Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Психологія спілкування

Психологія спілкування
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Психологія спілкування

Поняття про спілкування

Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти.
Спілкування — це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.
У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життє¬діяльності.
Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:
1. Комунікативна функція — зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.
2. Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.
3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана з суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх праг¬нення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.
4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій — антипатій, лю¬бові — ненависті, конфлікту — злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.
5. Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.
6. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.

Види спілкування
Види спілкування в психологічній літературі поділяються на підставі різних ознак.
1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнісним.
Матеріальне спілкування — це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.
Когнітивне спілкування — це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).
Кондиційне спілкування — це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).
Мотиваційне спілкування—це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.
Діяльнісне спілкування—це обмін діями, навичками, вміннями тощо.
2. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне.
Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).
Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб осо¬бистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).
3. В залежності від засобів спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим.
Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв'язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів.
Опосередковане спілкування характеризується використанням спе¬ціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця і та ін.) та куль¬турні (знакові системи).
Пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосередньому сприйманні один одного(наприклад, розмова двох друзів).
Непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).
4. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.
Ділове спілкування — це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.
Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.
Інструментальне спілкування — це засіб для задоволення різних потреб.
Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.
5. В залежності від способу виділяють вербальне та невербальне спілкування.
Вербальне спілкування — це спілкування за допомогою мови.
Невербальне спілкування — спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.
6. В залежності від суб'єктів спілкування може бути міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим ( між групами).
7. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.

 Засоби спілкування
Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).
Мова — це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, з допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.
Мовлення — це конкретне використання мови для висловлення думок, почуттів, настроїв. Мовлення — це психічне явище.
Мовлення в науковій літературі розділяють на усне та письмове.
За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення.
Побутовий стиль мовлення притаманний повсякденному спілку¬ванню; художній — застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний офіційному спілкуванню (наприклад, доповіді, документи тощо); науковий — характерний для різних наукових праць.
Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може нести значно більше змістовне навантаження, ніж вербальне.
Невербальне спілкування представлене не лише використанням жестів, міміки, пантоміміки, а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.
Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування).
Дистанція спілкування залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб'єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психоло¬гічних особливостей, національних звичаїв тощо).
За даними американських психологів дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:
> інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) — до 0,5 м;
> міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями) — 0,5-1,2м;
> соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) — 1,2-3,7 м;
> публічна дистанція — 3-7 м і більше.
При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.
Ще однією важливою частиною спілкування є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше ніж слова. Ві¬зуальний контакт допомагає регулювати розмову.
Психологічні дослідження показують, що до 40% інформації несуть жести та міміка.
Жестикуляція включає в себе всі жести рук («мова рук»), а також дея¬кі інші дії, що несуть в собі певне змістовне навантаження (наприклад, співрозмовник виймає сигарети, що означає необхідність завершення розмови і т. д.).
До міміки відносяться всі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини, при чому мається на увазі не тільки риси обличчя, контакт очей та спрямування погляду, а й психосоматичні процеси (наприклад, почервоніння).Врахування всіх факторів невербального спілкування надзвичайно важливе у діловому спілкуванні. Іноді саме жести, міміка можуть дати значну інформацію для обох учасників переговорів. Від знання суб'єк¬тами переговорного процесу різних нюансів невербального спілкування може залежати успішність результатів.
 
Нижче наведені деякі приклади трактування невербальної поведінки.
Як трактувати невербальну поведінку
Поведінка
 Трактування
 Висновок

Руки зчеплені на
грудях
 Позиція оборони
 Переговори не завершувати

Партнер легко стукає по столу
 Нетерпіння
 Переговори слід закінчити

Молитовно складені долоні, пальці
 Почуття переваги, співрозмовник вважає, що він хитріший
 Можливо, переговори слід перервати

Співрозмовник потирає очі
 Недовіра
 Подумати

Легкий нахил голови вбік
 Спокій, задоволеність
 Переговори можна завершити

Підйом голови і погляд вверх або нахил голови з зосередженим виглядом
 Почекай хвилину, я подумаю
 Контакт перервати

Рух головою та насуплені брови
 Не зрозумів, повтори
 Підсилення контакту

Усмішка, можливий легкий нахил голови
 Розумію, мені нічого додати
 Підтримання контакту

Ритмічне кивання головою
 Ясно, зрозумів, що тобі потрібно
 Підтримання контакту

Довгий, нерухомий
ПОГЛЯД В ОЧІ
співрозмовнику
 Бажання підпорядкувати співрозмовника собі
 Діяти залежно від обставин

Погляд убік
 Зневага
 Уклін від контакту

Погляд на підлогу
 Побоювання і бажання уникнути
 Уклін від контакту


На думку багатьох спеціалістів менеджменту, мистецтво успішного ведення переговорів визначають такі моменти:
> необхідно підтримувати баланс між потребами вашої організації та інтересами ваших працівників або тих людей, з якими ви намагаєтеся укласти угоду;
> на переговорах слід зберігати почуття симпатії до іншої сторони, рахуватися із її думкою;
> необхідно займати чітку позицію при виникненні протилежних думок;
> не можна забувати, що ваш співрозмовник може бути людиною, що вихована в традиціях іншої культури.
Отже, процес спілкування є надзвичайно складним явищем, який включає не тільки власне вербальний елемент, а й не менш важливе невербальне спілкування, яке досить часто несе в собі більш значуще змістовне навантаження та істотно впливає на весь процес спілкування.
Слід зазначити, що особливого значення знання невербальних аспек¬тів спілкування набуває при діловому спілкуванні, коли від тих чи інших дій може залежати успішність проведених переговорів. Але при трактуванні різних проявів невербальної комунікації необхідно враховувати те, що існують істотні розбіжності в застосуванні тих чи інших символів у різних культурних традиціях.
5.4. Рівні ділового спілкування
У самому діловому спілкуванні розрізняються сім можливих його рівнів, знання яких дає змогу краще розібратися в ситуації, глибше її зрозуміти, зробивши певні висновки, як в системі управління, так і у встановленні підприємницьких контактів.
У книзі психолога О.Б.Добровича «Вихователю про психологію і психогігієну спілкування», називаються такі рівні:
Примітивний. Ігровий. Маніпулятивний. Діловий. Стандартизований.                                                Духовний. Конвенціональний (погоджувальний).
Зрозуміло, що кожен з названих рівнів може проявлятися в різних ситуаціях, які диктують і відповідні людські контакти. Скажімо, одна справа спілкування на вулиці, в транспорті, в магазині, і зовсім інша— на офіційному прийомі, а ще інша—в безпосередніх ділових стосунках, де можуть існувати різні взаємини: рівноправні, підлеглі, нерівноправні, і тоді виступають свої критерії з одного чи з другого боку.
Одна справа, коли управлінці і підприємці виступають як рівні і рівноправні партнери і, зовсім інша, коли один з них відчуває певну залежність, і, особливо, коли починає проявлятися нерівноправність. Коли ту чи іншу справу вирішують рівноправні представники фірми, концерну чи відповідальні особи на найвищому державному рівні, то за ними завжди стоїть їх фінансове, економічне, політичне становище чи досить значна інша сила, яка урівнює обох в діловому спілкуванні.
Для прикладу, при всіх економічних негараздах і глибині кризової ситуації, Росія може вести розмови із США більш-менш на рівні, оскіль¬ки володіє потужним ядерним потенціалом, з яким інша сторона змушена рахуватися. Для України, в її нинішньому стані, така рівноправність, скільки б про неї не говорили політики, просто неможлива.
Це ж стосується і сфери управління. Адже сфера управління будуєть¬ся, в основному, по вертикалі, в якій становище підлеглого так чи інакше залежне від начальника. Тут погляди, якщо можна так сказати, зверху вниз у одного, і знизу вверх у іншого.
Ось приклад ставлення майстра до робітника на виробництві. Як керівника ділянки, цеху, майстра його цікавить:
Кваліфікація Якість роботи
Володіння робітника інструментом Знання правил технічної безпеки та виробничої санітарії, тощо
Продуктивність праці робітника 

Це, так би мовити, винятково діловий підхід до підлеглого.
Справа ускладнюється, коли управлінець по вертикалі використовує маніпулятивні або примітивні рівні, тоді виникає ситуація, яка породжує низку аморальних вчинків і несправедливих оцінок. Пропадає щирість у стосунках і виникає ситуація, коли висока оцінка добувається підлабуз¬ництвом, різниця між ними така:
Справжня висока оцінка — підлабузництво.
щира брехлива
від серця крізь зуби
правдива фальшива
викликає захоплення викликає зневагу
 Підлабузничати—значить говорити іншому те, в чому він самоза¬коханий, йти наперекір власній совісті і справжнім оцінкам про іншу людину, коли вона займає вищу щодо вас посаду.
Дещо інший погляд робітника на майстра:

Поведінка майстра Справедливість в оцінках
Організаційні навички Уміння допомогти в складній ситуації
Об'єктивність. Здатність відстоювати інтереси бри¬гади, її окремих членів

Слід зазначити, що стан залежності і підлеглості пригнічує, вбиває самостійність, творчі можливості, при цьому головна увага зосереджуєть¬ся на тому, щоб не дратувати начальника і за будь-яку ціну подобатися йому. Нерівноправність — фактично повна залежність, рабське ста¬новище перед всесильним володарем. Характер спілкування—виняткова підлеглість, яка породжує чисто формальне спілкування, повна від¬чуженість.
Отже, ділове в спілкуванні, хоча і будується по вертикалі, але суть його може бути далеко неоднозначною. З семи рівнів спілкування, най¬більш дієві і плідні діловий, конвенціональний та духовний рівні. Плідні тому, що здатні пробуджувати найцінніші якості і найширші творчі можливості особистості, збуджувати зацікавленість та інтереси двох сторін.

 Соціальні типи в діловому спілкуванні
Відомо, що живучи і розвиваючись в певному суспільному середовищі, складається і формується чітко виражений соціальний тип людини, який можна підрозділити за характером дій на такі основні:
Виконавець. Фактично діє механічно, що скажуть, те й зробить. Особистої ініціативи не виявляє. Як правило, при висуненні на керівну посаду, стає формалістом, відповідно накладаючи відбиток і на стиль управління і на взаємини з підлеглими. За психологічним типом це най¬частіше може бути холерик або меланхолік.
Соціальна активна особистість. (Людина живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів. На жаль, можна в цьому соціальному типові зустріти два різновиди. Перший — справжній активіст і суспільне активна особистість, другий — зовні показний, формальний, мітингово-поверховий, демагогічний. Другий різновид найнебезпечніший, тому що на початку важко розглядіти його справжню суть, побачити, що усе зовні — показне. В соціальному пла¬ні — це найнебезпечніші люди, бо демагоги були і залишаються найзапеклішими ворогами чесних і трудових людей. Серед психічних типів тут можуть бути і сангвініки, і холерики, менше меланхоліки і зовсім рідко флегматики).
Винахідлива особистість. Людина творчості, з високо розвиненим почуттям нового, першовідкривач. По натурі може бути замкнена, а точ¬ніше постійно зосереджена, шукаюча. Має широкий кругозір в галузі вузької спеціалізації, лише найбільш геніальні з них не замикаються у колі своїх інтересів. Переважно це люди сангвінічного типу, можливі флегматики, рідше холерики і поодинокі випадки меланхоліки.
Людина творча і людина створююча близькі за діяльністю до третього, хоча відрізняються тим, що не обов'язково щось самостійно відкривають чи пропонують, а до уже відомого і відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки творчому підходу до справи.
Соціальний тип людської особистості, як правило, включає в себе ряд якостей і властивостей, які мають неабияке значення в управлінні і підприємництві. Ці якості і властивості можна було б виділити в таких характеристиках:
> вихованість — переконаність;
> уміння володіти собою — такт;
> ввічливість — доброзичливість, повага до інших;
> гуманність, життя — вищі цінності, їх потрібно всіляко берегти і захищати;
> почуття міри — кредо стародавніх греків;
> достоїнство, гідність — відчуття спільності з іншими, власним народом;
> інтелігентність — активне утвердження ідеалів соціальної спра¬ведливості.
Наявність вказаних якостей і властивостей і є основою загально¬політичної культури людини, масштаб і рівень якої не вимірюється ніякими величинами, але у житті виступає як неоціненна величина.
 
Психологічна культура спілкування
Психологічна культура ділового спілкування — це знання зако¬номірностей психічної діяльності співрозмовників і вміння застосовувати ці знання в конкретних ділових ситуаціях, що дозволяє створити благо-приємний психологічний клімат ділової розмови, скласти хороше вра¬ження про себе, розпізнавати партнера і вміло його вислуховувати, ставити питання і відповідати на них, захищатись від некоректних партнерів, а також використовувати техніку безконфліктного спілкування зі співрозмовниками різних психологічних типів.
Почнемо зі створення сприятливого психологічного клімату.
Для того, щоб створити сприятливий клімат насамперед необхідно ні за яких обставин не домагатись якихось вигод для себе. Той, хто шукає для себе найбільшу вигоду, ризикує потрапити до розряду малоці¬кавих партнерів у наступних переговорах. Перш всього необхідно заці¬кавити партнера своєю пропозицією. Потрібно повести так розмову, щоб співрозмовник сказав те, що ви хотіли б почути від нього. Для цього необхідно зрозуміти точку зору партнера і спробувати подивитись на речі його очима.
Існує декілька ефективних прийомів, розроблених фахівцями в галузі психології спілкування Дейлом Карнегі, які дозволяють швидко привабити до себе вашого партнера.
По-перше, з самого початку розмови необхідно окремими фразами, ненав'язливе вселяти партнеру почуття його гідності, або значення (ваги) організації, де він працює. Але робити це необхідно щиро, щоб не походити на дешеві компліменти.
Справа тут полягає в тому, що глибоким прагненням, яке присутнє кожній людині, є бажання бути поміченим. Кожен з нас має потяг бути оціненим гідно, це один з найважливіших законів людської поведінки. Дійсно, майже кожен, кого ви зустрічаєте вважає себе вище вас, і вам легко буде знайти правильний шлях до серця співрозмовника, якщо ненав'язливе дати йому зрозуміти, що ви знаєте його значимість і ро¬бите це щиро.
По-друге, під час ділової розмови проявляти виключну увагу до свого партнера. В цьому полягає один з найважливіших секретів успіху У взаємостосунках ділових людей.
Пам'ятайте, що людину, з якою ви розмовляєте, в сто разів більше цікавить вона сама, її потреби і проблеми, ніж ви і ваші біди. Це обо¬в'язково необхідно пам'ятати і тому й говорити треба про те, що цікавить вашого співрозмовника, і про речі, які він добре знає.
По-третє, підбирайте і складайте такі питання своєму партнерові, на які б йому було приємно відповідати. Заохочуйте співрозмовника розповідати про себе та про свою організацію.
По-четверте, оскільки всі люди люблять свої імена, в діловому спілкуванні дуже важливо звернутись до людини по імені й по батькові як можна більше не вимушено, даючи зрозуміти, що його ім'я для вас багато значить. Д.Карнегі рекомендував навіть записувати в спеціальний блокнот імена всіх людей, з якими доводиться спілкуватися, і регулярно її переглядати. Тоді, зустрівши випадково давнього знайомого, приві¬тавши і звернувшись до нього по імені, ви не тільки доставите йому задоволення, здивуєте його своєю пам'яттю, а отримаєте й аванс довіри на майбутнє.
Щоб навчитись легко запам'ятовувати імена й по батькові, а також важливі для ділової розмови дати й факти, необхідно пам'ятати про три закони пам'яті, що сформульовані Карнегі:
а) Закон враження. Важлива умова — необхідно отримати яскраве і сильне враження про те, що ви хочете запам'ятати. А для цього потріб¬но зосередитись протягом хоча б п'яти хвилин, при цьому необхідно уважно спостерігати за партнером. Мозок людини не сприймає й тисячної долі того, що бачить око.
Познайомте пересічну людину з двома чи трьома своїми друзями, і може статися, що через декілька хвилин вона не буде пам'ятати жодного імені з названих вашими друзями. Безумовно, тут можна послатись на погану пам'ять, а справа не в пам'яті, а в спостережливості і в необхід¬ності прояви достатньої уваги до людей.
У подібному випадку необхідно уважно вислухати прізвище, ім'я та по батькові нового знайомого. Попросити повторити, спитати як воно пишеться. Таким чином ви отримаєте яскраве і сильне враження. Запи¬шіть номер телефону, прізвище партнера, дату зустрічі, якщо ви хочете це запам'ятати. Продивіться ці записи декілька разів і повторіть їх про себе. Необхідно щоб отримували перше враження якомога більше органів почуттів. Але саме головне — побачити. Нерви, що ведуть від очей до мозку в двадцять п'ять разів товщі, ніж ті, що ведуть від вуха.
б) Закон повторення. Можливо запам'ятати все, що необхідно, якщо це достатньо довго повторювати. Але при цьому необхідно не машиналь¬не, а свідоме заучування. Людина, що сидить і повторює текст з метою його вивчення, витрачає вдвічі більше часу і енергії, ніж це необхідно для досягнення того ж результату, якщо процес буде здійснюватись з розумними інтервалами. Прочитайте текст один чи два рази, потім відкладіть його вбік і пізніше знов і знов повертайтесь до нього. Повторення з інтервалами дозволить вивчити значно скоріше необхідний текст.
 Вказану особливість процесу запам'ятовування можна пояснити двома факторами:
> в інтервали між повторюванням наша підсвідомість зайнята закріпленням асоціацій;
> працюючи з деякі інтервалами між потоками інформації мозок не так швидко стомлюється.
в) Закон асоціації. Щоб добре запам'ятати якусь подію необхідно пов'язати її з якимось іншим фактом. Тренована пам'ять спирається на організовану систему зв'язків, тобто на асоціації. Секрет хорошої пам'я¬ті —це секрет встановлення численних асоціацій з подіями, які необхідно запам'ятати. Але зв'язати асоціації з подією — означає якомога більше думати про неї 3 двох людей, що отримують однакову інформацію, краща пам'ять у тієї, яка більше продумує отримані дані і встановлює між ними тісний зв'язок.
Для того, щоб усвідомити собі значення тих чи інших фактів, необхідно продумати їх зі всіх боків, поставити собі такі питання: «Чого це так?», «Як вийшло, що це так сталося?», «Коли таке буває?», «Хто сказав, що це саме так необхідно зробити?».
Щоб запам'ятати ім'я та по батькові незнайомої людини, необхідно асоціювати її зі своїм знайомим, в якого таке ж ім'я та по батькові. Якщо в людини незвичне прізвище, попрохайте її щось розповісти про нього. Уважно вдивляйтеся в зовнішність людини, спробуйте пов'язати її з обличчям. Розізнайте, чим вона займається і спробуйте знайти якусь фра¬зу чи вираз, який допоможе зв'язати прізвище з її заняттям або зовніш¬ністю.
Щоб запам'ятати дати, асоціюйте їх зі знаменними партіями, які ви знаєте. Корисно використовувати цей прийом, і коли необхідно запа¬м'ятати номер телефону.
По-п 'яте, проявляйте шанобливе відношення до думки партнера, не вказуючи йому, що він неправий.
Під час ділового спілкування інколи дуже важко відстояти свою точку зору. Ні в якому разі не можна це робити за допомогою сварки, оскільки, як відомо, в дев'яти випадках з десяти суперечка закінчується тим, що кожен з її учасників ще більше, ніж раніше, переконується в своїй правоті.
Якщо ви сперечаєтесь або заперечуєте, то зможете отримати пере¬могу, але перемога ця буде ні до чого, тому що ніколи не отримаєте при¬хильності партнера. Тому вирішуйте самі, що для вас важливіше: показна перемога чи прихильність другої сторони.
Коли партнер не правий, то можна дати зрозуміти це поглядом, жестом чи інтонацією. Але якщо прямо сказати партнерові, що він неправий,  цим ви нанесете прямий удар по його самолюбству і по¬чуттю власної гідності. Це викличе у нього бажання захищатись, дока¬зати зворотнє, але не змінить його точку зору.
Якщо почати з фрази «Я вам це доведу», то це буде рівносильно тому, щоб сказати «я розумніший за вас». Очевидно, що така заява викличе у нього внутрішній опір і намагання зіткнутися перш, ніж ви щось будете говорити.
Така поведінка партнера цілком зрозуміла. Він продовжує вірити в те, що звик приймати за істину, і ваше невдоволення, що викликане сумнівом в справедливості його думки, змушує його шукати всіляке виправдання й чіплятись за нього. Очевидно, що така людина дорожить не самою ідеєю, а своїм самолюбством, якому загрожують.
Довести що-небудь їй у цьому випадку просто неможливо. В подібних випадках краще за все почати з фрази: «Подумати тільки, я вважав інакше, можливо я помиляюсь. Давайте краще разом перевіримо факти».
Якщо партнер погодиться, і ваші факти будуть переконливі, то він погодиться з ними добровільно. Можна сказати також: «Я думаю інак¬ше. Але, безумовно, я можу помилятись. Зі мною це бувало. Сподіваюсь, що ви направите мене, якщо я в чомусь буду неправий». Допускаючи можливість помилки зі свого боку, ви зможете уникнути утрудню¬ваного становища.
По-шосте, краще уникати прямого заперечення поглядам інших, а також самовпевнено відстоювати свою точку зору. При наявності «гострих кутів» в розмові не треба застосовувати слова і вирази, що підкреслюють тверду думку, наприклад: «безумовно», «лише так і не інакше». Краще їх заміняти на вирази «Мені так здається», «Я гадаю», «Я думаю» тощо.
Коли ваш партнер заявляє щось помилкове, краще відмовити собі в задоволенні негайно це викрити, а почати свою відповідь із зауваження, що за певних умов і обставин така думка може бути правильною, але в цьому випадку справа зовсім в іншому.
Манера виражати свою думку якомога скромніше завжди викликає менше протиріч. Якщо виясниться, що ви помиляєтесь, це доставить вам менше гіркоти чи смутку. Якщо виясниться, що правда на вашому боці, то вам буде легше переконати партнера прийняти вашу точку зору.
Якщо ж, однак, неминуче зіткнення поглядів, то розумніше випе¬редити опонента і взяти ініціативу на себе. Значно вигідніше піддати самокритиці себе, ніж слухати подібне з чужих вуст. Але зробіть це якомо¬га раніше. Цим самим ви виб'єте грунт з під ніг супротивної сторони.
По-сьоме, дійсно всі люди хочуть бути свідомі своєї значимості і тому, якщо ви стверджуєте, що ваш партнер абсолютно правий, а ви ні (і робите це зразу і щиро), це пощадить самолюбство партнера, і він сам пом'якшить вашу провину. Суть цієї ситуації полягає в тому, що ви стаєте на бік партнера, а він — на ваш.
Лише дурень намагається виправдати свої помилки. Розумна людина, якщо вона, помилившись, завжди швидко визнає це. «Бійкою ніколи багато не доб'єшся, а за допомогою поступок можна отримати більше ніж чекаєш».
Ніколи не треба сперечатись із партнером. Не кажіть йому, що він неправий, поважайте його думку і будьте трошки дипломатом. Досвід ділового спілкування показує, що в словесному поєдинку майже немож¬ливо принудити партнера змінити його погляди.
Особиста критика або категоричне осудження не приведе до успіху, а лише викличе намагання партнера захистити себе і стати на захист своєї гідності. Для досягнення комерційного успіху можна дозволити партнерові перемагати в незначних суперечках. Суперечливі питання бажано вирішувати тактовно, дружньо і з щирим намаганням зрозуміти точку зору партнера.
По-восьме, не вживайте образливих слів. Психологія суперечок підкоряється закону «емоційного дзеркала»: нервозність одного породжує нервозність другого, злість завжди породжує злість. Щоб ваші слова подіяли, говоріть делікатно, не зневажаючи партнера. Пам'ятайте слова Гіппократа: «Не допускайте злості, вона є джерелом хвороби».
По-дев 'яте, для того щоб критика була сприйнята без образи, необхідно створити в партнера благочинний фон для сприйняття зауважень. Усяке зауваження сприймається значно легше, якщо воно йде після похвали.
Значно легше вислухати перерахування своїх помилок, якщо той, хто критикує, почне з визначення, що він і сам не бездоганний. Перед тим, як критикувати інших, вкажи на власні помилки.
У різного роду неприємностях, люди зазвичай шукають причину не в собі, а в інших. Якщо ж сталось щось хороше, то, безумовно, кожен бажає зробити себе «героєм» успіху. Така вже природа людини.
По-десяте, в неприємностях і конфліктах завжди винні обидві сторони. Тому й необхідно навчитися з метою підтримки нормальних Ділових стосунків розділяти відповідальність і брати на себе визначену долю провини за те, що сталось. Не треба відразу ж обвинувачувати ін¬шого, краще самокритично оцінити свою поведінку. Якщо ж звину¬вачують вас, і ви дійсно зробили промах, то беріть провину на себе. Цим ви обеззброїте обвинуватців: вони чекали, що все буде зовсім інакше, а тут вже необхідно начебто захищати вас, діючи  за правилом: “це може статися з кожним”.
У діловому спілкуванні можна виділити два види ставлення до оточуючого світу: позитивне й негативне. Позитивне мислення більш за все сприяє створенню сприятливого психологічного клімату в будь-якій діловій розмові.
Максимальний же виграш від негативного мислення дорівнює нулю. Ви більше виграєте, якщо «не будете шукати плями на сонці». Ви біль¬ше досягнете в житті, якщо спрямуєте свій розум на вирішення проблем, замість того щоб жалітись на їх існування.
Практика ділового спілкування доказує, що дуже корисна принципова установка: «Якщо я мало отримую від життя, то в цьому винний лише я сам». Позитивно думаючі люди частіше вживають сполучник «і», наприклад: «У мене багато ідей, і оскільки, директор дуже зайнятий, я повинен покращити момент для їх викладу» замість: «У мене багато ідей, але мій директор, не знаходить часу їх вислухати».
Для створення сприятливого психологічного клімату в діловому спілкуванні обов'язково виконайте такі дії:
1. Зменшуйте фізичну і соціальну дистанцію. Починаючи з першого контексту, привітайте партнера щирою усмішкою, доброзичливим поглядом і міцним рукостисканням, вставайте йому назустріч, звертай¬тесь по імені та по батькові з легким поклоном убік.
2. Постійно показуйте ваше бажання зрозуміти позицію партнера. Уясніть, що він хоче, і після цього викладайте свої докази і пропозиції з позиції його інтересів, розкривайте їх на користь саме йому.
3. Намагайтесь виявити якості свого партнера, виражайте свою зацікавленість в перспективах розвитку ваших взаємовідносин, ставтесь із розумінням до думки і бажань співбесідника.
4. Виражаючи власні почуття, враховуйте емоційний стан партнера. Дотримуйтесь дружелюбного тону.
5. Підкресліть рівність позицій, шукайте спільне в інтересах і думках, поводьтесь спокійно і доброзичливо, але без небажаних поступок.
6. Емоційно підтримуйте розмову (активно і уважно слухайте). Парт¬нер буде бачить ваше бажання його слухати і співпереживати і тому проникнеться почуттям вдячності за це.
7. Драматизуйте свої ідеї, подавайте їх ефективно.
8. Кидайте виклик, зачіпайте за живе.
Питання для самоконтролю
1. Що таке спілкування?
2. Назвіть основні функції спілкування
3. Основні види спілкування.
4. Назвіть основні засоби спілкування.
5. Що таке вербальне спілкування?
6. Що таке невербальне спілкування?
7. Які елементи входять до структури невербального спілкування?
Література
1. Биркенбил В. Язык интонации, мимики, жестов.— Санкт-Петербург, 1997.
2. Загальна психологія. Курс лекцій.— К., 1997.
3. Немов Р.С Психология.— М., 1998.
4. Психология « педагогика. Уч. пособие.— М., 1998.
5. Психология. Словарь.— М., 1990.
6. Психология й педагогика. Учебное пособие.— М.: Совершенство, 1998.
7. Палеха Ю.І., Кудін В.О  Культура управління і підприємництво. Посібник.—К., 1998.
8. Третяк В.И., ПлатоновСВ Менеджеру о менеджменте.— К., 1995.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить