Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Формування та розвиток особистості в національній школі

Формування та розвиток особистості в національній школі
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Формування та розвиток особистості в національній школі

Проблема виховання і розвитку є однією з центральних проблем педагогіки. Розглядаючи її, важливо враховувати, що поняття “розвиток” має неоднозначний зміст.
Розвиток людини є безперервним процесом, який не припиняється до моменту припинення самого життя. Людина зазнає різних фізичних (морфологічних, біохімічних, фізіологічних) і соціальних (психічних, духовних, інтелектуальних) змін. Проте, розвиток “не обмежується кількісними змінами, зростанням того, що вже є, а містить “перерви безперервності”, тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе”.
Розвиток людини є дуже складним інволюційно (лат. involutio – згортання)-еволюційним (лат. envolutio – розгортання) поступовим рухом, у ході якого відбуваються як прогресивні, так і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині; розвиток змінюється лише за напрямком, інтенсивністю, характером і якістю (Л. В. Виготський, Б.Г. Ананьєв).
Результатом розвитку є становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти.
У процесі власної життєдіяльності людина виробляє і розвиває в собі багато соціальних властивостей і якостей, які характеризують її суспільну суть: мову, свідомість, прямоходіння, навички поводитися з речами і предметами, поведінку в сім’ї, на вулиці, здатність виконувати ту чи іншу роботу тощо.
Якщо людина досягає такого рівня розвитку, який дозволяє вважати її носієм свідомості і самосвідомості здатним на самостійну перетворювальну діяльність, то таку людину називають особистістю.
Ступінь сформованості соціальних властивостей і якостей у кожного різна. За якими же критеріями можна оцінити міру особистісного розвитку людини?
С. Л. Рубінштейн зазначав, що особистості характерний такий рівень психічного розвитку, який дозволяє її свідомо управляти власною поведінкою і діяльністю. Тому здатність самостійно визначити й поставити ціль, наперед обдумати свої дії і вчинки, здійснити самостійну перетворювальну діяльність, дати їй оцінку, проявити відповідальність, внести необхідну корекцію є, на нашу думку, суттєвими характеристиками особистості.
Особистість визначається мірою присвоєння суспільного досвіду, з одного боку, і мірою віддачі суспільству, посильним внеском у скарбницю матеріальних і духовних цінностей – з іншого.
Особистість більш значима тоді, коли в своїх якостях і діяльності відображає тенденції суспільного прогресу, коли її діяльність має неповторний характер, тобто тоді, коли вона є індивідуальністю.
Поняттю індивідуальність властива та відмінність, яка відрізняє одну людину, одну особистість від іншої, зумовлює специфічний стиль її діяльності й поведінки, надає їй своєрідної краси і неповторності.
Для характеристики людини як суспільної істоти також використовують поняття індивід, що позначає окремого представника людського роду безвідносно до його якостей.
Процес розвитку людини представники різних філософських течій пояснюють по-різному. Розвиток людини є процесом стихійним, некерованим, спонтанним; розвиток відбувається незалежно від умов життя, він детермінований лише “вродженою потенцією”; розвиток людини фатально зумовлений її долею, в якій ніхто нічого змінити не може, – це лише невелика частина думок представників ідеалістичної філософії. Діалектико-матеріалістична філософія трактує розвиток як властивість живої матерії, що притаманна їй одвічно завдяки властивим матерії руху й саморуху. У розвитку знищується старе і створюється нове.
Рушійна сила розвитку – боротьба протиріч. Протиріччя – це протилежні начала, які зіштовхнулися. Людині не доводиться ні шукати, ні придумувати протиріччя, вони виникають на кожному кроці як діалектичний наслідок зміни потреб, породжених розвитком. Протиріччя уподібнюються тому “вічному двигуну”, який дає нескінченну енергію для постійних перетворень та оновлень.
Розрізняють загальні (універсальні) й індивідуальні, внутрішні й зовнішні протиріччя. Загальні протиріччя – це протиріччя, які є рушійною силою людських мас, індивідуальні – характерні для окремої людини. Універсальний характер мають протиріччя між потребами людини (від простих матеріальних до вищих духовних), що виникли під впливом об'єктивних факторів, і можливостями їх задоволення, а також протиріччя, які проявляються в порушенні  рівноваги між організмом і середовищем, що призводить до зміни поведінки, нового пристосування організму. Зовнішні протиріччя стимулюються силами зовні, взаєминами людини з іншими людьми, суспільством, природою. Внутрішні – виникають на основі “непогодженості з собою” і виражаються в індивідуальних намаганнях людини. Постійними протиріччями є ті, які виникають між новими потребами і можливостями їх задоволення: “хочу” – “можу”, “знаю” – “не знаю”, “можна” – “не можна”, “є” – “немає”.
Довготривалі дослідження людського розвитку дали змогу встановити загальну закономірність: розвиток людини детермінується внутрішніми – фізіологічними і психічними властивостями організму – і зовнішніми умовами: оточенням людини, середовищем, у якому вона живе і розвивається. На фоні цих умов виступають постійно діючі сили – фактори. Встановлено, що процес і результати людського розвитку визначаються спільною взаємодією трьох основних факторів – спадковості, середовища і виховання.
Аналіз факторів розвитку був розпочатий ще античними вченими. У педагогіці й психології XX століття суттєвих результатів у вивченні розвитку школярів досягли П.П. Блонський, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн, А.Р. Лурія. Значний вклад у науку про розвиток внесли зарубіжні дослідники Л. Термен, Е. Геккель, Ф. Мюллер, Й. Шванцара.
Під спадковістю розуміють сукупність певних задатків, яка отримується від обох батьків при зачатті і здатна передаватися від покоління до покоління. Носіями спадковості є гени (від гр. genos – походження). У своєрідному генетичному коді (генотипі) зберігається і передається вся інформація про властивості організму.
Під середовищем розуміють реальну дійсність, в умовах якої відбувається розвиток людини. На формування особистості виливає географічне, соціальне, близьке середовище. Географічне середовище, до складу якого входить клімат і всі різноманітні природні умови й ресурси, впливає насамперед на спосіб життя людини та характер її трудової діяльності. Близьке середовище – сім'я, родичі, друзі – переважно визначає коло інтересів і потреб, поглядів і ціннісних орієнтацій дитини, створює умови для розвитку її природних задатків.
У поняття соціальне середовище входять такі загальні характеристики, як суспільний устрій, система виробничих відносин, матеріальні умови життя, характер протікання виробничих і соціальних процесів та ін. Тому соціальне середовище розглядається як суспільство з усіма властивими йому матеріальними й ідеальними компонентами, які безпосередньо чи опосередковано впливають на формування особистості.
Формування – це надання певної форми, завершеності процесу становлення людської особистості, досягнення нею рівня зрілості, стабільності. Воно здійснюється під впливом усіх без винятку умов суспільства: екологічних, соціальних, економічних, ідеологічних тощо. Цілеспрямоване формування особистості здійснюється в соціальній системі шляхом виховання.
Термін “виховання” вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:
1)    у широкому соціальному, коли йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить у собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, “робити саму себе”;
2)    у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, інститутів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними методичними рекомендаціями;
3)    у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога (наприклад, класного керівника в школі), щоб досягти певної мети в учнівському колективі;
4)    у гранично вузькому, коли педагог або батько розв’язують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання (наприклад, у хлопчика прагнуть виховати чесність, ввічливість).
Послідовно розглянемо особливості дії і впливу на розвиток людини кожного з факторів, які тісно переплітаються та взаємодіють.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить