Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Основні жанри усного публічного монологічного мовлення (доповідь, лекція, промова, виступ, повідомлення)

Основні жанри усного публічного монологічного мовлення (доповідь, лекція, промова, виступ, повідомлення)
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Основні жанри усного публічного монологічного мовлення (доповідь, лекція,  промова,  виступ, повідомлення)

Залежно від сфери комунікації – наукової, ділової, інформаційно-пропагандистської, соціально-побутової, релігійної розрізняють такі роди і види професійної публічної мови:
1) академічне красномовство (наукова доповідь, лекція, повідомлення);
2) соціально-політичне красномовство (доповідь, виступ, промова, огляд);
3) дипломатичне красномовство (промова на міждержавних та міжнародних рівнях);
4) судове красномовство (промови у суді);
5) соціально – побутове (ювілейна промова, похоронна, застільне слово);
6) церковно-богословське красномовство (проповідь, лекції, промова).
Отже, залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі  основні жанри усного публічного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення, лекція.
Доповідь – це одна із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.
Політична доповідь – виголошується здебільшого керівниками держави. Вона є поширеною формою донесення та роз’яснення  суспільству питань внутрішньої і зовнішньої політики країни. З нею офіційні особи виступають на масових зібраннях людей – з’їздах, сесіях, міжнародних форумах.
Ділова доповідь – виклад інформації і шляхів розв’язання різних окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації. Своєрідним різновидом ділової доповіді можна вважати звітну доповідь, у якій робиться повідомлення не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність.
Наукова доповідь – узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень. Заслуховується на різноманітних наукових зібраннях – конференціях, симпозіумах, семінарах тощо. Наукова доповідь, зроблена на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій інших дослідників, називається  рефератом.   
Промова – це усний виступ для висвітлювання певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів. Вона відзначається логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.
Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб – може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певною події, ювілею тощо.
Виступ – це участь в обговоренні якоїсь проблеми. До виступу важко підготуватися заздалегідь, бо все залежить від ситуації, яка пов’язана з розвитком дискусії. Як правило, промовець робить його коротким, фрагментарним, де торкається кількох проблем, висвітлених у доповіді, і  оформляє свій виступ не як єдине ціле, а як набір реплік. Полемічність, критичне спрямування, лаконізм – характерні риси виступу. Він не має самостійного значення, ось чому зрозуміти його можна лише у зв’язку з проблемою, що обговорюється.
Повідомлення – невелика доповідь на якусь тему. Якщо тема широка, пишуть доповідь, вузька – повідомлення.
Лекція, як і доповідь, є однією з найскладніших і найпоширеніших форм публічних виступів. Найважливішою її ознакою є науково-теоретична база. У лекції говориться про більш загальні й уже розв’язані проблеми (у ній можуть мати місце елементи академічного характеру, чого немає в доповіді).
За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні. За формою викладу – також (лектор має пристосовуватися до аудиторії, яка щоразу змінюється).
У найрізноманітніших за темою лекціях є спільне: усі вони – види ораторського мистецтва, публічного мовлення; усі вони несуть слухачам певну суму знань, усі вони є живим процесом спілкування між промовцем і слухачами – творчістю, здійснюваною у словесній формі. Загалом кажучи, немає питання, про яке не можна було б прочитати лекцію, цікаву не лише за змістом,  а й за формою викладу, за мовою. Тема, мета і основна проблема лекції – це три моменти, без точного визначення яких неможливий успішний публічний виступ. Від них залежить і ступінь дієвості лекцій; ці три моменти визначають і характер добору матеріалу.
У вступній частині лекції важливо пояснити, чому це питання є актуальним і в ньому необхідно розібратися, у зв’язку  з чим воно виникло, чому потрібне саме цій аудиторії. Усе це активізує слухачів, готує їх до спільної праці, формує з них єдину аудиторію. Знайти потрібні для організації слухачів слова нелегко: адже вступ у лекторській справі – своєрідний заспів, увертюра, яка провіщає щось цікаве, викликає довір’я до лектора. Далі важливо підтримати викликаний інтерес і довір’я.               
Головним завданням лектора в основній частині  лекції є чіткий виклад стрижневого питання, послідовне розкриття його, яке дозволяє слухачам постійно тримати  в полі зору причиново-наслідкові зв’язки питання, що розглядається. Тут особливо важлива ясність думки і послідовність викладу при переході від однієї смислової частини до іншої; чітке оформлення зачину і кінцівки кожної смислової самостійної частини. Ця органічна послідовність у  розвитку стрижневої думки й створює передумови для розуміння основних положень лекції. В окремих місцях досвідчений лектор може дозволити собі будувати виклад так, наче він займається  “пошуками істини” тут же, в аудиторії.  Він втягує в ці пошуки слухачів, примушує їх також мислити, розмірковувати разом з ним. Це один з важливих прийомів психологічної активізації слухачів.
Основна частина лекції, за свідченням психологів, може містити не більше семи вузлових питань або значних за обсягом смислових частин. Коли їх більше, слухач губиться, увага його розпорошується, він утомлюється. Це теж треба враховувати, готуючись до лекції. Не слід забувати й про те, що перенасиченість лекції фактами, цифрами, датами, непроаналізованими і неузагальненими матеріалами утруднює сприймання, не дає можливості слухачам стежити за основною думкою, за ходом її розвитку.
Проте визначну роль відіграє не виступ, не нова інформація, наявна в лекції, і навіть не животрепетна злободенність її теми, а характеристика й оцінка цього матеріалу лектором. Адже лектор – це перш за все вихователь і вчитель, а не просто більш чи менш талановитий оповідач. Текст лекції звичайно пишеться; але просто зачитати написаний текст – це означає “провалитись” (особливо якщо аудиторія різнорідна,  тема складна й специфічна).
Тому текст лекції потребує доопрацювання для виголошення (як і текст доповіді). Особливу увагу при такому доопрацюванні слід звернути на використання специфічних синтаксичних засобів, які заміняють графічні засоби типу абзаців, цифрової нумерації, шрифтів. Тут спеціально (словесно) позначаються:
1. Кінець одного абзацу, початок  другого (Далі перейдемо до розгляду… Наступна проблема… Переходимо до… та ін.).
2. Короткий зміст наступної частини теми (є потреба сказати, кілька слів треба сказати, потребує розгляду та ін.).
3. Місце нового повідомлення серед тих, що вже були висловлені (ще одне наступне положення та ін.).
4. Тексти, на які посилається лектор (на сторінці 17 своєї праці автор зазначає…).


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить