Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Психологія особистості та діяльності

Психологія особистості та діяльності
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Психологія особистості та діяльності

Діяльність
Специфічним видом активності людини є діяльність, яка спрямована на пізнання і творче перетворення оточуючого світу, включаючи саму себе та умови свого існування.
Діяльність людини має такі основні характеристики: мотив, мета, предмет, структура і засоби.
В основі будь-якої діяльності є наявність певних потреб.
Потреба — стан індивіда, що характеризується певною нуждою в об'єктах, необхідних для його існування та розвитку.
За походженням потреби можуть бути природними і культурними. Природні потреби — ті, які необхідні для збереження і підтримки життя людини як біологічної істоти. Всі люди мають потреби в їжі, в сні, захисті від холоду чи спеки тощо. Природні потреби людини мають суспільно-історичний характер, оскільки і потреби в їжі, і потреби в одязі змінюються за своїм характером в залежності від етапу історичного і культурного розвитку суспільства. Культурні потреби виражають залеж¬ність діяльності людини від продуктів людської культури.
Потреби людини в значній мірі обумовлені процесом її виховання.
Діяльність зароджується завдяки потребі, але регулятором діяльності виступає мета.
Мета — це те, на що спрямована діяльність, заради чо¬го вона відбувається; це своєрідне передбачення результату діяльності. Слід відрізняти мету від мотивів діяльності.
Мотивам діяльності називається те, що спонукає її. Мотиви людської діяльності можуть бути самими різними: органічними, функціональними, матеріальними, соціальними, духовними тощо.
Органічні мотиви спрямовані на задоволення природних потреб організму (пов'язані з ростом, самозбереженням і розвитком організму).
Функціональні мотиви задовольняються за допомогою різних культурних форм активності, наприклад ігор чи занять спортом.
Матеріальні мотиви спонукають людину до діяльності, спрямованої на створення предметів повсяк¬денного вжитку.
Соціальні мотиви сприяють різним видам діяльності, спрямованої на те, щоб зайняти певне місце в суспільстві, отримати визнання і повагу з боку оточуючих людей.
Духовні мотиви лежать в основі тих видів діяльності, які пов'язані з самоудосконаленням людини. Вся людська діяльність є полімотивованою, тобто спричинюється кількома різними мотивами.
Предметом діяльності є те, з чим вона безпосередньо має справу. Наприклад, предметом пізнавальної діяльності є інформація, предметом навчальної діяльності — знання, вміння, навички.
Будь-яка діяльність характеризується певною структурою, в якій виділяють дії (частина діяльності, що має самостійну, усвідомлену лю¬диною мету) та операції (спосіб здійснення дії). Скільки є різних спо¬собів виконання тієї чи іншої дії, стільки можна виділити різних опера¬цій. Характер операції залежить від конкретних умов виконання дії.
Засобами здійснення діяльності для людини є ті інструменти, якими вона користується, виконуючи ті чи інші дії та операції.
В системі людської діяльності виділяють три основні види діяльності: гра, навчання і праця.
Гра — це такий вид діяльності, результатом якої не є виробництво певного продукту. Найчастіше ігри мають характер розваг, їх метою є відпочинок.
Серед типів ігор виділяють: індивідуальні та групові; предметні та сюжетні; ролеві та ігри з правилами.
Індивідуальні ігри — діяльність, коли грою зайнята одна особа; групові—включають декілька індивідів.
Предметні ігри характеризуються включенням в ігрову діяльність людини якихось предметів.
Сюжетні ігри розвиваються за певним сценарієм, відтворюючи його в основних деталях.
Ролеві ігри перед¬бачають поведінку людини, яка задана певною роллю. Ігри з правилами регулюються певною системою правил поведінки їх учасників.
Навчання — вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, вмінь, навичок. Навчання може бути організованим і здійснюватися в спеціальних освітніх закладах, а може бути неорганізованим і відбуватися поряд з іншими видами діяльності.
Праця займає особливе місце в системі людської діяльності. Завдяки праці людина створює предмети культури, змінює умови свого життя, будує суспільство і та ін.

Поняття особистості
Поняття особистості тісно пов'язане з поняттям людини, індивіда та індивідуальності.
Поняття людини включає в себе сукупність усіх людських якостей, незалежно від того, притаманні вони чи ні даній конкретній людині. Людина—продукт та суб'єкт суспільно-історичної діяльності, єдність фізичного та психодуховного, генетичного обумовленого та прижит¬тєвого сформованого.
Відомий російський психолог Б.Ананьєв писав: «Індивідом народ¬жуються, особистістю стають, а індивідуальність відстоюють».
Отже, індивід—це кожна людина як одинична природна істота, тобто одиничний представник роду людського, виду Хомо Сапиенс.
Якщо індивідом народжуються, то особистістю стають в процесі со¬ціалізації.
Соціалізація—це процес входження індивіда в соціальне середовище шляхом засвоєння норм, ідеалів, цінностей і т.п.
Процес соціалізації триває протягом всього життя людини.
В процесі соціалізації виділяють три стадії:
• дотрудова — охоплює період життя людини до початку трудової діяльності і включає дитинство і період навчання;
• трудова — період зрілості людини, її активної участі в трудовій діяльності;
• післятрудова — відноситься до періоду життя людини, який співпадає з пенсійним віком.
На кожній стадії існують особливі інститути соціалізації. На дотру-довій стадії соціалізації головним інститутом є сім'я, дошкільні заклади, школа. Трудовий колектив є основним інститутом соціалізації на трудовій стадії. Досить важливе значення в процесі соціалізації відіграють неформальні об'єднання, групи за інтересами.
Особистість має три найважливіші психологічні характеристики: стійкість, єдність та активність. Виділяють також три основні під-структури особистості: можливості, властивості та направленість. До можливостей особистості відносяться рівень розвитку її пізна¬вальних, емоційно-чуттєвих та вольових психічних процесів, загальні здібності, розвинена пам'ять з усіма її культурними нашаруваннями.
До властивості особистості відносяться темпераментний характер та спеціальні здібності.
Направленість особистості виявляє мету, яку ставить перед собою людина, прагнення, мотиви, відповідно до яких вона діє. Мотивами виступають природні та психодуховні потреби, а також переконання людини.
Головну роль у процесах формування та розвитку особистості віді¬грають виховання, навчання та освіта. Процес розвитку особистості від¬носиться до психологічного періоду, а цілеспрямоване формування — до педагогічного. Процес формування ставлення та розвитку особистості відбувається протягом усього життя людини у різних соціальних інститутах, де вона грає різні соціальні ролі: у сім'ї, навчальних закладах, професійних та трудових колективах, групах стимулювання тощо.
Процес становлення особистості різні психологи визначають по-різному. Так, американський психолог Е.Еріксон становлення особистості розуміє як зміну етапів, на кожному з яких відбувається якісне пере¬творення внутрішнього світу людини і радикальна зміна його стосунків з оточуючими людьми.
Індивідуальність — це найвужче за змістом поняття. Воно містить в собі лише ті індивідні і особистісні якості людини, таке їх поєднання, яке відрізняє дану людину від інших.
Здібності
Здібності — це індивідуально стійкі властивості людини, що виз¬начають її успіхи в різних видах діяльності. Здібності — це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яке не може існувати без них. Саме вони визначають динаміку набуття досвіду: швидкість, глибину, легкість, тривалість.
Розрізняють природні (безпосередньо пов'язані з вродженими задат¬ками; це елементарні здатності сприймання, пам'яті, мислення тощо) і специфічні людські здібності, що забезпечують її життєдіяльність в соціальному середовищі.
Виділяють загальні здібності і спеціальні. Загальні здібності вклю¬чають ті, якими визначаються успіхи людини в найінтимніших видах діяльності. (Наприклад, розвинена пам'ять, досконала мова, розумові здібності тощо). Спеціальні здібності сприяють успіхам людини в специфічних видах діяльності; для їх здійснення необхідні певні задатки. Наприклад, музичні, математичні, спортивні, художні тощо. Звичайно, в людині загальні і спеціальні здібності співіснують та доповнюють одна одну.
Здібності поділяють на теоретичні, що визначають схильність лю¬дини до абстрактно-теоретичних розмірковувань, та практичні—схиль¬ність до конкретних, практичних дій. Такі здібності разом зустрічаються лише у обдарованих, талановитих людей.
В науковій літературі виділяють також навчальні здібності та творчі. Навчальні здібності визначають успішність навчання і виховання, засвоєння
людиною знань, умінь, навичок.
Творчі здібності визначають мож¬ливість людиною створювати предмети культури, здійснювати відкриття та винаходи, тобто творити в різних галузях людської діяльності.
Поняття здібностей тісно пов'язане з поняттям задатків. У людини є два види задатків: вроджені та набуті. Перші іноді називають при¬родними, а інші — соціальними. Будь-які здібності в процесі свого розвитку проходять ряд етапів, і для того, щоб деяка здібність піднялася в своєму розвитку на більш високий рівень, необхідно, щоб вона була вже достатньо сформована на попередньому рівні. Цей останній по відношенню до більш високого рівня розвитку виступає у вигляді своєрідного задатку. Наприклад, для того, щоб добре засвоїти ядерну фізику, необхідно обов'язково знати елементарні поняття фізики, і ці знання будуть виступати в якості задатків. Знання задатків важливе тому, що вони обумовлюють деякі індивідуальні особливості процесу формування здібностей, їх кінцевого результату.
Важливим фактором розвитку здібностей с стійкі спеціальні інтереси до вивчення змісту якоїсь галузі людської діяльності, які переростають у певні нахили. Високий рівень розвитку здібностей називається талантом, пробудження якого суспільнообумовлене.
Розумова обдарованість — це розвинута уважність, здібність, готов¬ність до напруженої праці, висока потреба в ній поряд із задатками, здіб¬ностями, схильностями, талантом, розумовою обдарованістю, інтелектом існує як вищий рівень розвитку здібностей -  геніальність.

Темперамент
Темперамент - це сукупність властивостей, що характеризують динамічні особливості психічних процесів і поведінки людини, їх силу, інтенсивність, швидкість, темп; виникнення, припинення і зміни.
Існує кілька систем класифікації темпераментів: гуморальні, консти¬туціональні, за типом певної системи тощо. Так, конституціональна відбиває відмінності в конституції організму, його фізичній будові, співвідношенні окремих частин і т. п. Залежно від конституції людини розрізняють три основні типи: атлетичний, астенічний та пікнічний.
Проблемам темпераменту багато уваги приділяв російський фізіолог І.П.Павлов, який дав наукове визначення основ темпераменту. В основі закономірності прояву індивідуальних відмінностей, за І.П.Павловим, лежать такі властивості нервових процесів, як збудження та гальмування, їх врівноваженість та рухливість.
Врівноваженість нервових процесів означає баланс між процесами збудження та гальмування. Рухливість — здатність змінювати поведінку залежно від умов. Інертність нервових процесів є якістю, протилежною рухливості.
Всі ці якості і визначають типи нервової системи, яких І.П.Павлов виділив чотири:
1) сильний, врівноважений, рухливий тип — сангвінік;
2) сильний, врівноважений, інертний тип — флегматик;
3) сильний, неврівноважений тип — холерик;
4) слабкий тип — меланхолік.
Сангвінік характеризується високою психічною активністю, енергійністю, працездатністю, швидкістю рухів, різноманіттям та багатством міміки, швидким темпом мови. Сангвінік прагне частої зміни вражень, легко і швидко відзивається на події, надзвичайно комунікабельний. Для сангвініка характерні переважно позитивні емоції, які швидко виникають та швидко змінюються. Сангвінік легко присто¬совується до нових умов життя; легко знаходить контакт у стосунках з оточуючими. Але при несприятливих умовах і негативних виховних впливах рухливість може перейти в відсутність зосередженості, повер¬ховість.
Флегматик характеризується низьким рівнем психічної активності, повільністю, невиразністю міміки. Флегматики з труднощами переклю¬чаються з одного виду діяльності на інший, а також пристосовуються до нових обставин, ситуацій тощо. Настрій у флегматика переважно спокійний, рівний. Почуття і настрої відрізняються постійністю. Флегматики точно дотримуються певного, виробленого і встановленого розпорядку життя; важко сходяться з людьми; вони не відчувають потреб у нових знайомствах. При несприятливих умовах у флегматика може розвинутися схильність до одноманітних дій, невиразність емоцій.
Холерик характеризується надзвичайно високим рівнем психічної активності, енергійністю дій, стрімкістю, силою рухів, їх швидким темпом. Холерики схильні до різких змін настрою, нетерпимі, іноді бувають агресивними; визначаються підвищеною збудливістю, їх вольові дії дуже поривчасті. Холерик любить бути у центрі уваги. При відсутності певного виховання емоційна неврівноваженість може призвести до нездатності контролювати свої емоції в складних життєвих ситуаціях.
Меланхолік характеризується низьким рівнем психічної активності, уповільненістю рухів, стриманістю моторики і мови. Меланхоліка відрізняє глибина і стійкість емоцій при слабкому їх зовнішньому
вираженні, при цьому характерними є саме негативні емоції. Меланхолік дуже важко переживає зміни в житті, потрапляючи в нові умови, дуже розгублюється. Для успішного виконання діяльності меланхоліку потрібне спокійне, стабільне оточення. За несприятливих умов у меланхоліка може розвинутися підвищена емоційна замкнутість, відчуженість.
У чистому вигляді перераховані типи темпераменту рідко зустрі¬чаються в житті. Переважна більшість людей характеризується поєднан¬ням рис різних темпераментів, тобто визначається «змішаним» типом темпераменту. Риси темпераменту є вродженими, хоча особливості прояву кожного типу змінюються з віком в процесі виховання. Спів¬відношення темпераментів з типами нервової системи і психічними реакціями наведено в таблиці.
Співвідношення темпераментів з типами нервової системи і психічними реакціями
Характеристика нервових процесів
 Типи нервової системи

 І
 II
 III
 IV

Темперамент
 Сангвінік
 Холерик
 Флегматик
 Меланхолік

Сила
 Сильний
 Сильний
 Сильний
 Слабий

Врівноваженість
 Врівнова¬жений
 Неврівнова-жений
 Врівнова¬жений
 Неврівнова-жений

Рухливість
 Рухливий
 Рухливий
 Інертний
 Рухливий або інертний

Швидкість реакції
 Швидкий
 Швидкий
 Повільний
 Повільний

Сила реакції
 Помірний
 Надмірний
 Сильний
 Слабкий


 Характер
    Характер в своєму формуванні, розвитку та функціонуванні тісно пов'язаний з темпераментом, який є динамічним боком характеру.
Характер — це сукупність стійких рис особистості, що визначають ставлення людини до інших, до роботи, яку вона виконує.
Характер виявляється в діяль¬ності, тобто в особливостях діяльності, якими людина переважно займається, та спілкуванні—манері поведінки, способах реагування на дії і вчинки людей.
Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде поводи¬тись за тих чи інших обставин. Самоусвідомлююча людина може зро¬бити свій характер більш витонченим. Недаремно, в народі говорять: посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю.
Найважливішими моментами у формуванні характеру є ставлення до природи, культури, суспільства, своєї справи, іншої людини та до самої себе. В характері людини закладена програма типової поведінки у типових обставинах. Тим часом характер — прижиттєве надбання осо¬бистості, її внутрішній портрет, в якому відбивається суть особистості.
Серед основних рис особистості, що складають характер, виділяють такі:
1. Властивості особистості, які визначають вчинки людини у виборі мети діяльності (наприклад, раціональність).
2. Риси, що відносяться до дій, спрямованих на досягнення цілей (наприклад, наполегливість,  цілеспрямованість тощо).
3. Інструментальні риси, безпосередньо пов'язані з темпераментом (стриманість — імпульсивність, спокійність-тривожність тощо).
У науковій літературі сформовано ряд загальних ідей, що лежать в основі типологій характеру. Наведемо основні з них:
1. Характер людини формується досить рано в онтогенезі і протягом всього життя виявляє себе як більш або менш стійкий.
2. Ті сполучення особистістю рис, що входять в характер людини, не є випадковими. Вони утворюють чітко розрізнені типи, які дозволяють будувати типологію характерів.
3. Переважна більшість людей відповідно до цієї типології може бути розділена на групи.
Типологія  характерів, яку запропонував німецький вчений К.Леонгард:
1. Гіпертивний тип. Цей тип характеризується надзвичайною контактністю, виразністю жестів, міміки, пантоміміки. Він часто спонтанно відхиляється від початкової теми розмови. У такої людини часто вини¬кають епізодичні конфлікти з іншими людьми через не досить серйозне ставлення до своїх службових та сімейних обов'язків. Серед позитивних рис слід відзначити енергійність, оптимізм, ініціативність. Разом з тим їм притаманна легковажність, схильність до аморальних вчинків, підвищена роздратованість. Вони важко переносять умови жорсткої дисципліни, монотонну діяльність, змушену самітність.
2. Дистимний тип. Цей тип характеризує низька контактність, домі¬нуючі песимістичні настрої. Такі люди рідко вступають в конфлікти з оточуючими, ведуть самотній спосіб життя. Вони високо цінують тих, хто з ними дружить і готові їм підкорятися, їм притаманні як серйозність, добросовісність, загострене почуття справедливості, так і пасивність, повільність мислення, індивідуалізм.
3. Циклоїдний тип. Йому притаманні часті періодичні зміни настрою, в результаті чого так же часто змінюється їх манера спілкування з оточуючими людьми.
4. Збуджувальний тип. Цьому типу притаманна низька контактність у спілкуванні, повільність вербальних та невербальних реакцій. Нерідко вони схильні до конфліктів, у яких самі є активною стороною, їм важко ужитися в колективі. В емоційно спокійному стані люди даного типу час¬то добросовісні, акуратні, люблять тварин і маленьких дітей. Однак в стані емоційного збудження вони бувають роздратованими, часто не конт¬ролюють свою поведінку.
5. Уповільнений тип. Його характеризують помірна комунікабель¬ність, занудливість. В конфліктах, як правило, виступає ініціатором, активною стороною. Прагне досягти високих показників у будь-якій справі, має підвищені вимоги до себе. Особливо чутливий до соціальної справедливості. Іноді надмірно вимогливий до близьких людей та підлеглих на роботі.
6. Педантичний тип. У конфлікти вступає рідко, виступаючи в них пасивною стороною. На службі веде себе як бюрократ, ставлячи надмірні формальні вимоги до оточуючих. Разом з тим при необхідності посту¬пається лідерством на користь інших. Його позитивні риси: добросо¬вісність, акуратність, надійність в справах, а негативні: формалізм, занудливість.
7. Тривожний тип. Людям цього типу притаманна низька контакт¬ність, невпевненість у собі. Вони рідко вступають в конфлікти з ото¬чуючими, відіграють в них пасивну роль, в конфліктних ситуаціях шукають підтримку.
8. Емотивний тип. Люди цього типу віддають перевагу спілкуванню в вузькому колі. Рідко самі вступають в конфлікти, відіграючи в них пасивну роль. Образи носять в собі, не показують назовні, їм притаманні доброта, співчутливість, загострене почуття відповідальності.
9. Демонстративний тип. Цей тип людей характеризується легкістю встановлення контактів, прагненням до лідерства, жагою влади. Такі люди дратують оточуючих самовпевненістю, систематично самі провокують конфлікти, але при цьому активно захищаються, їм притаманні артистичність, неординарність мислення і вчинків. Негативними рисами є егоїзм, лицемірство.
10. Екзальтований тип. Йому властиві висока контактність, влюбливість. Такі люди часто сперечаються, але не доводять справу до відкритих конфліктів. Люди такого типу альтруїстичні.
11. Екстравертований тип. Люди такого типу надзвичайно контактні, мають багато друзів. Рідко вступають в конфлікти. В спілкуванні пере¬вагу віддають підкоренню. Вони завжди готові вислухати іншого, вико¬нати прохання, але разом з тим їм притаманна легковажність, необдума¬ність вчинків.
12. Інтравертований тип. Характеризується надзвичайно низькою контактністю, схильністю до філософствування. Люди такого типу люб¬лять самотність; рідко вступають в конфлікти, їм притаманна стрима¬ність, наявність твердих переконань, принциповість.
Характер людини найкраще виявляється в життєво значних ситуаціях, оскільки він тісно пов'язаний з її потребами та інтересами.
Дія кольору на поведінку і характер особистості
Тип темпераменту (внутрішній колір)
 Характер (основні риси)
 Для зовнішніх кольорів

  Теплі кольори (жовто-червоні)
 Холодні кольори (синьо-зелені)

Холерик (червоний)
 Запальний, нестриманий, поривчастий
 Сприяють легковажності
 Сприяють стриманості в поведінці

Сангвінік
 (жовтий)
 Рухливий, товариський, життєлюб
 Послаблюють ступінь свідомості
 Сприяють посиленню уваги

Флегматик (зелений)
 Повільний, витриманий, терплячий
 Посилюють інтелектуальні здібності
 Викликають деяку відстороненість

Меланхолік
(синій)
 Серйозний, відсторонений, невпевнений
 Сприяють посиленню контактності
 Посилюють замкнутість зосередженість


Почуття та емоції
Почуття — це переживання людиною власного ставлення до зов¬нішнього та внутрішнього світу. Залежно від тривалості та інтенсивності переживання можуть бути різні форми почуттів: емоції, почуття (у вузь¬кому значенні цього слова), настрої, пристрасті, стреси, афекти та ін.
Емоції (від. лат. хвилюю) — це психічне відображення в формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.
Емоційний процес складається з трьох основних компонентів:
1. Емоційне збудження (причиною може бути подія в житті людини, яка є значимою для неї).
2. Знак емоції (позитивна або негативна).
3. Ступінь контролю емоцій (розрізняють афекти, при яких людина ще здатна на контроль і крайні збудження, коли контроль майже відсутній). Зовнішні прояви емоційних станів наведені в таблиці.
Зовнішні прояви емоційних станів
Об'єкт спостереження
 Емоційний стан

 оптимальний
 перезбудження
 заторможеність

Рот, брови, загальний вираз Невеликі рухи губами, звичайний вираз обличчя Губи міцно стис¬нуті, м'язи скул напружені, брови зведені до переніс¬ся, схвильований вираз обличчя Губи стиснуті ку¬тики вуст опущені, брови зведені до перенісся, страд¬ницький вираз обличчя
Очі
 Спокійний, уважний погляд
 Палаючі стриво¬жені очі, напру¬жений погляд, кліпання повіками Понурений, невдоволений погляд

Колір шкіри
 Звичайний колір
 Значне почерво¬ніння або блідість Почервоніння та (або) поява плям

Рухи рук
 Легке, ледве помітне здригання
 Явно виражене тремтіння, збіль¬шення амплітуди та швидкості рухів, зниження їх точності, метуш¬ливість Повільні, пасивні рухи, зниження їх амплітуди, швид¬кості й точності, заторможеність

Дихання
 Помітне, рівне
 Прискорене, не¬глибоке Уповільнене, пере¬ривчасте

Інтонація Швидке мовлення, звична гучність та емоційна вираз¬ність Голосніше мов¬лення, підвищення високих тонів, ін¬тонація гніву. Порушення син¬таксичного поряд¬ку слів Емоційне, неви¬разне тихе мовлен¬ня. Розтягування слів, перехід на шепотіння
Особливості поведінки
 Активність, захоп¬лення розмовою, виконанням роботи
 Поганий само¬контроль Бравада. Грубість, само¬впевненість
 Бажання обме¬жити контакти, апатія, сонливість, безтурботність


Почуття ( у вузькому значенні цього слова)—стійке емоційне став¬лення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ, тобто почуття носить предметний і культурно-історичний характер. Вони різні у різних народів, в різні історичні епохи, хоча в більшості випадків однакові. Так, почуття любові, віри, відданості, гуманності, істинності, благовоління, поваги, співчуття, радості називають етичними, або моральними. А таке почуття як жадоба, егоїзм, себелюбство — аморальними.
Почуття цікавості, зацікавленості, допитливості, подиву, сумніву, радості, викриття відбивають відношення родини до процесу пізнання і мають назву інтелектуальних.
Почуття натхнення, насолоди, презирства, захоплення, сорому, що віддзеркалюють ставлення людини до різних явищ у житті та їх відобра¬ження в мистецтві, називають естетичними.
Завдяки емпатії, одна людина може зрозуміти емоційний стан іншої. Особливими формами емпатії е співпереживання (тобто переживання людиною тих емоційних станів, яких зазнає інша, завдяки ототожненню) та співчуття.
Настроєм у психології називають загальний емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус протягом певного часу.
Часто настрої спричиняються тими емоціями, які пережила людина, а також визначаються усвідомленням тих чи інших подій життя, як особистого так і суспільного.
Афекти — це дуже виражені емоційні стани людини, які виникають раптово і є короткочасними (наприклад, незвичайна радість, несподіваний вибух гніву тощо). Виникнення афектів зумовлюється не тільки об'єктивними життєвими ситуаціями, а й характером, темпераментом особистості. Людям, що належать до певних типів характеру, більше притаманні афективні стани, іншим — у менше.
Пристрасть — це певне поєднання емоцій, мотивів та почуттів, які сконцентровані навколо певного виду діяльності або предмета. Прист¬расті характеризуються тривалістю і стійкістю. Прикладом може бути кохання до іншої людини, любов до мистецтва тощо.
Стрес—це стан сильної і тривалої психологічної напруги. Стреси істотно впливають не тільки на поведінку і діяльність людини, а й на її фізичне здоров'я (часто спричинюють серцево-судинні захворювання. Фізіологічною основою результату впливу довгострокового переживання е тривалий затиск відповідних мікром'язів, яким воно спроваджується).
Важливість урахування природи людини в процесі управління не викликає сьогодні сумнівів. Суть лише в тому, наскільки вона правильно сприймається і осмислюється, як використовується в системі управління, більше того, в житті людства, його історичному поступі. Нерідко в літературі можна знайти чимало песимістичного з цього приводу.
У книзі американського соціолога Р.Хіггінса «Сьомий ворог», якраз і наголошується на тих «ворогах», які призвели людство до глобальної кризи. Перші шість: зростання народонаселення, недовироблення про¬дуктів харчування, виснаження природних ресурсів, забруднення оточую¬чого середовища, неконтрольоване розповсюдження ядерної технології, стихійний розвиток науки і техніки. Сьомим же — він називає людську природу, якій, на його погляд, притаманні: політична інерція, егоїзм, жор¬стокість, байдужість до горя і страждання, нетерплячість, низька загаль¬на культура спілкування. По суті, ці думки співпадають з раніше вислов¬люваними З.Фрейдом, що «людина — патологічне злочинна».
Безумовно, такі негативні риси властиві людині, але було б непра¬вильно вважати, що вони переважають в історичному розвитку людства. Та й уся світова культура, краще в ній, спрямоване на виховання людяного, гуманного, всього того, що відповідає вищому покликанню людини — бути творцем, розумним, дбайливим господарем, а не хижаком і руйнів¬ником.
Ще східна мудрість навчала людину, щоб досягти досконалості, вищого людського покликання, необхідно здійснити вісім важливих життєвих кроків. Суть їх полягала в тому, що повинні бути чистими і справедливими: погляди, наміри, вчинки, прагнення, думки, побут, воля, мова. Від мови вимагалося: володіти технікою мовлення, знати основні психологічні стосунки між людьми, мати, що сказати.
Потрібно зазначити, що чимало економічних і соціальних досягнень у так званому «японському диві» великою мірою зумовлені дотримуванням важливого ділового правила: оперативно засвоювати усе нове в мате¬ріальній культурі і ретельно зберігати національні традиції в культурі духовній. Звідси і народне прислів'я: «Серце Японії — в старому, ро¬зум — у новому». Тут і основні принципи ділової етики. Перший — готовність і уміння, щоб там не було, дотримати слова, за будь-яких обставин виконати взяте на себе зобов'язання.
Другим принципом є порядність, переконаність в тому, що бути чесним не тільки похвально, але і вигідно. Третій принцип— порядність і порядок, чесність і честь, які не просто словесні пари одного кореня. Вони — основа функціонування культури сучасного управління. Звичайно, кожен індивід має значну кількість референтних груп (сім'я, спортивна секція, коло друзів тощо).


Питання для контролю
1. Що таке діяльність? Що лежить в основі діяльності?
2. Наведіть приклад природних і культурних потреб людини.
3. Назвіть основні види діяльності?
4. Чим відрізняються поняття «індивід», «індивідуальність», «особистість»?
5. Що таке здібності? Основні види здібностей.
6. Здібності і задатки: в чому різниця?
7. Що таке темперамент?
8. Основні типи темпераменту?
9. Дайте визначення поняттю «характер».
10. Що таке почуття?
11. Що таке емоції?


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить