Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Культу́ра мо́ви

Культу́ра мо́ви
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Культу́ра мо́ви

Культу́ра мо́ви — рівень володіння нор¬мами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майс¬терне використання мовно-виражальних засо¬бів залежно від мети й обставин спілкування. Наука про культуру мови — окрема галузьмовознавства, яка, використовуючи дані історії літературної мо¬ви, граматики, лексикології, стилістики, сло¬вотвору, виробляє наукові критерії в оцінці мов¬них явищ.
Важливими складовими частинами культури мови є ортологія, лінгвостилістика (функціональна та експресивна оцінка мовних засобів). Головне за¬вдання культури мови — виховання навичок літературного спілку¬вання, засвоєння і стабільне використання літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мо¬ви, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або суржику.
Культура мови безпосередньо пов'язана із станом нормування, кодифікації літератур¬ної мови, відбитим у словниках, граматиках, практичних курсах мови. Регулювальна функція культури мови полягає, зокрема, в досягненні діалектичної рівноваги між нормативною та історичною граматикою, між практичними і теоретичними курсами мови. Вона по-різному реагує на закономірності усної і писемної мо¬ви.
Культура усної мови — це традиції усного спілкування інтелігенції, освічених кіл суспільства, багатого на варіанти порівняно з культурою писемної мови. У прагненні громадськості регулювати мовні процеси, берегти чистоту мови, визначати мі¬ру вживання іншомовних слів, неологізмів, взага¬лі мовних змін часом діють тенденції пуризму, коли через настійні заборони вживати певні слова й вислови культивується мова дистильо¬вана, навіть штучна, далека від живомовної прак¬тики. Тому культуромовні рекомендації мають постійно враховувати різноманітність стилів і форм висловлювання, спиратися на факти історії літературної мови для того, щоб уникати суб'єктив¬них, заборонних правил. Увага громадськості до культури мови визначається загальним рівнем розвитку національної культури.
Культу́ра мо́влення — це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.
Поняття “культура мовлення” є багатозначним:
•    Культура мовлення – це стан мовленнєвої культури суб’єкта мовлення, його мовленнєво-мовні здібності й особистісні властивості.
•    Культура мовлення – це сукупність, система властивостей, ознак, якостей мовлення, які свідчать про його досконалість.
•    Культура мовлення – це галузь лінгвістичних знань про систему комунікативних якостей мовлення.
•    Культура мовлення – це здатність мовної особистості використовувати мовні засоби, оптимальні для конкретної ситуації мовлення.
Тісний зв’язок між мовою і мовленням спричинився до того, що в процесі становлення науки про мовну культуру в українській лінгвістиці не усталився єдиний термін: паралельно вживаються два термінологічні словосполучення – “культура мови” і “культура мовлення”.
Коли йдеться про наукову дисципліну, завданням якої є удосконалення літературної мови як засобу культури, про зіставлення різних жанрів і форм висловлювань, про мовне життя суспільства і тенденції його розвитку, тобто про те, що називають об’єктивно-історичним аспектом, - тоді доцільно вживати термін “культура мови”. Але її нормативно-регулювальний аспект пов’язаний зі встановленням правил користування мовними засобами, зорієнтований на носіїв мови, мовлення яких потрібно привести у відповідність з об’єктивно існуючими нормами. У цьому випадку доречніше було б говорити про культуру мовлення. Вивчення особливостей використання мовних засобів окремими людьми чи певними суспільними групами в комунікативних цілях стосується сфери мовлення.
Отже, здатність використовувати мовні засоби, оптимальні для конкретної ситуації мовлення, і становить культуру мовлення. Як зазначає Н.Бабич, сама мова не може бути правильною чи неправильною, багатою чи одноманітною, логічною чи нелогічною, точною чи неточною, асонансом чи дисонансом у якомусь стильовому вияві – ту чи іншу із названих ознак може мати мовлення. Тому слід говорити про культуру мовлення: “Висока культура розмовного і писемного мовлення, добрі знання і чуття рідної мови, уміння користуватися її виражальними засобами, її стилістичною багатоманітністю – найкраща опора, найбільш надійна підмога і найбільш надійна рекомендація для кожної людини в її суспільному житті і творчій діяльності”(Н.Бабич).


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить