Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Життєвий шлях Аристотеля

Життєвий шлях Аристотеля
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Життєвий шлях Аристо́теля

Аристо́тель (грец. Αριστοτέλης; 384 до н. е., Стагіра — 322 до н. е., Халкіда) — давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.
Аристотель народився в місті Стагіра. У 367 до н. е. — 347 до н. е. вчився в академії Платона в Афінах, у 343 до н. е. — 335 до н. е. був вихователем сина царя Македонії Філіппа — Александра. У 335 до н. е. повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Серед його творів — «Нікомахова етика», перша «Поетика».
Аристотель жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких міст-держав досягла найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами Александра Македонського далеко за межі Балканського півострова. Культура Еллади проникла в Єгипет, Персію, Межиріччя Тигру і Євфрату, Середню Азію та Індію.
Аристотель народився в Стагірі, грецькій колонії, недалеко від Афонської гори, в 384 році до нашої ери. Тому отримав прізвисько Стагіріт. Батька Аристотеля звали Нікомахом, він був лікарем при дворі македонського царя Амінти III. Нікомах походив із родини лікарів, в якій лікарське мистецтво передавалося з покоління в покоління. Батько став першим наставником Аристотеля.
У 369 році до н. е. у віці 15 років Аристотель залишився без батьків. Опікуном став Проксен, родич батька, який також жив у Стагірі і всіляко підтримував жагу юнака до пізнання (згодом Аристотель тепло відзивався про нього, а коли Проксен помер, усиновив його сина Ніканора і одружив зі своєю дочкою Піфіадою). Значний спадок, отриманий від батька, дозволив Аристотелю не тільки не знати нужди, але й купувати книги, які на той час були дорогими. Крім коштів Аристотель успадкував батькові твори, в яких скрупульозно описувались спостереження над живою та неживою природою. Тому перед тим, як почати заняття загальними науками, Аристотель вивчав рослини і тварин, намагаючись узагальнити досвід Нікомаха, що в майбутньому розвинулося в окрему роботу «Про виникнення тварин».
Значний вплив на юного Аристотеля здійснив македонський царський двір, де він провів раннє дитинство. Там він познайомився з царем Філіппом, у майбутньому батьком великого полководця Александра Македонського, що зіграло не останню роль в його майбутньому призначенні вихователем Александра. З Філіппом Аристотеля пов'язували не тільки спільні інтелектуальні інтереси, але й поширене тоді вороже ставлення до Персії. Юнацькі роки Аристотеля довелися на період початку розквіту Македонії. Хоча Аристотель здобув грецьку освіту і був носієм грецької мови, симпатизував демократичному способу правління, водночас він залишався підданим македонського правителя. Ця суперечність зіграла вагому роль в його філософській, науковій та навіть особистій долі.
Творчість Хронологічно творча діяльність Аристотеля поділяється на три періоди: перший афінський — з 367 до н. е., коли він прибув в Афіни й став слухачем Академії Платона, де пробув 20 років; «роки мандрів» (347—334 роки до н. е.); другий афінський — епоха Лікея.
Перший афінський період Із мрією стати учнем Платона, він відправився до Афін. Аристотель був певен: все в житті людини заслуговує на вивчення. Він з дитинства не знав бідності, не терпів наставництва, тримався незалежно, одягався вишукано і навіть дещо екстравагантно, носив коштовні прикраси. Молодий філософ був надзвичайно прихильним до жінок і всіляко виявляв до них знаки уваги. Так само і у викладенні філософських поглядів Аристотель, схильний до аналізу та вивчення дійсності, різко відрізнявся від свого учителя. Звідси пішла легендарна фраза:
«Платон мені друг, але істина дорожча».

Греки ж були прихильниками красномовства, і стиль Платона цілком відповідав їх уявленням про мистецтво риторики. Скупого на слова Аристотеля вони довгий час майже не помічали. У «Нікомаховій етиці» Аристотель коротко, проте ємко висловив, наскільки важко йому спростовувати вчення Платона. До самої смерті свого учителя Аристотель не відкривав своєї школи, хоча власні філософські ідеї вже встиг розробити в усіх деталях, і завжди з глибокою повагою говорив про Платона.


Період подорожей
По смерті Платона залишив Афіни в 348 до н. е. й подався до Малої Азії. В місті Атарнея він одружився із Піфіадою, молодшою дочкою тирана Атарнеї Гермія, свого товариша та учня. Коли Гермія вбили заколотники, Аристотель із молодою дружиною був вимушений тікати на острів Лесбос. Тут через певний час Піфіада народила Аристотелю дочку, яку назвали на честь матері також Піфіадою. Перебуваючи на Лесбосі, Аристотель отримав запрошення від македонського царя Філіппа ІІ прибути в Македонію та стати учителем його сина Александра. Згідно з переказом, Філіпп писав:
«Цар македонський вітає Аристотеля. Повідомляю тобі, що у мене народився син. Проте я вдячний богам не стільки за те, що вони дарували мені сина, скільки за народження його в добу Аристотеля. Сподіваюсь, що твоє наставництво зроблять його гідним наслідувати мені та правити македонянами».
Три роки присвітив Аристотель вихованню Александра, займаючись з ним усіма загальноосвітніми науками, крім того передав свої знання з медицини, а також свою жагу до дослідження природи. Більшу частину цього періоду учень та учитель жили в Мієзі (сучасний муніципалітет Науса), де для них серед садів Філіпп побудував Німфеум, буквально — святилище муз. Переказ стверджує, що і Філіпп, а потім і сам Александр не шкодували нічим, аби створити Аристотелю усі необхідні умови для продовження наукових досліджень. Так, близько тисячі осіб мали обов'язком постійно постачати для наукових дослідів Аристотеля рідкісних тварин, рослин і мінерали. Окрім Філіппа та Александра слухачами Аристотеля також були наступні царі Македонії Птолемей I Сотер, Кассандр Македонський та багато інших мужів.
Другий афінський період
З Александром Македонським Аристотель розстався тільки напередодні його першого походу в Азію. 50-річний філософ разом із дружиною, дочкою та вихованцем Ніканором повернулися до Афін, залишивши замість себе племінника, свого учня, також філософа Каллістена. Платонівською академію на той час управляв Ксенократ, і Аристотель заснував в Лікії — священному гаї Аполлона Вовчого — власну школу. За назвою гаю школу назвали Лікеєм (або Ліцеєм), учнів школи Аристотеля називали перипатетиками, від περίπατος, що з давньогрецької мови перекладалось як «ходити, прогулюватись», оскільки заняття школи Аристотель проходив на відкритій галереї для прогулянок. Чисельність перипатетиків не була високою, оскільки філософія Аристотеля включала в себе природничі погляди, цілком чужі і незвичні для афінян. І все ж Аристотель, як і Платон, відводив філософії найбільш піднесене місце.
Незабаром після повернення до Афін з Македонії дружина Аристотеля Піфіада померла. Він довго оплакував її втрату і побудував на вшанування її пам'яті мавзолей. Проте через два роки Аристотель одружився знову на своїй рабині Герпіліс, яка народила йому сина Нікомаха. Після цього філософ, наче на підтвердження власних слів про те, що після 50 років розумові сили слабшають і наступає пора, коли людина має пожинати те, що раніше посіяла, саме так і вчинив. Жив розміреним життям, терпляче пояснював учням особливості своєї філософії, писав один за одним свої відомі твори. Вже в ранні роки свого життя Аристотель писав діалоги. В Лікеї він також писав трактати або нотатки для власних викладів, опубліковані по його смерті (можливо, що серед них є й записки викладів, записані його слухачами). З діалогів залишилися лише уривки, з пізніших творів утрачена лише частина. Аристотель був універсальним дослідником, його трактати належать до широкого кола галузей знання: логіки та теорії поезії, зоології та фізіології, астрономії та історії права.
«Хочу позбавити афінян нового злочину проти філософії.»
Хоча як істинний мудрець Аристотель тримався якнайдалі від політики, коли помер Александр Македонський — його вихованець і покровитель, — Аристотель зрозумів, що залишатись в Афінах йому небезпечно. Певну роль відіграло і те, що великий філософ у житті був малоприємною і різкою людиною. Не маючи інших причин для вигнання Аристотеля, афіняни звинуватили його у неповазі до богів. Не бажаючи повторити долю філософа Сократа, засудженого афінянами на смерть, Аристотель поспішив втекти з Афін до Халкіди, пояснивши друзям причину своєї втечі:
Помер філософ у Халкіді 322 до н. е. від природних причин (як вважать сучасні дослідники, від спадкової хвороби шлунка). Тіло філософа перевезли в його рідне місто Стагіру, де міщани побудували розкішний мавзолей, який донині не зберігся.
2. Метафізика
Аристотель обговорює загальні філософські проблеми уривками, в різних трактатах. Ці обговорення отримали назву «мета та фізика» або «метафізика», оскільки вони не потрапили в Аристотелеву «Фізику», а залишилися поза нею (грецькою мовою мета означає поза). Згодом слово метафізика стало вживатися як синонім слова філософія. В новітні часи термін метафізика набув зневажливого забарвлення, як неконкретні, догматичні розмірковування, зокрема марксизм, слідом за Гегелем, протиставляє метафізику діалектиці.
У своїх творах, що охопили всі галузі знань того часу, Аристотель прагнув узагальнити досягнення античної думки. Він ще менше, ніж Платон закінчив «систему філософії» (як не зробила цього більшість визначних філософів). Тому характер його філософічних поглядів можливо з'ясувати лише на окремих прикладах. Як Платон розрізняє матеріальний, смисловий світ та правдиве ідеальне буття, так Аристотель протиставляє матерію та форму (грецькою мовою «морфе» — від цього кореня походить слово «морфологія»). Він протиставляє також матерію та мету («телос» — від цього кореня походить слово «теологія») в кожній речі.
Свою філософію Аристотель поділяв на вчення про буття, вчення про моменти буття, вчення про становлення. Перша з цих частин містить вчення про сутність, її пізнання та про категорії. Тут Аристотель дав критику ідей Платона, на думку якого реально існують тільки загальні ідеї, а конкретні речі б лише «тінями» ідей. Аристотель вказував, що Платон штучно відокремив поняття сутності від речей. На відміну від Платона, Аристотель вважав за сутність конкретні речі, а поняття — за їхнє відображення. Аристотель вважав, що сутність існує не поза речами, а в самих речах; визнавав об'єктивне існування природи і виходив з того, що матерія існує вічно. Пізнання природи відбувається через відчуття, уявлення, поняття. Без відчуттів немає справжнього знання. Аристотель також критикує погляд Платона на пізнання, як «пригадування» душею того, що з нею відбувалося в царстві ідей, з якого душа нібито походить.
У вченні про «моменти буття» Аристотель розглядає матерію, форму, рух. Він вкладає це вчення у загальну формулу переходу можливості у дійсність. Матерія у Аристотеля визначається як чиста можливість буття, а не саме буття. За Аристотелем, існують два види матерії — перша матерія як чиста можливість буття (вона незмінна), і друга матерія, яка перебуває у речах (вона змінюється, має початок і кінець). Внутрішній зв'язок між цими видами Аристотель не зумів розкрити. Матерію він розглядав як щось пасивне, аморфне. Це свідчить про його метафізичну обмеженість, яка знайшла, зокрема, своє виявлення у критиці Аристотелем матеріалізму Емпедокла, Левкіппа, Демокріта. Форма виступає в Аристотеля як активний елемент, навіть як сутність. За Аристотелем, існує дві форми. Форма перша, або «форма форм», яка є рушієм, але яка не розвивається, стоїть над матеріальним світом і не має ні початку, ні кінця. Форма друга перебуває в речах, змінюється. Припущення першої форми за своєю суттю не відрізняється від ідей Платона і є виявом ідеалізму, бо «форма форм» — це не що інше, як Бог.
Розмірковуючи про «становлення», Аристотель викладає вчення про причини, якими визначається перехід можливості в дійсність. У кожній речі мислитель виділяє 4 причини:
1.    причину матеріальну,
2.    причину формальну,
3.    причину дійову,
4.    причину кінцеву, або цільову («кауза фіналіс»).
Аристотель пояснює цей розподіл, на прикладах, взятих з галузі природи та мистецтва.
Аристотель вважав, що про кожну річ неорганічної і органічної природи можна запитати: «для чого?», «заради чого?». Це означає, що мета властива розвиткові кожної окремої речі, рослини, тварини. Існує також мета, або первинна ентелехія, і в розвитку Всесвіту. Ця мета стоїть над матеріальним світом і спрямовує його розвиток. Вчення про ентелехію за своєю суттю є різновидністю ідеалізму.
У вченні про природу Аристотель уперше в історії людського мислення створив класифікацію форм руху. Він розрізняв шість видів руху: 1) виникнення, 2) знищення, 3) рух як зміна якісна, 4) збільшення, 5) зменшення, 6) переміщення. Важливе визнання Аристотелем руху як якісної зміни. Ніхто з його попередників не дав такого глибокого аналізу руху. Поняттю руху Аристотель надавав великого значення, оскільки, на його думку, рух служить справі поєднання форми і матерії при утворенні речей. Аристотель говорить:
«Оскільки будь-який рух відбувається у час і, і у будь-який час може відбуватися рух, і так далі все рухоме може рухатися скоріше або повільніше, то у будь-який час відбуватиметься і швидший і повільніший рух. Якщо це так, то і час повинен бути неперервним.»
3. Метод пізнання
В Аристотелевій «Фізиці» нема ні математичних формул, ні описів дослідів і приладів. Аристотель приходить до тих чи інших висновків шляхом міркувань, установлення логічних протиріч у висновках, що випливають з тих чи інших припущень. Такий метод, метод діалектики і логіки, був властивий древнім мислителям. Сократ, висуваючи ті чи інші положення, ставив питання, придумував відповіді, зіставляв ці відповіді і показував логічну суперечливість тих чи інших відповідей, що здаються на перший погляд очевидними. Тим самим він доводив їхню неправильність, абсурдність.
Аристотель подає також перший (дуже загальний) поділ наук (теоретичних, практичних та поетичних —«технічних»). Значення пізнання в людському житті, на погляд Аристотеля, дуже велике — людина від природи прагне до пізнання. Пізнання («теорія» грецькою мовою — спостереження, неабстрактне мислення) є найвищою метою життя, пізнання — божественна форма життя людини.
В пізнанні Аристотель розрізняє різні ступені:
1.    практичне вміння («техне»), що базується на знанні про об'єкти, на які спрямована практична діяльність;
2.    розмірковування («фронезіс»);
3.    наука;
4.    мудрість («софія»);
5.    розум («нус») — продуктивна сила пізнання.
Аристотель вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу. Він зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив ряд глибоких спостережень.
4..Вчення про людину та суспільство. За Аристотелем проблеми людини вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Аристотель – засновник етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає два види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.
Людина – це суспільна тварина, яка наділена дішею та політичною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Остаточна мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення “раб – господар”, але рабами повинні бути не елліни, а варвари.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить