Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Способи передачі чужого мовлення

Способи передачі чужого мовлення
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Способи передачі чужого мовлення

Прямою мовою називають чуже мовлення, передане дослівно, з усіма граматичними, інтонаційними та стилістичними особливостями(«Про здоров’я людини треба турбуватися в першу чергу», — сказав незнайомець). Пряма мова може складатися з одного слова, одного речення і з кількох речень. Пряма мова супроводжується реченням, що вказує на те, хто є мовцем та адресатом, за яких обставин вона висловлена. Таке речення називається словами автора. Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, у середині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову. Пряма мова і слова автора поєднуються за змістом та інтонаційно, тобто без допомоги сполучників. Інтонація слів автора завжди розповідна, а інтонація прямої мови може бути розповідною, питальною, спонукальною, окличною та неокличною.
Діалог — це пряма мова, що передає розмову двох осіб. Слова кожної особи, яка бере участь у розмові, називаються репліками. Слова автора супроводжують репліку, якщо не зрозуміло, кому належить пряма мова. Діалог – це різновид прямої мови, одна з форм передачі чужої мови, мови двох чи більше осіб. речення, що промовляються учасниками діалогу називаються репліками.
Розділові знаки діалогу:
1. Якщо репліка діалогу починається з нового рядка, то лапки не ставляться, а перед реплікою пишеться тире (всі інші значки як при прямій мові). Наприклад:
- Грицю, Грицю, врубай дров!
- Кахи-кахи! Нездоров (Нар. тв.)
- Скажи мені, зозуленько, довго ль мені страждати?
- Ні, недовго, Марусенько (Нар. тв.)
2. Якщо репліки записуються одна за одною в рядках, то кожна репліка береться в лапки, а між репліками ставиться тире (всі інші розділові знаки при прямій мові). Наприклад: „Тоді, серце, як бралися, ці дерева садив я ... Щасливий я!” – „І се, друже, з тобою щаслива” (Шевч.); „Ходімо та повечеряємо в купі з веселим гостем молодим; ходімо, доненько”. – „Який? Який се гість?” – „Із Назарета зайшов у нас підночувать” (Шевч.).
Специфіка читання оповідання зумовлена двома формами змалювання автором художньої діяльності: розповіддю і сповіддю.
Цитата – різновид прямої мови, один із способів відтворення чужої мови.

Цитата – це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження
або ілюстрації тієї чи іншої думки.

У цитаті не можна нічого змінювати (навіть розділових знаків). Якщо
цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома
крапками.

Цитування буває кількох видів.

1. Цитата може наводитися у вигляді прямої мови із словами автора. Тоді
розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові.

„Лиш праця, - підкреслював І.Франко, - світ таким, як є, зробила”.

2. Цитата може доповнювати авторське речення, бути його складовою
частиною. Тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої
мови. Цитата береться в лапки і починається з малої букви.
3. Віршована цитата, якщо вона записана у вигляді строфи, в лапки не
береться.

4. Вказівку на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати, беремо в
дужки і після другої дужки ставимо крапку.

5. Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки звичайно не береться.
Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка
після неї не ставиться.
Непрямою мовою називається чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання (Дівчина замилувалася квітами і сказала, що вони чудові). У непрямій мові втрачається лексична, інтонаційна та стилістична своєрідність чужого мовлення. До непрямої мови належать як непрямі розповідні речення, так і непрямі питання й спонукання, але знак оклику чи знак питання в кінці таких речень не ставиться: (Пор.: «Батько спитав мене: «Хочеш поїхати зі мною до Києва?» — Батько спитав мене, чи хочу я поїхати із ним до Києва).
Цитатою називається дослівно наведений зі збереженням усіх граматичних та стилістичних особливостей уривок із чужого висловлювання, що використовується мовцем для підтвердження чи пояснення власних думок. Тому в цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків. Цитата на письмі береться в лапки (Видатний український письменник Гр. Тютюнник був переконаний, що «кожен письменник обирає собі тему найближчу, найріднішу….»).
Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки зазвичай не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не ставиться:
І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь…
Т. Шевченко
Пряма мова
Прямою називають точно передану чиюсь мову, тобто таку, що повністю зберігає лексику, синтаксис та інтонацію висловлення мовця. Пряма мова характеризується завершеністю своєї структури і обов’язково має при собі слова автора, їх називають авторським введенням.
Відповідно до місця прямої мови речення з нею можуть мати таке пунктуаційне оформлення (А, а — слова автора; П — прямамова).
А: «П».
А: «П!»
А: «П?»
«П», — а.
«П!» — а.
«П?» — а.
«П,— а,— п».
«П? — а.— П!»
«П!— а,— П».
«П,— а.— П».
Пряма мова може стояти:
1. Після слів автора:
Про Івана Франка Максим Рильський сказав: «Як не міг Леонардо да Вінчі бути тільки живописцем або тільки скульптором, так не народжений був Іван Франко на те, щоб усю силу свого розуму, темпераменту й талану спрямувати якимось одним річищем... Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим-дослідником, і громадським діячем. Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків— але, зрештою, все зливається в світлу гармонію».
2. Перед словами автора:
«В умовах власної держави Довженко виріс би на світового генія», — сказав у своєму виступі на урочистому зібранні Євген Маланюк.
3. Перед словами автора і після них, отже, ніби розриватися словами автора:
«Життя мені всміхалося, — говорив Іван Франко, — а діти були тим весняним промінням, яке зігрівало моє серце».
Пряма мова може оформлятися у виді діалогу, якщо передається розмова, суперечка двох осіб, і полілогу, якщо в розмові беруть участь кілька чи багато осіб:
–Хіба це горщик?! — вихваляє гончар якійсь молодиці своє череп’я. — В ньому більше дзвону й приварку, нід в іншій голові...
–Ось Варвара, що ніч обірвала, а день доточила! — вигукує маляр і показує жіноцтву молодісіньку веселооку в стрічках Варвару, що зовсім не схожа на святу.
–Чого ж твоя Варвара в стрічках? — підозріло допитується немолода жінка.
–Бо вона ще не дожила до ваших років. Їй теж хочеться подівувати...
–Беріть, чоловіче, дешевше за кадуб.
–Ніяк не можу дешевше, — впирається статечний бондар з вусами Тараса Бульби. (Стельм.)
У драматичних творах діалоги й полілоги складають основний текст, тому там лапки й тире не ставляться, а називаються імена персонажів:
Гаральд: Щоправда, є одна у мене шана, Я пам’ятав священний заповіт Зірвать тобі з могили Іоанна Тюльпан, лілею чи рожевий цвіт. Але пізнай, моя Єлизавето, Хай не сумує серце золоте: Немає квітів на труні поета. Один лиш терен дикий там росте.
Єлизавета: Така судьба усіх свівців чудових – Їх тернами увінчує життя...
Гаральд: Зате не в’яне цей вінок терновий, Для тебе я зірвав оце гілля І в золото оправив та рубіни.
(І. Кочерга)
Якщо немає можливості виділити ім’я чи назву дійової особи, то після них ставлять двокрапку:
Марія: Куди ви, дівчата? Галя: В бібліотеку.

Непряма мова
Чиюсь мову, передану не дослівно, називають непрямою. Вона передає лише загальний (основний) зміст, не зберігаючиіндивідуальних рис мовлення. У порівнянні з прямою мовою непряма має свої граматичні ознаки:
1. Не є окремим висловленням чи реченням.
2. Як правило, входить у складне речення його підрядною частиною:
Марія Іванівна попередила, щоб я не запізнювався на уроки.
3. Приєднується до головного речення сполучниками чи, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частками хай, нехай:
Передай Андрію, хай би зайшов під вечір. (А.Головко)
4. Може бути частиною простого речення:
Мати сказали припнути теля. (Г. Тютюнник)
5. Має інтонацію підрядності (підлеглості).
6. Характеризується наявністю особових займенників та дієслів.
Непряму мову можна перетворити у пряму, а пряму у непряму.
При заміні прямої мови на непряму змінюються особові форми дієслів та займенники з погляду того, хто вводить непряму мову у своє висловлення, а не з погляду автора прямої мови:
Батько сказав мені: «Принеси води з криниці». — Батько сказав, щоб я приніс води з криниці. Батько сказав мені принести води з криниці.
Батько сказав: «Петре, принеси води зкриниці». — Батько сказав Петру, щоб він приніс води з криниці. Батько сказав Петрові принести води з криниці.
Мама сказала: «Хочу побачити сестру».— Мама сказала, що вона хоче побачити сестру.
Мама сказала: «Як мені сумно! Хочу побачити сестру». — Мама сказала, що їй сумно, вона хоче побачити сестру.

Невласне-пряма мова
Цей вид мови зустрічається тільки у художній літературі, де з волі й естетичного задуму автора відбувається взаємопроникнення авторської і прямої мови:
Он йде Маланка. Мала, суха, чорна, у чистій сорочці, в старенькій світці. Андрій не бачить її обличчя, але знає, що у неї спущенідодолу очі й затиснені губи. Ми хоч бідні, але чесні. Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є місце в церкві. Коло неї Гафійка. Невласне пряма мова поєднує в собі властивості прямої й непрямої мови. Вона характерна для художнього та деяких жанрів публіцистичного стилю.
Як і пряма мова, вона висловлюється від імені того, хто говорить, і зберігає його мовні особливості. Проте в ній, як і в непрямій мові, замість форм першої та другої осіб, як правило, виступає форма третьої особи. Слів автора немає. Автор ніби ототожнюється зі своїм героєм. Ось як, наприклад, письменник передає думки свого героя невласне прямою мовою: Підрубував учитель. Лівою рукою смикав пружний стовбурець, дужо відгинав убік і розмахував сокирою... З кожним таким помахом робився дедалі злішим. На себе. Передовсім на себе, А на! А ось тобі. Ось! Падай викоріненою жертвою. Падай. Бо дурень. Бо його життя так нічого й не навчило. Нічого (Б. Тимошенко).
На письмі невласне пряма мова ніяк не виділяється. Вона виступає переважно у вигляді групи емоційно забарвлених речень, які раптом чи поступово вклинюються в текст розповіді. Іноді навіть важко встановити, де вона починається і де закінчується: Григорієві серце стискалось. Хотілось йому сказати цій матері, що немає вже того тихого краю, України тієї, ясної, сонячної. Що садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло... Але він мовчав. Нехай любить її такою, якою пам'ятає (1. Багряний).
Нвласне-пряма мова — своєрідний тип мови, проміжний між прямою і непрямою мовою. Н.-п.м. зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але Н.-п.м. подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається "внутрішнє мовлення" персонажа* його думки, настрої, але виступає за нього автор; об'єктивна оцінка подій поєднується з переломленням їх через призму сприйняття персонажа. З непрямою мовою Н.-п.м. зближує те, що в ній дієслова і займенники вживаються у формі 3-ї особи. Н.-п.м. характерна лише для художнього стилю, "виступає і^в поезії, і в прозі як прекрасний вид передачі голосів, яким, за авторовим задумом, треба звучати стримано, приглушено, нещиро, іноді — залишатися лише "внутрішніми" голосами, вираженням роздумів, загнаних у себе почувань тощо" (Л. Булаховський). Наприклад, "Палагна прибігла додому лиха. Добре, що хоч Іван нічого не бачив. Ну і сусідонько файний, смага б ті взяла! Не мав коли приступитесь до - неї! Ігій на тебе!.. А що ворожіння пропало — то вже пропало... Вагалась, чи казати про Юру Іванові, чи дати спокій" (М. Коцюбинський). Іноді Н.-п.м. чергується з прямою
Розділові знаки при цитатах
1.    Цитати з вказівкою, кому вони належать, виділяються лапками. Інші розділові знаки ставляться так, як при прямій мові:
«Шевченко, Пушкін, Міцкевич — люди, що втілюють дух народу з найбільшою красою, силою й повнотою»,— відзначив Максим Горький.
2. Якщо цитата наводиться з пропуском, то він позначається трьома крапками:
Ще Добролюбов писав колись: «...Кожен із людей, які записують і збирають твори народної поезії, зробив би річ дуже корисну, якби... передав і всю обстановку,.. при якій вдалося йому почути цю пісню чи казку».
3. Посилання в тексті на слова автора або джерело цитати подається в дужках:
«Є межі між народами, але немає поміж серцями». (Р. Гамзатов)
4. Якщо цитата входить в авторський текст як частина речення, то вона у цьому випадку виділяється лапками, але пишеться з малої букви:
Вони, мов ярмаркові лірники, заведуть, бувало, на дозвіллі з братом Денисом тільки їм самим відому пісню про «пісочок, що загортає милого слідочок». (О. Г.)
5. При цитуванні віршів з точним збереженням рядків і строф лапки не ставляться:
Діти нудяться хатині, Нудять, нарікають: «Нащо зима та люта» – Все вони питають.
(Л. Українка)
6. Епіграф у лапки не береться. Вказівка на джерело або автора дається у наступному рядку без дужок:
Він (Т. Г. Шевченко) — поет цілком народний.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить