекс України від 21 червня 2001 року. - К.: АртЕк,    2001. – 72 с..
2. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2001 року №1195 "Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами" // Офіційний вісник України. – 2001 . – 01 жовтня (№ 38). – С. 1729
3. Бюджетний  процес  і  міжбюджетні  відносини  на рівні  місцевих бюджетів району. Навчальний посібник./ С.І.Мельник, В.Серск та ін. - К.:Міленіум, 2003. - 266 с.
4.    Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар/ За редакцією О.В.Турчинова і Ц.Г. Огня. - К.: Парламентське вид-во, 2002. - 320.
5.    Бюджетний процес в Україні:  збірник нормативно-інструктивних матеріалів / Упорядники: С.І.Мельник, З.М. Луценко та ін. - К.: Міленіум, 2002. - 288 с.
6. Огонь Ц.Г. Доходи місцевих бюджетів та напрямки їх реструктуризації               // Фінанси України – 2006. -  № 1. С.3 -12.
7. „Стратегія економічного та соціального розвитку України (2004-2015)”.” Шляхом європейської інтеграції/ Авт.кол.: Гальчинський А.С., Геєць В.М. та ін. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2004. – С. 322-323.
8. Швець В.Я. Концептуальні підходи до вдосконалення системи міжбюджетних відносин // Фінанси України – 2005. - № 3. С.23- 31.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить