Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... СТИМУЛЮВАННЯ ТА ЗАХИСТ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

СТИМУЛЮВАННЯ ТА ЗАХИСТ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

СТИМУЛЮВАННЯ ТА ЗАХИСТ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Перехід пострадянських держав від центрально-планованої економіки до ринкової супроводжувався відомою ейфорією щодо швидкого і широкого залучення іноземного капіталу, готовності нового бізнесу грати за новими правилами. Кілька років чекання потоків іноземних капіталів не повинні розчаровувати - одержали те, що могли, із поправкою на ризик. Наші внутрішні уявлення про ризикованість бізнесу в цьому європейському регіоні усе ще досить "м'які" порівняно з поглядом іззовні. Так, за шкалою Євромані (1998 p.), США мають ранг - 1, Швейцарія - 2, Польща й Угорщина - біля 30, Росія - 139. Схоронність капіталу і високий прибуток, стабільність податків і зниження інфляції, ясність і прогнозованість законодавства та його виконання - ось перелік усього необхідного для успіху.
Іноземний капітал потрібний як джерело доходів бюджету, джерело капіталу; як суб'єкт господарювання, що може передати управлінський досвід, технологію тощо. Але слід враховувати й умови господарювання. У перехідній економіці невизначеність різко підвищує потребу в класичному капіталістові, у якого акціонерний і оперативний контроль збігаються. Сутність внутрішніх проблем полягає в зніманні невизначеності і "перехідності" контролю над підприємствами. Інвестиції на рівні підприємств ідуть і в спільні підприємства, і в національні проекти, однак переважно туди, де є явний господар. Тому стрибок прямих інвестицій (за даних політичних і макроекономічних умов) можливий у міру наближення до стійкого контролю в післяприватизаційній економіці.
Інша справа портфельні інвестиції. На першому етапі вони переважно являють собою спекулятивний капітал, що сподівається взяти на свою користь різницю між початковою "ваучерною" ціною акції і прогнозованою ринковою. Інші інвестори приходять на наступному етапі - у міру завершення підготовки депозитаріїв, досягнення чіткості в угодах і загалом створення правового й інституційного середовища в корпоративній економіці.
Портфельні інвестиції необхідні скоріше центральному банку і міністерству фінансів, оскільки це далеко не виробничі інвестиції.
Іноземні вкладення в акції прискорюють нагромадження капіталу в новому фінансовому секторі з допомогою брокерів, фондів і банків. Це також нормальний процес в економіці, оскільки мати сучасну, складну, експортну економіку без відповідних внутрішніх кредитних установ, включаючи банки, інвестиційні компанії, страхові й пенсійні інституції, просто нереально. Ці вкладення стають частиною великої внутрішньої гри за контроль над приватизаційною власністю, після завершення якої можливе пожвавлення і реальне нагромадження.
І все ж проблема прямих іноземних інвестицій є головною, оскільки саме вони істотно впливають на трансформацію економіки країн, у яких відбувається перехід до ринкових відносин. Залучення іноземних інвестицій є реальним шляхом упровадження сучасної техніки, удосконалення методів управління.
Прямі іноземні інвестиції - одне з найяскравіших явищ світової економіки. В останні десять років спостерігалося їх безпрецедентне зростання (за винятком лише незначного спаду, викликаного економічними труднощами, що мали місце у світовій економіці на початку 90-х років). Багато фірм нині активніше розширюють свою діяльність за рубежем за рахунок прямих інвестицій, і фактично всі економіки на сучасному етапі конкурують за залучення капіталу транснаціональних компаній. У результаті глобальні фінансові потоки досягли надзвичайно високого рівня (340 млрд дол. у 1996 p.).
Потреби в іноземних інвестиціях існують практично в кожній країні. Незважаючи на те, що зростає розуміння тієї ролі, яку відіграють прямі іноземні інвестиції в стимулюванні економічного розвитку, спостерігається значна диверсифікація в підходах різних країн до залучення прямих іноземних інвестицій, а також обґрунтований скептицизм щодо сфер їх використання, необхідності й універсальності вигод від них.
Багато країн обмежують доходи від інвестицій і зберігають жорсткий контроль над участю іноземного капіталу у певних секторах економіки. Досить часто при вирішенні питання про залучення іноземних інвестицій переважає підхід, пов'язаний із необхідністю і бажанням переконатися в тому, що діяльність іноземних транснаціональних корпорацій не суперечить стратегії розвитку країни.
Прямі інвестиції транснаціональних корпорацій сприяють швидкій перебудові промисловості на регіональному і глобальному рівнях і трансформації економіки країни, що залучає іноземний капітал, у значного експортера товарів і послуг на світовому ринку. Іншими словами, прямі іноземні інвестиції можуть сприяти інтеграції національних ринків у світову економіку більш ефективно, ніж це можна було б досягти самостійно через традиційні торговельні потоки.
Переваги прямих іноземних інвестицій виявляються в загальному поліпшенні інвестиційного клімату через відкриту торгівлю й сприятливий інвестиційний режим, активну конкурентну політику, макроекономічну стабільність, приватизацію і дерегулювання.
Створення сприятливого інвестиційного середовища впливає не тільки на потоки прямих іноземних капіталовкладень, а й на потенційну прибутковість таких потоків. Імпортзамінна політика, яка раніше була властива багатьом країнам, перешкоджала одержанню прямих іноземних інвестицій, особливо у сфері передання технології.
Протягом останнього десятиріччя економічних реформ країни цілком усвідомили переваги залучення інвестицій. За оцінками Секретаріату Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), у країнах, які приймають, збереглися лише 27 із більш як 600 обмежень у сфері прямих іноземних інвестицій.
Потенційно Україна є інвестиційно-привабливою країною, оскільки має чималу кількість недостатньо використовуваних фізичних і людських ресурсів, великі резерви невкладених заощаджень (на мільярди доларів), місткий внутрішній ринок споживання (близько 50 млн людей -- один з найбільших у Європі), а також безперешкодний вихід до ще більших ринків Росії та колишніх республік СРСР. Крім того, Україна через свою стратегічну важливість посіла третє місце (після Ізраїлю та Єгипту) за обсягом отриманої від США допомоги.
Україна також одержує великі кошти від таких міжнародних організацій, як Світовий банк, МВФ та ЄБРР. Більша частина цього фінансування надходить у вигляді технічної допомоги для розбудови ринкової економіки та системи правових інституцій, що є основою розвиненої ринкової економіки.
Але Україна має репутацію країни, економіка якої, порівняно з іншими економіками регіону Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, є однією з найменш привабливих для іноземних інвесторів. За обсягом залучення прямих іноземних інвестицій Україна помітно відстає від інших східноєвропейських країн. У 2001 р. чистий приплив прямих іноземних інвестицій в Україну виявився нижчим за середній показник 1996-1998 pp. Цей факт можна пояснити депресивним станом національної економіки та підвищеним політичним ризиком через президентські вибори. Згідно з офіційними даними, станом на початок січня 2000 р. загальний обсяг надходжень прямих іноземних інвестицій в Україну за період з 1991 р. становив 3,3 млрд дол. У 1999 p. Україна отримала лише 491 млн дол.
Причина повільного розвитку України в цьому напрямі полягає в тому, що види ведення бізнесу в Україні значно відрізняються не лише від практики більшості західних країн, а й від практики інших країн з перехідною економікою, наприклад Чехії, Угорщини, Польщі, а також певною мірою Росії. У той час, коли інші центральні та східноєвропейські країни успішно продовжують змагатися за збільшення обсягів іноземних інвестицій, в Україні, наприклад, протягом останніх місяців 2003 р. кілька іноземних компаній вирішили припинити діяльність та залишили країну або вирішили припинити подальше інвестування до покращання загальних умов діяльності. Ця тенденція поширилася завдяки негативному впливу нещодавньої фінансової та економічної кризи, що було наслідком тісних економічних зв'язків з Російською Федерацією, яка опинилася у кризовому становищі. Заходи, вжиті урядом та Національним банком України з метою стабілізації фінансового ринку, незважаючи на те, що вони широко були визнані як необхідні, ще більше погіршили ситуацію та поглинули перші прибутки, очікувані іноземними інвесторами.
Існуючі закони, що стосуються господарського товариства, значною мірою відображають політичну та правову доктрину радянського законодавства, яке ґрунтувалося на принципах абсолютного домінування публічного права над економічною сферою та призводило до зайвого втручання державних органів у діяльність комерційних підприємств. Проект "Господарчого Кодексу" 1992 p., який схожий на Цивільний Кодекс та передбачає обов'язкове державне планування для всіх типів підприємств, є лише одним прикладом законодавчої діяльності, яка свідчить про те, що втручання держави у приватну сферу й досі вважається нормальним явищем в Україні, а тому наш шлях до ринкової економіки можна вважати складним і тривалим. Через застосування невиразливої політики законодавча система залишається сукупністю постійно змінюваних, суперечливих актів, що дублюють один одного. Переважно це спричинено тривалою неузгодженістю між діючим Президентом України та Верховною Радою України. Розділ XV Перехідних положень Конституції 1996 p., який надавав повноваження Президентові України видавати укази з економічних питань, не врегульованих законодавством, призвів до великої кількості нових указів, більшість з яких гостро критикує Верховна Рада України та ігнорують державні виконавчі органи.
Таким чином, іноземним інвесторам майже неможливо повністю здійснювати свою діяльність відповідно до вимог українського законодавства.
Незважаючи на це, іноземні інвестори часто вважають, що законодавство має не таке вирішальне значення порівняно з іншими, більш практичними проблемами, які постають перед ними у зв'язку з інвестуванням. Бюрократія, свавільне запровадження законів, які часто змінювалися та мали зворотну дію, а також дії посадових осіб на місцях, зумовлені особистими інтересами замість професійних, створювали основні проблеми, які були гальмом у залученні інвестицій. Це призводить до великих зайвих витрат часу для розв'язання штучних проблем і значних поточних витрат, які роблять багато інвестиційних проектів нерентабельними.
Важливим кроком у цьому напрямі сприяння інвестиційному процесу був Указ Президента "Про усунення перешкод на шляху розвитку підприємницької діяльності" від 3 лютого 1998 р. № 79/98 та Указ Президента "Про деякі заходи з дерегуляції підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 р. № 817/98. Для розв'язання проблеми залучення іноземних інвесторів у 1997 р. в Україні було створено два органи.
Консультативна Рада з питань іноземного інвестування, як передбачається, має бути основним консультативним органом з питань інвестиційної політики, який започатковує постійний неофіційний діалог між політичними лідерами України та діловими лідерами в усьому світі.
Основним законом, що регулює правове середовище іноземних інвестицій в Україні, є Закон України "Про режим іноземного інвестування", прийнятий Верховною Радою України 19 березня 1996 р. та який набув чинності 25 квітня 1996р.
За країною походження інвестицій лідером залишаються СІНА. Американські компанії інвестували в українську економіку близько 590 млн дол., що становило 18 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій. Далі йдуть Нідерланди (9 %), Російська Федерація (9 %), Німеччина (7 %) та Великобританія (7 %). Відведення в такому переліку одного з чільних місць Кіпру (6 %) можна пояснити тим фактом, що з цією країною укладено вигідну угоду щодо уникнення подвійного оподаткування, яка заохочує українських та західних інвесторів створювати на Кіпрі компанії, які згодом могли інвестувати Україну.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить