Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Сутність і специфіка публічної монологічної мови

Сутність і специфіка публічної монологічної мови
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Сутність  і специфіка публічної монологічної  мови

Свідоме життя людини можна розглядати як послідовність і сукупність промов, якісного чи неякісного мовлення, від чого залежить її доля, а також доля навколишніх людей, отже, і всього суспільства. 
Усне мовлення – це мовлення, яке звучить і розрахованне на слухове сприйняття, воно характеризується специфічними засобами впливу на аудиторію. В усному спілкуванні, крім вербальних, задіяні невербальні засоби. В усному мовленні надзвичайно різнобічно виявляється людська сутність – психічні особливості, інтелект, світосприймання, спосіб мислення, виховання, здатність називати, оцінювати, контактувати з іншими та впливати на них. Це особливий і надзвичайно складний вид діяльності людини.
Усне спілкування поділяється на публічне і приватне. Публічним є мовлення, адресоване широкому загалу. Основним різновидом публічного мовлення є ораторська мова. Її вивчає наука красномовства - риторика. Останнім часом зростає роль риторики – науки, яку Феофан Прокопович, викладач цього курсу в Києво-Могилянській академії називав «царицею душ», «княгинею мистецтв». Історія публічної мови сягає античних часів. Основоположником античної риторики є Аристотель, відомими оратороми були Цицерон, Демосфен, Перікл. Урочисте красномовство було поширене в культурі Київської Русі. Свідченням цього є «Слово про Ігорів похід» та «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. Найвищого розвитку українська риторика досягла в Києво-Могилянській академії, де читали оригінальні авторські курси риторик і де кожен викладач був оратором, автором свого курсу.
Ораторська мова будується у формі монологу, тобто мовлення особи, зверненого до багатьох слухачів, до суспільства і розрахованого на безпосередню реакцію слухача. Ораторську мову використовують у різних сферах громадського, мистецького життя, в політиці, науці, освіті.
За формою реалізації публічне монологічне мовлення є писемно- усним. На папері фіксується підготовча робота промови (задум, концепції; породження тексту; тези, положення, докази, факти, мовне вираження).
Під час виголошення промови підготовлений текст має бути відчужений від паперу. Мовна імпровізація буде природною, коли промовець триматиме в голові вже відшліфований писаний текст. У професійній публічній промові  роль писемної і усної форми мови майже врівноважується.
Завдання оратора – збалансувати книжність і розмовність у своєму виступі, зробити його природним, адже суха книжна мова має слабку силу впливу, а розмовна форма може звести промову до побутового рівня.
Античні ритори вважали, що публічна мова повинна:
а) навчати;
б) подобатися;
в) зворушувати.
Цим вимогам мають відповідати і сучасні промови. Навчати публічна мова буде тоді, коли ґрунтується на науково достовірних знаннях про предмет, логічних судженнях, відображає реальні факти, явища, події, має практичне спрямування.
Подобатися слухачам буде мова правильна, точна, чиста, логічна, змістовна, доступна, ясна, виразна, милозвучна, естетична, багата.
Зворушуватиме промова, якщо вона емоційна, оцінна, порушує актуальні проблеми, демонструє небайдуже ставлення до сказаного промовця.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить