Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Мовний етикет. стандартні етикетні ситуації та їхнє мовне оформлення

Мовний етикет. стандартні етикетні ситуації та їхнє мовне оформлення
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 3
ХудшийЛучший 

Мовний етикет. стандартні етикетні ситуації та їхнє мовне оформлення

Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних правил, законів. Правила соціальної поведінки людини, які виробилися впродовж усієї культурної еволюції людства і враховують його соціально – історичний досвід, становлять поняття «етикет».
Етикет (франц. Etiquette, від флам. steeken – встромляти) — вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють три різні види етикету:
1.    Повсякденний.
2.    Оказіональний.
3.    Святковий.
Етикет має багаторівневу будову:
—    вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);
-    паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);
—    кінетичний рівень (жести, міміка, пози);
-    проксемічнийрівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).
Своєрідним стрижнем етикету є словесний рівень. Він найповніше репрезентує етнічну самобутність. Кожна мова виробила свою систе¬му спеціальних висловів ввічливості - мовленнєвий етикет.
Мовленнєвий етикет - це національно-специфічні правила мов¬леннєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і ви¬словів, що рекомендуються для висловлення подяки, прощання тощо в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема, під час привітання, знайомства, звертання тощо.
За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:
1.    Звертання.
2.    Вітання.
3.    Знайомство.
4.    Запрошення.
5.    Прохання.
6.    Вибачення.
7.    Згода.
8.    Незгода.
9.    Скарга.
10.    Втішання.
11.    Комплімент.
12.    Несхвалення.
13.    Побажання.
14.    Вдячність.
15.    Прощання.
Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто со¬ціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотри¬мання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культур¬ному ареалі виділяють п'ять видів тональностей спілкування:
Висока тональність спілкування характерна для зустрічей на найви¬щому рівні -сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збо¬ри, засідання, презентації, ювілейні заходи, прес-конференції, брифін¬ги тощо); нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками; звичайна тональність ре¬алізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо); фамільярна — в сім'ї, дружньому товаристві; вульгарна — в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови.
Ділове спілкування пов'язане з вибором етикетних мовних формул двох видів тональностей спілкування — високої та нейтральної.
Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словес¬ної формули в конкретній ситуації спілкування:
1)    вік, стать, соціальний статус адресата;
2)    особисті якості співрозмовників;
3)    комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування);
4)    характер взаємин між співрозмовниками та ін.
В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мов¬леннєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.
Звертання - найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з ме¬тою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією.
Система етикетних звертань української мови зазнала в своєму іс¬торичному розвитку найбільше змін, що пояснюється особливою за¬лежністю від соціальної організації суспільства. Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), друзі, товариство, колеги, громадо, громадя¬нине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, напр.: висо¬коповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, доро¬гі друзі, високоповажна святочна громадо, шановні колеги.
Вибір звертання значною мірою залежить від тональності спілку¬вання. Офіційна величальна функція закріпилася сьогодні за звертан¬ням пане (пані, панове). В офіційному, здебільшого усному, спілкуван¬ні послуговуються цим звертанням у поєднанні з прізвищем або наз¬вою особи за фахом чи родом діяльності, напр.: пане Ткачук, пане професоре, пане ректоре.
Звертання добродію (добродійко, добродії) вважають давньою по¬чесною назвою осіб, що роблять добро. Як етикетне звертання фіксує „Історичний словник української мови" Є. Тимченка з XVII ст. Поши¬рене було здебільшого на сході України. Вживалось у сполученні з етикетними означеннями вельмишановний, вельмиповажний та з прі¬звищем, ім'ям, іменем по батькові, напр.: вельмишановний добродію Олексію Петровичу. У традиційному значенні варто вживати це звер¬тання й сьогодні в різних сферах суспільного життя, зокрема діловій.
Звертання товаришу з'явилося в українській мові наприкінці XIX-початку XX ст. і використовувалося в інтелігентському середовищі в значеннях „1. Людина, зв'язана з ким-небудь дружбою. 2. Людина, ідей¬но зв'язана з іншими людьми". У радянський час це слово витіснило всі інші звертання, ідеологізувалося і функціонувало для називання соратника по партії. Дискусія про те, щоб замінити звертання товари¬шу лейтенанте (полковнику) на традиційне для українського війська звертання пане ще тільки починається. Більш поширеним є звертання Товариство! до групи людей, які пов'язані певною спільністю (інте¬ресами, становищем у суспільстві тощо).
Звертання громадянине (громадянко, громадяни) обмежується пра¬вовою, юридичною сферою і підкреслює рівність усіх членів суспіль¬ства перед законом як осіб, що користуються громадянськими права¬ми і мають певні обов'язки.
Однією з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед ви¬казуємо „кредит довіри", є слово друзі. Це звертання набуло особливого звучання через часте використання його Президентом Віктором Ющен¬ком під час виборів Президента та Помаранчевої революції в Україні.
У розмові з колегами, звертаючись до керівників установи, орга¬нізації узвичаєною є форма звертання на ім'я та по батькові, напр.: Вікторе Андрійовичу, Іване Степановичу, Юліє Володимирівно. В Київській Русі ім'я по батькові виконувало функцію прізвища, на¬приклад, Анна Ярославна. І тільки тоді, коли узвичаїлося прізвисько, будова найменувань стала двокомпонентною, наприклад, Ярослав (Володимирович) Мудрий. Отже, легко відмовлятися від власне укра¬їнських звертань на ім'я та по батькові, очевидно, не варто. Однак треба наголосити на тому, що не по-українськи звучить звертання Олександрівно! Миколайовичу! Така традиція звертання здавна відома російській мові й не слід її переймати!
Заслуговує на увагу і вибір звертання до великої кількості слухачів на різноманітних зібраннях: зборах, засіданнях, конференціях тощо. Форму звертання звичайно визначає вид зібрання. Кожне звертання враховує своє¬рідність аудиторії, прагнення і можливість доповідача наблизитись до слухачів, напр.: Вельмишановний пане ректоре! Вельмишановний пане голово! Шановні колеги! Дорогі друзі! Вельмишановні пані та панове!
Вітання виконує важливу функцію в комунікативному акті - з ньо¬го починається спілкування, а часто ним же і обмежується як етикет¬ним ритуалом. Цим пояснюється спеціалізований характер і певний автоматизм вітальних висловів.
Перше враження про людину складається від того, наскільки щиро і привітно вона вітається. У вмінні вибрати доречну форму вітання виявляється загальна і мовна культура людини. Вибір залежить від того, в якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника чи спів¬розмовників, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається тощо21.
Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний і поліфункціональний, напр.: Доброго ранку! Добрий день! Добрий ве¬чір! Здрастуйте! Привіт! Дай, Боже! Існує цілий ряд сакральних ві¬тань, напр.: Христос воскрес! Христос рождається!
Формул вітання в українській діловій мові порівняно небагато, але завжди можна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної ситуа¬ції, щоб висловити пошану до особи, напр.:
Добрий день! — найпоширеніше вітання, яке фіксують пам'ятки з XVI ст. Прикметник добрий вживається як синонім до слів приємний, сприятливий, а значення цілого вислову „побажання хорошого дня, удачі протягом дня". Використовується у високій та нейтральній тональ¬ностях. Вітання Доброго дня! Добридень! обмежуються фамільярною тональністю. Залежно від часу дня для привітання з колегами по робо¬ті використовують також вітання Доброго ранку! Добрий вечір!
Прощання - це слова і вислови, які говорять, коли розлучаються. Мовленнєва частина прощання простіша, ніж вітання. Переважно це співвідносні формули, що мають інколи антонімічний характер, напр.: До побачення! Прощай! Будь здоров! або функціонують як самостійні вислови чи як репліки-відповіді на власне прощальні слова, напр.: На все добре! Бувайте здорові! Щасливо!
Вибір етикетних висловів прощання залежить від часу, на який роз¬лучаються особи, тональності спілкування.
Діловий, або службовий, мовленнєвий етикет допускає формули прощання, які лімітовані високою тональністю і є закритими для варі¬антності, наприклад:
До побачення! - вислів стилістично нейтральний, найбільш вживаний у високій тональності. За походженням його вважають калькою з росій¬ської До свидания!. Разом із висловами На все добре! До нових зустрічей! обслуговує також ситуацію розлуки в межах нейтральної тональності.
Прощайте! — це прощальний вислів, пов'язаний з ритуалом проси¬ти пробачення перед розлукою за можливі провини.
Подяка означає висловити вдячність, бути вдячним за щось. У ви¬словах подяки виразніше виявляється функція ввічливості, тому їх ви¬користання належить до обов'язкових етикетних настанов. Не раз ви¬слови подяки вживають як знак ввічливої згоди або відмови на будь-яку пропозицію.
Вибір репліки-відповіді на подяку залежить від того, за що дяку¬ють. Наприклад, за їстівне кажуть На здоров 'я!; за річ, одяг - Носи на здоров 'я! і т. ін. Універсальна, найбільш поширена відповідь на подя¬ку це Прошу! Будь ласка!
Вибираючи формули подяки, треба враховувати значущість послу¬ги, ситуацію. За незначну послугу можна сказати Дякую! Спасибі! Вва¬жають, що вислів Дякую! запозичено в українську мову з німецької че¬рез посередництво польської, а вислів Спасибі! є східнослов'янським явищем, яке виникло після прийняття християнства. Первинно це дво¬слівна мовна формула вдячності Сьпаси богь з вихідним значенням по¬бажання спасіння богом того, кому дякували. Цікаво, що в західно¬слов'янському аналогічному побажанні закладена ідея „Хай Бог запла¬тить тому, кому дякували" (порівняймо в польській мові Bog zaplac).
Посилюють вдячність слова щиро, сердечно, уклінно, дуже, глибоко, вельми, напр.: Дуже вдячний за Вашу турботу! Щиро Вам дякую!
В офіційних ситуаціях слова подяки часто вживаються зі словами до¬звольте, прийміть, складаю (складаємо), напр.: Дозвольте висловити вам подяку! Прийміть мою найщирішу вдячність! Складаю щиру подяку!
У нейтральній тональності вживають вислови:
Вибачте! — нейтральний вислів, який, вважають дослідники, запо¬зичений з польської мови, де він означав „роздивлятися, побачити, розпізнати". Вислів Вибачаюсь! за формою не відповідає змістові ви¬бачення — дія скерована на самого мовця. Дієслово вибачатися позна¬чає дію, яка не може бути спрямована на предмет, є неперехідним і функціонує в українській мові в значенні „просити вибачення, усвідом¬люючи свою провину" безвідносно до об'єкта дії, відповідно може вживатися в контексті ,>Не живу, а вибачаюся".
Пробачте!—поширилось під впливом слова польської мови przebaczyc „недобачити, пропустити", однак розвинуло нове лексичне значення. Вживають в українській мові як вибачення, вияв перепрошення з XVII ст.
Прохання - спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з ме¬тою чогось домогтися від адресата. Мовні засоби прохання можуть використовувати як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласка¬ві! Будь ласка! Ласкаво прошу!; формулами позитивних реплік-відповідей на прохання є, напр.: Прошу! Будь ласка!
Вживаючи стрижневе слово ласка, ми виявляємо привітність, добро¬зичливість.
Серед форм висловлення прохання в ситуаціях ділового спілкуван¬ня використовують формули:
Будь ласка! — функціонує в українській мові з XVI ст. для вираження прохання, запрошення, вибачення. В ситуації чемного звертання до не¬знайомих старших за віком осіб вживають вислови Будьте (такі) лас¬каві! Якщо Ваша ласка! З Вашої ласки! в межах високої, нейтральної та фамільярної тональностей.
Прошу! — форма, яка, вживаючись з різною інтонацією, може обслуго¬вувати кілька етикетних ситуацій: 1) Прошу! — прохання; 2) Прошу! — до¬звіл; 3) Прошу? — спонукання до повторення сказаного при недочуванні. На думку Ю. Шевельова, другий і третій варіанти ілюструють галицький внесок у збагачення лексики української мови та етикетних мовних засобів.
Поширеними у діловій сфері є ситуації, які передбачають оцінку ді¬яльності людини, висловлених думок тощо. їх мовне забезпечення по¬в'язане з умінням вибрати та застосувати узвичаєні стандартні формули для вираження компліменту чи згоди.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить