Життєдіяльність як фізіологічно-структурне поняття

Життя – такий спосіб існування систем, який передбачає обмін речовин, енергією, здатність до саморегуляції, росту, розмноження і адаптації до умов середовища існування.
Діяльність – акт зіштовхування спрямованої на ціль вільної свободи суб’єкта і об’єктивних закономірностей буття. У структурі діяльності виділяють суб’єктну (скерований на ціль суб’єкт) та об’єктну (предмет діяльності, знаряддя діяльності, продукт діяльності) компоненту.
Діяльність людини постає як особливий, специфічний прояв людської активності. Діяльність є універсальним середовищем, що поєднує людину зі світом, у тому числі з її особливим духовним універсумом.
Виділяють три основні види людської діяльності:
матеріально-практична: перетворення природні; подолання опору матеріалу; дія з об’єктами;
духовна – усвідомлення; знання; мислення; створення понять; ідей;
духовно-практична – створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини (філософія, релігія, мистецтво).
Життєдіяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у зміні та перетворенні в її інтересах середовища проживання. В процесі життєдіяльності людина постійно перебуває під впливом небезпек як реальних, так і потенційних.
Діяльність людини є функціональним процесом, в якому використовуються її фізіологічні та психологічні якості і залучаються всі органи і системи організму – мозок, м’язи, судини, серце, легені, органи травлення та ін. Активізуються всі психічні функції людини: сприймання, мислення, пам'ять, відчуття, уява, вольові якості, уважність, зацікавленість, задоволення, зосередженість, напруження, стомлення. Діяльність – це також побудова сім’ї, турбота за близьких, бажання професійного зростання та ін. На все це використовується фізіологічний процес витрачання людської енергії, реалізації комунікативної функції психіки, яка виявляється у спілкуванні, у конфліктах, у міжособисних відносинах.
Отже життєдіяльність – це сукупність фізіологічних та психічних процесів, які спонукають, програмують і регулюють буття людини в оточуючому середовищі.
До принципів забезпечення життєдіяльності треба віднести захищеність суб’єкта діяльності від небезпек, загроз (ушкоджень, травм чи їхніх потенційностей).
Головним методологічним принципом безпеки життєдіяльності людини є системно-структурний підхід, а методом, який використовується у ній – системний аналіз. Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують, або виникають в системах. Принцип системності розглядає явища у їх взаємозв’язку, комплексно. Зокрема, у сфері наук про безпеку системою є сукупність взаємопов’язаних людей, процесів, будівель, обладнання, устаткування, природних об’єктів тощо, які функціонують у певному середовищі для забезпечення безпеки.