Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Основні риси грошового обігу в Україні в XIV - першій половині XVII ст.

Основні риси грошового обігу в Україні в XIV - першій половині XVII ст.
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Основні риси грошового обігу в Україні в XIV - першій половині XVII ст.

Під час століття перебування українських земель під владо* монголо-татарських загарбників в обігу була невелика кількість монет, що дозволило дослідникам виснувати про закінчення «безмо-нетного періоду» аж у середині XIV ст. Але на територію Галицької Русі та Волині ще на початку того століття потрапляли найбільш поширені в той час у Центральній Європі празькі гроші, їх карбування почалося за часів правління чеського князя Вацлава II, який 1300 р. став польським королем. Так у Польщі та на теренах Галичини почався період гроша.
Празькі гроші, яких за 'їхню вагу й вигляд іще називали «широ-кими», карбувалися за зразком італійських і французьких монет. Спершу вони виготовлялися зі срібла 938-ї проби, важили 3,7 г і мали діаметр близько ЗО мм. Згодом їхня вага зменшилася до 2,6-2,7 г, а частка срібла — майже на 40%. Карбування празьких грошей після Вацлава II провадили Ян І (1310-1346 рр.), Карл І (1346-1378 рр.) і в особливо значних розмірах - Вацлав IV (1378—1419 рр.).
Празькі гроші були найбільш популярними монетами на польських і литовських землях аж до кінця XV ст. У них установлювалися штрафи та різноманітні стягнення на користь держави і церкви. Припинення їх надходження у 20-х роках XV ст. на ці землі пояснюють гуситськими війнами й міжусобицями, які призвели до занепаду видобування срібла і карбування монет. Але вони залишили дуже вагомий слід у грошовому обігу на українських землях, оскільки, дякуючи своїй якості, лежали в основі будь-яких торговельних угод, заступаючи інші срібні монети: тонкі брактеати і зроблені з чорного низькопробного срібла денарії.
Поряд із празькими грошима на території Галицької Русі в обігу в XIV ст. в основному перебували напівгроші та денарії, карбовані у Львові. Останні обслуговували внутрішню міську торгівлю як дрібна розмінна монета.
На Волині, частині Поділля та в Галичині досить популярними були також литовські денарії. Випущені князем Вітовтом у 1384-1388 рр. в Луцьку, вони містили зображення списа і литовського герба «Колюмни». Спершу вони важили близько 0,35 г (щирого срібла - 0,085 г), згодом їхня вага впала до 0,3 г (0,07 г).
Оскільки ні польська, ні литовська влади не забороняли обіг на своїх територіях іноземних монет, на ринку перебували татарські, угорські, італійські, молдавські, гірейські та генуезько-кримські монети. Вплив монголо-татарського завоювання проявився обігом джучидських дирхемів, які були активними учасниками грошового ринку на українських землях (крім Галичини, Волині й частини Поділля) наприкінці XIV - на початку XV ст. Це пояснювалося нестачею празьких грошей і монет місцевого виробництва на цих територіях. В обігу також залишалися вагове срібло \ монетні гривні.
Складнощі, що виникали в монетній лічбі, пов'язані з використанням на українських землях двох систем числення. По-перше, Для підрахунку грошей застосовувалася величина, яку називали гривною (лат. тагса). У XIV ст. її вага становила близько 200 г, вона складала 48 празьких грошів або 96 напівгроціів (1 гріш дорівнював 12 денаріям). Паралельно використовувалася й інша величина — копа (лат. зеха§епа), що об'єднувала 60 грошів. Копа не мала дрібних Фракцій, а гривна ділилася на 4 фертони (вярдунки) та 24 скойці.
Отже, грошові розрахунки проводилися в копах, гривнах, ферто-нах і в реальних монетах: грошах, напівгрошах та ін.
Прикметою початку XV ст. стала поява на грошовому ринку Га-личини польських монет, що карбувалися королем Владиславом Ягайлом. Особливою популярністю користувалися напівгроші коронні, що їх карбували краківські майстри у 1399—1414 рр. Виготовлені зі срібла, вони мали 20,8 мм у діаметрі, важили 1,75 г, містили зображення корони на аверсі й коронованого орла на реверсі.
Характерною особливістю тогочасної монетної лічби було дедалі частіше використання мішаного способу, коли поряд у записах траплялися копи, фертони та гроші. Рахунки проводились і в празьких грошах, які залишалися високопробними порівняно з польськими та львівськими напівгрошами. Аби прирівняти їх, використовувалася система доплат, яка не підлягала офіційному розголошенню.
Дослідники вважають, що у першій чверті XV ст. у Галицькій Русі празький гріш дорівнював двом з половиною польським, або львівським, напівгрошам. Таке співвідношення характеризується і назвами. Якщо празькі гроші отримали ще один епітет — «великі», то польські напівгроші виступають у документах як «малі» або «середні». Останні також називали квартниками, бо вони дорівнювали четвертині скойця.
Польські монети поступово витрутили з обігу галицькі, карбування яких припинилося. Поряд з грошима і напівгрошима, які були порівняно великими платіжними засобами, використовувалися дрібні монети — третяки (тернарі'І), які дорівнювали трьом денарі-ям. У львівських книгах денарії часом називали, на німецький копил, гелерами.
Наприкінці XIV - на початку XV ст. на українських землях з'явилися золоті монети. На Поділлі поширеними були італійські флорини, на Галичині — дукати угорського карбування. Останні були міжнародними грішми: обслуговували велику торгівлю, контрибуції, а також використовувалися в поїздках за кордон та операціях із нерухомістю.
Згодом дукати стали лічильною одиницею. Якщо спершу вони дорівнювали 24 грошам, то в 1496 р. курс дуката становив ЗО чеських грошів.
Тож коли поряд із гривнею та копою з'явилася ще одна рахункова одиниця — польський злотий (у срібній монеті), виникла потреба впровадження нової назви для золотих угорських монет. Десь із 1480 р. їх почали називати червоними злотими.
На українських землях, що перебували під владою Великого кня-зівства Литовського, наприкінці XV ст. також з'явилася нова лічильна одиниця - рубль, який дорівнював 100 чеським грошам.
Грошовий обіг початку XVI ст. характеризувався зменшенням значення дрібних монет і погіршенням їхньої якості. Вони обслуговували лише місцевий ринок. Ріст торгівлі у Польщі й Литві спричинив необхідність уведення в обіг сильнішої валюти стабільної вартості. 15 жовтня 1526 р. в Польщі почалася грошова реформа, основним завданням якої були стабілізація власної монетної системи та об'єднання її з литовською. 16 лютого 1528 р. польський король Зигмунт І (1506—1548 рр.) почав карбувати нову обігову монету — червоний злотий, або дукат, вагою 3,5 г, діаметром 21,2 мм, який містив зображення короля, їх курс становив 45 срібних грошів, або півтора рахункового злотого. Карбувалися також червоні злоті подвійні (дводукати). Так у Польщі було започатковано біметалізм. Такий крок мав велике значення для престижу країни, поза-як Польща була єдиною християнською державою, яка ще не карбувала золотих монет.
Зигмунт І також розпочав карбувати нові срібні монети — трояки, або тригрошовики, які дорівнювали трьом грошам. На зламі XV—XVI ст. ці монети були досить популярними в обігу. Найгрубі-шими монетами, введеними в обіг цим королем, були шостаки, які мали вартість 6 грошів і величиною не дуже відрізнялися від трояків. На обох видах монет було зображення короля. Невеликі відмінності були лише в діаметрах (трояки мали 29 мм, а шостаки — 31 мм) і товщині срібної бляхи (трояки карбували з тоншої).
Отже, згідно з проведеною реформою один польський злотий (рахунковий) мав вартість 5 шостаків, 10 трояків, ЗО грошів, 60 на-півгрошів, 90 шелягів, 180 тернаріїв або 540 денаріїв.
У XVI ст. чільне місце на грошовому ринку українських земель, переділених між Литвою і Польщею, посіли литовські гроші. До активізації їх випуску доклав зусиль король Зигмунт II Август (1548—1572 рр.), який на монетному дворі Вільна карбував велику кількість номіналів. Саме цей правитель 1564 р. розпочав масове карбування срібних талерів і напівталерів.
На український ринок надходили талери не лише литовського чи польського виробництва, а й із сусідніх держав: Саксонії, Австрії, Бранденбургу, Голландії, Баварії, Гессену. Ці великі й важкі монети (близько ЗО г) використовувалися для великої торгівлі та в розрахунках між знаттю, їх також відкладали в скарби.
Дрібною литовською монетою були пенязі. їх кількість у польському гроші становила 8, у литовському — 10, у празькому — 12. Останній у XVI ст. використовувався лише для збирання податків і мит. ..,, (.іИ
Після об'єднання Польської та Литовської держав у Річ Посполиту зросла необхідність уніфікації монетних систем. Необхідні кроки в цьому напрямку було зроблено королем Стефаном Баторі-єм (1573—1586 рр.). З 1580 р. карбування грошей було доручено підскарбіям: коронному та литовському. Вони платили сталу плату залежно від перероблених на монету гривень, несучи повну відповідальність за 'їхню якість.
Багато уваги в часи грошової реформи 1578—1580 рр. було приді-лено стабілізації грошової валюти та утриманню ціни золотих і срібних монет. Від 1578 р. до 1596 р. ціна дуката становила 56, талера — 35 грошів. Відтоді польські й литовські монети зрівнялися метро-логічно, тобто виготовлялися з однакового металу, мали однакові вартість і вагу. У 1578 р. передбачалося, що карбуватимуться п'ять видів монет: талери, напівталери, трояки, гроші й шеляги. Останні карбувалися в Польщі ще з XV ст. і дорівнювали двом тернаріям чи шести денаріям. Але 1580 р. сейм вніс поправки до цього указу, доповнивши перелік монет шостаками, напівгрошами й денаріями. Найбільш динамічним періодом у карбуванні монет Речі Посполитої було правління Зигмунта III Вази, короля Польщі (1587—1632 рр.) та Швеції (1592—1599 рр.). В Європі панувала грошова криза, спричинена зміною вартості срібла щодо золота і 30-літньою війною (1618—1648 рр.). У той час кращі монети вивозилися з Польщі за кордон, а для внутрішнього обігу добрих грошей не вистачало. На-прикінці XVI — на початку XV ст. стрімко зросла вартість дуката (з 52 до 120 грошів) і талера (з 32 до 60). В обігу перебувала величезна кількість дрібних монет польського та іноземного походження, що призводило до їх знецінення.
За часів Зигмунта III 1609 р. почалося карбування ортів (уртів, вуртів), які становили чверть талера. Спершу вони дорівнювали 10 грошам і важили 7 г (щирого срібла — 6 г), але вже 1622 р. їхня вартість складала 18 грошів.
У 1614р. було запроваджено ще один новий вид монети - пів-торагрошовик, які в Галичині та на Волині називалися «пулторака-ми», а на Чернігівщині, Київщині та Поділлі — «півтораками». Згодом їх почали називати «чехами». Вони становили вартість 1,5 гроша і поряд із трояком були найбільш популярними в обігу. Попервах їхня вага становила 1,54 г (щирого срібла - 0,72 г), потім вона зменшилася до 1,08 г (0,31 г). На аверсі вказувалося число «З», яке означало вартість монети — 3 напівгроша, а на реверсі — число 24, яке означало 1/24 талера. Таку вартість повинен був мати півторагрошовик.
Із золотих монет в обіг випускалися одно-, дво-, три-, чотири-, п'яти- (напівпортугали) і десятидукатні (португали)' і навіть значно більші номінали, що доходили до 100 дукатів.
Аби запобігти подальшому знеціненню дрібної срібної монети (ортів, шостаків, трояків, півторагрошовиків, грошів і шелягів), сейм у 1620 р. перейняв від короля контроль над карбуванням і передав під відповідальність місцевої влади стабілізацію ціни грошей. Ще перед тим було заборонено вивіз із держави добрих грошей. Але ці заходи не дали очікуваних наслідків, і 1627 р. було закрито монетні двори, що карбували монети номінальною вартістю нижче талера.
Лише срібну й золоту монету карбували і за правління наступного короля Речі Посполитої Владислава IV (1633-1648 рр.). Але його монети, як і грубі монети його попередника, рідко знаходять у скарбах на українських землях. Натомість в обіг надійшли ще одні іноземні срібні монети — голландські левендальдери, які були легшими від талерів і зробленими з гіршого срібла.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить