Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... ПОСЕРЕДНИЦЬКІ ТА ОРЕНДНІ ОПЕРАЦІЇ НА ЗОВНІШНІХ РИНКАХ

ПОСЕРЕДНИЦЬКІ ТА ОРЕНДНІ ОПЕРАЦІЇ НА ЗОВНІШНІХ РИНКАХ
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

ПОСЕРЕДНИЦЬКІ ТА ОРЕНДНІ ОПЕРАЦІЇ НА ЗОВНІШНІХ РИНКАХ

 

1.    Зміст поняття та види торгово-посередницьких операцій

2.    Договори із зовнішніми посередниками

3.    Поняття і види міжнародних орендних операцій

4.    Умови міжнародного орендного договору й обов’язки сторін

5.    Лізинг. Умови лізингового договору



1. Зміст поняття та види торгово-посередницьких операцій
Під торгово-посередницькими операціями у ЗЕД розуміють операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, що здійснюються за дорученням експортера чи імпортера незалежним посередником на основі спеціальних угод чи окремих доручень.
Посередники - це особи, що з'єднують сторони, які бажають укласти угоду.
Самостійна торгівля на зовнішніх ринках часто буває не під силу самим виробникам, тому вони й використовують посередників. В ролі останніх можуть виступати спеціалізовані посередницькі фірми або такі форми продажу, як торги, аукціони, біржі.
Торгово-посередницькі фірми в юридичному відношенні не залежать від виробників і споживачів товарів. До них не відносяться дочірні підприємства, філіали і представництва іноземних компаній.
Функції, які виконують посередницькі фірми, різноманітні. Вони пов'язані не тільки зі збутом і покупкою товару, але й охоплюють широке коло операцій і послуг, частково такі:
-    пошук іноземних партнерів;
-    вивчення ринку збуту;
-    транспортування і страхування;
-    кредитно-фінансове обслуговування учасників угоди;
-    оформлення документів при укладенні угод;
-    виконання митних формальностей;
-    проведення рекламних та інших заходів для руху товару на зовнішні ринки;
-    технічне обслуговування після продажу.
З перерахованого видно, що сфера діяльності посередницьких фірм досить широка. Однак в основному вони займаються комерційною діяльністю. Хоч деякі великі фірми виконують і виробничі операції, пов'язані, як правило, з обробкою товарів, що купляються й реалізуються.
Вплив посередницьких компаній по країнах і товарних потоках різний. В більшій мірі він проглядається в Японії, Південній Кореї і Англії, в Скандинавських країнах. Так, в Японії 8 тис. торгових компаній контролюють 67% імпорту і 60% експорту. В Південній Кореї три відомих торгових доми - "Самсунг", "Хєнде"і "Даєку" - обслуговують 40% зовнішньої торгівлі країни. В США, Франції та інших країнах багато великих компаній здійснюють продаж своєї продукції на світових ринках через посередників. В той же час в США 3\4 малих фірм здійснюють експорт самостійно.
Головна мета залучення посередників полягає в підвищенні економічності зовнішньоторгових операцій, ї це можливо, оскільки використання посередників має ряд переваг:
1)    дозволяє залучати їх капітал для здійснення транспортних, страхових, збуту і сервісних операцій, що дає можливість експортеру економити власні кошти;
2)    посередники часто беруть на себе обов'язки і ризик по доставці товару в країну експортера, підготовці його до збуту, сортуванню упаковці, маркуванню і т.д.;
3)     посередники часто мають власну сітку збуту, складські приміщення, роздрібні магазини, що дозволяє економити кошти експортерів при здійсненні збуту товарів;
4)     посередники, як правило, мають більше інформації про умови ринку, можуть оперативніше реагувати на зміни коньюктури, що дає їм можливість успішніше працювати на ринку в інтересах експортера;
5)    посередники мають більш тісні контакти із споживачами, тому володіють більшою інформацією про їх вимоги до якості, конкурентноздатності, краще знають їх попит і можуть активніше реагувати на його зміни.
В деяких випадках використання посередників стає необхідністю, частково, при таких обставинах, коли:
- окремі ринки збуту монополізовані і закриті для самостійного проникнення виробників;
- підприємства і організації не мають юридичного права на проведення зовнішньоторгових операцій;
- підприємства не можуть самостійно здійснювати дослідження закордонних ринків, займатися пошуком партнерів, грамотно розробляти умови контракту і т.д., підприємства, що виходять на зовнішній ринок, змушені використовувати посередників через те, що так склались міжнародні торгівельні звичаї (наприклад, при операціях на аукціонах, при торгівлі на біржі певними товарами і т.д.).
Доцільно діяти через посередників при виході на віддалені й слабше вивчені ринки, а також на відомий ринок з новими товарами. Це дає можливість не витрачати додаткові засоби вкорінення на новий ринок, знижує ступінь ризику підприємницької діяльності Збут продукції через посередників має певні недоліки: по-перше, це призводить до підвищення цін на імпортні товари і зниження доходів від експорту, так як частина виручки залишається у посередника; по-друге, експортер безпосередньо не зв'язаний з ринком, не вивчає самостійно його коньюктуру, попит своїх покупців і т.п.
Проте дані негативні явища не зменшують той факт, що в практиці світової торгівлі посередники використовуються досить часто, тому що це вигідно покупцям і продавцям.
В залежності від характеру взаємовідносин між продавцем чи покупцем і торговим посередником, а також від функції, яку виконує торговий посередник, можна виділити декілька видів торгово-посередницьких операцій:
- операції по перепродажу,
- комісійні,
- агентські
- брокерські.
Операції по перепродажу.
Здійснюються торговими посередниками від свого імені і за свій рахунок. Це означає, що торговий посередник виступає стороною договору як з експортером, так і з кінцевим покупцем і стає власником товару після його оплати. У світовій торговій практиці розрізняють два види операцій по перепродажу.
До першого відносяться операції, в яких торговий посередник по відношенню до експортера виступає як покупець, що придбав товари на основі договору купівлі-продажу. Він стає власником товарів і може реалізувати їх на свій лад на будь-якому ринку і по будь-якій ціні. Відносини між експортером і посередником такого виду припиняються після виконання сторонами зобов'язань по договору купівлі-продажу.
До другого виду відносяться операції, в яких експортер надає посереднику право продажу своїх товарів на певній території на протязі узгодженого терміну на основі договору про надання права на продаж. Цей договір встановлює тільки загальні умови, що регулюють взаємовідносини сторін по реалізації товарів. Для його виконання сторони укладають самостійні контракти купівлі-продажу.
Торгового посередника в різних країнах називають по-різному. В США і Великобританії - дистриб'юторами, в Німеччині - торгівцем по договору чи торгівцем за свій рахунок, в Бельгії і Греції - концесіонером, в Україні все більш розповсюдженим стає назва такого посередника - дистриб'ютор.
Комісійні операції. Суть даних операцій полягає у здійсненні одною стороною, названої комісіонером, за дорученням другої сторони, названої комітентом, угод від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер не купляє товарів комітента, а лише укладає угоди по купівлі-продажу товарів за рахунок комітента. Це означає, що комітент залишається власником товару до його передачі в користування кінцевого споживача.
Взаємовідносини між комітентом і комісіонером регулюються договором комісії. Механізм здійснення комісійної угоди полягає в наступному: посередник, що добре знає ринок, підписує договір комісії (комісійний договір) з комітентом про поставку товару на реалізацію, знаходить покупця і укладає з ним договір купівлі-продажу. Одержаний платіж від покупця за розрахунком комісійної винагороди на протязі вказаного в договорі періоду переводиться на рахунок комітента.
Таким чином, комісіонер являється посередником тільки з погляду комітента. Для третьої особи (покупця), з якою він за дорученням комітента укладає угоду, комісіонер являється стороною договору купівлі-продажу.
При укладенні договорів купівлі-продажу комісіонер повинен дотримуватися узгоджених з комітентом умов продажу товарів, особливо відносно ціни, умов платежу, терміну поставки.
За свої послуги комісіонери одержують винагороду, зазначену в договорі.
Різновидом комісійних операцій являються операції консигнації. Суть їх полягає в тому, що експортер (консигнант) доручає посереднику (консигнатору) реалізацію товару із складу на протязі встановленого періоду. Консигнатор не купляє цей товар у свою власність, а продає його від свого імені і здійснює платежі консигнатору в силу реалізації зі складу товару покупцеві.
Консигнаційна форма продажу використовується при слабкому освоєнні ринку або ж при поставці нових товарів, мало відомих місцевим покупцям. На умовах консигнації реалізуються в основному товари масового серійного виробництва, автомобілі, трактори, запасні частини, інструменти і т.п.
Агентські операції. Полягають в дорученні одною стороною, названої принципалом, незалежній від неї другій стороні, названій торговим чи комерційним агентом, здійснення фактичних і юридичних дій, пов'язаних з продажем чи покупкою товару на оговореній території за рахунок і від імені принципала.
Агентські операції носять більш чи менш тривалий характер. Мінімальний термін агентської угоди, як правило, два роки.
В ролі агентів можуть діяти навіть фізичні особи, але в більшості випадків - це юридичні особи, зареєстровані в торговому реєстрі. Незалежність агента виражається в тому, що він не знаходиться в трудових відносинах з принципалом і може здійснювати свою діяльність самостійно за певну винагороду.
Взаємовідносини між принципалом і агентом визначаються укладеною між ними агентською угодою, яка регулює загальні умови їх співробітництва, а поставка товару здійснюється за самостійними контрактами купівлі-продажу, підписаними з урахуванням посередницьких договорів.
Агенти лише сприяють здійсненню угоди купівлі-продажу, але самі в ній в ролі сторони контракту не приймають участі. Вони не купляють за свій рахунок товари і не продають їх від свого імені. Агенти діють лише як представники принципала в рамках відповідальності, покладеної на них угодою між сторонами (агентом і принципалом).
Технологія, що використовується до агентів в різних країнах, різна. В Німеччині, Австрії, Бельгії їх називають торговими представниками; у Великобританії, США, Швейцарії, Скандинавських країнах - агентами; у Франції - представниками. В практиці США й Англії термін "агент" використовується як у вузькому значенні (посередник, який уповноважений для укладення угод і здійснення інших дій від імені і за рахунок особи, яку він представляє), так і в широкому (посередник, що охоплює всі види представництва і посередництва).
Брокерські операції. Даний вид операцій полягає у встановленні через посередника-брокера контакту між продавцем і покупцем. Інакше кажучи, вони зводять зацікавлених продавців і покупців, самі при цьому не являються стороною в договорі і не приймають участі в ньому своїм капіталом.
На відміну від агента брокер не являється представником, не знаходиться в договірних відносинах ні з одною із сторін і діє на основі окремих доручень.
Брокер готує проект договору і направляє його сторонам для підписання, а потім передає кожній стороні належно підписаний екземпляр договору. Брокеру можуть бути доручені контроль за виконанням укладеного контракту і надання рекламацій. Він не стає власником товару і не уповноважений на одержання платежів.
За свої послуги брокер одержує обумовлену, часто встановлену торговим звичаєм, винагороду. Брокери не мають права представляти інтереси другої сторони угоди і приймати від другої сторони комісію чи винагороду.
Посередників такого виду в різних країнах називають по-різному: у Франції - куртьє, в Німеччині і Швейцарії - маклерами, а в Англії - брокерами.
На практиці один і той же посередник може виступати одночасно в різній ролі. За різними видами угод він може бути агентом і дистриб'ютором, брокером і агентом, виконувати імпортні й експортні операції і т.д. Це важливо враховувати менеджерам при організації ЗЕД торгово-посередницької ланки.

2. Договори із зовнішньоторговими посередниками

Відносини відповідно до угод з посередниками можуть регламентуватися як іноземним, так і національним законодавством. В Україні немає спеціального торгового кодексу, який регулював би зовнішньоекономічні зв'язки. Відносини між підприємствами і комісіонерами, а також підприємствами й агентами визначаються Громадянським кодексом України.
В міжнародній практиці використовуються декілька видів договорів про посередництво, частково:
- договір про надання права на продаж;
- договір комісії;
- договір консигнації;
- агентський договір.
Незалежно від виду посередника тексти договорів мають деяку схожість. Будь-який договір починається з визначення сторін. Визначається характер взаємовідносин між сторонами: право власності на товар і право посередника продавати продукцію від свого імені. Визначається також об'єм прав, які надасть посередникам експортер. Ці права можуть бути невинятковими, винятковими, переважаючими.
У всіх договорах про посередництво визначаються номенклатура товарів; територія, на якій працюють посередники; діяльність сторін по рекламуванню товарів; організація технічного обслуговування, особливості і хід збуту товарів, період дії договору та ін. Разом з тим зміст договору з різними видами посередництва має свою специфіку.
Договір про надання права на продаж. Назва цього договору ще повністю не склалася. В США, Англії, Німеччині цей договір називається договором про надання права на продаж або договором на виняткове розповсюдження товарів; у Франції, Бельгії, Швейцарії - його визначають як договір про комерційну концесію. Даний вид договору діє на практиці, але в законодавстві лише небагатьох країн, а саме США, Бельгії та ін., наявні норми, що регулюють відносини сторін за даним контрактом.
В договорі про надання права на продаж закріплюються правила відносин між постачальником товарів і посередником, який придбав його у свою власність і потім від свого імені реалізує цей товар на ринку. Одночасно в договорі встановлюються права й обов'язки сторін, пов'язані з перепродажем товару посередником своїм клієнтам. Обов'язковою умовою договору являється надання посереднику виняткового права продажу на певний товар на визначеній в договорі території.
Як правило, в договорі міститься умова "про неконкуренцію", яка зобов'язує торгового посередника не купляти в інших експортерів аналогічні товари для продажу. Щоб стимулювати закупки посередником товарів, в договір вноситься обмовка про мінімальний обіг. Посередник бере на себе обов'язки повідомляти контрагенту інформацію про ринковий попит на товари, приймати участь в їх рекламі, надавати покупцю сервісні послуги, здійснювати післяпродажне обслуговування і т.д.
За своїм змістом договір про надання права на продаж визначає організаційні й комерційні відносини контрагентів. Для них характерні тривалі періоди дії.
Договір комісії. Сторонами даного договору являються комісіонер і комітент. Під договором комісії розуміють договір, згідно якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за винагороду укласти угоду від свого імені, але за рахунок комітента. При проведенні зовнішньоторгових комісійних операцій відносини між посередником і комітентом України регламентуються Громадянським кодексом України.
В сучасній комерційній практиці договір комісії одержав широке розповсюдження при проведенні угод купівлі-продажу товарів, фрахтуванні суден, страхуванні вантажів і при виконанні, різного роду банківських операцій з цінними паперами. Дана форма договору використовується як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі.
В договорі комісії вказується назва і асортимент товару, територія реалізації, право власності на товари, умови ціни і платежу, порядок виплати винагороди. Ряд зобов'язань посередника, обумовлених в контракті, пов'язані зі збереженням товару комітента.
Особливе значення надається вказівкам комітента відносно ціни реалізації товару. В договорі комісії можуть бути передбачені й інші права й обов'язки сторін відносно поставки і реалізації товару. Обов'язковою умовою договору являється подання комісіонерам звіту про виконання доручень. Уклавши угоду з третьою особою, посередник повинен без затримки повідомити про це комітента. Розмір і порядок винагороди визначається в договорі комісії за узгодженням сторін.
Договір консигнації. Даний договір являється різновидністю договору комісії. Сторонами договору консигнації являються консигнант і консигнатор. За договором консигнації консигнант дає доручення консигнатору на продаж товару зі складу за кордоном на протязі певного періоду (терміну консигнації) за винагороду.
Консигнатор одержує право на продаж товару тільки на обумовленій території. В контракті обумовлюється територія, визначається максимальна кількість товарів, яку консигнатор може тримати у себе на складі. Асортимент товарів строго конкретизований, наприклад, вказані марки і типи виробів. Номенклатура і якість товару вказується або в самому контракті, або в специфікації, приложеній до нього. Терміни консигнації можуть бути різні, але, як правило, вони коливаються між 6 і 24 місяцями, а для машин і обладнання складають 12 місяців. Термін дії договору консигнації зазвичай більше періоду консигнації, в більшості угод він складає від року до п'яти років. Особливе значення в договорі мають вказівки консигнанта по відношенню до цін. В договорі можуть встановлюватися мінімальні продажні ціни, нижче яких консигнатор не може продавати товар без попередньої письмової згоди консигнанта.
В контракті визначається порядок розрахунку за поставлені на консигнацію товари: валюта і строки платежу і т.д.
В договорі визначаються обов'язки сторін в зв'язку з організацією консигнаційного складу. В обов'язки консигнатора можуть входити:
- підготовка приміщення для консигнаційного складу;
- наймання персоналу;
- забезпечення повного збереження якості товарів в період його знаходження на консигнаційному складі;
- страхування товарів, що знаходяться на консигнаційному складі;
- здійснення реклами, показ товарів в демонстраційних залах;
- післяпродажне технічне обслуговування;
Основний обов'язок консигнанта - поставка товарів на консигнаційний склад до вказаного терміну і в обумовленому асортименті. Обов'язковою умовою контракту являється визначення виду, розміру і порядку виплати консигнатору винагороди. Вона може бути у вигляді визначеного відсотку від вартості проданих товарів чи у вигляді різниці між визначеною комітентом ціною і тою, більш вигідною ціною, за якою консигнатор здійснює угоду. Розмір винагороди за договором консигнації визначається угодою сторін.
Агентський договір. Сторонами агентського договору виступають принципал і торговий агент. Під агентським договором розуміють договір про здійснення агентом дій за дорученням за рахунок принципала.
Агентські операції в Україні регламентуються Громадянським кодексом України.
В агентському договорі визначається характер взаємовідносин між принципалом і агентом, договірна територія, на якій агенту надається право вести операції. Так само, як і в договорі про надання права на продаж, в агентському договорі вказується об'єм прав, які надає агенту принципал. Ці права можуть бути простими, винятковими і винятковими з обмовкою.
При простому праві принципал зберігає за собою право вести переговори з покупцями на території агента без його участі. При винятковому праві (монопольному) в договорі обумовлюється, що товари принципала не будуть поступати на територію агента. При винятковому праві з обмовкою в агентський договір вноситься позатериторіальна обмовка, згідно якої агенту надається право продавати товари принципала поза виділеною для агента територією.
Відносини між сторонами агентського договору складаються таким чином. Агент бере на себе широке коло обов'язків як по відношенню до організації збуту, так і захисту інтересів принципала. Обов'язки визначаються шляхом внесення в агентський договір спеціальних обмовок: про неконкурентність, про мінімальний обіг, делькредере, а також відносно здійснення реклами, післяпродажного обслуговування, про надання інформації і звітності принципалу.
Агент повинен періодично інформувати принципала про свою діяльність, про стан кон’юнктури ринку; валютні і митні правила; правила регулювання імпорту в своїй країні, про конкурентів, про ціни і т.п. Терміни й періодичність надання інформації і звітності визначаються конкретними умовами договору.
В обов'язки принципала входить надання агенту матеріалів, необхідних для здійснення його діяльності.
В агентському договорі передбачається розмір, термін і спосіб виплати винагороди. Термін виплати винагороди ,як правило, ставиться в залежність від часу платежу третьою особою, з якою агент уклав угоду.
Агент має право на винагороду також від угод, не виконаних через вину принципала. Право на винагороду, як правило: втрачається із закінченням дії агентського договору.
В агентському договорі, як і в будь-якому іншому контракті про посередницьку діяльність, встановлюються терміни його дії і порядок дочасного розторгнення.



3. Поняття і види міжнародних орендних операцій

Суть орендної операції полягає в наданні одною стороною (орендодавцем) іншій стороні (орендатору) об'єкта оренди у виняткове користування на встановлений період за відповідну винагороду.
Орендна операція здійснюється на основі орендного договору. На відміну від договору купівлі-продажу; при якому право власності на товар переходить від продавця до покупця, договір оренди зберігає за орендодавцем право власності на майно, здане в оренду, надаючи орендатору лише право на тимчасове користування цим майном.
Міжнародні орендні операції поділяються на експортні й імпортні. Орендна операція, в якій орендодавець купляє об'єкт оренди в національної фірми і віддає в оренду іноземному орендатору, вважається експортною орендною операцією.
Орендна операція, під час якої орендодавець купляє об'єкт оренди в іноземної фірми і здає в оренду національному орендатору, називається імпортною орендною операцією.
Таким чином, характерною рисою міжнародної орендної операції являється участь в ній іноземного контрагента (чи орендодавця, чи орендатора, чи виробника-поставщика об'єкта оренди). Інакше кажучи, міжнародною орендною операцією являється така операція, сторони якої знаходяться в різних країнах.
Що може бути об'єктом міжнародної оренди? Це:
-    обладнання загального промислового призначення (стандартне й унікальне);
-    транспортні засоби (вантажні автомобілі, літаки, вертольоти, судна, контейнери, спецвагони і т.д.);
-    підйомно-транспортне та будівельне обладнання (навантажувачі, будівельні машини, підйомні крани та ін.);
-    засоби обчислювальної техніки й обробки інформації;
-    офісне й поліграфічне обладнання;
-    товари споживчого призначення (автомобілі, холодильники, телевізори, відеотехніка і т.д.).
Об'єктом оренди може бути і обладнання, яке було в користуванні. Наприклад, фірма, яка потребує фінансових засобів, може продати своє обладнання фірмі-орендодавцю, одержати за нього кошти , а тоді взяти це ж обладнання в оренду.
Суть орендних операцій полягає в тому, що:
-    вони дозволяють одержати додаткові об'єми збуту продукції в умовах жорстокої конкурентної боротьби на світових ринках;
-    дають можливість орендатору застерегти себе від швидкого морального старіння обладнання: це особливо важливо для малих і середніх підприємств;
-    дозволяють орендаторам одержати сучасне обладнання, не роблячи попередніх великих затрат.
В міжнародній практиці існують різні види міжнародної оренди.
В залежності від термінів розрізняють три види оренди:
1) довготривалу з терміном від 3-х до 5-ти років, інколи до 15 років, що отримала назву "лізинг";
2) середньотривалу - від 1 до 2-3 років, названу "хайринг";
3) короткотривалу з терміном від кількох годин до 1 року, що одержала назву "рентинг".
Об'єктом лізингу являються, як правило, офісне обладнання, будівельно-монтажні комплекси, технологічні системи, промислові підприємства. Страхування й технічне обслуговування здійснюється орендатором.
Об'єктом хайрингу зазвичай являються транспортні засоби, дорожньо-будівельні та сільськогосподарські машини, монтажне обладнання, спортивні товари та ін. Страхування і технічне обслуговування здійснюється за домовленістю чи орендатором, чи орендодавцем.
Об'єкт рентингу - це транспортні засоби, туристичні і спортивні товари короткотривалого користування. Страхування й технічне обслуговування при даному виді оренди входить в обов'язки орендодавця.
Найбільше поширення в міжнародній торгівлі одержали лізингові операції.

4. Умови міжнародного орендного договору й обов'язки сторін

Предметом орендного договору, на відміну від договору купівлі-продажу, являється здача об'єкта в найми, в тимчасове користування на встановлений термін за певну винагороду. Цей момент багато в чому визначає особливості умов договору.
При перегляді статті "Термін дії договору" треба мати на увазі, що тривалість терміну залежить від виду оренди: при короткочасній мінімальний строк оренди - 1 день, при довготривалій його тривалість звичайно співпадає з періодом амортизації обладнання. Термін, вказаний в орендному договорі, називається безвідзивним. Це означає, що сторони можуть розірвати договір тільки в тому випадку, якщо одна із сторін не виконує свої зобов'язання. Термін дії договору може бути продовжений тільки зі згоди обох сторін. Коли термін договору кінчається, орендатор може або вернути обладнання, або викупити його за кінцевою вартістю.
В статті з умовами про форми і розмір винагородження (орендної плати) повинні бути обговорені порядок встановлення орендної плати, форми і терміну платежу та ін. В орендну плату звичайно включається повна ціна обладнання, мито і податки, а також витрати на технічне обслуговування і ремонт.
Орендна плата може бути встановлена у вигляді:
-    постійної ставки на протязі терміну дії договору;
-    прогресивно-понижувальної ставки в залежності від тривалості терміну дії договору.
Орендна плата може вноситися щомісячно, щоквартально чи щорічно в залежності від умов договору. Деколи використовуються авансові платежі.
При короткотривалій оренді орендодавець звичайно вимагає заплатити всю суму оренди зразу після підписання договору.
Особливо пунктуально повинна бути розроблена стаття орендного договору відносно обов'язків сторін. Оскільки орендодавець, відповідно до договору оренди, залишається власником об'єкта оренди, звичайно він зацікавлений в збереженні своєї власності. Тому в договорі повинні бути передбачені його обов'язки у вказаний термін доставити обладнання в придатному для експлуатації стані; сприяти орендатору в навчанні персоналу, здійснити за свій рахунок ремонт і. можливо, взяти на себе повне технічне обслуговування об'єкта. Орендатор же зобов'язаний взяти на себе обов'язки використовувати обладнання відповідно до вимог технічних інструкцій; піддержувати його в робочому стані; не вносити ніяких змін, перероблень і т.п. Він може застрахувати обладнання за свій рахунок, хоч частіше всього це робить орендодавець, враховуючи вартість страхування в орендну плату.
Орендатор має право передати обладнання третій особі - суборендатору, але це повинно бути вказано в договорі оренди. Після закінчення договору (контракту) орендатор зобов'язується повернути об'єкт оренди орендодавцю.
Сторони обговорюють й інші статті орендного договору.

5. Лізинг. Умови лізингового договору
Серед орендних операцій найбільше поширення в міжнародній торговій практиці одержали лізингові операції. Тому знання теоретичних основ лізингу в зовнішньоекономічній діяльності, техніки його організації має важливе значення для майбутніх вітчизняних спеціалістів і практиків сфери ЗЕД.
Що стосується суті лізингу, треба відзначити, що єдиної думки відносно даного явища поки що нема. Спеціалісти вважають, що лізинг являє собою дещо середнє між кредитом і арен-дою, тому він схожий і з кредитом, і з орендою.
Економічна суть лізингу полягає в передачі одною стороною (лізингодавцем) другій стороні (лізингоодержувачу) матеріальних цінностей в тимчасове користування з виплатою вартості послуг лізингоодержувача у відсотках за кредит.
Таким чином, одним із завдань лізингової операції являється кредитування зданого в оренду об'єкта. Звідси схожість лізингу з кредитом.
Проте поняття "лізинг" і "кредит" не тотожні. На відміну від кредиту після закінчення терміну лізингу і виплати всієї суми орендної плати об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця (якщо договором не передбачено його викуп).
Лізинг має ряд спільних рис з традиційною орендою. Разом з тим, на відміну від традиційної оренди, він має свої особливості:
-    здача об'єкта лізингу в оренду, як правило, здійснюється фінансовими закладами (лізинговими компаніями);
-    тривалість лізингу менше періоду зношення об'єкта лізингу. Він відповідає терміну податкової амортизації (3-7 років);
-    на відміну від традиційної оренди, в лізинговій операції приймають участь, як правило, 3 суб'єкта:
1)    орендодавець - лізинговий посередник, фірма, яка спеціалізується на купівлі-продажу і будівництві рухомого й нерухомого майна виробничого характеру;
2)    орендатор - користувач чи споживач об'єкта оренди у вигляді промислового чи торгового підприємства;
3)    продавець, постачальник - фірма виробничого чи торгового профілю по випуску або доставці обладнання згідно до заявки орендатора.
Лізинг являється міжнародним, коли лізингова компанія і орендатор, лізингова компанія і постачальник чи всі три учасники операції знаходяться в різних країнах.
В рамках міжнародного лізингу виділяють прямий лізинг, тобто орендну угоду між юридичними особами різних країн, непрямий іноземний лізинг, в якому орендатор і орендодавець являються юридичними особами одної країни, але капітал останнього частково належить іноземним фірмам, чи якщо орендодавцем виступає дочірня компанія іноземної ТНК.
Прямий лізинг поділяється на експортний та імпортний. В останні роки багато західних економістів до міжнародного лізингу відносять тільки прямий лізинг, а операцію по непрямому лізингу відносять до угод в середині країни.
Розрізняють два основних види лізингу - оперативний і фінансовий.
Оперативний лізинг характеризується здачею предмета оренди на період, значно менший повного терміну амортизації.
Предметом оперативного лізингу звичайно бувають автомобілі, персональні комп'ютери, копіювальне обладнання, побутова техніка. В такому випадку орендні платежі лише частково компенсують початкову вартість об'єкта оренди. Після закінчення терміну лізингового договору він другий раз здається в оренду, можливо іншому орендатору.
Фінансовий лізинг характеризується середнім і довготривалим характером договору, амортизацією повної чи більшої частини об'єкта. В статті 4 Закону України "Про лізинг" фінансовий лізинг визначається як договір лізингу, в результаті підписання якого лізингоодержувач за своїм замовленням отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на період, не менше того, на протязі якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної вдень підписання договору. Після закінчення терміну дії контракту орендатор може повернути об'єкт оренди орендодавцю чи купити його за кінцевою вартістю.
Існує багато різновидів лізингових угод (наприклад, груповий лізинг, з поверненням, пов'язаний з податковими пільгами, із спеціальними послугами, генеральний лізинг, компенсаційний і т.д.)
Лізингові операції мають як переваги, так і недоліки, що важливо враховувати при їх здійсненні в будь-якій країні, особливо в країнах з перехідною економікою.
Переваги лізингу для лізингоодержувача полягає в наступному:
1)    можливість використання нової дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат;
2)    питання фінансування і придбання обладнання вирішується одночасно. Лізинг дозволяє 100%-е кредитування угоди;
3)    не використовується позичений капітал, і в балансі підприємства підтримується оптимальне співвідношення власного й позиченого капіталу;
4)    лізинг дозволяє також спочатку використати машини, а потім купити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на період його фактичної експлуатації;
5)    лізингові платежі в повному об'ємі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоодержувачем, і власне знижують податкове обкладення прибутку;
6)    порядок здійснення лізингових платежів більш гнучкий, ніж при кредитних угодах;
7)    орендні платежі частіше всього фіксовані, що сприяє стабільності фінансових планів орендатора.
Серед переваг для лізингоодержувача можна виділити такі:
-    розширюється коло банківських операцій, росте кількість клієнтів і, відповідно збільшується дохід;
-    знижується ризик витрат від неплатіжоздатності клієнтів;
-    податкові пільги частково одержує і орендодавець;
-    банк одержує дохід у вигляді комісійних від лізингу;
-    встановлюються більш тісні зв'язки з виробниками, що створює для лізингодавця нові можливості ділового співробітництва;
-    документація більш проста і коротша (у часі) у порівнянні з банківським кредитуванням.
Для постачальника (продавця) основною перевагою лізингу являється розширення можливостей збуту продукції, одержання термінового платежу готівкою.
Як бачимо, лізингові операції мають великі переваги для всіх учасників цих операцій.
В той же час лізинг має деякі недоліки:
1) в деяких випадках лізинг може бути дорожчий від купівлі за рахунок банківської позики;
2) лізингоодержувач, не будучи власником товару, обмежений в користуванні об'єктом, взятим в оренду;
3) у деяких випадках лізинг промислового обладнання (особливо короткотерміновий) при несприятливій кон’юнктурі може виявитися збитковим для орендатора. Проте ці недоліки можна перебороти при умові грамотного оформлення лізингової угоди.
При підготовці лізингового договору сторони повинні враховувати, що в існуючій практиці нема єдиних типових лізингових договорів. Однак вони повинні містити в собі такі основні статті, як назву сторін; об'єкт лізингу; термін, на який приймається договір; доставка і прийом в експлуатацію об'єкта лізингу; розмір і порядок виплати лізингових платежів; використання обладнання; умови повернення об'єкта лізингу; умови страхування об'єкта лізингу; права й обов'язки сторін; порядок вирішення суперечок; форс-мажорні обставини; різне; додатки.
При визначенні об'єкта лізингового договору вимагається його чіткий опис, точна назва і вказівка на приналежність. В договорі повинно бути чітко визначено місцезнаходження об'єкта договору. При переміні місця його знаходження потрібна письмова згода лізингової фірми.
В статті про період дії лізингового договору треба вказати термін, на протязі якого договір не можна розірвати. Він, як правило, становить від 40 до 90% терміну користування майном у відповідності до вимог експлуатації. В різних країнах термін дії лізингового договору може бути різним (наприклад, в Австралії він становить до 90% терміну служби обладнання).
Лізинговий договір вступає в силу з дати підписання акту прийому обладнання як об'єкта угоди, зданого в експлуатацію, і діє на протязі встановленого в ньому терміну.
Не пізніше , ніж за місяць до закінчення терміну договору, лізингодавець може запропонувати лізингоодержувачу переговори про форму дальшого користування об'єктом договору. Лізингоодержувач має право або продовжити термін дії договору на тих же чи інших умовах , або купити об'єкт договору по ціні, раніше встановленій в договорі чи по кінцевій вартості.
В статті "Права й обов'язки сторін" лізингового договору передбачаються обов'язки лізингодавця:
- підписати договір купівлі-продажу з фірмою-постачальником на узгоджених комерційних і технічних умовах;
- відправити постачальнику розпорядження про поставку об'єкта угоди.
Лізингоодержувач має право після повідомлення постачальника про готовність об'єкта до поставки оглянути його і перевірити комплектність. Він зобов'язаний підписати протокол прийому після введення об'єкта в експлуатацію. Після підписання даного протоколу лізингодавець звільняється від будь-якої відповідальності перед лізингоодержувачем, оскільки останній сам собі підібрав об'єкт угоди і його постачальника.
Лізингоодержувач повинен:
1)    прийняти всі права лізингодавця по відношенню до постачальника і звільнити його від усіх зв'язаних з цим витрат;
2)    провести прийом об'єкта лізингової угоди, здійснити за свій рахунок монтаж і введення обладнання в експлуатацію;
3)    при виявленні недоліків, їх перелік вказується в протоколі приймання і повідомляється лізингодавцю, який повинен вимагати від постачальника їх усунення.
Лізингоодержувач проводить за свій рахунок технічне обслуговування обладнання і необхідний ремонт, виплачує всі податки, що сплачуються в країні відповідно до лізингового контракту.
В статті ''Лізингові платежі" вказується їх склад, розмір, спосіб, форма і періодичність виплат, а також метод визначення лізингових платежів за згодою сторін.
Лізингові платежі являють собою виплати лізингодавцю. що проводяться лізингоодержувачем за надане йому право користування майном.
До складу лізингових входять такі платежі: ті, що повертають повну (чи близьку до неї) вартість майна; виплачувані лізингодавцю для погашення проценту за кредит для придбання майна: комісійна винагорода лізингодавцю; страхові платежі відповідно договору страхування майна, якщо воно застраховане лізингодавцем; за додаткові послуги лізингодавця; податки на власників транспортних засобів і т.д.
За формою лізингові платежі можуть бути грошовими, компенсаційними (продукцією або послугами), змішані.
За періодичністю виплат - щорічними, піврічними, квартальними, щомісячними.
Загальна сума лізингових платежів складається з кількості платежів, кожен із яких враховує виплату вартості майна (амортизаційні відрахування) і відсотків з невиплаченої вартості лізингового майна.
Лізингові платежі не являються постійною величиною. Чим швидше буде погашатися сума лізингового майна (шляхом авансу), тим менше будуть нараховуватися відсотки на вартість, що залишилася.
Розрахунок лізингових платежів дає можливість оцінити доцільність лізингового проекту.
Міжнародними орендними операціями займається велика кількість фірм. Вони різні за характером і сферою діяльності, правовому становищу, характеру власності і контролю. Найбільше значення в міжнародній оренді мають спеціалізовані лізингові фірми, а також фірми, що входять в систему банків та інших кредитних закладів.
Лізингові фірми рідко виступають як незалежні. В більшості вони являються філіалами і дочірніми компаніями великих промислових і торгових фірм, банків і страхових товариств.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить