Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Зародження кредитно-банківських відносин у Київській Русі

Зародження кредитно-банківських відносин у Київській Русі
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Зародження кредитно-банківських відносин у Київській Русі

Виникнення банківництва і кредитних відносин пов'язане зі зрілістю товарного виробництва, обміну, грошового обігу, монетної справи. З попередньо викладеного випливає те, що в Київській Русі монетарно-грошові відносини сягнули досить високого ступеня розвитку, бо сам факт появи національної монети із зображенням київських князів є тому підтвердженням. Водночас слід відзначити певний еклектизм монетарно-грошової системи, наявність значних резервів її вдосконалення, пристосування до потреб розвитку приватновласницької й товарно-грошово-обмінної економіки. Очевидно, це творило певне середовище для зародження банківсько-кредитних відносин і виникнення відповідних їм установ. Утім, тут потрібні спеціальні наукові пошуки, бо досі цей аспект належно не висвітлено.
Головним джерелом для вивчення кредитних відносин у Київській Русі є Руська Правда. Особливо багато уваги відповідним аспектам присвячено в її розширеній редакції, де є статті про боргове зобов'язання, позики, проценти і т. д. Вони категоріальне та інсти-туціально пов'язані з грошово-банківською системою. Так, у ст. 43 вказано, що коли позикодавець вимагає сплати боргу, а боржник не хоче його повернути, то кредитор повинен представити свідків (послухів), які мають іти до присяги. Крім того, було встановлено штраф у розмірі 3 гривень за ухилення від сплати боргу протягом багатьох років.
Руська Правда також регламентувала повернення грошей, що "Ули віддані іншому купцеві на закупівлю товарів чи для обороту з прибутку. У цьому випадку наявність свідків не була обов'язковою. ^° присяги мусив іти боржник, якщо його звинувачували у присвоєнні грошей, а він відмовлявся. Така процедура пояснювалася тим, Що обидва купці творили товариству на віру і мали довіряти один одному. «Хто передасть кому-небудь своє майно на зберігання, — йшлось у ст. 45 Руської Правди, — свідка при цьому непотрібно і якщо господар почне шукати більше, ніж віддав, то зберігай майна повинен іти до присяги», тому що останній надавав послугу, робив добро своєму колезі.
У трьох статтях (46, 47, 48) Руської Правди йшлося про проценти з позики. У статті «Про ріст», тобто про процент, зазначено: «Хто віддає гроші в рез або мед на наставу, або хліб у присип, той зобов'язаний мати при цьому свідків; і як він домовлявся, так йому і брати процент». «Рез» — це процент з грошей, відданих у ріст. «На-става» чи «присип» також означали повернення позики, наданої товарами, з надбавкою, тобто процентами.
У статті «Про місячний процент» сказано: «Місячний процент за короткострокової позики брати позикодавцеві за договором: якщо ж борг не буде сплачено протягом усього року, то розраховувати процент з нього в треть, а місячний процент скасувати. Якщо не буде свідків, а борг не перевищує трьох гривень кун, то позикодавець повинен іти до присяги у своїх грошах; якщо борг більше трьох гривень кун, то сказати позиводавцеві: «Сам винен, що так роздобрився — віддав гроші без свідків».
Є різні версії щодо терміна «в треть». Одні дослідники, виходячи з того, що дозволений рівень процентів дорівнював 20, а в треть було дозволено брати два рости, визначали їх рівень 40 відсотками. За іншою версією, стягування «резів в треть» відповідало сплаті їх за третинами року. Але найбільш поширена думка полягає в тому, що слова «в треть» означали отримання процентів «на дві третю», тобто за дві позичені гривні треба було віддати третю, що становило 50 відсотків за користування кредитом.
Інші положення ст. 47 вказують на те, що свідки були потрібні лише за угоди, яка перевищувала три гривні. В іншому випадку кредитор міг отримати свої гроші після принесення присяги.
Стаття 48 присвячена угоді, прийнятій після смерті Святополка, коли Володимир Всеволодович скликав у с. Берестові свою дружину — тисяцьких Ратибора Київського, Прокопія Білогородського, Станіслава Переяславського, Нажира, Мирослава, Івана Чудино-вича (боярина Олега Чернігівського). На тому з'їзді постановили: хто позичив гроші з умовою заплатити процент в треть, з того брати такий процент лише два роки і потому шукати лише капітал; хто брав такий процент три роки, тому не шукати й самого капіталу. Це підтверджує версію про те, що розмір процентів «в треть» означав 50 відсотків, бо, стягнений двічі, він дав розмір позиченого капіталу.
Наступна стаття встановлювала конкретний розмір процентів, які дозволялося стягувати за позикою. Якщо прийняти, що гривня складала 50 кун, то ті 10 кун, що були зазначені в документі, становили 20 відсотків річних.
У Руській Правді була також стаття, що опікувалася купцями, які втратили куплене за позичені гроші майно під час подолання морського чи річкового шляху, в результаті воєнних дій чи від пожежі. їм надавалося право відтермінування платежів за позиками. З іншого боку, якщо купець пропивав або заставляв цей товар у суперечках, а також втрачав його через власну безпорадність, то його доля віддавалася на волю кредитора. Останній вирішував, чи відтермі-нувати платежі, чи продати боржника в рабство.
«Якщо купцеві,- зазначено у ст. 51 Руської Правди,- що вже за-боргував багатьом, із незнання довірить товар у борг купець з іншого міста або іноземний, а той потім почне відмовлятися платити йому, а за примусового стягнення будуть перешкоджати уплаті «перші позикодавці», такого неспроможного боржника продати на ринку і передусім заплатити борг повністю приїжджому купцеві, решту ж переділити між місцевими позикодавцями: якщо ж (замість того) проданий виявиться у боргу в держави, то спершу повністю заплатити казенний борг, а решту розподілити; але до розподілу не допускати кредитора, який брав із боржника високі відсотки».
Статтю з Руської Правди наведено повністю, щоби повніше відчути характер стосунків між кредитором і позичальником у Київській Русі, в якій позика і позичковий процент набирали щораз відчутнішого значення в товарно-майново-грошових відносинах. Заплутаність цих відносин вимагала втручання держави, їх узаконення в руському збірнику законів. Визначалася певна послідовність погашення боргів. Передовсім позичені кошти поверталися в державну скарбницю, далі — іноземцям і наприкінці — вітчизняним купцям, окрім тих, які стягували надто високі проценти.
Як бачимо, у Київській Русі не існувало централізованих банківських установ, а кредити надавалися купцями, в яких були тимчасово вільні кошти. Прості люди брали позики в лихварів, більшість із яких були євреями. Високі розміри процентів привели до повстання 1113 р. проти лихварів. Усіх євреїв за рішенням князівської ради було виселено за межі Русі з усім майном без права повернення.
Щодо паростків банківництва у Київській Русі в його хай і при-мітивній формі, то позитивним у тому процесі було вже те, що воно 3аРоджувалося на власній економічній основі та в інтересах розвитку національної економіки та української людності. Якби намічений процес не було перервано і здеформовано монголо-татарською навалою, то, вочевидь, формування грошової системи та банків-ництва на національному ґрунті сягнуло би більших здобутків, ніж в умовах поневолення, окупації та колонізації.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить