Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Вірус імунодефіциту людини

Вірус імунодефіциту людини
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Вірус імунодефіциту людини

Потрапляючи в організм людини, збудник цієї хвороби (вірус СНІДу, відкритий французькими вченими у 1983 році) викликає смертельне інфекційне захворювання - "ВІЛ-інфекцію" (вірус імунодефіциту людини). Хвороба протікає довго і мляво, має декілька стадій, останню з яких, з різноманітними клінічними проявами, позначають терміном "синдром набутого імунодефіциту" (СНІД). "Синдром" - це сукупність симптомів хвороби. Передача збудника ВІЛ від хворої людини до здорової може відбуватися такими шляхами:
при статевому контакті з інфікованою людиною незалежно від його способу;
при переливанні крові зараженого ВІЛ донора, пересадці його органів і тканин;
при неодноразовому застосуванні забруднених голок і шприців наркоманами, проколюванні вух, нанесенні татуювань;
при пошкодженні шкірних покривів або слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим ВІЛ-інфекцією;
від інфікованої матері плоду під час вагітності, пологів або при годуванні дитини грудним молоком.
Вірус СНІДу може знаходитись в таких біологічних рідинах організму як кров, сперма, секрет шийки матки, піхви, материнське молоко, в слині, сечі, сльозах, спинномозковій рідині, поті заражених людей.
Серед населення є певні групи людей, які мають підвищений ризик зараження ВІЛ-інфекцією. Це перш за все наркомани, які внутрішньовенно вводять в організм наркотичні засоби, гомосексуалісти, бісексуали, проститутки, які досить часто змінюють статевих партнерів. Вчені прогнозують значне зростання числа захворювань СНІДом у зв'язку з зростанням кількості наркоманів. Сьогодні в Україні загальна кількість осіб, що вживають наркотики, більше 60 тис. осіб (у 1997 році їх було зареєстровано всього 64 тис, з них 54,5 тис. - наркомани, 91 тис. епізодичне вживання).
У 1999 році на обліку було 68 тис. наркоманів, захворюваність становила 20,8 осіб на 100 тис. населення (Нагорна А.М., Безпалько В.В., 2001; Безпалько В.В., 2002). Характерно, що сьогодні на шлях наркоманії стає все більше підлітків із сімей з високим рівнем забезпеченості (Ю.В.Вороненко, В.Ф.Москаленко, 2000).
Діти і підлітки повинні володіти достатньою інформацією про СНІД для того, щоб (Гончаренко М.С., Кравцова Т.Д., Макєєв М.В., 1998):
зменшити страх, пов'язаний з цією хворобою;
задовольнити свою природну потребу знати все і про все;
допомогти дітям, які мають друзів або знають сім'ю, яка заражена ВІЛ-інфекцією;
затримати початок сексуальної активності;
сприяти використанню презервативів і безпечної сексуальної поведінки, якщо підлітки вже сексуально активні;
зрозуміти і уникнути ризику, пов'язаного із вживанням наркотиків з допомогою ін'єкцій;
навчити їх здоровому відношенню до сексуальності і кохання.
Збудник ВІЛ не передається побутовим шляхом, при рукостисканні і обіймах, через посуд, їжу і туалетні приладдя, через постільну і натільну білизну, монети і паперові гроші, через воду, повітря, іграшки, дверні ручки, поручні в транспорті, спортивне спорядження тощо.
Вірус СНІДу містить РНК і три особливих ферменти, з допомогою одного з яких на вірусній РНК в зараженій клітині людини синтезується ДНК. Остання вбудовується в генетичний апарат клітини і може знаходитися в такому стані тривалий час, не проявляючи себе. Через декілька років у інфікованій клітині починається процес активного розмноження (реплікації) ДНК, з утворенням вірусних частинок. Виходячи назовні, ці частинки проникають в інші, ще не заражені клітини, а батьківська клітина гине.
Включення ВІЛ в генетичний апарат клітини-хазяїна є перепоною для боротьби з ним. Знаходячись в цьому стані, збудник хвороби стає недосяжним для дії самих сильних антивірусних препаратів.
Головною мішенню ВІЛ є клітини, які мають на своїй оболонці молекули особливого білка глікопротеїна, так званого СД-4. Клітина ніби втягує в себе вірус, і з цього моменту вона вже приречена на загибель. Глікопротеїн СД-4 є на поверхні лімфоцитів, інших клітин, які відповідають за імунітет - моноцити, макрофаги, а також нервові клітини, клітини печінки, серця. Руйнуючи ці клітини, ВІЛ порушує нормальну взаємодію складових частин імунної системи людини. Внаслідок пошкоджень клітин мозку, печінки, селезінки порушується нормальне функціонування цих органів, виникають запальні і дистрофічні зміни в серці, судинах, шлунку, кишечнику та інших органах. Прояви ВІЛ-інфекції дуже різноманітні, тому розрізнити їх на ранній стадії хвороби дуже важко.
Специфічною особливістю ВІЛ є його надзвичайна мінливість (в 1000 разів мінливіший від вірусу грипу). Деякі білки його зовнішньої оболонки настільки швидко змінюють свою структуру, що навіть віруси, виділені з одного і того ж хворого протягом декількох місяців, не є абсолютно однаковими.
Збудник ВІЛ високочутливий до дії різних фізичних і хімічних чинників оточуючого середовища. Прогрівання при температурі +56°С і вище протягом 30 хвилин є достатнім, щоб вбити більше 99% вірусних частинок. Кип'ятіння знищує ВІЛ майже негайно. Вірус гине під дією різних хімічних дезинфікуючих засобів, ультразвуку.
В усіх осіб, які заразилися вірусом імунодефіциту людини, рано чи пізно розвинеться СНІД, після чого фатальний кінець неминучий. Через 5 років, після зараження СНІД розвивається в кожної третьої людини.
У своєму розвитку ВІЛ-інфекція проходить п'ять стадій. Перша з них - стадія зараження триває близько тижня, тоді настає гостра фаза ВІЛ-інфекції (підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів, ангіна, висипання на обличчі, тулубі у вигляді рожевих або червоних плям, розлади травлення, головний біль, блювота, світлобоязнь) тривалістю від 2 до 4 тижнів. У більшості випадків інфекція на цій стадії не діагностується. Антитіла до ВІЛ-інфекції з'являються в організмі через 1,5-3 місяці після закінчення гострої фази.
Наступною (третьою) фазою хвороби є фаза безсимптомної інфекції (латентний період). В цей період людина почуває себе здоровою, веде звичний спосіб життя, сексуально активна. Проте вона є джерелом інфекції і за певних умов може заразити ВІЛ оточуючих (одна з причин її швидкого розповсюдження в світі). Ознаками прогресування хвороби є збільшення периферійних лімфатичних вузлів - шийних, підщелепних, потиличних, надключичних, ліктьових, підмишкових (вони не болючі, еластичні, рухливі). Температура тіла може бути нормальною, але на відміну від фази гострої інфекції збільшення лімфатичних вузлів не зникає, настає період "персистуючої генералізованої лімфаденопатії (четверта стадія). Ця стадія може тривати декілька років. Розпочате в цей період лікування може продовжити життя хворому, сповільнити руйнування імунної системи.
П'ята стадія "СНІДу - асоційований комплекс" або стадія вторинних захворювань. їх характерними симптомами є подальші розлади травлення в кишечнику, діарея, тривале (більше одного місяця) підвищення температури тіла, зниження маси тіла (на 10% і більше), швидка втомлюваність і пітливість під час сну.
Прогресування різноманітних вторинних інфекцій, викликаних вірусами, бактеріями або найпростішими (кандидоз порожнини рота або стравоходу, пневмоцисна або герметична пневмонія, туберкульоз, криптоспоридоз кишечнику і ін.), розвиток пухлин, поява симптомів ураження нервової системи і психічних порушень свідчить про настання фінальної стадії хвороби - СНІДу.
Тривалість життя хворого СНІДом після встановлення діагнозу коливається від декількох місяців до декількох років. Так, для хворих з пневмоцистною пневмонією вона складає близько 10 місяців, саркомою Капоші - 2-3 роки, іншими інфекціями - 4-6 місяців. Протягом одного року після встановлення діагнозу СНІДу вмирає кожний другий хворий, через 3 роки гине 70-80% хворих.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить