Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Проблеми науково-практичного й інноваційного забезпечення економіки України

Проблеми науково-практичного й інноваційного забезпечення економіки України
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Проблеми науково-практичного й інноваційного забезпечення економіки України

Сучасна система державного управління інноваційною діяльністю ще недосконала і досі перебуває у стадії формування. Функції управління наукою здійснює Міністерство освіти і науки України, наукові й науково-прикладні дослідження проводять установи НАН України та галузеві науково-дослідні й проектні інститути, а впровадженням у виробництво займаються Міністерство промислової політики та галузеві відомства. Діє і корпоративна (або заводська) наука. З метою координації розв’язання проблеми науково-практичного й інноваційного забезпечення економіки була утворена Рада з питань науки та науково-технічної політики, але цей орган виконує дорадчі функції і не має владних повноважень. Єдиним органом, який відбиває показники стану розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні, є Державний комітет статистики.
З теоретичної точки зору, для вирішення питання активізації інноваційної діяльності підприємств на макрорівні треба створити відповідне економіко-правове середовище, яке б стимулювало товаровиробника впроваджувати науково-технічні розробки й інновації. Отже, треба застосовувати механізми активного державного регулювання.
Доведено, що інноваційна модель розвитку потребує здійснення витрат на фінансування науки не менш як 1,74% ВВП 3, с.58. В Україні цей показник має бути більшим з огляду на кілька чинників: невисокий рівень виробництва ВВП на душу населення, деформовану структуру економіки і промисловості, вкрай низький рівень фінансування інновацій протягом останніх десяти років тощо. Фактично ж українська наука фінансується на рівні 1% від ВВП, причому з держбюджету надходить лише третина коштів, решта  за рахунок проведення науково-практичних досліджень на замовлення і здійснення госпрозрахункових операцій (у тому числі здавання приміщень в оренду).
На основі вивчення досвіду зарубіжних країн (зокрема Росії, де наука фінансується на рівні 4% ВВП) зроблені пропозиції щодо збільшення фінансування вітчизняної науки та інноваційної діяльності щонайменше у 5 разів 2, с.81. Припинив існування Інноваційний фонд, який фінансував приблизно 5% інноваційних проектів. Урядом не створено механізму надання пільг підприємствам, що впроваджують інновації. За розрахунками науковців Інституту економічного прогнозування НАНУ у рейтинговій оцінці перспективності основних науково-технічних напрямів перше місце посідають програми з ресурсозбереження, друге  із впровадження інформаційних технологій, а передостаннє і останнє  з охорони навколишнього середовища і здоров’я людини 1, с.53. Отже, можна дійти висновку, що державні фінансові ресурси, які спрямовуються на забезпечення інноваційної діяльності, недостатні.
Із загального обсягу капітальних вкладень, спрямованих на розвиток промисловості, лише 16% іде на фінансування інноваційних і науково-технічних проектів. Підприємства змушені спрямовувати значні кошти на екстенсивний розвиток  підтримання застарілої матеріально-технічної бази, ремонт обладнання, фінансування неефективних систем енергозабезпечення.
Треба активніше створювати технопарки, технологічні інкубатори, інноваційні виробництва передусім у пріоритетних галузях: радіоелектроніці та приладобудуванні, сільськогосподарському машинобудуванні, важкому машинобудуванні, суднобудуванні, літакобудуванні, хімічній промисловості, а також у «споживчих» галузях  легкій, харчовій, меблевій промисловості.
Аналіз інноваційної діяльності підприємств України свідчить про тенденцію вкладення більшої частини отриманих інвестицій (57%) в оновлення основних фондів, що значно збільшує можливості виробництва нової продукції. Умовами прийняття інвестиційного проекту є термін окупності, менший за період реалізації проекту, і внутрішня норма рентабельності, більша за прийняту ставку дисконтування. Вхідним бар’єром у так звану інвестиційну зону є прийнята на рівні 20-25% ставка дисконтування, до якої входять 14% рівень банківського відсотка за вкладами, рівень інфляції та ризик-премія. Таким чином, підприємства, основним напрямом вкладення інвестицій яких є основні фонди, змушені за шість років забезпечити рентабельність, вищу за середній рівень по галузі, що є досить складним завданням.
Важливими показниками, які впливають на внутрішню норму рентабельності підприємства у межах інвестиційного проекту, а також протягом терміну окупності проекту, є розмір інвестицій і, відповідно, їхня питома вага у загальній вартості майна підприємства. Лінійна залежність між внутрішньою нормою рентабельності і розміром інвестицій свідчить про те, що розраховані підприємствами показники мають скоріше нормативний характер, ніж відбивають реальні прогнози.
Простежується лінійна залежність між питомою вагою інвестицій у вартості майна підприємства й зростанням терміну окупності. Із зростанням питомої ваги інвестицій у загальній вартості майна підприємства (тобто із зростанням небезпечних інвестицій) термін окупності збільшується. Така тенденція свідчить про невелике прагнення підприємств вкладати кошти у неліквідні статті активу. Це підтверджує і низький рівень інвестицій у наукові розробки підприємств (близько 2% загальних вкладень), що не є ознакою пріоритетного напряму розвитку інноваційного процесу. Для того, щоб фінансовий стан підприємства залишався сталим, уже на стадії зрілості життєвого циклу товару необхідно модернізувати виріб або запропонувати ринку новий товар, тобто проводити інноваційну політику. Тому необхідно створити спеціальні умови для її реалізації, наприклад, збільшити період дії податкових пільг за нульовою ставкою із 3 до 5 років, а за 50-відсотковою ставкою  до 10 років.
При розробці інноваційних проектів слід проводити ретельний контроль за правильністю розрахунків і реальністю прогнозів підприємств щодо обсягів продажу на довшу, наприклад десятирічну, перспективу. Такий прогноз має ґрунтуватися на аналізі макроекономічного стану, змін кон’юнктури ринків, маркетингових досліджень, що потребує створення галузевих баз даних. Нормативні показники при розгляді інвестиційних проектів мають бути обчислені адекватно реальним економічним умовам і рівню розвитку галузі.
Для реалізації механізму управління інноваційним потенціалом в Україні необхідно спрямувати економічну політику у створювальне русло через формування найбільш ефективних господарських структур та здійснення перерозподілу інноваційних ресурсів суспільства на користь нових виробництв, які визначають сутність і спрямованість трансформаційних процесів. Такі процеси мають здійснюватися у повній гармонізації з вимогами кон’юнктури внутрішнього ринку, нарощуванням випуску конкурентоекспортоспроможного національного продукту.
Загальновизнану схему інноваційної та інвестиційної діяльності необхідно вкладати у жорсткий часовий графік організації і контролю виконання, що дозволить зробити даний процес керованим. Така робота має супроводжуватися обов’язковим маркетингом і моніторингом ринкової кон’юнктури, щоб вчасно здійснювати необхідну корекцію регулюючих механізмів для спрямування підприємництва у прогресивне русло структурних зрушень, досягнення збалансованості ринкових пропозицій з платоспроможністю населення.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить