Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... НЕТАРИФНІ МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД

НЕТАРИФНІ МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 3
ХудшийЛучший 

НЕТАРИФНІ МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД

1.    Суть і класифікація нетарифних методів регулювання ЗЕД

2.    Кількісні обмеження експортно-імпортних операцій (засоби нетарифного обмеження  ЗЕД)

3.    Приховані методи протекціонізму


1.    Суть і класифікація нетарифних методів регулювання ЗЕД
До поняття нетарифні обмеження включають цілу групу адміністративних, фінансових, кредитних, технічних та інших заходів, які обмежують імпорт та експорт товарів і послуг. Це може бути система ліцензування, квотування, створення невиправданих стандартів якості продукції, бюрократичні перешкоди в митних процедурах і под.
Особливістю використання нетарифних заходів регулювання є те, що вони застосовуються, як правило, органами державної влади краї¬ни і мають автономний характер, тобто не пов'язані з міжнародними зобов'язаннями країни. Тому їхні обсяги і методика застосування пов¬ністю регулюються національними органами і національними прави¬лами. Це свідчить про підвищення ролі національного законодавства як регулятора міжнародних економічних зв'язків.
Нетарифні заходи застосовуються державою у випадках:
•    різкого погіршення платіжного балансу країни, якщо від'ємне сальдо його перевищує 25% від загальної суми валютних зобов'язань країни;
•    як джерело поповнення державного бюджету країни;
•    досягнення максимального рівня, встановленого урядом країни, зовнішньої заборгованості (понад 50% валового внутрішнього продукту);
•    значного порушення рівноваги з певних груп товарів на націо-нальному ринку;
•    необхідності забезпечення певних пропорцій між імпортною і експортною сировиною у виробництві;
•    великої різниці між цінами на національному та світовому ринках;
•    необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
•    порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм даної діяльності, що встановлено законодавством країни;
•    укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження екс¬порту чи імпорту.
Найважливішими нетарифними обмеженнями є:
•    державна монополія на зовнішню торгівлю, що забезпечує дер¬жавні потреби тільки товарами вітчизняного виробництва;
•    адміністративно-бюрократичне зволікання;
•    складний валютний контроль і под.
На сьогоднішній день не існує єдиної класифікації нетарифних об-межень.
Найбільш поширеною є класифікація нетарифних обмежень, яку розроблено Секретаріатом ГАТТ. Вона включає п'ять груп регуляторів:
•    участь держави в зовнішньоторговельних заходах (субсидування виробництва і експорту товарів, система державних закупівель това-рів, державна торгівля в країнах з ринковою економікою);
•    митні, адміністративні імпортні формальності (антидемпінгове мито, методи оцінки митної вартості товарів, митні і консульські формальності, товаросупровідні документи, товарна номенклатура зовніш¬ньоекономічної діяльності);
•    стандарти і вимоги, пов'язані з охороною здоров'я, промисловіс¬тю та технікою безпеки (в тому числі промислові стандарти, вимоги до упаковки і маркування товарів, санітарно-ветеринарні норми);
•    обмеження, які закладаються в механізм платежу (імпортні депо¬зити, прикордонний податковий режим, ковзні збори);
•    кількісні обмеження імпорту і експорту.
Показниками ефективного використання нетарифних засобів ре-гулювання зазвичай використовується один із таких індексів: індекс частоти, індекс покриття торгівлі, індекс впливу на ціни.
Індекс частоти показує частку тарифних позицій, які покриті нета-рифними обмеженнями. Як правило, використовується для визначен¬ня рівня нетарифних обмежень, але не показує відносну важливість обмеження окремих статей імпорту та їх ефективність для економіки.
Індекс покриття торгівлі показує вартісну частку експорту та імпор¬ту, що покриваються нетарифними обмеженнями. Недоліком даного індексу є те, що він недооцінює впливу найбільш інтенсивних нета¬рифних бар'єрів.
Індекс впливу на ціни — це співвідношення ціни світового ринку та ціни на товар, імпорт або експорт якого підпав під нетарифне регулю¬вання. Недоліком даного індексу є те, що не вся різниця між національ¬ною і світовою ціною на товар залежить від нетарифних обмежень.


2. Характеристика системи кількісних обмежень експортно-імпортних операцій
З усіх різновидів нетарифних бар'єрів найбільшого поширення набули кількісні обмеження (qualitative restrictious), тобто адміністра¬тивні форми нетарифного державного регулювання торгового оборо¬ту, що визначають кількість і номенклатуру товарів, які дозволені до експорту чи імпорту.
Кількісні обмеження можуть використовуватися як автономно уря¬дом окремої держави, так і на основі міжурядових рішень державних угруповань.
Кількісні обмеження охоплюють практично 50% продовольчих товарів, 50% пального і близько 100% текстильних виробів, які імпор¬туються промислово розвинутими країнами.
У сучасній торговельно-політичній практиці використовуються три основні види кількісних обмежень імпорту (експорту): квотування (контингентування); ліцензування; добровільне обмеження експорту.
Квотування і контингентування. Найбільш поширеною формою нетарифного регулювання є квоти або контингенти. Ці два поняття мають практично одне й те саме значення з тією різницею, що поняття контингенту використовується для позначення квот сезонного характеру. Квотування являє собою обмеження ввезення іноземних (вивезення національних) товарів, яке визначається кількістю, обсягом чи сумою на певний період.
За напрямком дії квоти розподіляють на експортні і імпортні.
Ек¬спортні квоти використовуються країною для запобігання вивезенню дефіцитних для даної країни товарів, а також у випадку значної різниці між національними і світовими цінами.
Імпортні квоти вводяться для захисту національного виробника, досягнення збалансованості платіж¬ного балансу, регулювання попиту й пропозиції на національному рин¬ку, а також як захід проти дискримінаційних дій інших держав.
За охопленням квоти поділяються на:
1.    Глобальні — контингенти (квоти), що встановлюються щодо
товару без зазначення конкретних країн, куди товар експортується,
або з яких він імпортується. Мета використання даного виду квот - забезпечення необхідного рівня внутрішнього споживання; обсяг їх вираховується як різниця між внутрішнім виробництвом і споживан¬ням товару.
2.    Групові — квоти, що встановлюються щодо товару з визначен¬ням груп країн, куди товар експортується, або з яких він імпортуєть¬ся. Даний вид квот створено з метою стимулювання або навпаки змен¬шення товаропотоку з окремих країн та угруповань.
3.     Індивідуальні — квоти, що встановлюються щодо товару з виз¬наченням конкретної країни, куди товар може експортуватись, або з якої він може імпортуватись. Такі квоти встановлюються на підставі двосторонніх угод, які дають основні переваги в експорті чи імпорті товару до певної країни.
З кожного виду товару може встановлюватись тільки один вид квот.
Ліцензування. Іншим видом кількісних обмежень є ліцензування. Під ліцензією (licensing) розуміють систему дозволів, які видаються державними органами на експорт чи на імпорт товарів у встановленій кількості за певний проміжок часу.
Ліцензування може бути складовою процесу квотування (уданому контексті його економічний зміст збігається з квотуванням) або самос-тійним інструментом державного регулювання. У першому випадку ліцензія є тільки документом, який підтверджує право вивозу або вве¬зення товару в рамках певної квоти; в іншому — він має ряд конкрет¬них форм. У даній ситуації ліцензії поділяються на:
1.    Відкриті (індивідуальні) — дозвіл на експорт (імпорт) товару про-тягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.
2.    Разові (індивідуальні) — разовий дозвіл, що має іменний харак¬тер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктам ЗЕД на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.
3.    Генеральні — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певного виду товару та (або з певною країною чи групою країн) про¬тягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару.
Необхідно зазначити, що з кожного виду товару встановлюється тільки один вид ліцензії.
Ліцензуванню підлягають:
1.    Угоди щодо продукції, робіт та послуг, які включені до переліку товарів державного призначення.
2.    Угоди на експорт чи імпорт залежно від країни.
3.    Продукція підприємств, які припускаються недобросовісної кон-куренції чи наносять своїми діями збитки державі.
Добровільне обмеження експорту застосовується, як правило, під політичним тиском уряду, або керівництва угруповання країн, куди імпортується товар, які можуть застосовувати односторонні обмежу¬вальні заходи на імпорт у випадку відмови на добровільне обмежен¬ня експорту, який наносить збитки її місцевим виробникам. Таким чином,  добровільне  обмеження  експорту   це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з партнерів із торгівлі обмежити або не розширяти обсяг експорту, прийнятий у рамках офіційної міжурядової або неофі-ційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

3. Приховані методи протекціонізму
Кількісні обмеження є альтернативою тарифів при регулюванні зовнішньоекономічної діяльності, однак існують інші нетарифні методи, які застосовуються стосовно імпортної продукції паралельно із систе¬мою митного регулювання. Контроль за застосуванням деяких із них покладено на митні органи. Дану групу нетарифних обмежень інколи називають «прихованими методами протекціонізму».
За деякими оцінками, існує декілька сотень видів прихованого протекціонізму, за допомогою яких країни в односторонньому поряд¬ку обмежують імпорт чи експорт. їх можна класифікувати на чотири основні групи:
—    політика державних закупівель;
—    внутрішні податки і збори;
—    вимоги національного вмісту;
—    технічні бар'єри.
Політика в рамках державних закупівель — це один із методів прихованого протекціонізму, який базується на тезі «купівля тільки вітчизняних товарів». Тобто, державні органи і підпри¬ємства можуть купувати певні товари лише в національних виробни¬ків, навіть якщо вони дорожчі, ніж імпортні.
Внутрішні податки і збори спрямовані на підвищення ціни реалізації імпортного товару з метою втрати його конкурентоспроможності. Вживати даний захід можуть як центральні, гак і місцеві органи державної влади. Податки можуть бути прямими (податок на промисел, податок на продаж імпортних товарів) або неп¬рямими (податок на додану вартість, акцизний збір, збори за митне оформлення, портові збори).
Внутрішні податки і збори відіграють дискримінаційну роль тільки в тому разі, якщо вони накладаються виключно на імпортні товари, тобто стосовно національних товарів діє зовсім інша система оподат¬кування. Якщо країна ставить за мету створити рівні стартові умови для конкуренції національних та імпортних товарів, то діє однакова система оподаткування.
Розв'язуючи проблему захисту національного ринку від конку¬ренції іноземних товарів, уряди деяких країн заохочують заміну імпор¬ту внутрішнім виробництвом, запроваджуючи місцеві вимоги до пев¬них галузей. Ці обмежувальні бар'єри дістали назву «вимоги про вміст місцевих компонентів». Суть їх полягає в тому, що держава законодавчо встановлює певний відсоток вартості товару, який мусить забезпечуватися місцевим виробництвом. Як пра¬вило, вимоги вмісту національних компонентів використовуються кра¬їнами, що розвиваються, які провадять політику імпортозаміщення, тобто намагаються реалізувати економічний потенціал країни з метою подальшої відмови від імпорту. Розвинуті країни також застосовують даний захід для запобігання розміщення факторів виробництва, аби зберегти в країні певний рівень зайнятості.
Більшість засобів нета¬рифного регулювання виникли як інструменти зовнішньоторговель¬ної політики, причиною ж технічних бар'єрів стало існування різниці між національними промисловими стандартами, системами виміру та інспекцій якості, вимогами технічної безпеки, санітарно-ветеринарни¬ми нормами, правилами маркування та упаковки товарів. Але з часом їх використання отримало явно протекціоністський характер. Тобто технічні бар'єри стали одним із активних елементів системи переш¬код на шляху імпорту до країни. Активізація у використанні цього інструменту пояснюється тим, що дані перешкоди, по-перше, досить складно виявити, по-друге, вони по-різному діють стосовно до різних країн і товарів. Чим складніший за технічними параметрами товар, тим простіше створити систему перешкод для його імпорту до країни.
В останні роки серед технічних бар'єрів найбільш поширеними ста¬ють вимоги і норми, пов'язані з безпекою товарів, серед яких особли¬ва роль відводиться дотриманню санітарно-гігієнічних норм і вимог. В основному вони діють стосовно імпорту сільськогосподарських това¬рів, харчових продуктів, тварин, медикаментів, предметів парфумерії та косметики, ядохімікатів та деяких інших товарів.
Усі ці норми формально не пов'язані з зовнішньоторговельною політикою і спрямовані на охорону здоров'я населення, тваринного і рослинного світу, але вони є досить серйозною перешкодою на шляху імпорту. Як й інші засоби прихованого протекціонізму, санітарно - гігієнічні норми і стандарти використовуються як до товарів іноземного.
так і національного походження. Дуже важливо довести, що є причи¬ною застосування конкретної норми — захист здоров'я споживачів чи захист позицій національних виробників. Вирішальним у даному разі є порівняння впливу конкретної норми на національну продукцію та на імпортний товар.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить