Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Проблема успадкування спеціальних задатків, інтелектуальних і моральних якостей

Проблема успадкування спеціальних задатків, інтелектуальних і моральних якостей
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Проблема успадкування спеціальних задатків, інтелектуальних і моральних якостей

Педагогічний аспект досліджень закономірностей людського розвитку охоплює в основному вивчення трьох основних проблем – успадкування спеціальних, інтелектуальних задатків і здібностей, моральних якостей.
Під здібностями прийнято розуміти такі властивості особистості, які є однією з найважливіших умов успішного виконання нею певних видів діяльності. Задатки – потенціальні можливості для розвитку здібностей.
Спеціальні задатки — це задатки до певного виду діяльності. Спеціальними є задатки музичні, художні, математичні, лінгвістичні, спортивні та ін.
Успадковані людиною задатки можуть реалізуватись або не реалізуватися. Все залежить від того, чи одержить людина можливість для переходу успадкованої потенції в конкретні здібності. Чи зможе індивід, подібний до Рафаеля, розвинути свій талант, залежить від обставин: умов життя, середовища, потреб суспільства, нарешті, від попиту на продукт тієї чи іншої діяльності людини.
Встановлено, що діти, які володіють спеціальними задатками , досягають значно вищих результатів і просуваються в обраній сфері діяльності швидкими темпами. Прояв сильно виявлених задатків може розпочатися в досить ранньому віці при наявності хоча б елементарних умов для здійснення діяльності в цьому напрямку (напр., наявність музичного інструмента, паперу й олівця). Досвід показує також, що навіть сильні задатки, які пізніше розвились у видатні здібності, протягом довгого часу не виявлялися через те, що людина не мала змоги проявити ці задатки у відповідній діяльності.
Гострі дискусії серед педагогів викликає питання про успадкування здібностей до інтелектуальної (пізнавальної, навчальної) діяльності. Педагоги-матеріалісти виходять з того, що всі нормальні люди мають практичну здатність до необмеженого духовного розвитку. Відмінності, які виявляються в типах вищої нервової діяльності, змінюють лише протікання мисленнєвих процесів, не визначаючи якості та рівня самої інтелектуальної діяльності. Відомий учений М. П. Дубінін стверджував, що для нормального мозку немає генетичної зумовленості варіації інтелекту, тому “можливості виховання необмежені”.
Водночас педагоги всього світу визнають, що спадковість може бути несприятливою для розвитку інтелектуальних здібностей людини. Негативні передумови створюють, наприклад, в’ялі клітини кори головного мозку в дітей алкоголіків, порушені генетичні структури у наркоманів, деякі успадковані психічні захворювання.
Педагоги-ідеалісти вважають доведеним факт наявності інтелектуальної нерівності людей і першопричиною її визначають біологічну спадковість. Задатки до пізнавальної діяльності, що визначають виховні й освітні можливості, успадковуються людьми по-різному. З цього роблять висновок: людська природа не підлягає удосконаленню, інтелектуальні здібності залишаються незмінними і постійними.
Відповідно до розуміння суті процесу успадкування інтелектуальних задатків пропонуються практичні шляхи виховання і навчання людей. Визнаючи біологічну нерівність інтелектуальних задатків і здібностей, матеріалістична педагогіка робить акцент не на виявленні відмінностей і пристосуванні до них виховання, а на створенні рівних умов для розвитку в кожної людини задатків і здібностей. Педагоги вважають, що правильно організоване навчання може і повинно стимулювати інтелектуальний розвиток учнів. Загал зарубіжних педагогів дотримується протилежної думки: навчання лише допомагає визріванню того, що закладено природою, і тому повинно йти за розвитком.
Надзвичайно важливим є питання про успадкування моральних якостей і психіки. Упродовж десятиліть у вітчизняній педагогіці провідним було положення про те, що всі психічні якості особистості не успадковуються, а набуваються в процесі взаємодії організму і зовнішнього середовища, насамперед соціального. У людини від народження не закладено ніяких програм поведінки – ні соціальних, ні асоціальних. Соціальна поведінка людини біологічно не запрограмована. Процес соціального розвитку для кожної людини починається фактично з “нуля»” Якою стане людина, цілком залежить від середовища і виховання. Розшифровуючи генетичні програми, вчені не знайшли там генів добра чи зла, агресії чи покірності та інших генів, причетних до моральності .
Водночас ще в 1940 році відомий український психолог Г. С. Костюк писав, що “дитина не являє чистої дошки (tabula rasa) або просто воску, з якого можна ліпити, кому що схочеться. Дитина народжується з певними передумовами для дальшого її психічного розвитку”.
Сьогодні є дані генетики про існування кореляційної залежності між тими чи іншими успадкованими дефектами (скажімо, наявність зайвої хромосоми) і відхиленнями в психіці, поведінці, ставленні до норм моралі. Не випадково багато вчених дотримуються теорії “природженого зла”.
У західній педагогіці домінує твердження про те, що моральні якості людини біологічно зумовлені. Люди народжуються добрими або злими, чесними чи брехливими, природою людині дається забіякуватість, агресивність, жорстокість, жадібність (М. Монтессорі, К. Лоренц Е. Фромм, А. Мічерлік). Підставою для таких висновків слугують дані, отримані під час вивчення поведінки людини і тварин. Якщо наука визнає наявність інстинктів і рефлексів у тварин і людей (І. П. Павлов), причому інстинкти успадковуються, то чому ж їх успадкування людьми повинно призводити до дій, що відрізняються від дій тварин? Так пояснюється людська поведінка, яка в багатьох випадках визнається інстинктивною, рефлекторною, тобто такою, що основана не на вищий свідомості, а на простих біологічних рефлексах. Можливість генетичного успадкування моральних, естетичних якостей, ціннісних орієнтацій загалом визнають учені-генетики В. П. Ефроімсон, П. В. Сімонов. Останнім часом на користь успадкованої зумовленості моральності людини та її соціальної поведінки відкрито висловлюються академіки М. М. Амосов, П.К. Анохін та інші видатні вчені.
Генетики стверджують, що “генетичний код, вироблений у стародавні геологічні епохи, так і залишився у своєму, власне, первісному стані” (Рейвін А.). Це є ще одним вагомим доказом того, що людина як біологічний вид за всю історію свого розвитку зазнала незначних змін, доказом жорсткої генної регламентації людської сутності.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить